Рішення № 74220726, 16.05.2018, Господарський суд Тернопільської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

16 травня 2018 року м. ТернопільСправа № 921/64/18

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Хоми С.О.

при секретарі судового засідання Онуфрієнко М.П.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Центршляхбуд”, м.Київ, вул.Кіквідзе,10-А

до відповідача: Служба автомобільних доріг у Тернопільській області, м.Тернопіль, вул.Кульчицької, 8

про: стягнення 1031536,12 грн. - інфляційних втрат, 218172,88 грн. - процентів із розрахунку 3% річних (з врахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог №без номера та без дати (вх.№9973 від 23.04.2018)

За участю представників:

позивача: ОСОБА_1 - адвокат, ордер ПТ №017375 від 16.02.2018

відповідача: ОСОБА_2- представник, довіреність №16-2/548 від 02.05.2018

В порядку ст. 222 Господарського процесуального кодексу України здійснюється повне фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів, а саме: програмно-апаратного комплексу "Документообіг господарського суду".

Для робочого оригіналу звукозапису надано диск CD-R, серійний номер NJ27VF25D3015054 C1.

Суть справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю “Центршляхбуд” звернулося до Господарського суду Тернопільської області з позовною заявою до Служби автомобільних доріг у Тернопільській області про стягнення 1409933,58 грн боргу, з яких: 1191760,70 грн.- інфляційні втрати, 218172,88 грн.- проценти із розрахунку 3% річних за порушення.

Підставою позову є те, що відповідачу за неналежне виконання умов договору №31 від 30.07.2014 в частині оплати виконаних робіт нараховано в порядку ст. 625 ЦК України інфляційні втрати та 3% річних в сумі, заявленій до стягнення.

Ухвалою суду від 16.03.2018 відкрито провадження у даній справі, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження зі стадії підготовчого провадження та призначено підготовче засідання на 11.04.2018 на 11 год 00 хв.

Ухвалами суду від 11.04.2018 та від 02.05.2018 підготовче засідання було відкладено відповідно на 02.05.2018 на 11 год 00 хв та на 07.05.2018 на 11 год. 00 хв. керуючись п.3 ч.2 ст.183 ГПК України.

Ухвалою суду від 02.05.2018 прийнято Заяву про зменшення розміру позовних вимог №без номера та без дати (вх. №9973 від 23.04.2018), згідно якої ТОВ “Центршляхбуд” просило суд, на підставі ч.2 ст.46 ГПК України, стягнути з відповідача 1031536,12 грн. інфляційних втрат та 218172,88 грн. процентів із розрахунку 3% річних, а також постановлено, що в подальшому справа буде розглядатись з врахуванням зменшених позовних вимог.

Ухвалою суду від 07.05.2018 закрито підготовче провадження по справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 16.05.2018 на 09 год. 05 хв.

У судовому засіданні 16.05.2018 суд розпочав розгляд справи по суті, з'ясував обставини справи та дослідив надані сторонами докази.

Представник відповідача в судове засідання 16.05.2018 з'явився.

В судове засідання 16.05.2018 представник позивача з'явився.

Представник позивача позовні вимоги з врахуванням Заяви про зменшення розміру позовних вимог № без номера та без дати (вх. № 9973 від 23.04.2018) підтримав в повному обсязі, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечив з підстав, викладених у Відзиві на позов без номера та дати (вх.8969 від 05.04.2018), зокрема вказав, що:

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті (п. 3.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань»).

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов’язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов’язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.

Як зазначає відповідач, статтею 625 ЦК України регулюються зобов’язальні правовідносини, тобто її дія поширюється на порушення грошового зобов’язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду. З рішення ж суду зобов’язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства, про що зазначено в ст.. 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність.

Зобов’язання виконати вже існуюче грошове зобов’язання в судовому порядку не є підставою для виникнення нових господарських зобов’язань, у зв’язку з чим для правильного вирішення спору щодо стягнення сум 3 % річних та інфляційних судам слід з’ясувати, на яке саме господарське зобов’язання, що виникло з підстав, передбачених ст. 11 ЦК України та ст. 174 ГК України суми нараховані.

За таких обставин, відповідач у зазначеному Відзиві на позовну заяву, покладаючись на правову позицію, викладену в постановах Вищого господарського суду України від 23.04.2015 у справі № 910/19043/14, від 23.06.2015 у справі 910/21365/14, вказує, що нарахування позивачем інфляційних втрат на вже стягнуті рішенням суду суми інфляційних втрат суперечить вимогам закону.

Окрім того, відповідач зазначив, що Господарський суд має з’ясовувати обставини, пов’язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується (п. 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань»). А всупереч вищенаведеним вимогам законодавства, позивачем не надано правильного розрахунку інфляційних втрат та 3% річних.

Так, у доданому до позовної заяви розрахунку інфляційних втрат за порушення відповідачем строків здійснення розрахунків із ТОВ «Центршляхбуд» за роботи виконані за договором №31 від 30 липня 2014 зазначено суму інфляційних втрат за увесь час прострочення в розмірі 1191760, 70 грн. Згодом, з метою виконання вимог ухвали Господарського суду Тернопільської області від 22 лютого 2018 року про залишення позовної заяви без руху позивачем надано розрахунок інфляційних втрат за порушення відповідачем строків здійснення розрахунків із ТОВ «Центршляхбуд» за роботи виконані за договором №31 від 30 липня 2014 року зазначено суму інфляційних втрат за увесь час прострочення в розмірі 1031536, 12 грн. Водночас, згідно проведеного відповідачем розрахунку інфляційних втрат за порушення строків здійснення розрахунків із ТОВ «Центршляхбуд» за роботи виконані за договором № 31 від 30 липня 2014 року сума інфляційних складає 1031090, 34 грн. Аналогічно, позивачем не надано правильного та обґрунтованого розрахунку 3% річних за порушення відповідачем строків здійснення розрахунків із ТОВ «Центршляхбуд» за роботи виконані за договором №31 від 30 липня 2014 року. Зокрема, у наданому позивачем розрахунку 3% річних за порушення відповідачем строків здійснення розрахунків із ТОВ «Центршляхбуд» за роботи виконані за договором №31 від 30 липня 2014 року зазначено суму у розмірі 218172, 88 грн. Водночас, згідно проведеного відповідачем розрахунку 3 % річних за порушення строків здійснення розрахунків із ТОВ «Центршляхбуд» за роботи виконані за договором №31 від 30 липня 2014 року сума інфляційних втрат складає 217940, 67 грн.

Підсумовуючи вищенаведене, відповідач зазначає, що Служба є бюджетною установою, задоволення даних позовних вимог зачіпає не лише майнові інтереси управління, а й інтереси держави, що в такій складній економічній ситуації сьогодення є недоцільним.

07.05.2018 на адресу суду від відповідача поступило Клопотання від 10.04.2018, згідно якого останній просить суд: долучити до матеріалів справи Заперечення на відповідь на відзив та докази її направлення позивачу (опис вкладення з датою відправки 07.05.2018 та фіскальний чек від 07.05.2018 №0117928 0110254), зміст яких (зокрема) аналогічний змісту Відзиву на позовну заяву.

23.04.2018 позивач надав до матеріалів справи Відповідь на відзив Служби автомобільних доріг у Тернопільській області № без номера та без дати (вх. №9974), згідно якої вважає, що викладені у відзиві на позовну заяву заперечення проти позову є необґрунтованими з огляду на те, що рішенням Господарського суду Тернопільської області №921/644/16-г/3 із відповідача стягнуто на користь позивача 11 392 432 грн. основного боргу (як вартість виконаних позивачем робіт, без інфляційних нарахувань та 3-х процентів річних), що підтверджується наявними у матеріалах справи актами приймання-передачі виконаних робіт та довідкою про вартість виконаних робіт. А тому, посилання відповідача на спробу позивача нарахувати інфляційні витрати та 3 проценти річних на раніше стягнуті суми інфляційних витрат є необґрунтованими.

Окрім того, позивач покликається на п. 5.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань», згідно якого кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних як разом зі сплатою суми основного боргу, так і окремо від неї.

Також, п. 7.1 вказаної постанови визначено, що за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Підсумовуючи зазначене, позивач вказує на те, що прийняття Господарським судом Тернопільської області рішення від 15 листопада 2016 року у справі №921/644/16-г/3 про стягнення з відповідача основної суми боргу не може слугувати перешкодою для звернення позивача із позовом до відповідача про стягнення інфляційних нарахувань та 3-х процентів річних.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

Господарським судом Тернопільської області у 2016 році розглядався спір між Товариством з обмеженою відповідальністю "Центршляхбуд" та Службою автомобільних доріг у Тернопільській області про стягнення заборгованості за виконаними роботами з поточного ремонту автомобільних доріг державного значення, за результатами розгляду якого 15.11.2016 прийнято рішення у справі № 921/644/16-г/3, із змісту якого судом були встановлені наступні обставини:

- 30 липня 2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТЕХНО-БУД-ЦЕНТР" (надалі, Генпідрядник/третя особа), Товариством з обмеженою відповідальністю "ЦЕНТРШЛЯХБУД" (надалі, Підрядник/позивач) та Службою автомобільних доріг у Тернопільській області (надалі, Платник/відповідач) укладено договір № 31, відповідно до умов якого Генпідрядник доручає Підряднику виконати роботи з поточного ремонту автомобільної дороги державного значення Доманове – Ковель – Чернівці – Тереблече на ділянці км 342+000 - км 345+000 у Тернопільській області, а Платник зобов"язується прийняти та оплатити виконані роботи (п.1.1 Договору).

- згідно п. 2.1, п. 2.2., п. 2.3, п. 2.4 Договору визначено, що договірна ціна становить 12 743 764 гривень 00 копійок з врахуванням ПДВ. Усі розрахунки за виконані роботи по цьому договору здійснюється шляхом перерахування Платником відповідних коштів на рахунок Підрядника. Платник здійснює розрахунки за виконані роботи Підрядником по мірі надходження коштів на відповідний казначейський рахунок Замовника, при відсутності затримки здійснення видатків на підставі підписаних Генпідрядником, Підрядником, Платником "Актів приймання виконаних підрядних робіт" (форма №КБ-2в) та "Довідок про вартість виконаних підрядних робіт" (форма № КБ 3) за рахунок бюджетних коштів. Підрядник виконує роботи з 30.07.2014 р. по 31.10.2014 року;

- пунктами 3.2, 3.3, 3.4 Договору сторони домовились, що прийняття-передача закінчених робіт здійснюється Генпідрядником, Платником від Підрядника на основі трьохсторонніх "Актів приймання виконаних підрядних робіт" відповідно до діючих норм та правил. Акти виконаних робіт готує Підрядник, підписує та надає їх Генпідряднику, Платнику. Роботи вважаються виконані, коли вони прийнятті Платником. Недоліки у виконаних роботах, виявлені в процесі приймання - передачі закінчених робіт, які виникли з вини Підрядника, повинні бути усунуті Підрядником протягом тридцяти днів;

- відповідно до п. 4.4, п.4.5 Договору Підрядник зобов"язаний виконати з використанням власних ресурсів, у встановлені строки роботи відповідно до кошторисної документації; передати Генпідряднику, Платнику у порядку, передбаченому цим договором та відповідними нормами закінчені роботи, в свою чергу Платник має право прийняти та оплатити виконані роботи керуючись умовами даного договору;

- строком дії Договору є час, протягом якого сторони будуть здійснювати свої права та виконувати свої обов"язки відповідно до Договору. Договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання зобов"язань сторонами (п. 7.1, п. 7.2 Договору);

- також 15 вересня 2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТЕХНО-БУД-ЦЕНТР" (надалі, Генпідрядник/третя особа) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЦЕНТРШЛЯХБУД" (надалі, Підрядник/позивач) та Службою автомобільних доріг у Тернопільській області (надалі, Платник/відповідач) укладено додаткову угоду до договору № 31 від 30.07.2014 р., якою внесено зміни щодо реквізитів Підрядника;

- на виконання умов вищезазначеного договору позивач виконав роботи по ремонту автомобільної дороги державного значення Доманове – Ковель – Чернівці – Тереблече на ділянці км 342+000 - км 345+000 у Тернопільській області на загальну суму 11 392 432,00 грн, про що свідчать довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за вересень - жовтень 2014 року на суму 11 392 432,00 грн та акти приймання виконаних будівельних робіт № 1 за вересень 2014 р. на суму 5 324 185,00 грн; № 2 за жовтень 2014 р. на суму 1 001 098,00 грн та № 3 за жовтень 2014 р. на суму 5 067 147,00 грн, які не прийняті та не оплачені відповідачем;

- 19 листопада 2015 року комісією у складі голови комісії - директора департаменту розвитку інфраструктури, транспорту та туризму обласної державної адміністрації Ясіновського В,А.; заступника голови комісії - заступника начальника управління - начальника відділу зв’язку, дорожнього господарства та розвитку транспортної інфраструктури управління розвитку транспортної інфраструктури, паливно- енергетичного комплексу та зв’язку департаменту розвитку інфраструктури, транспорту та туризму обласної державної адміністрації ОСОБА_3; секретаря комісії - заступника начальника відділу зв’язку, дорожнього господарства та транспортної інфраструктури управління розвитку транспортної інфраструктури, паливно-енергетичного комплексу та зв’язку департаменту розвитку інфраструктури, транспорту та туризму обласної державної адміністрації ОСОБА_4; членів комісії - начальника відділу якості технічного контролю та нових технологій Служби автомобільних доріг у Тернопільській області ОСОБА_5; начальника управління регіонального розвитку, містобудування, архітектури та будівництва, департаменту архітектури, будівництва, житлово-комунального господарства та енергозбереження обласної державної адміністрації ОСОБА_6; провідного державного фінансового інспектора Держфінінспекції в Тернопільській області Скорого А.М. проведено візуальне обстеження автомобільної дороги державного значення М-19 Доманове (на Брест) -Ковель - Чернівці - Тереблене (на Бухарест) км 342+000-345+000 на якій здійснювався ремонт та встановлено, що роботи на вказаному об"єкті проведені, про що складено акт візуального обстеження виконаних робіт по поточному ремонту автомобільної дороги державного значення М-19 Доманове (на Брест) - Ковель-Чернівці-Тереблече (на Бухарест) км 342+000-345+000, який підписаний комісією;

- комісією у складі директора Департаменту фінансово-економічної роботи Державного агентства автомобільних доріг України (Укравтодору) ОСОБА_7, завідувача відокремленого відділу "Західне представництво" Державного підприємства " Центр науково-технічного супроводу дорожніх робіт та сертифікації дорожньої продукції" (ДП "Дорцентр") ОСОБА_8, першого заступника начальника Служби автомобільних доріг у Тернопільській області ОСОБА_9, начальника відділу якості, технічного контролю та новітніх технологій Служби автомобільних доріг у Тернопільській області ОСОБА_5, начальника відділу тендерно- договірної роботи ОСОБА_10 та представників співробітника ГУ КЗЕ СБУ капітана ОСОБА_11 та співробітника ГУ КЗЕ СБУ підполковника ОСОБА_12, здійснено аналіз актів приймання виконаних будівельних робіт (форма КБ-2в), довідок про вартість виконаних будівельних робіт та витрат (форма КБ-3) підрядних організацій ТзОВ "Техно-Буд-Центр" по об’єктам поточного середнього ремонтів, в частині виконаних та неоплачених робіт у попередні роки, що були визначені постановами Кабінету Міністрів України та планами фінансування за рахунок коштів, залучених Укравтодором під державні гарантії, в тому числі: Поточний ремонт автомобільної дороги державного значення М-19 Доманове (на Брест)-Ковель-Чернівці-Тереблече (на Бухарест), на ділянці км 342+000 - км 345+000 для встановлення відповідності видів та обсягів робіт включених у акти приймання виконаних будівельних робіт (форма КБ-2в) фактичним показникам та зробила висновок, що відповідно до п. 22.2 В.2.3 -4:2007 та роз’яснення Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 19.09.2012р. №7/15-15013 "Щодо норм витрат матеріалів", середньозважені показники товщини шарів асфальтобетонного покриття, які визначені по результатах вибіркового кернування, знаходяться в межах допустимих відхилень відносно проектних та включених у форми КБ - 2в та їх вартість визначено відповідно до діючих нормативних документів, про що свідчить довідка від 19.02.2016 року;

- позивачем на адресу Служби автомобільних доріг у Тернопільській області та ТОВ "Техно – Буд – Центр" неодноразово надсилались довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за вересень - жовтень 2014 року на суму 11 392 432,00 грн та акти приймання виконаних будівельних робіт № 1 за вересень 2014 р. на суму 5 324 185,00 грн; № 2 за жовтень 2014 р. на суму 1 001 098,00 грн та № 3 за жовтень 2014 р. на суму 5 067 147,00 грн, для підписання, які не прийняті та не підписані, про що свідчать листи від 12.09.2016р. за № 144, № 145;

- також, на адресу Служби автомобільних доріг у Тернопільській області направлявся лист - вимога № 146 від 12.09.2016р. з проханням здійснити оплату за виконані роботи на суму 11 392 432,00 грн відповідно до договору № 31 від 30.07.2014 року;

- 19 вересня 2016 року на дані листи, Служба автомобільних доріг у Тернопільській області своєю відповіддю № 16-2/1279 повідомила ТОВ "Центршляхбуд" про наступне, що акти виконаних робіт за договором № 31 від 30.07.2014 не містять реквізитів приймання робіт Генпідрядником - відсутні підписи та печатка щодо прийняття даних робіт. Оплата за виконані роботи може бути здійснена виключно після приймання даних робіт Генпідрядником з подальшим прийманням цих робіт платником Службою автомобільних доріг у Тернопільській області з врахуванням повноти та достовірності об"ємів виконаних робіт та якості матеріалів згідно вимог чинних СОУ, ДСТУ та ДБН, а тому вимога № 146 від 12.09.2016 р. задоволенню та оплаті не підлягає у зв"язку з відсутністю інформації щодо приймання Генпідрядником виконаних Підрядником робіт. Також, долучено акт від 14.09.2016 р. обстеження автомобільної дороги, в якому зазначено, що на відремонтованому покритті проїзної частини утворились просадки, колійність, пучини загальною площею 1698 кв.м.;

- 07 жовтня 2016 року позивачем надіслано повторно лист - вимогу за № 68 Службі автомобільних доріг у Тернопільській області щодо здійснення оплати за виконані роботи на суму 11 392 432,00 грн відповідно до договору № 31 від 30.07.2014 р., яка залишена без задоволення;

- також 07.10.2016 р. Товариством з обмеженою відповідальністю "Центршляхбуд" листом № 69 повідомило Службу автомобільних доріг у Тернопільській області, що викладені в листі № 16-2/1279 від 19.09.2016 р. вимоги стосуються гарантійних зобов"язань та не стосуються правильності та повноти відображення обсягів робіт, відображених у направлених на підписання первинних документів;

- як свідчать матеріали справи № 921/644/16-г/3 та стверджує позивач згідно актів приймання-виконаних будівельних робіт та довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрат, останній виконав роботи на загальну суму 11 392 432,00 грн.

З огляду на доведеність факту невиконання Замовником взятих на себе договірних зобов'язань, за рішенням суду від 15 листопада 2016 року (яке набрало законної сили 09.12.2016) з відповідача у справі на користь позивача стягнуто борг в сумі 11 392 432 грн. та 170 886 грн 48 коп. судового збору.

Згідно ч. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, яке набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Аналогічні положення знайшли своє відображення в пункті 2.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції” (далі - Постанова № 18), згідно якої не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

Тобто, преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ.

Як вбачається з долученої до матеріалів справи банківської виписки по рахунку №26003543147200 (з 08.06.2017 до 08.06.2017) ТзОВ «Центршляхбуд», відповідачем 08.06.2017 було проведено безспірне списання коштів в сумі 11 563 318 грн 48 коп, згідно наказу Господарського суду по справі №921/644/16-г/3 від 20.12.2016 на користь ТзОВ «Центршляхбуд».

Предметом спору у справі № 921/64/18 є вимога позивача (з врахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог №без номера та без дати) про стягнення з відповідача 1031536, 12 грн інфляційних нарахувань за період з листопада 2016 по травень 2017 та 218172, 88 грн - 3% річних період з 17.10.2016 по 08.06.2017 на суму боргу 11 392 432, 00 грн за прострочення виконання грошового зобов'язання, оскільки останній не вчасно розрахувався за виконані позивачем роботи згідно укладеного договору № 31 від 30.07.2014 з виконання поточного ремонту автомобільної дороги державного значення Доманове – Ковель – Чернівці – Тереблече на ділянці км 342+000 - км 345+000 у Тернопільській області.

Позивач, посилаючись на тривалість невиконання рішення суду від 15.11.2016 у справі №921/644/16-г/3 (оплата – 08.06.2017), невиконання зобов’язань з оплати вартості виконаних робіт за договором №31 від 30.07.2014 в сумі 11 392 432 грн у строк до 17.10.2016 (строк, встановлений виходячи з положень статті 530 ЦК України та дати направлення позивачем вимоги про оплату – 07.10.2016), у зв’язку з простроченням виконання грошового зобов'язання, нарахував відповідно до ст. 625 ЦК України інфляційні втрати та 3% річних, які просить стягнути в судовому порядку.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази, господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з такого.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України (надалі – ЦК України), цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно частини 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Нормами ст.14 ЦК України врегульовано загальні засади виконання цивільних обов'язків та встановлено, зокрема, що цивільні обов'язки виконуються в межах встановлених договором або актом цивільного законодавства; особа може бути звільнена від цивільного обов'язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за зобов'язанням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу (частина 1 статті 837 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст. 875 Цивільного кодексу України за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх. Зазначена норма кореспондується з ч.1 ст. 318 ГК України.

Згідно ч. 4 ст. 882 ЦК України передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформлюється актом, підписаним обома сторонами.

Відповідно до ч. 4 ст. 879 ЦК України оплата робіт провадиться після прийняття замовником збудованого об'єкта (виконаних робіт), якщо інший порядок розрахунків не встановлений за погодженням сторін.

Як свідчать встановлені обставини у даній справі, між сторонами виникли договірні правовідносини на підставі укладення договору про виконання робіт з ремонту, які регулюються ст. 875 Цивільного кодексу України.

До договору будівельного підряду застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.

Належним виконанням зобов'язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються взаємні права та обов'язки сторін зобов'язання.

Частиною 1 статті 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Як встановлено судом, рішенням Господарського суду Тернопільської області від 15.11.2016 у справі №921/644/16-г/3 було стягнуто з відповідача на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Центршляхбуд", вул. Кіквідзе, 10-А, м. Київ 11 392 432 грн 00 коп. основного боргу, який виник на підставі договору № 31 від 30.07.2014.

В силу положень ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

В матеріалах справи знаходиться лист-вимога (повторна) за вих. № 68 від 07 жовтня 2016 року (ТОВ "Центршляхбуд" до Служби автомобільних доріг у Тернопільській області) (а.с 53), у якій ТОВ "Центршляхбуд", зокрема, зазначено, що приймаючи до уваги, що договором № 31 від 30.07.2014 не визначено строк здійснення розрахунків за виконані роботи, а тому цим листом у порядку статті 530 Цивільного кодексу України вимагає від Служби автомобільних доріг у Тернопільській області здійснення оплати виконаних робіт у загальній сумі 11 392 432 грн., які виконані ТОВ "Центршляхбуд" за договором №31 від 30.07.2014, шляхом перерахування відповідних грошових коштів на поточний рахунок ТОВ "Центршляхбуд" № 26003543147200 в ПАТ «УкрСиббанк», МФО 351005.

Оскільки, умови договору підряду не містили кінцевого строку проведення розрахунків, позивачем було направлено відповідачу ОСОБА_13 (повторну) №68 від 07.10.2016, яка залишена без задоволення (про що встановлено в рішенні суду від 15.11.2016 по справі 921/644/16-г/3), а також з врахуванням норм статті 530 ЦК України (боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги), та правил поштового пробігу щодо днів пересилання поштової кореспонденції, а тому кінцевою датою проведення оплати по укладених договорах є 16.10.2016. Починаючи з 17.10.2016 зобов'язання вважається простроченим.

Окрім того, 05.02.2018 ОСОБА_4 №5 від 05 лютого 2018 року ТОВ "Центршляхбуд" (а.с. 54) звернулось до Служби автомобільних доріг у Тернопільській області з вимогою сплатити інфляційні витрати на нараховані проценти за порушення термінів здійснення розрахунків за роботи, виконані за договором підряду, яка станом на дату пред’явлення позову залишена без задоволення.

За статтею 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Виходячи з правового аналізу статей 533, 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов'язання зі сплати коштів.

Згідно вимог ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Забезпечуючи єдність судової практики у застосуванні норм матеріального права, Судовою палатою у господарських справах Верховного Суду України при перегляді судових рішень по справі №918/329/16 у постанові від 26.04.2017 №3-1522гс16 обгрунтовано правову позицію про те, що оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов’язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст.625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов’язання до моменту його усунення.

На виконання рішення суду від 15 листопада 2016 року у справі №921/644/16-г/3 відповідач перерахував позивачу грошові кошти в сумі 11 563 318 грн 48 коп. (в рахунок погашення основного боргу в сумі 11 392 432 грн 00 коп.) лише 08.06.2017, що підтверджується банківською випискою, яка долучена позивачем до матеріалів справи.

Таким чином, вимоги про сплату нарахувань, передбачених ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України, хоча і мають грошовий характер, але за своєю правовою природою не є частиною основного зобов’язання, однак, пов’язані безпосередньо з існуванням основного зобов’язання до повного його погашення у випадку встановлення факту наявності основного грошового зобов’язання рішенням суду. 3% річних та інфляційні втрати за своєю правовою природою є мірами відповідальності, які мають тривалий характер, що безпосередньо пов’язані з виконанням рішення суду про стягнення основного боргу.

Відповідно до п. 3.1 Постанови пленуму Вищого Господарського Суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

В пункті 4.1 такої Постанови пленуму Вищого Господарського Суду України №14 від 17.12.2013 зазначено, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як і інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання (7.1 Постанови пленуму Вищого Господарського Суду України №14 від 17.12.2013).

Суд звертає увагу на те, що борг відповідача перед позивачем виник не на підставі рішення у справі № 921/644/16-г/3, а з господарського зобов'язання, яке виникло на підставі договору № 31 від 30.07.2014 про виконання робіт з ремонту автомобільних доріг державного значення Тернопільської області.

Оскільки чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження щодо його примусового виконання, або виконання зобов'язання з простроченням встановлених строків; відповідно, як наявність судових актів про стягнення заборгованості, так і її погашення з простроченням не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків, суд доходить висновку про наявність правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень статті 625 ЦК України.

Позивачем заявлено до стягнення 1031536 грн. 12 коп інфляційних втрат та 218172 грн. 88 коп. – 3% річних;

Даючи правову оцінку доводам позивача щодо позовних вимог про стягнення інфляційних втрат, дослідивши подані позивачем розрахунки, з яких вбачається, що позивач нарахував інфляційні втрати на суму 11 293 432 грн., а не на суму 11 392 432 грн., яку стягнуто за рішенням суду від 15.11.2016 з відповідача, що є його правом, суд, здійснивши власний арифметичний розрахунок, вважає, що до задоволення підлягають позовні вимоги щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 993822, 03 коп. як правомірно заявлені (розрахунок проведений судом знаходиться в матеріалах справи). В решті частини заявлених вимог про стягнення інфляційних нарахувань суд відмовляє як безпідставно заявлених.

Оцінивши поданий позивачем розрахунок трьох відсотків річних в сумі 218172,88 грн., суд, здійснивши власний арифметичний їх розрахунок (не враховуючи день оплати 08.06.2017 в період нарахування, а здійснивши розрахунок за період з 17.10.2016 по 07.06.2017), встановив, що сума 3% річних, котра розрахована позивачем є меншою за суму, що розрахована судом, а тому вимоги щодо стягнення 3% річних як правомірно заявлені підлягають до задоволення в сумі 218172 грн. 88 коп. (розрахунок проведений судом знаходиться в матеріалах справи). При цьому суд виходив з такого.

Відповідно до частини 2 статті 251 ЦК України терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін, визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ч.2 ст.252 ЦК України).

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання, з якою пов'язано його початок.

Якщо для вчинення дії встановлено строк, то вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку (ч.1 ст.255 ЦК України).

Пунктом 1.9 постанови пленуму ВГСУ "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 р. №14 роз'яснено судам, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Виходячи з формули нарахування 3% річних, згідно якої за основу розрахунку беруться сума простроченого зобов'язання та кількість днів прострочення, день фактичної сплати суми заборгованості або її часткової сплати не може включатися в період часу, за який здійснюється стягнення 3% річних, оскільки станом на дату погашення відбувається від'ємна дія суми сплачених коштів від суми прострочки, тому лише з наступного дня після сплати сума боргу є визначеною.

Статтею 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1)письмовими, речовими і електронними доказами;

2)висновками експертів;

3)показаннями свідків

(ч.2 ст.73 ГПК України).

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч.3 ст.74 ГПК України).

Беручи до уваги наведене, позовні вимоги в частині стягнення 993822 грн. 03 коп. інфляційних втрат та 218172 грн. 88 коп. – 3% річних як обґрунтовано заявлені, документально підтверджені, не спростовані належними доказами відповідачем, підлягають до задоволення.

Щодо доводів відповідача, викладених у Відзиві на позов про те, що Служба автомобільних доріг є бюджетною установою, задоволення даних позовних вимог зачіпає не лише майнові інтереси управління, а й інтереси держави, що в такій складній економічній ситуації сьогодення є недоцільним, судом відхиляються з огляду на таке.

Згідно з частиною першої статті 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Статею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (ст. 193 ГК України).

Відповідно до ст. 229 ГК України, учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов’язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання.

Служба автомобільних доріг у Тернопільській області відповідно до Положення про Службу, затвердженого наказом Державного агентства автомобільних доріг України №194 від 01.07.2016, є юридичною особою, котра має самостійний баланс, рахунки в банківських установах, є одержувачем бюджетних коштів, що спрямовуються на розвиток мережі автомобільних доріг загального користування, здійснює фінансування робіт з будівництва, ремонту, реконструкції та утримання мережі автомобільних доріг загального користування, мостів, будівель та інших штучних споруд згідно із законодавством.

Наявність чи відсутність бюджетного фінансування не залежить від волі та дій позивача, що порушує його право на отримання коштів за виконані роботи за договором.

У пункті 1.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України у №14 від 17.12.2013р. роз’яснено, що за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей, як їх юридичною властивістю. Тому, у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).

Також в п.5 оглядового листа Вищого господарського суду України № 01-06/374/2013 від 18.02.2013 зазначено, що відсутність бюджетних коштів не виправдовує бездіяльність замовника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договірного зобов'язання (див. постанову Вищого господарського суду України від 23.08.2012 у справі №15/5027/715/2011).

Таким чином, суд доходить висновку, що чинне законодавство України не містить будь-яких особливих вимог до договорів, які укладаються суб'єктами підприємницької діяльності з установами, які фінансуються з бюджету; виконання зобов'язання, що виникло на підставі договору повинно здійснюватись на загальних підставах.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору врегульовано Законом України "Про судовий збір".

Відповідно до п. 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява подається до суду, у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Підпунктом 1 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

В силу приписів ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду, зокрема, в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

З матеріалів справи вбачається, що при зверненні до суду позивачем було заявлено вимогу майнового характеру - стягнення заборгованості в загальній сумі 1409 933 грн. 58 коп. Таким чином, до сплати підлягав судовий збір в розмірі 21149грн. 00 коп. Позивачем згідно квитанції № 47 від 19.01.2018 сплачено судовий збір в розмірі 21647 грн. 34 грн. Отже, сума зайво сплаченого позивачем судового збору становила 498 грн. 34коп.

Окрім того, 23.04.2018 позивачем подано Заяву про зменшення розміру позовних вимог №без номера та без дати (вх. №9973), згідно якої предметом судового розгляду у справі №921/64/18 є вимога майнового характеру - стягнення з відповідача всього 1249709 грн. 00 коп., за яку, відповідно, належить до сплати 18745 грн 63 коп., що становить 1,5% від ціни позову. Отже, сума судового збору, яка підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету, у зв'язку із поданням заяви про зменшення розміру позовних вимог, становить 2403грн. 37 коп.

Для повернення зазначеної вище суми позивачу необхідно звернутися до суду із відповідним клопотанням, оскільки таке клопотання станом на день прийняття рішення в матеріалах справи відсутнє.

Згідно п. 3 ч. 4 ст. 129 ГПК України, судові витрати, пов’язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову – на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача 18179 грн. 91 коп. судового збору в повернення сплачених судових витрат.

Керуючись ст.ст. 46, 73, 74, 76-79, 86, 123, 129, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути зі Служби автомобільних доріг у Тернопільській області, м.Тернопіль, вул.Кульчицької, 8, ідентифікаційний код 25887079 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Центршляхбуд”, м.Київ, вул.Кіквідзе, 10-А, ідентифікаційний код 38291014:

-993822 грн. 03 коп інфляційних втрат;

- 218172 грн. 88 коп. – 3% річних;

- 18179 грн. 91 коп. судового збору в повернення сплачених судових витрат.

3. В решті позову відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 25 травня 2018 року.

Суддя С.О. Хома