Рішення № 74220555, 23.05.2018, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.05.2018р. Справа №914/459/18

місто Львів

За позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Теплокомуненерго", адреса: 79060, місто Львів, вулиця Наукова, будинок 7, корпус 10;до відповідача:ОСОБА_1 розвитку та експлуатації житлово-комунального господарства Львівської обласної державної адміністрації, адреса: 79008, місто Львів, вул. Винниченка, будинок 6;предмет позову: стягнення 876’089,00 грн. СуддяОСОБА_2Секретар судового засіданняОСОБА_3Представники:позивача:ОСОБА_4 – довіреність від 28.11.2017,відповідача:ОСОБА_5 – довіреність №01/9-07-1729 від 26.04.2018, ОСОБА_6 – довіреність №01/9-07-1728 від 26.04.2018.Процедури.

На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Теплокомуненерго" до ОСОБА_1 розвитку та експлуатації житлово-комунального господарства Львівської обласної державної адміністрації про стягнення інфляційних витрат та 3% річних за весь період прострочення виконання рішення суду від 02.12.2014 №914/3498/14 в розмірі 876’ 089,00 грн.

Ухвалою від 16.03.2018 позовну заяву залишено без руху, позивачу надано строк для усунення недоліків. У зв’язку з надходження до суду матеріалів, якими позивач усунув виявлені недоліки, ухвалою суду від 28.03.2018 провадження у справі було відкрито за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 02.05.2018, відповідачу встановлено строк у 15 календарних днів з дня отримання цієї ухвали для подання відзиву на позов. Відповідач скористався своїм правом та надав відзив на позовну заяву, хоч і з порушенням встановлених судом строків для цієї дії.

В судовому засіданні 02.05.2018 представником позивача заявлено про відсутність необхідності для подання ним відповіді на відзив. Ухвалою суду від 08.05.2018 відмовлено в задоволенні клопотання про залучення Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області третьою особою без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача. В судовому засіданні 08.05.2018 сторонами повідомлено суд про те, що ними зазначено усі обставини, які їм відомі у цій справі, ними надано усі докази, якими вони обґрунтовують свої вимоги та заперечення, відсутні будь-які інші можливі дії, які суду потрібно здійснити для виконання завдань підготовчого провадження, передбачених статтями 177 та 182 Господарського процесуального кодексу України. З огляду на це, а також вирішення судом усіх заявлених сторонами клопотань, в судовому засіданні 08.05.2018 судом ухвалено закрити підготовче провадження, призначити справу до судового розгляду по суті на 23.05.2018.

До суду 21.05.2018 надійшла відповідь на відзив, до якої позивачем долучено низку документів. Аналізуючи цю відповідь, суд зауважує таке.

Відповідно до статті 113 Господарського процесуального кодексу України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки не визначені, - встановлюються судом. Відповідь на відзив належить до заяв по суті справи, визначених статтею 161 Господарського процесуального кодексу України. Частинами 3 та 4 цієї статті передбачено, що підстави, час та черговість подання заяв по суті справи визначаються цим кодексом або судом у передбачених цим кодексом випадках. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

Як зазначалося вище, суд у двох судових засіданнях (02.05.2018 та 08.05.2018) з'ясовував бажання позивача подати відповідь на відзив. Проте повноважний представник відмовлявся від такого права та стверджував про свою готовність надати усні пояснення негайно. Відповідно до частини 3 статті 166 Господарського процесуального кодексу України до відповіді на відзив застосовуються правила, встановлені частинами 3-6 статті 165 цього кодексу. А частина 6 статті 165 встановлює обов'язок надіслати відзив (відповідь на відзив) іншим учасникам справи. Крім того, частина 9 статті 80 Господарського процесуального кодексу України встановлює обов'язок учасника справи надіслати копії доказів заздалегідь іншому учаснику справи. Суд звертає увагу, що ухвалою суду від 08.05.2018 закрито підготовче провадження, що унеможливлює подання нових доказів у справі.

Отже, позивач недобросовісно виконує покладені на нього процесуальні обов'язки. Відповідно до частини 2 статті 118 Господарського процесуального кодексу України заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим кодексом. За таких обставин суд залишає без розгляду відповідь на відзив та додані до нього документи.

Аргументи сторін.

Позовні вимоги обґрунтовано таким:

- відповідач у порушення умов договору про закупівлю робіт за державні кошти №19 від 30.11.2011, договору підряду №19АН від 02.12.2011, договору про закупівлю робіт за державні кошти №47 від 27.12.2011 та договору підряду №47АН від 27.12.2011 порушив строки оплати позивачу вартості робіт і послуг, внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 869’ 829,80 грн.;

- позивач у 2014 році звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом про стягнення відповідної заборгованості з відповідача. Рішенням Господарського суду Львівської області від 02.12.2014 позовні вимоги задоволено повністю, стягнуто з відповідача на користь позивача 869’ 829,80 грн. боргу, 3,01 грн. пені, 75’ 706,87 грн. 3% річних, 168’ 118,94 грн. інфляційних втрат та 22’ 273,17 грн. судового збору;

- зазначене рішення суду до сих пір не виконане;

- за період прострочення виконання рішення суду позивач має право стягнути з відповідача 3% річних та інфляційні втрати.

Відповідач заперечив проти позовних вимог, посилаючись на наступні підстави, викладені у відзиві на позовну заяву:

- договір про закупівлю робіт за державні кошти №19 від 30.11.2011, договір підряду №19АН від 02.12.2011, договір про закупівлю робіт за державні кошти №47 від 27.12.2011 та договір підряду №47АН від 27.12.2011 були укладені з Головним управлінням житлово-комунального господарства Львівської обласної державної адміністрації;

- позивач помилково визначив відповідачем ОСОБА_1 розвитку та експлуатації житлово-комунального господарства Львівської обласної державної адміністрації як правонаступника Головного управління житлово-комунального господарства Львівської обласної державної адміністрації;

- юридична особа вважається такою, що припинена як суб’єкт господарювання з моменту внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань;

- як вбачається з витягу з реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань, Головне управління житлово-комунального господарства Львівської обласної державної адміністрації перебуває в процесі припинення;

- зважаючи на вищезазначене, відсутні підстави вважати, що до ОСОБА_1 розвитку та експлуатації житлово-комунального господарства Львівської обласної державної адміністрації перейшли всі права та обов’язки Головного управління житлово-комунального господарства Львівської обласної державної адміністрації;

- згідно з довідкою про відсутність заборгованості від 13.04.2018 №01/9-02-1569 ОСОБА_1 розвитку та експлуатації житлово-комунального господарства Львівської обласної державної адміністрації відсутня заборгованість за державною бюджетною програмою 2011 року КПКВ 2751130 "Реалізація пілотних проектів у сфері житлово-комунального господарства" та наказом Господарського суду Львівської області від 02.12.2014 у справі №914/3498/14 про стягнення з ОСОБА_1 житлово-комунального господарства на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Теплокомуненерго" 869’ 829,80 грн. боргу, 3,01 грн. пені, 75’ 706,87 грн. 3% річних, 168’ 118,94 грн. інфляційних втрат та 22’ 273,17 грн. судового збору.

Обставини справи.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 02.12.2014 у справі №914/3498/14 вирішено стягнути з ОСОБА_1 житлово-комунального господарства Львівської обласної державної адміністрації на користь позивача 869’ 829,80 грн. боргу, 3,01 грн. пені, 75’ 706,87 грн. 3% річних, 168’ 118,94 грн. інфляційних втрат та 22’ 273,17 грн. судового збору бору. Це рішення не оскаржувалось і набрало законної сили 19.12.2014. Господарським судом Львівської області видано наказ від 22.12.2014 про примусове виконання рішення у справі №914/3498/14. В матеріалах справи відсутні докази виконання вищезазначеного рішення суду.

При розгляді справи №914/3498/14 судом було встановлено наступне.

Між Головним управлінням житлово-комунального господарства Львівської обласної державної адміністрації та товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Теплокомуненерго" (позивач у справі) укладено договір про закупівлю робіт за державні кошти №19 від 30.11.2011 (далі – Договір №19), договір підряду №19АН від 02.12.2011 (далі – Договір №19АН), договір про закупівлю робіт за державні кошти №47 від 27.12.2011 (далі – Договір №47) та договір підряду №47АН від 27.12.2011 (далі – Договір №47АН, разом – Договори). Згідно з умовами Договорів позивачем виконано підрядні будівельні роботи із впровадження технології електричного теплоакумуляційного обігріву із встановленням електролітичних котлів на котельні Рава-Руської дільниці КП "Жовквателоенерго", а також здійснено авторський нагляд за будівництвом на загальну суму 1’ 254’ 775,70 грн., що підтверджується:

- актом приймання-передачі устаткування до Договору №19 від 26.12.2011 на загальну суму 801’ 293,92 грн.;

- актом приймання виконаних будівельних робіт №1 від 26.12.2011 на загальну суму 106’ 165,98 грн.;

- актом здачі-прийняття наданих послуг №1 від 27.12.2011 на загальну суму 3’ 493,20 грн.;

- актом приймання-передачі змонтованого устаткування до Договору №47 від 29.12.2011 на загальну суму 247’ 164,53 грн.;

- актом приймання виконаних будівельних робіт №1 від 29.12.2011 н загальну суму 95’ 667,07 грн.;

- довідкою Державної фінансової інспекції у Львівській області від 28.12.2012 про зменшення вартості виконаних будівельних робіт на 2’ 630,00 грн.;

- актом здачі-прийняття наданих послуг №1 від 28.12.2011 на загальну суму 3’ 621,00 грн.

Головним управлінням житлово-комунального господарства Львівської обласної державної адміністрації обов’язок зі сплати вартості виконаних робіт та наданих послуг виконано частково в сумі 384’ 945,90 грн., що підтверджується:

- квитанцією від 20.12.2011 на загальну суму 341’ 762,78 грн.;

- квитанцією від 29.12.2011 на загальну суму 43’ 183,12 грн.

Таким чином, заборгованість Головного управління житлово-комунального господарства Львівської обласної державної адміністрації перед позивачем становила 869’ 829,80 грн.

Окрім того, судом було встановлено той факт, що ОСОБА_1 житлово-комунального господарства Львівської обласної державної адміністрації є правонаступником Головного управління житлово-комунального господарства Львівської обласної державної адміністрації.

Відповідно до Розпорядження голови Львівської обласної державної адміністрації №679/0/5-15 від 30.10.2015 "Про впорядкування структури обласної державної адміністрації" діяльність ОСОБА_1 житлово-комунального господарства обласної державної адміністрації припинено шляхом реорганізації (перетворення) в ОСОБА_1 розвитку та експлуатації житлово-комунального господарства обласної державної адміністрації.

Згідно з положеннями Розпорядження голови Львівської обласної державної адміністрації №14/0/5-16 від 14.01.2016 "Про затвердження Положення про ОСОБА_1 розвитку та експлуатації житлово-комунального господарства Львівської обласної державної адміністрації" ОСОБА_1 розвитку та експлуатації житлово-комунального господарства обласної державної адміністрації є правонаступником прав та обов’язків ОСОБА_1 житлово-комунального господарства обласної державної адміністрації.

При ухваленні рішення суд виходив з такого.

Щодо належності відповідача.

Згідно з частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Як вже вище зазначено, рішенням Господарського суду Львівської області від 02.12.2014 у справі №914/3498/14 встановлено ту обставину, що ОСОБА_1 житлово-комунального господарства Львівської обласної державної адміністрації є правонаступником Головного управління житлово-комунального господарства Львівської обласної державної адміністрації. Більше того, даним рішенням суд постановив стягнути 869’ 829,80 грн. боргу, 3,01 грн. пені, 75’ 706,87 грн. 3% річних, 168’ 118,94 грн. інфляційних втрат та 22’ 273,17 грн. судового збору саме з ОСОБА_1 житлово-комунального господарства Львівської обласної державної адміністрації. Як вже встановлено судом, дане рішення не оскаржувалось і набрало законної сили 19.12.2014.

Позовні вимоги у справі, що розглядається, є наслідком невиконання ОСОБА_1 житлово-комунального господарства Львівської обласної державної адміністрації рішення суду від 02.12.2014 у справі №914/3498/14.

Відповідно до підпункту 1.2 пункту 1 Розпорядження голови Львівської обласної державної адміністрації №14/0/5-16 від 14.01.2016 "Про затвердження Положення про ОСОБА_1 розвитку та експлуатації житлово-комунального господарства Львівської обласної державної адміністрації" ОСОБА_1 розвитку та експлуатації житлово-комунального господарства обласної державної адміністрації є правонаступником прав та обов’язків ОСОБА_1 житлово-комунального господарства обласної державної адміністрації. За таких обставин саме ОСОБА_1 розвитку та експлуатації житлово-комунального господарства Львівської обласної державної адміністрації є належним відповідачем у цій справі. Факт правонаступництва підтверджується також витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань станом на 02.05.2018.

Щодо суті спору.

Між сторонами у справі виникли цивільно-правові зобов'язання за договором підряду та надання послуг в силу статті 11 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Частина 1 статті 844 Цивільного кодексу України встановлює, що у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Частина 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлює, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 02.12.2014 у справі №914/3498/14 встановлено факт існування заборгованості за Договорами відповідача перед позивачем у сумі 869'829,80 грн.

Відповідно до частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Положення статті 599 Цивільного кодексу України встановлюють, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Відповідно до частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями. Частина 2 статті 218 Господарського кодексу України та стаття 617 Цивільного кодексу України передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважається обставинами, які є підставою для звільнення боржника від виконання зобов'язання.

Європейським судом з прав людини в рішенні від 18.10.2005 у справі "ОСОБА_2 ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" та в рішенні від 30.11.2004 у справі "Бакалов проти України" зазначено, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Положення пункту 7.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" встановлюють, що саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Це положення спрямоване на захист майнового права та інтересу стягувача (кредитора у зобов'язанні), реальне забезпечення виконання зобов'язань та рішень суду. Адже у зв'язку з невиконанням боржником рішення суду та зобов'язання, стягувач (кредитор) зазнає матеріальних втрат від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та від неправомірного користування належними йому до сплати коштами. Таким чином, застосування статті 625 Цивільного кодексу України після винесення рішення суду, спонукає боржника виконати таке рішення, адже сума коштів, що підлягає до стягнення продовжує зростати до моменту фактичного виконання рішення суду і може бути стягнена за бажанням стягувача (кредитора).

Верховний Суд України у постанові від 25.05.2016 у справі № 6-157цс16 також зробив висновок про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов’язання й не позбавляє кредитора права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та Цивільним кодексом України. Аналогічної позиції Верховний суд України дотримується і в інших своїх постановах (від 30.09.2008 у справі №1/384-07, від 30.03.2016 у справі №6-2168цс15).

Таким чином, на основі вищезазначеного, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача інфляційні нарахування та 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання за Договорами.

Суд перевірив проведені позивачем розрахунки та погоджується з їх правильністю. Таким чином, до стягнення підлягає 793’371,76 грн. інфляційних нарахувань та 82'717,24 грн. - 3% річних.

Відповідно до статей 73, 74, 81 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує відповідні докази.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, а судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, відтак вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

В силу частин 1 та 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Як убачається з позовної заяви, позивач надав попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які поніс та планує понести (судовий збір в сумі 13'141,34 грн. та витрати на правничу допомогу в сумі 20'000,00 грн.).

Судові витрати на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, таким чином, з відповідача в дохід бюджету підлягає до стягнення 13'141,34 грн. судового збору.

Що стосується витрат на професійну правничу допомогу, то суд відзначає таке. Відповідно до частини 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Відповідно до частини 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Однак суду не було представлено детального опису наданих правничих послуг, доказів укладення договору про надання правничої допомоги, яка б конкретизувала умови, порядок, обсяг та вартість надання послуг з представництва інтересів чи інших юридичних послуг зі стягнення заборгованості з відповідача на користь позивача за Договорами. За таких обставин у суду відсутні підстави для покладення на відповідача витрат на професійну правничу допомогу, які заявлені позивачем.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 13, 73, 74, 81, 238 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з ОСОБА_1 розвитку та експлуатації житлово-комунального господарства Львівської обласної державної адміністрації (адреса: 79008, місто Львів, вул. Винниченка, будинок 6; ідентифікаційний номер 38853521) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Теплокомуненерго" (адреса: 79060, місто Львів, вулиця Наукова, будинок 7, корпус 10; ідентифікаційний код 36079117) 793’ 371 (сімсот дев'яносто три тисячі триста сімдесят одна) грн. 76 коп. інфляційних нарахувань та 82’ 717 (вісімдесят дві тисячі сімсот сімнадцять) грн. 24 коп. 3% річних та 13’ 141 (тринадцять тисяч сто сорок одна) грн. 34 коп. судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції в порядку, визначеному розділом IV Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 25.05.2018.

Суддя Рим Т.Я.