Ухвала суду № 74219602, 18.05.2018, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

18 травня 2018 р. Справа №804/3474/18

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Юхно І.В., перевіривши матеріали адміністративного позову первинної професійної спілки «Правозахисники країни» до ОСОБА_1 управління Національної поліції в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними і зобов’язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

14 травня 2018 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов первинної професійної спілки «Правозахисники країни» до ОСОБА_1 управління Національної поліції в Дніпропетровській області, у якій позивач просить суд:

- визнати протиправними дії ОСОБА_1 управління Національної поліції в Дніпропетровській області по відмові в погодженні залучення до служби членів первинної професійної спілки «Правозахисники країни»;

- зобов’язати Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області погоджувати залучення до служби у вихідні дні членів первинної професійної спілки «Правозахисники країни» з цією профспілкою;

- зобов’язати Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області надсилати на адресу первинної професійної спілки «Правозахисники країни» документальні відомості про підстави залучення члена профспілки до виконання службових обов’язків у вихідні дні;

- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ОСОБА_1 управління Національної поліції в Дніпропетровській області (49101, м. Дніпро, вул. Троїцька, буд.20-а, код ЄДРПОУ 40108866) на користь первинної професійної спілки «Правозахисники країни» витрати по підготовці справи до розгляду в розмірі 3 200,00 грн.;

- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ОСОБА_1 управління Національної поліції в Дніпропетровській області (49101, м. Дніпро, вул. Троїцька, буд.20-а, код ЄДРПОУ 40108866) на користь професійної спілки «Правозахисники країни» судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 1 762,00 грн.

Відповідно до пунктів 3 та 6 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з’ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 Кодексу адміністративного судочинства України та чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

З матеріалів позовної заяви судом встановлено, що 26 лютого 2018 року первинною професійною спілкою «Правозахисники країни» прийнято наказ №7 «Про затвердження графіку проведення щотижневих зборів членів профспілки», пунктом 1 якого затверджено суботу днем щотижневого обов’язкового збору членів профспілки.

27 лютого 2018 року первинною професійною спілкою «Правозахисники країни» на адресу начальника ОСОБА_1 управління Національної поліції в Дніпропетровській області ОСОБА_2 направлена за вих.№85 Пропозиція профспілки в порядку статті 21 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», в якій позивачем з метою попередження та запобігання фактам перешкоджання його законній діяльності запропоновано:

- забезпечити завчасне повідомлення профспілки про факти залучення поліцейських, які є членами первинної професійної спілки «Правозахисники країни», до виконання службових обов’язків в суботу, що надасть профспілці можливість завчасно затверджувати план проведення збору та список учасників збору;

- надсилати на адресу профспілки документальні відомості про підстави залучення поліцейського до виконання службових обов’язків у суботу, що є доказом для профспілки про поважні причини відсутності члена профспілки на обов’язковому зборі профспілки;

- вживати заходи щодо не допущення незаконних та безпідставних залучень поліцейських, які є членами первинної професійної спілки «Правозахисники країни», до виконання службових обов’язків у суботу.

Вказана пропозиція згідно поштового повідомлення про вручення поштового відправлення отримана відповідачем 12 березня 2018 року.

ОСОБА_1 управління Національної поліції в Дніпропетровській області «Про надання інформації» від 04.04.2018 року вих.№2573/Бг позивача поінформовано, що норми Закону України «Про Національну поліцію» та інші нормативно-правові акти МВС України та Національної поліції України, які регламентують порядок проходження служби в поліції, не передбачають обов’язок керівників територіальних органів Національної поліції України повідомляти (погоджувати) профспілковій організації про залучення поліцейських до несення служби у вихідні дні.

Не погоджуючись із відмовою відповідача в погодженні залучення до служби членів первинної професійної спілки «Правозахисники країни», позивач звернувся до суду.

Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб’єкта владних повноважень протиправними та зобов’язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб’єкта владних повноважень протиправною та зобов’язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб’єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб’єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Частиною першою статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема:

1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження;

2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;

3) спорах між суб’єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень;

4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів;

5) за зверненням суб’єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб’єкту законом;

6) спорах щодо правовідносин, пов’язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму;

7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації;

8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності;

9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов’язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб;

10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб;

11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони», за винятком спорів, пов’язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю;

12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень»;

13) спорах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років».

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України суб’єкт владних повноважень – це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб’єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Суд зазначає, що визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Наведена позиція узгоджується із висновками Верховного суду, викладеними у постанові від 18 квітня 2018 року у справі №910/8132/17 (номер рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень: 73727760)

Відповідно до частини п’ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Поряд із цим, статтею 21 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» від 15 вересня 1999 року №1045-XIV профспілки, їх об'єднання захищають право громадян на працю, беруть участь у розробленні та здійсненні державної політики у галузі трудових відносин, оплати праці, охорони праці, соціального захисту. Проекти законів з питань формування та реалізації державної соціальної та економічної політики, регулювання трудових, соціальних, економічних відносин подаються відповідними органами виконавчої влади з урахуванням пропозицій всеукраїнських профспілок, їх об'єднань. Проекти нормативно-правових актів, які стосуються регулювання трудових, соціальних, економічних відносин, розглядаються органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування з урахуванням думки відповідних профспілок, об'єднань профспілок. Профспілки, їх об'єднання мають право вносити пропозиції суб'єктам права законодавчої ініціативи і відповідним державним органам про прийняття або внесення змін до законів і інших нормативно-правових актів з питань формування та реалізації державної соціальної та економічної політики, регулювання трудових, соціальних, економічних відносин. Профспілки, їх об'єднання мають право брати участь у розгляді органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, а також роботодавцями, їх об'єднаннями, іншими об'єднаннями громадян своїх пропозицій. Форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються в колективному договорі з додержанням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною, галузевими (міжгалузевими) або територіальними угодами. Якщо колективний договір не укладено, роботодавець зобов'язаний погодити зазначені питання з профспілковим органом. Профспілки здійснюють громадський контроль за виплатою заробітної плати, додержанням законодавства про працю та про охорону праці, створенням безпечних і нешкідливих умов праці, належних виробничих та санітарно-побутових умов, забезпеченням працівників спецодягом, спецвзуттям, іншими засобами індивідуального та колективного захисту. У разі загрози життю або здоров'ю працівників профспілки мають право вимагати від роботодавця негайного припинення робіт на робочих місцях, виробничих дільницях, у цехах та інших структурних підрозділах або на підприємстві в цілому на час, необхідний для усунення загрози життю або здоров'ю працівників. Профспілки мають право на проведення незалежної експертизи умов праці, а також об'єктів виробничого призначення, що проектуються, будуються чи експлуатуються, на відповідність їх нормативно-правовим актам з питань охорони праці, брати участь у розслідуванні причин нещасних випадків і профзахворювань на виробництві та давати свої висновки про них. Для здійснення цих функцій профспілки, їх об'єднання можуть створювати служби правової допомоги та відповідні інспекції, комісії, затверджувати положення про них. Уповноважені представники профспілок мають право вносити роботодавцям, органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування подання про усунення порушень законодавства про працю, які є обов'язковими для розгляду, та в місячний термін одержувати від них аргументовані відповіді. У разі ненадання аргументованої відповіді у зазначений термін дії чи бездіяльність посадових осіб можуть бути оскаржені до місцевого суду.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 249 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний сприяти створенню належних умов для діяльності первинних профспілкових організацій, що діють на підприємстві, в установі, організації. Спори, пов'язані з невиконанням власником або уповноваженим ним органом цих обов'язків, розглядаються у судовому порядку.

Із матеріалів позовної заяви вбачається, що спірні правовідносини виникли між професійною спілкою та роботодавцем, у зв’язку із відмовою роботодавця в погодженні залучення до служби членів первинної професійної спілки «Правозахисники країни» на підставі внесеної позивачем пропозиції в порядку статті 21 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності». У зазначених правовідносинах відповідач не є суб’єктом владних повноважень при здійсненні ним публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, а, отже, наявний спір щодо трудових правовідносин.

При цьому, суд зазначає, що оскільки зазначений спір виник між професійною спілкою та роботодавцем – ОСОБА_1 управлінням Національної поліції в Дніпропетровській області щодо розгляду останнім наданої пропозиції позивача, то він не пов'язаний з проходженням публічної служби.

Частиною першою статті 221 Кодексу законів про працю України трудові спори розглядаються: 1) комісіями по трудових спорах; 2) районними, районними у місті, міськими чи міськрайонними судами.

Водночас, згідно з абзацом 1 частини першою статті 19 Цивільного процесуального кодексу України від 18.03.2004 року №1618-IV суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

З аналізу вищевикладеного, суд приходить до висновку, що заявлений до розгляду спір виник з трудових правовідносин та його належить розглядати в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у справі ««Занд проти Австрії» (Zand v. Austria) від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Поряд із цим, у рішенні Європейського суду з прав людини від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви №№ 29458/04, 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» [див. рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. <…> фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, «встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Враховуючи вищевикладене та зважаючи, що заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, суд приходить до висновку, що у відкритті провадження у справі слід відмовити.

При цьому, частиною сьомою статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз’яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.

На виконання вищенаведеної норми суд роз’яснює позивачеві, що заявлений до розгляду спір може бути поданий до місцевого загального суду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України.

Керуючись статтями 4, 5, 19, 170, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті провадження за позовом первинної професійної спілки «Правозахисники країни» до ОСОБА_1 управління Національної поліції в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними і зобов’язання вчинити певні дії.

Копію ухвали про відмову у відкритті провадження надіслати позивачеві разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами.

Роз'яснити позивачу, що відповідно до частини п’ятої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

Ухвала суду набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені статтями 295 та 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи ухвала суду оскаржується до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.В. Юхно