Ухвала суду № 74216712, 24.05.2018, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/579/18Головуючий по 1 інстанціїКатегорія : 30 ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 травня 2018 року м.Черкаси

Апеляційний суд Черкаської області в складі судді:

ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4

за участю секретаря

ОСОБА_5

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 09 січня 2018 року, ухваленого під головуванням судді Троян Т.Є., у справі за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_8 соціального захисту населення Черкаської обласної державної адміністрації, ОСОБА_6, ОСОБА_9, Державної казначейської служби України про стягнення матеріальної та моральної шкоди, -

в с т а н о в и в :

В березні 2015 року ОСОБА_7 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_8 соціального захисту населення Черкаської обласної державної адміністрації, ОСОБА_6, ОСОБА_9 про стягнення матеріальної та моральної шкоди, мотивуючи свої вимоги тим, що являється власником автомобіля «Toyota Venza», 2011 року, д.н.з. НОМЕР_1, який 15 січня 2015 року перебував на автостоянці по вул. Броварська, 2 в м. Бориспіль. Близько 23 год. 50 хв. загорівся сусідній автомобіль НОМЕР_2, який також перебував на вказаній автостоянці, внаслідок короткого замикання електричних проводів у відсіку двигуна автомобіля, що підтверджується актом про пожежу від 16 січня 2015 року, складений Бориспільським районним відділом головного управління державної служби надзвичайних ситуацій України в Київській області. Внаслідок вказаної пожежі автомобіль позивача був пошкоджений. Згідно висновку за результатами експертного автотоварознавчого дослідження № 338 від 23 січня 2015 року вартість матеріальних збитків заподіяних при ДТП складає 101 797 грн. 83 коп. Відшкодовувати завдану шкоду відповідачі в добровільному порядку відмовляються.

З таких підстав ОСОБА_7 просила суд стягнути з ОСОБА_8 соціального захисту населення Черкаської ОДА, ОСОБА_6, ОСОБА_9 на її користь завдану матеріальну шкоду в сумі 110 313 грн. 91 коп. та моральну шкоду в сумі 10 000 грн. солідарно.

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 09 січня 2018 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_8 соціального захисту населення Черкаської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_7 матеріальну шкоду в сумі 55 156 грн. 95 коп. та моральну шкоду в сумі 5 000 грн.

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 матеріальну шкоду в сумі 55 156 грн. 95 коп. та моральну шкоду в сумі 5 000 грн.

Стягнуто з ОСОБА_8 соціального захисту населення Черкаської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_7 судовий збір в сумі 963 грн. 25 коп.

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 судовий збір в сумі 963 грн. 26 коп.

В іншій частині позову –відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_6 просить рішення суду скасувати в частині стягнення з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 матеріальної шкоди в сумі 55 156 грн. 26 коп. та моральної шкоди в сумі 5 000 грн., судового збору в сумі 963 грн. та в цій частині ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні вимог до ОСОБА_6, вважаючи рішення суду першої інстанції незаконним, необґрунтованим та постановлене при неповному з’ясуванні обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, судова колегія проходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення по наступних підставах.

Відповідно до 375 ЦПК України апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, що 15 січня 2015 року приблизно 23 год. 50 хв. на території автостоянки, розташованої по вул. Броварська, 2 в м. Бориспіль, внаслідок короткого замикання електричних проводів у відсіку двигуна при його запуску, сталося загоряння автомобіля НОМЕР_3.

В результаті пожежі був пошкоджений належний ОСОБА_7 автомобіль «Toyota Venza», 2011 року, д.н.з. НОМЕР_1, який знаходився на автостоянці поблизу автомобіля Таврія.

Згідно висновку за результатами експертного автотоварознавчого дослідження № 338 від 23 січня 2015 року вартість матеріальних збитків заподіяних при ДТП складає 101 797 грн. 83 коп.

Згідно акту надання послуг від 12 березня 2015 року № 3 загальна вартість відновлювальних робіт становить 110 313 грн. 91 коп.

Також судом встановлено, що відповідно до Порядку забезпечення інвалідів автомобілями, затвердженого постановою КМ України від 19 липня 2006 року № 999, зазначений автомобіль «Таврія», 30 травня 2005 року був наданий Головним управлінням праці та соціального захисту населення Черкаської обласної державної адміністрації інваліду Великої Вітчизняної війни ОСОБА_10, який 09 червня 2005 року був зареєстрований Уманським ВРЕР.

Рішенням Головного управління праці та соціального захисту населення Черкаської обласної державної адміністрації від 18 травня 2005 року право керування автомобілем «Таврія» надано дружині ОСОБА_10 - ОСОБА_6

ОСОБА_10 31 серпня 2011 року помер.

Після смерті ОСОБА_10 автомобілем продовжувала користуватися ОСОБА_6

В 2014 році ОСОБА_6 звернулася до ОСОБА_8 соціального захисту населення Черкаської обласної адміністрації із заявою про залишення вказаного автомобіля у її користуванні.

Також судом було встановлено, що вказаний автомобіль ОСОБА_6 не був повернутий ОСОБА_8 соціального захисту населення Черкаської обласної адміністрації і на час його загорання на автостоянці перебував у її користуванні.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Статтями 1166, 1167 ЦК України визначено, що майнова та моральна шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

За змістом вказаних норм зобов'язання з відшкодування шкоди - це такі цивільно-правові зобов'язання, в яких потерпіла сторона (кредитор) має право вимагати від боржника (заподіювача шкоди) повного відшкодування протиправно завданої шкоди шляхом надання відповідного майна в натурі або відшкодування збитків.

При цьому нормами глави 82 ЦК України крім прямого обов'язку винної особи відповідати за спричинену шкоду, визначені також певні випадки, коли залежно від обставин події, за яких її завдано, та особи заподіювача, потерпілому замість заподіювача шкоди або спільно із ним відшкодовує шкоду інша особа.

Зокрема, положенням ст. 1187 ЦК України визначено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, зобов'язана відшкодувати її на загальних підставах. Якщо неправомірному заволодінню іншою особою транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом сприяла недбалість її власника (володільця), шкода, завдана діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, відшкодовується ними спільно, у частці, яка визначається за рішенням суду з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

З огляду на зазначені положення ЦК України факт завдання шкоди майну потерпілого джерелом підвищеної небезпеки, якщо ця особа (потерпілий) не перебуває в договірних правовідносинах з особою, яка завдала шкоди, та/або якщо завдання такого роду шкоди не пов’язане з виконанням цими особами обов’язків за договором, породжує виникнення позадоговірного, деліктного зобов’язання.

Воно виникає з факту завдання шкоди й припиняється належним виконанням у момент відшкодування потерпілому шкоди в повному обсязі особою, яка її завдала. Сторонами деліктного зобов’язання класично виступають потерпілий (кредитор) і особа, яка завдала шкоди (боржник).

За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник – особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки – особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина друга статті 1187 ЦК України).

Разом з тим правила регулювання деліктних зобов’язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов’язок.

Судом першої інстанції вірно встановлено, а відповідно і стягнуто матеріальну та моральну шкоду з відповідача ОСОБА_6, у користуванні якої перебував автомобіль «Таврія», та з відповідача ОСОБА_8 соціального населення Черкаської обласної державної адміністрації, який не вчинив дії по вилучення вказаного автомобіля після смерті ОСОБА_10

Поскільки відповідно до облікової картки приватного транспортного засобу від 10.06.2015 року ЗАЗ 10206 «Таврія», 2005 року випуску, д.н.з. НОМЕР_4, належав ОСОБА_10, а право користування вказаним автомобілем згідно рішення колегії Головного управління праці та соціального захисту населення Черкаської ОДА № 6-2 від 18.05.2005 року належить ОСОБА_6

А після смерті ОСОБА_10 ОСОБА_8 соціального захисту населення на виконання п. 1.6 Порядку не здійснено вилучення автомобіля у ОСОБА_6

Не варте уваги посилання в апеляційній скарзі на те, що ОСОБА_6 не є володільцем автомобіля «Таврія», поскільки на момент загорання автомобіля, вказаний автомобіль перебував у користуванні ОСОБА_6 і вказаний факт було доведено судом першої інстанції.

Володіння – фактичне , законне або протиправне перебування майна у конкретної фізичної або юридичної особи. Володіння може здійснюватися за договором оренди, застави, відповідального схову, комісії тощо і без утримання майна у власності.

Юридична ознака володільця полягає в тому, що володільцем визнається тільки та особа, яка на відповідних правових підставах володіє об'єктом, діяльність з яким створює підвищену небезпеку.

У свою чергу матеріальна або фактична ознака володільця джерела підвищеної небезпеки означає, що особа повинна здійснювати фактичне володіння (експлуатацію, використання, зберігання, утримання) небезпечними об'єктами. Тобто, як правило, обидві ознаки володільця небезпечного об'єкта повинні мати місце, крім випадків, передбачених законом.

Що стосується управління транспортним засобом – це безпосередня дія фізичної особи на цей транспортний засіб з метою встановлення або зміни в даний момент швидкості та напрямку руху. Експлуатація транспортного засобу – це комплекс заходів, спрямованих на забезпечення можливості виконання транспортних функцій цього транспортного засобу, у тому числі визначення часу та маршрутів руху, забезпечення зберігання, технічного обслуговування та ремонту, підбір осіб, що керують транспортним засобом, тощо. Користування транспортним засобом – це безпосереднє використовування у своїх інтересах транспортної функції цього засобу. Разом з тим для фізичної особи можливість користування транспортним засобом особисто (через право власності або іншого договору) нерозривно пов'язана з можливістю управління цим транспортним засобом, оскільки зобов'язати її передавати управління іншій особі ніхто не може, і жоден законодавчий акт цього не передбачає. Хоча й не позбавляє її цього права.

Із наведеного вбачається, що ОСОБА_6 не лише мала право на користування автомобілем, а він перебував у її володінні, оскільки після смерті ОСОБА_10 не був повернутий Управлінню соціального захисту населення.

Посилання в апеляційній скарзі про те, що судом не вірно застосовано норму ст. 1187 ЦК України не може бути взято до уваги, поскільки ОСОБА_6 підтвердила той факт, що автомобіль «Таврія» знаходиться у її користуванні неправомірно.

Суд першої інстанції не вийшов за межі позовних вимог.

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 175 ЦПК України змістом позовних вимог є спосіб (способи) захисту прав або інтересів передбачених законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визнати у рішенні.

Одним із способів захисту цивільних прав є відшкодування збитків і відшкодування моральної шкоди.

Позивач звернувся із позовом про відшкодування матеріальної і моральної шкоди. Суд стягнув шкоду відповідно до розміру вини в завданні шкоди кожного відповідача.

Стягнення шкоди у дольовому розмірі, а не в солідарному не є вихід за межі позовних вимог.

Поскільки автомобіль є джерелом підвищеної небезпеки , то не має правового значення причина загорання автомобіля.

Факт пошкодження автомобіля «Toyota Venza» від загорання автомобіля «Таврія» сторони не оспорюють.

Під час загорання автомобіля «Таврія» відповідачка ОСОБА_6 знаходилася поряд із цим автомобілем, що підтверджується її запереченнями на позовну заяву ( т.1 а/с 59).

В іншій частині рішення суду не оскаржується.

Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстави для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 09 січня 2018 року залишити без задоволення , а рішення суду залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в апеляційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених п.2 ч. 2 ст. 389 ЦПК України.

Судді: