Постанова № 74213039, 18.05.2018, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 552/8585/17 Номер провадження 22-ц/786/929/18Головуючий у 1-й інстанції Яковенко Н. Л. Доповідач ап. інст. ОСОБА_1

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2018 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі:

Головуючого судді : Обідіної О.І.

Суддів : Прядкіної О.В., Хіль Л.М.

За участю секретаря : Кальник А.М..

Розглянула в порядку спрощеного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Полтави від 15 лютого 2018 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Вищого державного навчального закладу України "Українська медична стоматологічна академія" про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку.

В С Т А Н О В И Л А :

В грудні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Вищого державного навчального закладу України "Українська медична стоматологічна академія" (надалі ВДНЗУ «УМСА») про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку, в якому просила визнати незаконним та скасувати наказ ректора академії від 29.09.2017 року №244 «Про попередження працівника щодо наступного скорочення посади» та наказ від 22.11.2017 року №297 «Про звільнення», поновити її на посаді інспектора загального відділу структурного підрозділу ВДНЗУ «УМСА» та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.12.2017 року до дня поновлення на посаді.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що при її звільненні відповідачем не було дотримано процедуру звільнення та не виконано вимоги статей 42, 49-2, ч.ч. 2,3 КЗпП України. Так, в день ознайомлення з наказом про попередження щодо наступного звільнення їй не було запропоновано наявні в закладі вакантні посади та проігноровано наявне перед іншими працівниками переважне право залишення на роботі.

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 15 лютого 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_2 до Вищого державного навчального закладу України "Українська медична стоматологічна академія" про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку відмовлено.

Відмова в задоволенні позову вмотивована тим, що звільнення зі скороченої посади відбулося з дотриманням законодавства про працю та відсутністю підстав для переважного права для залишення на роботі, оскільки продуктивність праці позивача була нижчою в порівнянні з іншим працівником, що займав аналогічну посаду.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2ОМ., посилаючись на неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що місцевий суд дійшов невірного висновку про відсутність в неї переваги перед іншим працівником, зважаючи на її більш високу кваліфікацію, стаж та досвід роботи, про що свідчать результати її атестації.

В відзиві на апеляційну скаргу ВДНЗ «УМСА» зазначає, що рішення суду є законним та обґрунтованим, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, що з’явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, приходить до висновку про наявність підстав для її задоволення.

Згідно п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п.п.3,4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом, ОСОБА_2 перебувала в трудових відносинах з ВДНЗУ «УМСА» з 29.09.1997 року, де з 15.10.2010 року по 01.12.2017 року обіймала посаду інспектора загального відділу.

Згідно до наказу №335 від 28.09.2017 року «Про скорочення штатної чисельності» у зв’язку з проведенням організаційно-штатних заходів скороченню підлягала одна ставка інспектора загального відділу з 01.12.2017 року.

Наказом № 244 від 29.09. 2017 р. «Про попередження працівника щодо наступного скорочення посади» старшого інспектора загального відділу ОСОБА_2 було повідомлено про її наступне звільнення з 01.12.2017 року, з яким остання не погодилась та зазначила про наявність у неї малолітньої дитини, а також безперервного стажу роботи більше 20 років.

В день попередження щодо наступного звільнення відповідачем було запропоновано ОСОБА_2 перелік вільних вакансій в навчальному закладі станом на 29.09.2017 року, з яким вона ознайомилась, але від підпису відмовилася.

Наказом №297 від 22.11.2017 року ОСОБА_2 звільнена з вказаної посади з 30 листопада 2017 року в зв’язку зі скороченням чисельності штатної посади за п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, може бути розірвано власником або уповноваженим ним органом, зокрема, у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Нормами ч. 2 ст. 40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстави, зазначеною у пункті 1 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно до ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, якого останній дійшов на підставі наданих доказів, що в ВДНЗ «УМСА»дійсно мало місце скорочення штатної чисельності, а відтак позивач підлягала звільненню згідно п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП України.

Разом з тим, колегія суддів не може погодитись з висновком місцевого суду в частині відсутності підстав для застосування положень ч.2 ст. 42 КЗпП України, які суд обґрунтував посиланням на те, що позивач мала меншу продуктивність праці в порівнянні з іншим працівником, який обіймав аналогічну посаду в загальному відділі, що свідчить про відсутність рівноцінності їх кваліфікації та продуктивності, а відтак необхідності в проведенні порівняльного аналізу у роботодавця не було, тому вивільнення позивача було здійснено на підставі ч.1 ст. 42 КЗпП України.

Вказаний висновок не ґрунтується на матеріалах справи та суперечить вимогам ч.2 ст. 42 КЗпП України.

Так, згідно ст. 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається, зокрема сімейним - при наявності двох і більше утриманців, особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком, працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації.

Згідно службової записки, складеної начальником загального відділу ОСОБА_3 від 28.09.2017 року остання вважала за необхідне запропонувати скоротити посаду інспектора Панченко Н.О., оскільки інший працівник, який перебуває на ставці інспектора, має дві підстави для переважного залишення на роботі, тоді як ОСОБА_2 - лише одну.

При цьому, дана службова розписка не містить ні прізвища самого працівника, який має більше переваг в залишенні на роботі, ні вказано які саме переваги мають ці працівники один перед іншим.

З матеріалів справи вбачається та не заперечується сторонами, що станом на час вивільнення позивача на аналогічній посаді інспектора в загальному відділі працювала ОСОБА_4 та інспектор Іщенко Л.Г., яка займала 0,5 ставки.

Заперечуючи позовні вимоги, відповідач зазначав, що ОСОБА_4 має переважне право перед ОСОБА_2, оскільки навчається на 5 курсі Полтавського Університету економіки та торгівлі та згідно своєї посадової інструкції в порівнянні з посадовою інструкцією ОСОБА_2 виконує більш відповідальні завдання, збільшеного об’єму, що в свою чергу підтверджує більшу продуктивність її роботи, в тому числі виконувала обов’язки начальника загального відділу під час її відсутності.

Щодо інспектора Іщенко Л.Г. відповідач визнав за нею переважне право - наявність в сім’ї однієї особи з самостійним заробітком, врахувавши, що чоловік останньої є безробітним з 02. 06.2017 року.

Погодившись з такими запереченнями, суд першої інстанції поклав в основу своїх висновків доведеність факту виконання інспектором Власовою Д.О. значно більшого обсягу роботи в порівнянні з працівником ОСОБА_2, що в свою чергу свідчить про нижчу продуктивність праці останньої в порівнянні з інспектором загального відділу ОСОБА_4

Обговорюючи законність та обґрунтованість даного висновку, колегія суддів зазначає, що останні ґрунтуються на невірній оцінці зібраних по справі доказах.

Так, відповідачем суду для порівняння надано дві посадові Інструкції інспектора загального відділу, одна з яких містить підпис ОСОБА_2, інша ОСОБА_4

Перша Інструкції затверджена наказом ректора №87 від 11.11.2011 року, інша – наказом №293 від 11.11.2016 року.

При цьому, Інструкція в редакції від 11.11.2016 року не містить вказівок про те, що вона стосується виконання обов’язків старшого інспектора загального відділу, як про це наголошує відповідач.

За своїм змістом ці дві Інструкції фактично є ідентичними і визначають функціональні обов’язки, права і відповідальність інспектора. Але в порівнянні з Інструкцією за 2011 рік, Інструкції в редакції за 2016 рік є більш досконалою, яка чіткіше та змістовніше викладає її розділи, в тому числі і розділ 2 «Завдання та обов’язки», який доповнений обов’язками щодо «…здійснює контроль за виконанням розпорядчих документів вищих органів управління та керівництва академії на всіх етапах їх проходження до закінчення строку виконання, складає табель робочого часу працівника відділу, здійснює реєстрацію наказів «З основної діяльності», розпоряджень ректора, веде журнал реєстрації письмових заяв та звернень громадян…».

Між тим, станом на час роботи позивача на посаді інспектора загального відділу діяла Інструкції в редакції 2011 року, тоді, коли на час прийняття на роботу ОСОБА_4 була чинна Інструкція в редакції за 2016 рік.

Оскільки зазначені Інструкції стосуються роботи саме інспекторів, а не конкретно - інспектора Власової Д.О. чи інспектора Панченко Н.О., то твердження відповідача про те, що саме ОСОБА_4 згідно до своєї посадової Інструкції мала більший об’єм роботи, виконувала більш складні та відповідальні завдання, не заслуговують на увагу.

На вказані обставини суд першої інстанції належної уваги не звернув, помилково оцінив надані відповідачем докази та прийшов до невірного висновку про те, що в роботодавця не було потреби з’ясовувати наявність переважного права, оскільки працівники ОСОБА_2 та працівник ОСОБА_4 не мали рівних умов продуктивності та кваліфікації.

За вказаних обставин судове рішення підлягає скасуванню, з постановленням по справі нового рішення про задоволення позову.

При цьому, колегією суддів береться до уваги те, що відповідачем не доведено наявність у працівника, який займав на час звільнення позивача аналогічну посаду (ОСОБА_4О.) більш високої кваліфікації та продуктивності праці, відтак має місце частина 2 ст. 42 КЗпП України щодо необхідності при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації визначати переважне право одного працівника перед іншим.

Порівнюючи переваги ОСОБА_2 перед працівником ОСОБА_4 вбачається, шо позивач має переваги, оскільки в неї мається безперервний стаж роботи в даному навчальному закладі 20 років, з яких 7 років на посаді інспектора загального відділу, вона є сімейною та має на утриманні малолітню дитину зі статусом потерпілої від Чорнобильської катастрофи, станом на її звільнення вона являлась єдиною особою в своїй сім’ї з самостійним заробітком, оскільки її чоловік з травня 2017 року був непрацюючим.

Крім того, з особової картки ОСОБА_2 вбачається, що остання має вищу освіту, до дисциплінарної відповідальності не притягувалась, натомість має ряд заохочень, проходила підвищення кваліфікації, впродовж 2007-2015 років. неодноразово працювала за сумісництвом, виконуючі інші посадові обов’язки в загальному відділі, пройшла атестацію на відповідність займаній посаді.

Тоді як інспектор Власова Д.О. має одну перевагу - являється працівником, який навчається у вищому навчальному закладі.

Відповідно до ст. 235 КЗпП України працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою.

Вказані обставини свідчать про недотримання роботодавцем процедури, визначеної положеннями ч.2 ст. 42 КЗпП України, тому доводи позивача та апелянта про те, що її було звільнено з порушенням норм трудового законодавства, заслуговують на увагу.

Керуючись ст.ст. 367, 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п.п.3,4, 382, 383, 384 ЦПК України колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Київського районного суду м. Полтави від 15 лютого 2018 року скасувати та постановити нове рішення про задоволення позову ОСОБА_2 до Вищого державного навчального закладу України "Українська медична стоматологічна академія" про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати наказ ректора Вищого державного навчального закладу України "Українська медична стоматологічна академія" №244 від 29 вересня 2017 року з особового складу «Про попередження працівника щодо наступного скорочення посади».

Визнати незаконним та скасувати наказ ректора Вищого державного навчального закладу України "Українська медична стоматологічна академія" №297 від 22 листопада 2017 року про особовий склад щодо звільнення ОСОБА_2 з займаної посади 30 листопада 2017 року.

Поновити ОСОБА_2 на посаді інспектора загального відділу структурного підрозділу Вищого державного навчального закладу України "Українська медична стоматологічна академія" з 30 листопада 2017 року.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 22 травня 2018 року.

Судді : (підписи)

З оригіналом згідно.

Суддя Апеляційного суду

Полтавської області ОСОБА_1