Ухвала суду № 74210665, 22.05.2018, Апеляційний суд Херсонської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа 648/2235/17 Головуючий в 1-й інстанції: Кусік І.В.

Провадження № 11-кп/791/375/18 Доповідач: Гемма Ю.М.

Категорія: ч. 2 ст. 286 КК України

У Х В А Л А

іменем України

22 травня 2018 року м. Херсон

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Херсонської області в складі:

головуючого Гемми Ю.М.,

суддів Калініної О.В., Калініченка І.С.,

секретаря Ходкова О.О.,

за участю прокурора Безушко Т.Г.,

представника потерпілої ОСОБА_1 – захисника ОСОБА_2,

представника потерпілої ОСОБА_3 - захисника ОСОБА_4,

захисника ОСОБА_5,

обвинуваченого ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Херсоні матеріали кримінального провадження № 12017230000000208 за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_6 на вирок Білозерського районного суду Херсонської області від 01 лютого 2018 року, яким:

ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, зареєстрованого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, проживаючого за адресою ІНФОРМАЦІЯ_4, працюючого водієм в ТОВ КСМ «СІОЛ», одруженого, маючого на утриманні дитину ІНФОРМАЦІЯ_5, раніше не судимого;

засуджено за ч.2 ст.286 КК України на 3 роки позбавлення волі без позбавлення права керувати транспортними засобами.

На підставі п. «в» ст.1 Закону України «Про амністію у 2016 році» ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання у виді позбавлення волі.

Постановлено стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 у відшкодування моральної шкоди 80 000 грн.

Стягнуто з ПрАТ СК «Країна» на користь ОСОБА_3 у відшкодування моральної шкоди 38 400 грн.

Міра запобіжного заходу – особисте зобов’язання.

Вирішено питання про процесуальні витрати та речові докази.

в с т а н о в и л а:

Вироком суду ОСОБА_6 визнано винним та засуджено за те, що він 25.05.2017 року близько 16 год. 20 хв. на 200км + 121м автошляху «Одеса-Мелітополь-Новоазовськ», керуючи технічно справним автомобілем НОМЕР_1, здійснюючи рух зі сторони м. Миколаєва у напрямку м. Херсона, грубо порушуючи вимоги п.п. 2.3 «б», 12.3 Правил дорожнього руху України, проявив неуважність та безпечність до дорожньої обстановки, яка склалась, не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки керованого ним транспортного засобу перед перешкодою у виді автомобіля, що перебував в нерухомому стані, внаслідок чого, здійснив наїзд на вказане авто – НОМЕР_2. Внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди: пішоходу ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_6, який знаходився біля передньої частини автомобіля НОМЕР_3, заподіяно тяжкі тілесні ушкодження за критерієм небезпеки для життя, смерть настала в результаті відкритого перелому кісток основи черепа; пішоходу ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_7, який знаходився біля передньої частини автомобіля НОМЕР_3, спричинено середньої тяжкості ушкодження за критерієм тривалості розладу здоров’я; водію автомобіля НОМЕР_3 – ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_8, спричинено середньої тяжкості тілесні ушкодження за критерієм тривалості розладу здоров’я; пасажиру автомобіля НОМЕР_3 – ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_9, спричинено середньої тяжкості тілесні ушкодження за критерієм тривалості розладу здоров’я.

В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_6, не оспорюючи доведеність своєї вини та правильність кваліфікації дій, не погоджується з рішенням суду в частині вирішення цивільного позову про стягнення з нього на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 80 000 гривень. В обґрунтування доводів указує, що визначаючи розмір грошового відшкодування моральної шкоди, заподіяної злочином, на користь ОСОБА_12, суд залишив поза увагою, що нею не надано належних та допустимих доказів в обґрунтування наявності моральної шкоди та її розміру. При цьому цивільний позов містить лише посилання на нормативно-правові акти, що встановлюють право на відшкодування моральної шкоди, однак не містить жодного фактичного підтвердження заподіяної моральної шкоди. Під час досудового розслідування він у добровільному порядку компенсував їй моральну шкоду у розмірі 20 000 грн., що підтверджується її розпискою. Просить змінити вирок в частині стягнення з нього на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 80 000 грн. та зменшити суму стягнення до 20 000 грн..

У запереченнях потерпіла ОСОБА_12 та її представник – захисник ОСОБА_2 указують на необґрунтованість апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_6 про необхідність зменшення суми стягнення у відшкодування моральної шкоди до 20 000 грн., просять її залишити без задоволення, а вирок без зміни.

Заслухавши суддю-доповідача щодо суті поданої апеляційної скарги, доводи обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_13, які підтримали апеляційні вимоги в частині зменшення суми стягнення, наведені обвинуваченим, просили їх задовольнити, доводи представника потерпілої ОСОБА_12 – захисника ОСОБА_2, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги обвинуваченого, доводи представника потерпілої ОСОБА_3 - захисника ОСОБА_4, який покладався на розсуд суду, думку прокурора про залишення апеляційної скарги без задоволення, в вироку без зміни, у дебатах сторони залишилися на своїх попередніх позиціях, перевіривши матеріали провадження та доводи апеляційної скарги, заперечення на неї, колегія суддів дійшла до наступного.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні злочину, за який він засуджений, за встановлених та викладених у вироку обставин, та правильність кваліфікації його дій за ч.2 ст.286 КК України, обґрунтовані дослідженими під час судового розгляду доказами, яким дано належну оцінку, і відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, і такі висновок суду ніким не оспорюються.

Як убачається зі змісту апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_6, ним не оскаржується вирок у частині фактичних обставин вчиненого злочину, доведеності його вини та правильності кваліфікації дій, тому відповідно до вимог ст.404 КПК України апеляційний суд не перевіряє висновки суду першої інстанції в цій частині, які учасниками судового провадження не оспорюються.

Порушень кримінального процесуального закону під час установлення фактичних обставин вчинення злочину, які могли б істотно вплинути на висновки суду про винність обвинуваченого та кваліфікацію його дій, перевіркою матеріалів справи не виявлено.

Що ж до доводів апелянта про необхідність зменшення суми стягнення у відшкодування моральної шкоди на користь ОСОБА_1, то колегія суддів виходить із наступного.

Стаття 3 Конституції України визначає, що людина, її життя і здоров’я є найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до ч.1 ст.128 КПК України, особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно-небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред’явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Згідно з ч. 1 ст. 129 КПК України, ухвалюючи обвинувальний вирок, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

Відповідно до ч.1 ст.1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Згідно з вимогами ч.3 ст.23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.95 року N 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", обов'язковому з'ясуванню при вирішенні справ про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою та протиправними діяннями її заподіювача та вина останнього в її заподіянні. Зокрема, суд повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин та якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі позивач оцінює заподіяну шкоду та з чого він виходив при цьому. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних, душевних, психічних і фізичних страждань, яких зазнав позивач, характеру немайнових витрат (їх тривалості, можливості відновлення) з урахуванням в кожному конкретному випадку, ступеня вини відповідача та інших обставин.

Частиною 5 ст.1187 ЦК України встановлено, що особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоду було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Як установлено судом, ОСОБА_6 кермував транспортним засобом, відтак здійснював діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки.

Вирішуючи питання по суті позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди в розмірі 100 000 грн., суд першої інстанції правильно встановив наявність правових підстав для відшкодування їй моральної шкоди.

Так, судом враховано характер неправомірних дій ОСОБА_6, тяжкість наслідків вчиненого злочину, обставини завдання такої шкоди, що призвели до завдання ОСОБА_8 тяжких тілесних ушкоджень, внаслідок яких настала його смерть, а також причинно-наслідковий зв'язок між таким злочинним діянням обвинуваченого та спричиненими наслідками у вигляді моральної шкоди, заподіяної його цивільній дружині ОСОБА_1.

При цьому, на переконання колегії суддів, із врахуванням характеру та обсягу страждань, яких зазнала потерпіла ОСОБА_1 внаслідок вчиненого ОСОБА_6 кримінального правопорушення, характеру немайнових втрат потерпілої, які не можуть бути відновлені внаслідок смерті її цивільного чоловіка ОСОБА_8, характеру та тривалості заподіяних їй моральних, душевних, психічних страждань, тяжкості вимушених змін у її житті та ступеню вини обвинуваченого, стягнута судом на користь ОСОБА_1 сума грошового відшкодування моральної шкоди у розмірі 80 000 грн. є обґрунтованою, з урахуванням часткового відшкодування цієї шкоди обвинуваченим в розмірі 20 000 грн.. Такий висновок відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості.

Посилання апелянта на необґрунтованість такого розміру грошового відшкодування моральної шкоди, зокрема у зв’язку із тим, що потерпілою не проводилась судово-психологічна експертиза, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки жодним чинним нормативним актом не передбачено обов’язку проводити психологічну експертизу для визначення розміру моральної шкоди.

Крім того, слід зазначити, що виходячи із положень ст.129 КПК України, ст.23 ЦК України, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом на підставі фактичних обставин справи з урахуванням вимог розумності і справедливості. Тобто, вирішення даного питання законодавцем віднесено до дискреційних повноважень суду (судового розсуду).

Отже, враховуючи, що моральна шкода ОСОБА_1 заподіяна діями обвинуваченого, що призвели до смерті її члена сім’ї, розмір призначеного їй грошового відшкодування моральної шкоди у сумі 80 000 грн., на думку колегії суддів є цілком справедливим та обґрунтованим.

З огляду на викладене, підстав для зменшення суми стягнення у відшкодування моральної шкоди та задоволення апеляційної скарги обвинуваченого про зміну вироку в цій частині, колегія суддів не знаходить.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б підставою для скасування чи зміни ухваленого судового рішення, колегією суддів не встановлено.

Керуючись ст.ст. 404, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 - залишити без задоволення, а вирок Білозерського районного суду Херсонської області від 01 лютого 2018 року щодо нього – без зміни.

Ухвала набирає чинності з моменту оголошення і може бути оскаржена учасниками судового провадження в касаційному порядку протягом 3 місяців з дня проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: (підпис) ОСОБА_14

Судді: (підпис) ОСОБА_15 (підпис) ОСОБА_16

Згідно з оригіналом

Копія ухвали оформлена 23 травня 2018 року

Ухвала набрала законної сили 22 травня 2018 року

Суддя Апеляційного суду

Херсонської області ОСОБА_14