Вирок № 74208841, 23.05.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 11-кп/785/105/18

Номер справи місцевого суду: 496/2528/17

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Копіца О. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.05.2018 року м. Одеса

Апеляційний суд Одеської області у складі:

головуючого судді Копіци О.В.,

суддів Толкаченка О.О. та Джулая О.Б.

секретаря судового засідання Головченко Ю.Л.,

за участі прокурорів Романець Ю.В. та Лояніча Д.В.,

потерпілого ОСОБА_2,

обвинуваченого ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_2 на вирок Біляївського районного суду Одеської області від 18.10.2017 року відносно

ОСОБА_3 ОСОБА_4 огли, який народився 15 січня 1985 року в м. Гянджа, ОСОБА_5, громадянина ОСОБА_5, маючий посвідку на постійне місце проживання на території України, працюючого по найму, маючого середню освіту, одруженого, зареєстрованого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, раніше не судимого,

-обвинуваченого у вчиненні злочину передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, -

встановив:

Вищевказаним вироком суду першої інстанції, ОСОБА_3 визнаний винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України з призначенням покарання у вигляді 5 (п’яти) років позбавлення волі без позбавлення права керування транспортними засобами.

На підставі ч.ч. 1, 2 ст. 75 КК України ОСОБА_3 звільнено від відбування покарання з випробуванням строком на 2 (два) роки.

На підставі п.п. 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 76 КК України на ОСОБА_3 покладено обов’язки: періодично з’являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь Комунальної установи «Одеська обласна клінічна лікарня» 19791,58 грн. (р/р 31551201124194, код ОКПО 01998526, МФО 828011 в ГУДКСУ в Одеській області).

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави процесуальні витрати на залучення експертів у розмірі 676,50 грн.

Речовий доказ: автомобіль «Рено Трафік» державний номерний знак НОМЕР_1, – повернуто за належністю.

Відповідно до вироку суду 1-ої інстанції ОСОБА_3 визнаний винуватим у тому, що 18.12.2015 року, близько 08 год. на ділянці автодороги М-1625, навпроти в’їзду на СТ «Меліоратор», він, керуючи автомобілем «Рено Трафік», державний номерний знак НОМЕР_2, рухався з боку м. Біляївка Одеської області у напрямку с. Маяки Біляївського району Одеської області.

Порушивши вимоги п.п. 1.5, 2.3, 10.1, 12.1, 12.3 Правил дорожнього руху України, він не врахував дорожню обстановку та слизьке покриття дороги, внаслідок ожеледиці, застосував неправильні методи управління, не обрав безпечну швидкість руху, не впорався з керуванням автомобіля, в результаті чого допустив виїзд керованого ним автомобіля на смугу зустрічного руху, з наступним виїздом на ліве узбіччя та здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_2, який в той час йшов в попутному напрямку по лівому узбіччю автодороги, відповідно до руху автомобіля.

Внаслідок ДТП, ОСОБА_2 отримав тілесні ушкодження у вигляді: закритої черепно-мозкової травми, забою головного мозку тяжкого ступеню, внутрішньо-шлуночкового крововиливу, субарахноїдального крововиливу, переламу кісток носа, переламу 10-го ребра зліва, забою легень з обох сторін, забитої рани лобно-тімяно-потиличної області, які відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень за критерієм небезпеки для життя.

В апеляційній скарзі потерпілий ОСОБА_2 зазначив, що не оспорює вирок суду першої інстанції в частині доведеності вини обвинуваченого, але вважає, що призначене покарання не є достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів з таких підстав:

1) суд першої інстанції не врахував його думку, як потерпілого, при призначенні покарання обвинуваченому, адже він наполягав на призначенні найсуворішого покарання у виді ізоляції від суспільства та позбавлення права керування транспортними засобами на строк до трьох років. При цьому він виходив з того, що ОСОБА_3не оцінив критично свої дії, що свідчить про відсутність щирого каяття;

2) суд першої інстанції не залучив до справи його цивільний позов про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, чим порушив його права, як цивільного позивача;

3) неповнота судового розгляду призвела до того, що суд першої інстанції не врахував усіх обставин вчинення злочину, що призвело до застосування покарання, яке не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження.

Посилаючись на такі доводи, потерпілий просить скасувати вирок суду першої інстанції і ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_3винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначити йому покарання у виді восьми років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на три роки.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення потерпілого, який підтримав доводи своєї апеляційної скарги та просив її задовольнити, прокурорів та обвинуваченого, які заперечували проти апеляційної скарги, перевіривши матеріали кримінального провадження, апеляційний суд приходить до висновків про таке.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції вправі вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого або особи, щодо якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру. Якщо розгляд апеляційної скарги дає підстави для прийняття рішення на користь осіб, в інтересах яких апеляційні скарги не надійшли, суд апеляційної інстанції зобов’язаний прийняти таке рішення.

Як видно з журналу судового засідання та мотивувальної частини вироку суду першої інстанції, ОСОБА_3повністю визнав свою вину у пред’явленому обвинуваченні, внаслідок чого, суд, за погодженням з обвинуваченим, потерпілим та прокурором, у порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, визнав за недоцільне дослідження доказів.

При цьому, суд встановив, що учасники судового провадження не оспорюють фактичні обставини справи, правильно їх розуміють і їм роз’яснено, що вони будуть позбавлені права оспорювати ці обставини в апеляційному порядку.

Отже, сторони у кримінальному провадженні не оспорюють фактичні обставини справи, тому суд апеляційної інстанції вважає, що дії обвинуваченого правильно кваліфіковані за ч. 2 ст. 286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що заподіяло потерпілому тяжке тілесне ушкодження.

Призначаючи покарання обвинуваченому, суд першої інстанції зазначив у вироку, що враховує характер та ступінь суспільної небезпеки вчиненого злочину, особу винного, обставини справи, які пом'якшують та обтяжують покарання, зокрема, позитивну характеристику ОСОБА_3 за місцем проживання, наявність на його утриманні трьох неповнолітніх дітей, повне визнання вини та досудову відповідь Біляївського міськрайонного відділу з питань пробації, в якій міститься рекомендація визначити покарання ОСОБА_3 без ізоляції від суспільства.

Обставиною, що пом’якшує покарання, передбаченою ст. 66 КК України,

суд першої інстанції визнав щире каяття.

Обставиною, що обтяжує покарання, з числа передбачених ст. 67 КК України, суд першої інстанції визнав тяжкі наслідки, завдані злочином.

Суд визнав також можливим, на підставі ст. 75 КК України, звільнити обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням та покладенням обов’язків, передбачених ст. 76 КК України.

Пославшись на те, що обвинувачений раніше не вчиняв злочинів, пов'язаних з керуванням транспортним засобом, займається перевезеннями, чим заробляє на життя, та годує з цього родину, суд вирішив не призначати ОСОБА_3 додаткове покарання у виді позбавлення прав керування транспортними засобами.

Перевіривши доводи апеляційної скарги потерпілого, зіставивши їх з матеріалами кримінального провадження, колегія суддів вважає, що вона підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.

Довід потерпілого про неврахування судом першої інстанції його позиції, щодо застосування до обвинуваченого найсуворішого покарання у виді ізоляції від суспільства та позбавлення права керування транспортними засобами на строк до трьох років, колегія суддів вважає частково обґрунтованим, адже, хоча суд не зобов’язаний призначати покарання, виходячи виключно з правової позиції однієї з сторін процесу, зокрема – потерпілого, але, на думку апеляційного суду, має враховувати її, зокрема у випадках спричинення істотної шкоди здоров’ю потерпілого, якою, без сумніву, є спричинення тяжких тілесних ушкоджень.

З огляду на зазначені обставини, колегія суддів вважає обґрунтованим твердження потерпілого, щодо м’якості призначеного покарання, оскільки суд першої інстанції призначив покарання без урахування усіх вимог ст. 65 КК України.

Так, відповідно до приписів ст. 65 КК України, суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.

Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів.

З матеріалів кримінального провадження та вироку суду видно, що обвинувачений визнаний винуватим у вчиненні необережного тяжкого злочину, наслідком якого стало спричинення потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, пояснив, що щиро розкаявся у вчиненні кримінального правопорушення, але не відшкодував потерпілому завдану здоров’ю шкоду і у судовому засідання суду апеляційної інстанції зазначив, що не має можливості її відшкодувати.

Отже, колегія суддів вважає, що розмір основного покарання обвинуваченому у виді п’яти років позбавлення волі обрано, відповідно до приписів ст. 65 КК України, правильно, тому підстав для його посилення, не знаходить, але колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції, наведений у вироку, щодо можливості виправлення обвинуваченого без ізоляції від суспільства, не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки обвинувачений безпідставно звільнений від відбування призначеного покарання з випробуванням.

Окрім того, в судовому засіданні суду апеляційної інстанції встановлені обставини для застосування до обвинуваченого ОСОБА_6 України «Про амністію у 2016 році».

Так, відповідно до приписів п. «в» ст. 1 ОСОБА_6 України «Про амністію у 2016 році», звільненню від відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, осіб, визнаних винними у вчиненні умисного злочину, який не є тяжким або особливо тяжким відповідно до статті 12 КК України, осіб, визнаних винними у вчиненні необережного злочину, який не є особливо тяжким відповідно до статті 12 КК України, а також осіб, кримінальні справи стосовно яких за зазначеними злочинами розглянуті судами, але вироки стосовно них не набрали законної сили, підлягають особи, не позбавлені батьківських прав, які на день набрання чинності цим ОСОБА_6 мають дітей, яким не виповнилося 18 років, дітей-інвалідів та/або повнолітніх сина, дочку, визнаних інвалідами.

Згідно з копіями свідоцтв про народження, ОСОБА_3 є батьком трьох неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 – ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.п. 32); ОСОБА_7 – ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.п. 31); ОСОБА_8 – ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.п. 30), тобто він підпадає під дію п. «в» ст. 1 ОСОБА_6 України «Про амністію у 2016 році».

Згідно відповіді служби у справах дітей Біляївської РДА Одеської області №626 від 07.05.2018 року, наданої на запит апеляційного суду, ОСОБА_3 проживає без реєстрації за адресою: Одеська область, Біляївський район, с. Троїцьке, вул. Виноградна, 39 та в службі у справах дітей відсутні відомості про те, що він позбавлений батьківських прав відносно своїх неповнолітніх дітей: ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_9.

Статтею 15 ОСОБА_6 України «Про амністію у 2016 році» передбачено, що особи, на яких поширюється дія цього ОСОБА_6, можуть бути звільнені від відбування основного і додаткового покарання, призначеного судом, крім конфіскації майна, у частині вироку, що не була виконана на день набрання чинності цим ОСОБА_6.

Отже, суд апеляційної інстанції вважає, що ОСОБА_3підлягає звільненню від відбування основного покарання на підставі п. «в» ст. 1 ОСОБА_6 України «Про амністію у 2016 році», про що він подав відповідну заяву.

Що стосується додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами на певний строк, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції, наведений у вироку, щодо можливості незастосування додаткового покарання, є безпідставним, оскільки він, хоча й мотивований тим, що обвинувачений раніше не вчиняв злочинів, пов'язаних з керуванням транспортним засобом, заробляє на життя вантажними перевезеннями та годує з цього родину, але не в повній мірі враховує ставлення ОСОБА_3 до відшкодування завданої злочином шкоди та до стану здоров’я потерпілого, який постраждав внаслідок його злочинних дій.

Відповідно до приписів п. 3 ч. 1 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати вирок повністю чи частково та ухвалити новий вирок.

Частиною другою статті 409 КПК України передбачено, що підставою для скасування або зміни вироку суду першої інстанції може бути невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.

Згідно з приписами ст. 414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м’якість або через суворість.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду 1-ої інстанції і ухвалює свій вирок у разі неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання.

У даному випадку, суд апеляційної інстанції вважає, що звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням та незастосування додаткового покарання у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами, без урахування правової позиції потерпілого, суперечить приписам ст. 65 КК України.

Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга потерпілого підлягає частковому задоволенню, а вирок суду першої інстанції в частині призначення покарання - скасуванню, з ухваленням, у цій частині, нового вироку.

Керуючись ст.ст. 370, 404, 405, 407, 409, 414, 420, 532 КПК України, п. «в» ст. 1 ОСОБА_6 України «Про амністію у 2016 році», апеляційний суд -

ухвалив:

Апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Вирок Біляївського районного суду Одеської області від 18.10.2017 року відносно ОСОБА_3 в частині призначення покарання, - скасувати та ухвалити, у цій частині, новий вирок, яким:

Призначити ОСОБА_3 за вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України покарання у вигляді 5 (п’яти) років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобамистроком на 3 (три) роки.

На підставі п. «в» ст. 1 ОСОБА_6 України «Про амністію у 2016 році», звільнити обвинуваченого ОСОБА_3 від відбування основного покарання у виді позбавлення волі строком на п’ять років.

В решті вирок суду першої інстанції залишити без змін.

Вирок набирає законної сили з моменту його оголошення і може бути оскаржений в касаційному порядку до Верховного суду протягом трьох місяців з дня його проголошення.

Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору, інші учасники судового провадження мають право отримати її в суді.

Судді Апеляційного суду Одеської області:

ОСОБА_10 ОСОБА_11 ОСОБА_12