Постанова № 74206750, 24.05.2018, Апеляційний суд Київської області

Справа № 357/14930/17 Головуючий у І інстанції Провадження № 22-ц/780/1684/18 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 18 24.05.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

24 травня 2018 року м.Київ

Апеляційний суд Київської області у складі колегії судів судової палати у цивільних справах: судді-доповідача ОСОБА_1, суддів Верланова С.М., Голуб С.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 18 січня 2018 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

в с т а н о в и в:

У грудні 2017 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду із вказаним вище позовом, який мотивував тим, що 29 грудня 2010 року між банком і відповідачкою ОСОБА_2 було укладено договір про надання банківських послуг, який включає заяву позичальника, «Умови та правила надання банківських послуг», «Правила користування платіжною карткою», а також «Тарифи банку». Згідно вказаного договору банк надав відповідачці кредит на споживчі цілі у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 3600 грн. із сплатою 30 % річних на суму залишку заборгованості з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки, а відповідач зобов’язався повернути отриманий кредит та сплатити проценти за його користування.

Вказував, що за умовами кредитного договору позичальник мав своєчасно повертати кредит та проценти платежами, однак не виконував цих обов’язків, має прострочену заборгованість, якастаном на 30 вересня 2017 року становить 24059,42 грн., з яких тіло кредиту – 3526,88 грн., проценти – 16143,77 грн., пеня та комісія – 2766,89 грн. та штраф: фіксована частина – 500 грн., процентна складова – 1121,88 грн. Посилаючись на ст.1054 ЦК України та умови кредитного договору, просив стягнути з відповідачки на користь банку заборгованість за кредитом в розмірі 24059,42 грн. та судові витрати.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 18 січня 2018 року у задоволенні позову відмовлено. Рішення суду мотивоване відсутністю доказів виникнення між сторонами правідносини за договором банківського кредиту.

Не погоджуючись із судовим рішенням, ПАТ КБ «ПриватБанк» подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким вимоги банку задоволити у повному обсязі, посилаючись на неповне з’ясування судом обставин справи та порушенням судом норм матеріального і процесуального права. Скаргу мотивує тим, що суд порушив норми процесуального права щодо рівності сторін перед законом і судом, змагальності та диспозитивності. Крім того, суд прийшов до помилкового висновку про відсутність доказів укладення кредитного договору, хоча банк надав на підтвердження цього відповідні докази, а саме: копію анкети-заяви відповідачки, розрахунок боргу і інші докази. Суд не врахував, що сторони досягли згоди щодо змісту та форми договору про надання банківських послуг, він є укладеним між сторонами, а відтак згідно ст.629 ЦК України є обов’язковим для виконання його сторонами.

Відповідачка ОСОБА_2 подала відзив на апеляційну скаргу, де вказала, що суд першої інстанції прийняв законне і обгрунтоване рішення і правомірно відмовив у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк», а доводи апеляційної скарги є безпідставними і надуманими, не грунтуються на вимогах закону, не спростовують висновків суду.

Згідно ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Оскільки в даній справі ціна позову становить 24059,42 грн., що менше ста розмірів прожиткового мінімуму, і дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження,апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без проведення судового засідання, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст.264 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення не відповідає.

Судом встановлено, що 29 грудня 2010 року відповідачка ОСОБА_2 з метою отримання банківських послуг звернулася до ПАТ КБ «Приватбанк» і підписала анкету-заяву, на підставі якої банк надав відповідачці грошові кошти на споживчі цілі у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 3600 грн., що стверджується копією анкети-заяви (а.с.8-9).

Відповідачка ОСОБА_2 користувалася кредитними коштами та здійснювала погашення кредиту щомісяця, що стверджується наданим банком розрахунком (а.с.5-7).

Також судом встановлено, що останнє погашення кредиту позичальницею відбулося 05 березня 2014 року, після чого оплати не проводилися. Починаючи із березня 2014 року у відповідачки утворилася заборгованість за тілом кредиту у розмірі 3526,88 грн.

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки недоведеністю факту укладання між сторонами кредитного договору. При цьому суд виходив із відсутності доказів того, що саме відповідачка звернулася із заявою до банку та отримала платіжну картку.

Проте, колегія суддів не може погодитися з такими висновками, оскільки вони не грунтуються на матеріалах справи та вимогах закону.

Вирішуючи спір, суд дав невірну оцінку наявним у справі доказам.

На підтвердження своїх вимог банк надав до суду копію анкети-заяви відповідачки ОСОБА_2, яка підписана відповідачкою 29 грудня 2010 року і містить докладну інформацію щодо особи позичальниці, зокрема дату її народження, індивідуальний податковий номер, дівоче прізвище, серію, номер паспорта і дату його видачі, адресу проживання, номер мобільного телефону, відомості про розлучення, а також місце роботи і посаду позичальниці.

Також, банк надав розрахунок боргу, який містить детальну інформацію про рух коштів по кредитній картці і підтверджує факт користування позичальницею кредитними коштами, в тому числі вчинення нею дій на погашення кредиту.

Вказані документи належним чином посвідчені і не спростовані відповідачкою.

Будь-яких доказів про те, що банк подав недостовірні чи підроблені документи, позивачка суду не надала. При цьому колегія суддів враховує, що відповідачка отримала копію ухвали про відкриття провадження з копією позову з додатками 09 січня 2018 року, що стверджується поштовим повідомленням про вручення рекомендованого відправлення (а.с.48), однак не зверталася ні до правоохоронних органів, ні до банку із заявами про те, що вона заяву до банку не подавала, коштів не отримувала, а подані банком документи не відповідають дійсності.

Крім того, суд не звернув уваги, що відповідачка подала заперечення на позов, з яких не вбачається заперечення нею факту подання до банку заяви та отримання кредитних коштів (а.с.50-51). Зі змісту заперечень слідує, що вона заперечує проти позову у зв’язку із відутністю доказів наявності у неї боргу та просить застосувати строк позовної давності, а самі заперечення носять загальний характер.

Наведені докази у своїй сукупності та взаємозв’язку підтверджують факт звернення відповідачки до банку та отримання кредитних коштів і спростовують висновки суду про недоведеність даних обставин.

Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норми матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

З викладених вище підстав колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.

Вирішуючи спір в межах заявлених вимог, колегія суддів вважає, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що відповідно до поданої ОСОБА_2 анкети-заяви від 29 грудня 2010 року ПАТ КБ «ПриватБанк» надав відповідачці грошові кошти на споживчі цілі у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 3600 грн.

Отже, між сторонами виникли права і обов'язки, які грунтуються на кредитних правовідносинах, врегульованих параграфом 2 глави 71 ЦК України «Кредит».

Згідно ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов’язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки.

Поскільки позичальниця ОСОБА_2 користувалася отриманими кредитними коштами іне повернула їх в повному обсязі, то суд згідно вимог закону стягує із відповідачки на користь банку борг за тілом кредиту у розмірі 3526,88 грн., який виник станом на 05 березня 2014 року.

Колегія суддів не знаходить підстав для застосування строку позовної давності до вимог банку про стягнення боргу за тілом кредиту, застосувати який просила відповідачка у запереченнях на позов, оскільки остання не надала суду першої інстанції доказів про пропуск банком строку позовної давності, зокрема про строк дії виданої їй кредитної картки.

Вимоги банку про стягнення із відповідачки процентів підлягають до часткового задоволення з наступних підстав.

Згідно ст.536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами (ч.1). Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (ч.2).

Відповідно до ч.2 ст.1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1, які регулюють договір позики, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Отже, за загальним правилом, визначеним у цих правових нормах, користування грошовими коштами є оплатним у вигляді процентів, розмір яких визначається домовленістю сторін, а за її відсутності – на рівніоблікової ставки НБУ.

Судом встановлено, що у анкеті-заяві, на підставі якої відповідачка ОСОБА_2 отримала грошові кошти, не зазначено розмір процентів за користування коштами. Тобто, між сторонами відсутня згода щодо істотних умов договору, зокрема розміру процентів у якості плати за користування грошовими коштами, що у свою чергу свідчить про неможливість застосування вказаного банком у розрахунку розміру процентів за користування коштами - 30 %.

За таких обставин у зв'язку із відсутністю між сторонами домовленості про належний до сплати розмір процентів за користування коштами, а також враховуючи, що користування банківськими кредитом не є безпроцентним, суд згідно вимог ст.536, ст.1048 ЦК стягує на користь банку проценти за користування позичальницею ОСОБА_2 кредитними коштами в межах трирічного строку позовної давності згідно заяви позивачки про застосування цього строку із 30 листопада 2014 року (а.с.43) і по 30 вересня 2017 року (згідно позовних вимог банку), з урахуванням боргу за тілом кредиту 3526,88 грн.та облікових ставок НБУ, які діяли в цей період, в розмірі 1909,13 грн.

Доводи апеляційної скарги ПАТ КБ «ПриватБанк» про те, що сторони у потрібній формі досягли згоди щодо змісту договору про надання банківських послуг, який включає заяву позичальника, «Умови та правила надання банківських послуг», «Тарифи банку», в тому числі досягли згоди щодо розміру процентів, колегія суддів не приймає до уваги як такі, що не грунтуються на матеріалах справи та вимогах закону.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 ст.626 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

В матеріалах справи наявна анкета-заява ОСОБА_2, на підставі якої відповідачка отримала грошові кошти і яка не містить відомостей про розмір процентів, що підтверджує відсутність між сторонами домовленості про належний до сплати розмір процентів за користування кредитними коштами.

Посилання ПриватБанку на те, що конкретні умови кредитування, в тому числі розмір процентів визначаються Умовами та правилами надання банківських послуг безпідставні, оскільки зазначені Умови не містять підпису відповідачки. Доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме ці Умови мала на увазі відповідачка, підписуючи анкету-заяву, банком не надано, а відтак підстави брати їх до уваги відсутні.

Саме такий висновок міститься у ряді постанов Верховного Суду України, зокрема: від 11 березня 2015 року у справі № 6-16цс15; від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2462цс16; від 22 березня 2017 року у справі № 6-2320цс16, де вказано про те, що Умови та правила надання банківських послуг, які не містять підпису позичальника, не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору.

Вимоги банку про стягнення пені та штрафу не підлягають до задоволення з викладених вище підстав, оскільки встановлено, що в анкеті-заяві ОСОБА_2 від 29 грудня 2010 року відсутні дані про умови застосування та розмір неустойки (штраф, пеня).

Згідно ч.1 ст.547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

За змістом ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Як вже зазначалося, Умови не містять підпису позичальниці, а відтак їх не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору та відповідною письмовою угодою сторін про встановлення такого виду забезпечення виконання зобов'язання як неустойка (штраф, пеня), що відповідає наведеним вище правовим позиціям Верховного Суду України.

Відповідно до приписів ст.141 ЦПК України суд покладає на відповідачку судові витрати пропорційно розміру задоволених вимог.

Згідно ч.3 ст.389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах (ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.

Керуючись ст.ст.259, 374, 376, 381 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задоволити частково.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 18 січня 2018 року скасувати і ухвалити нове, яким позов задоволити частково.

Стягнути із ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, індивідуальний податковий номер НОМЕР_1, мешкає за адресою: село Людвинівка Білоцерківського району Київської області по вул.Радянська 45) на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570, адреса: м.Київ вул.Грушевського 1-д, рахунок 29092829003111, МФО 305299) заборгованість за кредитним договором у розмірі 5436 гривень 01 коп., з яких 3526 гривень 88 коп. тіло кредиту, 1909 гривень 13 коп. проценти, та судовий збір у розмірі 543 гривні.

В решті позову відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.

Головуючий

Судді: