Постанова № 74206538, 23.05.2018, Апеляційний суд Київської області

Справа № 367/6353/15-ц Головуючий у І інстанції Пархоменко О. В.Провадження № 22-ц/780/1330/18 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 26 23.05.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

23 травня 2018 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого - судді Таргоній Д.О.,

суддів: Приходька К.П., Голуб С.А.,

за участі секретаря Дрозда Р.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Ірпінського міського суду Київської області від 24 листопада 2016 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства “ОСОБА_3“ до ОСОБА_2, третя особа – Національний банк України про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів,

у с т а н о в и л а :

у вересні 2015 року позивач звернувся до суду із даним позовом, посилаючись на те, що 22.10.2007 року між Товариством з обмеженою відповідальністю “Український промисловий банк“ та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № 1380/ФКВ-07, згідно з умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 74 100,0 доларів США з розрахунку 12,5% річних за весь час фактичного користування.

ОСОБА_4 свої зобов’язання за кредитним договором повністю виконав, надавши відповідачеві кредит в розмірі та строки, передбачені кредитним договором.

30.06.2010 року між ТОВ “ОСОБА_5“, АТ “ОСОБА_3“ та Національним банком України було укладено договір про передачу активів та кредитних зобов’язань ТОВ “ОСОБА_5“ на користь АТ “ОСОБА_3“, тобто, відповідно до вищевказаного договору про передачу активів та кредитних зобов’язань АТ “ОСОБА_3“ набув права вимоги по даному кредитному договору.

З метою забезпечення виконання грошових зобов’язань за вказаним кредитним договором іпотекодавець ОСОБА_2 на підставі договору Іпотеки № 1380/Zфквіп-07 від 22.10.2007 року передав в іпотеку нерухоме майно, а саме двокімнатну квартиру загальною площею 42,7 кв. м., житловою площею 28,9 кв. м. та знаходиться за адресою АДРЕСА_1.

Позивач вказує, що позичальник умови кредитного договору належним чином не виконує, про що неодноразово повідомлявся в тому числі й шляхом направлення письмової вимоги про виконання зобов’язань згідно умов кредитного договору, однак зобов’язання не виконані, у зв’язку із чим станом на 28.07.2015 року за відповідачем наявна заборгованість у сумі 889 816,19 гривень, з яких сума заборгованості за кредитом – 861 387,89 грн., сума заборгованості за відсотками – 23 753,57 грн., комісія за ведення кредиту – 4 674,73 грн.

В рахунок виконання основного зобов’язання позивач має право звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття (передачі) предмету іпотеки у власність згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі у порядку, передбаченому ст. ст. 36, 37 Закону України “Про іпотеку“. Враховуючи невизнання та порушення прав іпотекодержателя існують всі підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі предмету іпотеки у власність іпотекодержателю.

В зв’язку із викладеними обставинами позивач просив в рахунок виконання основного зобов’язання щодо оплати заборгованості за кредитним договором у розмірі 889 816,19 гривень, з яких сума заборгованості за кредитом – 861 387,89 грн., сума заборгованості за відсотками – 23 753,57 грн., комісія за ведення кредиту – 4 674,73 грн. звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме двокімнатну квартиру загальною площею 42,7 кв. м., житловою площею 28,9 кв. м. та знаходиться за адресою АДРЕСА_2. Визнати за Публічним акціонерним товариством “ОСОБА_3“ право власності на квартиру № 7, яка розташована за адресою місто Ірпінь, вулиця Раднаркому, будинок 8; всі судові витрати по справі покласти на відповідача.

Заочним рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 24 листопада 2016 року позов задоволено.

В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 перед Публічним акціонерним товариством “ОСОБА_3“ за кредитним договором № 1380/ФКВ-07 від 22 жовтня 2007 року у розмірі 889 816,19 гривень, з яких сума заборгованості за кредитом – 861 387,89 грн., сума заборгованості за відсотками – 23 753,57 грн., комісія за ведення кредиту – 4 674,73 грн. звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме двокімнатну квартиру загальною площею 42,7 кв. м., житловою площею 28,9 кв. м., яка знаходиться за адресою АДРЕСА_2, яка належить ОСОБА_2 та визнано за Публічним акціонерним товариством “ОСОБА_3“ (код ЄДРПОУ 34047020) право власності на квартиру № 7, яка розташована за адресою місто Ірпінь, вулиця Раднаркому, будинок 8, загальною площею 42,7 кв. м., житловою площею 28,9 кв. м.

Стягнуто із ОСОБА_2 на користь держави судові витрати у розмірі 6 890,0 гривень.

На час дії Закону України “Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті“ заборонено виконання даного рішення суду.

Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 08 грудня 2017 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.

Не погоджуючись з даним рішенням суду ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати у зв’язку з порушенням судом норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Зокрема, в апеляційній скарзі зазначено, що позов було подано до суду, лише через декілька днів після надсилання вимоги боржнику про сплату простроченого боргу у сумі 715,64 дол. США, що в еквіваленті складало 15 787,65 грн. та 4 674,73 грн., в порушення вимог законодавства до спливу тридцятиденного строку для виконання зобов’язання.

21 березня 2018 року на адресу апеляційного суду Київської області надійшов відзив від АТ «Дельта Банк», в якому останній просить заочне рішення Ірпінського міського суду Київської області від 24 листопада 2016 року залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, мотивуючи його тим, що застереження про задоволення вимог іпотекодержателя є наявним в іпотечному договорі і відповідач в цьому застереженні надав згоду ОСОБА_4 звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.

Судом встановлено, що 22.10.2007 року між Товариством з обмеженою відповідальністю “Український промисловий банк“ та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № 1380/ФКВ-07, згідно з умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 74 100,0 доларів США з розрахунку 12,5% річних за весь час фактичного користування. ОСОБА_4 свої зобов’язання за кредитним договором повністю виконав, надавши відповідачеві кредит в розмірі та строки, передбачені кредитним договором.

30.06.2010 року між ТОВ “ОСОБА_5“, АТ “ОСОБА_3“ та Національним банком України було укладено Договір про передачу активів та кредитних зобов’язань ТОВ “ОСОБА_5“ на користь АТ “ОСОБА_3“, відповідно до п. 4.1 якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених договором ОСОБА_5 передає (відступає) виконання кредитних зобов’язань перед Національним банком, внаслідок чого ОСОБА_3 замінює ОСОБА_5 як кредитора (стає новим кредитором) у зазначених зобов’язаннях, а згідно з п. 4.2 внаслідок передачі ОСОБА_5 ОСОБА_4 прав вимоги до боржників, ОСОБА_4 переходить (відступається) право вимагати (замість ОСОБА_5) від боржників повного, належного та реального виконання обов’язків за кредитними та забезпечувальними договорами.

Отже, відповідно до вищевказаного договору про передачу активів та кредитних зобов’язань АТ “ОСОБА_3“ набув права вимоги по даному кредитному договору.

З метою забезпечення виконання грошових зобов’язань за вказаним кредитним договором іпотекодавець ОСОБА_2 на підставі договору Іпотеки № 1380/Zфквіп-07 від 22.10.2007 року передав у іпотеку нерухоме майно, а саме двокімнатну квартиру загальною площею 42,7 кв. м., житловою площею 28,9 кв. м. та знаходиться за адресою АДРЕСА_1. Предмет іпотеки належить іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого ОСОБА_6, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 22.10.2007 року за реєстровим № 4202, зареєстрованого в Державному реєстрі правочинів 22.10.2007 року. Згідно витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно, виданого Комунальним підприємством Київської обласної ради “Ірпінське бюро технічної інвентаризації 11 жовтня 2007 року за № 16254869.

Відповідач умови кредитного договору належним чином не виконує, про що неодноразово повідомлявся в тому числі й шляхом направлення письмової вимоги про виконання зобов’язань згідно умов кредитного договору, однак зобов’язання не виконані, у зв’язку із чим станом на 28.07.2015 року за відповідачем наявна заборгованість у сумі 889 816,19 гривень, з яких сума заборгованості за кредитом – 861 387,89 грн., сума заборгованості за відсотками – 23 753,57 грн., комісія за ведення кредиту – 4 674,73 грн.

Наведені обставини підтверджуються копіями кредитного договору № 1380/ФКВ-07 від 22 жовтня 2007 року, договору іпотеки, розрахунком заборгованості, іншими матеріалами справи.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову в частині звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на предмет застави та іпотеки, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог.

Однак, колегія суддів не може погодитися з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність іншій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобовязується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання, виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Звертаючись до суду з позовом, АТ «Дельта Банк» просив звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за позивачем права власності на майно, яке перебуває в іпотеці та заставі.

Колегія суддів апеляційного суду приймає доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції вимог чинного законодавства, який вважав обґрунтованими такі вимоги позивача.

Відповідно до ч. 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

У частинах першій, третій статті 36 Закону України «Про іпотеку» зазначено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути, укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання в порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

При цьому, згідно ч. 1 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності.

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульовано статтею 39 Закону України «Про іпотеку», якою передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях 335 та 376 ЦК України. В інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема з правочинів (частина перша статті 328 цього Кодексу).

Стаття 392 ЦК України, у якій ідеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Отже, аналіз положень статей 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку», статей 328, 335, 376, 392 ЦК України дає підстави для висновку про те, що законодавцем визначено три способи захисту задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (на підставі рішення суду) та два позасудові (на підставі виконавчого напису нотаріуса та згідно з договором про задоволення вимог іпотеко держателя). У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.

При цьому, договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (частина перша статті 37 Закону України «Про іпотеку»).

Зазначена правова позиція міститься у постанові Верховного суду України від 02 листопада 2016 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 355 цього Кодексу, є обов’язковим для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що має право задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Однак, позивач не є власником земельної ділянки, а є лише іпотекодержателем на підставі договору іпотеки, а визнання за ним права власності без згоди власника нерухомого майна, у зазначений спосіб не передбачене чинним законодавством.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, як ухвалене за неповного з’ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, які зроблені з порушенням та неправильним застосуванням судом норм матеріального та процесуального права, що відповідно до вимог ст.376 ЦПК України є підставами для його скасування з прийняттям нової постанови, якою відмовити у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Заочне рішення Ірпінського міського суду Київської області від 24 листопада 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення.

В задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства “ОСОБА_3“ до ОСОБА_2, третя особа – Національний банк України про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий

Судді: