Постанова № 74203582, 10.05.2018, Вінницький апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 675/2333/17

Головуючий у 1-й інстанції: Столковський В.І.

Суддя-доповідач: ОСОБА_1

10 травня 2018 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Матохнюка Д.Б.

суддів: Боровицького О. А. Полотнянка Ю.П. ,

за участю:

секретаря судового засідання: Ременяк С.Я.,

представника позивача: ОСОБА_2,

представника відповідача: ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області від 25 січня 2018 року (повний текст якого складено в м. Ізяславі 02 лютого 2018 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Державної установи "Замкова виправна колонія (№58)" про визнання протиправною та скасування постанови про накладення дисциплінарного стягнення,

В С Т А Н О В И В :

у листопаді 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Державної установи «Замкова виправна колонія (№58)» (ЗВК №58) про визнання протиправною та скасування постанови від 14 листопада 2017 року про накладення на нього дисциплінарного стягнення у виді суворої догани.

Рішенням Ізяславського районного суду Хмельницької області від 25 січня 2018 року відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нове про задоволення позовних вимог, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з'ясування обставин справи і, як наслідок - невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованого рішення.

При цьому, апелянт зазначив про те, що судом першої інстанції не враховано ту обставину, що він позбавлений можливості здійснювати телефонні розмови по мобільному зв’язку та метою завдання членоушкодження є припинення цих порушень з боку адміністрації.

У судовому засіданні в режимі відеоконференції представник позивача підтримала доводи апеляційної скарги та просила скасувати рішення суду першої інстанції.

Представник відповідача заперечив стосовно задоволення апеляційної скарги та просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 04 листопада 2017 року молодшим інспектором відділу нагляду і безпеки Державної установи «Замкова виправна колонія (№ 58)» ОСОБА_5 було складено рапорт про допущене порушення вимог п. 3 розділу ІІІ Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, а саме о 19 год. 35 хв. ОСОБА_4 самостійно умисно наніс собі членоушкодження у виді декількох порізів лівого передпліччя та здійснив ушивання губ ротової порожнини.

Вказаний факт також підтверджується довідкою про надання медичної допомоги позивачу.

Так, 06 листопада 2017 року позивачу було запропоновано надати письмове пояснення по вищевказаному факту, від чого останній відмовився з власних переконань, що підтверджується актом від 06 листопада 2017 року.

13 листопада 2017 року позивачу було повідомлено про те, що 14 листопада 2017 року о 15 год. 00 хв. у приміщенні кабінету начальника установи відбудеться засідання дисциплінарної комісії, що підтверджується відповідною розпискою.

Так, 14 листопада 2017 року ОСОБА_4 надав письмове пояснення щодо заподіяння членоушкодження, у якому вказав, що причиною заподіяння тілесних ушкоджень є намагання привернути увагу органів державної влади до протиправних дій з боку адміністрації установи, зокрема, щодо ненадання йому телефонних дзвінків.

За результатами засідання прийнято постанову про накладення на ОСОБА_4 дисциплінарного стягнення у виді суворої догани.

Не погоджуючись із вказаною постановою, позивач оскаржив її до суду.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувана постанова прийнята на підставі, в межах та у спосіб, що передбаченні Конституцією та законами України.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 1 Кримінально-виконавчого кодексу України ( КВК України) кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими.

Так, завданнями кримінально-виконавчого законодавства України є визначення принципів виконання кримінальних покарань, правового статусу засуджених, гарантій захисту їхніх прав, законних інтересів та обов'язків; порядку застосування до них заходів впливу з метою виправлення і профілактики асоціальної поведінки; системи органів і установ виконання покарань, їх функцій та порядку діяльності; нагляду і контролю за виконанням кримінальних покарань, участі громадськості в цьому процесі; а також регламентація порядку і умов виконання та відбування кримінальних покарань; звільнення від відбування покарання, допомоги особам, звільненим від покарання, контролю і нагляду за ними.

Згідно із ст. 2 КВК України кримінально-виконавче законодавство України складається з цього Кодексу, інших актів законодавства, а також чинних міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

До засуджених, які відбувають покарання на території України, застосовується кримінально-виконавче законодавство України (ст. 3 КВК України).

Порядок і умови виконання та відбування покарань визначаються та забезпечуються відповідно до законодавства, яке діє на час виконання та відбування кримінального покарання.

Держава поважає і охороняє права, свободи і законні інтереси засуджених, забезпечує необхідні умови для їх виправлення і ресоціалізації, соціальну і правову захищеність та їх особисту безпеку.

Так, правовий статус засуджених визначається законами України, а також цим Кодексом, виходячи із порядку і умов виконання та відбування конкретного виду покарання. (ч. 1, 2, 4 ст. 7 КВК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 151 КВК України на осіб, які відбувають довічне позбавлення волі, поширюються права і обов'язки засуджених до позбавлення волі, передбачені статтею 107 цього Кодексу.

Частиною 3 ст. 107 КВК України встановлено, що засуджені зобов'язані: дотримуватися норм, які визначають порядок і умови відбування покарання, розпорядок дня колонії, правомірних взаємовідносин з іншими засудженими, персоналом колонії та іншими особами; утримувати в чистоті і порядку приміщення, дбайливо ставитися до майна колонії і предметів, якими вони користуються при виконанні дорученої роботи, здійснювати за ними належний догляд і використовувати їх тільки за призначенням; виконувати встановлені законодавством вимоги персоналу колонії; виконувати необхідні роботи по самообслуговуванню, благоустрою колонії; дотримуватися санітарно-гігієнічних норм; дотримуватися вимог пожежної безпеки і безпеки праці.

Відповідно до ч. 4 ст. 107 КВК України засудженим забороняється: самовільно залишати колонію, порушувати лінію охорони; спілкуватися із засудженими та іншими особами з порушенням встановлених правил ізоляції, звертатися до них з проханням про виконання незаконних дій; придбавати, виготовляти, зберігати і використовувати гроші, цінності, предмети, речі, речовини і вироби, заборонені до використання в колонії; продавати, дарувати або відчужувати в інший спосіб на користь інших осіб предмети, вироби і речі, що перебувають в особистому користуванні; заподіювати собі тілесні ушкодження, у тому числі з допомогою іншої особи, завдавати шкоду своєму здоров'ю з метою ухилення від відбування покарання або виконання встановлених обов'язків; завдавати шкоду державному, комунальному майну, майну інших юридичних чи фізичних осіб, у тому числі майну інших засуджених, створювати загрозу заподіяння шкоди такому майну; вживати спиртні напої, наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги чи інші одурманюючі засоби; чинити опір законним діям персоналу колонії, перешкоджати виконанню ним своїх службових обов'язків, підбурювати до цього інших засуджених; грати в настільні та інші ігри з метою здобуття матеріальної чи іншої вигоди; вживати нецензурні та жаргонні слова, давати і присвоювати прізвиська; самовільно залишати призначену для перебування ізольовану територію, приміщення або визначене місце роботи, а також перебувати без дозволу адміністрації колонії у гуртожитках та відділеннях, у яких вони не проживають, або на виробничих об'єктах, на яких вони не працюють; завішувати чи міняти без дозволу адміністрації колонії спальні місця, а також обладнувати їх у комунально-побутових та інших службових або виробничих приміщеннях; готувати та вживати їжу в непередбачених для цього місцях, виносити продукти харчування з їдальні без дозволу адміністрації колонії; мати при собі предмети і речі в асортименті і кількості, що виходять за межі, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері виконання кримінальних покарань; курити у дисциплінарних ізоляторах, карцерах, приміщеннях камерного типу (одиночних камерах) та виховних колоніях, а також у не відведених для цього місцях; надсилати та отримувати кореспонденцію всупереч порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері виконання кримінальних покарань; наносити собі або іншим особам татуювання; тримати тварин; виготовляти, зберігати саморобні електроприлади та користуватися ними; самовільно переплановувати, змінювати конструктивні елементи будівель та споруд колонії, споруджувати на виробничих об'єктах різні об'єкти (лазні, пральні, душові, сейфи, будиночки, будки, приміщення та засоби для відпочинку, опалення).

Згідно з ч. 1 ст. 132 КВК України за порушення встановленого порядку відбування покарання до засуджених можуть застосовуватися такі заходи стягнення: попередження; догана; сувора догана; дисциплінарний штраф у сумі до двох мінімальних розмірів заробітної плати; скасування поліпшених умов тримання, передбачених статтями 138 - 140 і 143 цього Кодексу; поміщення засуджених чоловіків, які тримаються у виправних колоніях, у дисциплінарний ізолятор з виведенням або без виведення на роботу чи навчання на строк до п'ятнадцяти діб, а засуджених жінок - до десяти діб; поміщення засуджених, які тримаються в приміщеннях камерного типу виправних колоній максимального рівня безпеки, в карцер без виведення на роботу на строк до п'ятнадцяти діб; переведення засуджених, які тримаються у виправних колоніях, крім засуджених, які тримаються у виправних колоніях мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання, до приміщення камерного типу (одиночної камери) на строк до трьох місяців.

Частинами 1-3 ст. 134 КВК України встановлено, що при призначенні заходів стягнення враховуються причини, обставини і мотиви вчинення порушення, поведінка засудженого до вчинення проступку, кількість і характер раніше накладених стягнень, а також пояснення засудженого щодо суті проступку. Стягнення, що накладаються, мають відповідати тяжкості і характеру проступку засудженого.

Із довідки, яка міститься в матеріалах справи, про заохочення та стягнення на ОСОБА_4 встановлено, що протягом строку відбування покарання у вигляді позбавлення волі було накладено 25 стягнень (5 з яких погашено), в тому числі неодноразово він був поміщений у карцер. Дані обставини були враховані відповідачем при прийнятті оскаржуваної постанови.

При цьому, факт самостійного нанесення собі членоушкоджень не заперечується ОСОБА_4, що в свою чергу свідчить про визнання ним вчинення порушення встановленого порядку відбування покарання за яке відповідно до ст.. 132 КВК України передбачена відповідальність.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів дійшла висновку про те, що відповідачем при застосуванні до позивача такого заходу стягнення, як сувора догана, було враховано причини, обставини та мотиви вчинення вищезазначеного порушення, поведінку засудженого ОСОБА_4 до вчинення проступку, кількість і характер раніше накладених стягнень, а також враховано тяжкість і характер проступку засудженого.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими у справі обставинами.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду –без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення дотримано норми матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області від 25 січня 2018 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 21 травня 2018 року.

Головуючий ОСОБА_1 Судді ОСОБА_6 ОСОБА_7