Постанова № 74203468, 14.05.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Головуючий І інстанції: Панченко О.В.

14 травня 2018 р. м. ХарківСправа № 820/5687/17Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: Донець Л.О.

суддів: Мінаєвої О.М. , Мельнікової Л.В.

за участю секретаря судового засідання Багмет А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.02.2018, суддя Панченко О.В., повний текст складено 03.03.18 по справі № 820/5687/17

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Держпродспоживслужби в Харківській області

про скасування наказу,поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

28.11.2017 року, ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до суду з позовом до Головного управління Держпродспоживслужби в Харківській області (далі - відповідач), в якому просить, скасувати наказ від 06.11.2017 року №467-к відповідача «Про звільнення із займаної посади» позивача з посади головного спеціаліста відділу державного нагляду за дотриманням санітарного законодавства відповідача; поновити позивача на посаді головного спеціаліста відділу державного нагляду за дотриманням санітарного законодавства відповідача; стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 22.02.2018 року заяву представника позивача про відмову від позовних вимог в частині скасування наказу від 06.11.2017 року №467-к відповідача «Про звільнення із займаної посади» позивача з посади головного спеціаліста відділу державного нагляду за дотриманням санітарного законодавства відповідача задоволено.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

Позивач, не погодившись з судовим рішенням подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати судове рішення, та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування апеляційної скарги, позивач посилається на неврахування судом першої інстанції фактичних обставин справи, та норм матеріального права, а саме: ст. 235 КЗпП України, ст. 1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, рішення Європейського суду з прав людини у справах «Рисовський проти України», «Беєлер проти Італії», «Лелас проти Хорватії», «Онер'їлдіз проти Туреччини», «Москаль проти Польщі», «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», що призвело до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а судове рішення - скасуванню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що позивач працювала на посаді головного спеціаліста відділу державного нагляду за дотриманням санітарного законодавства Харківського міського управління Головного управління Держпродспоживслужби в Харківській області, та мала статус державного службовця.

Наказом відповідача від 06.11.2017р. №467-к «Про звільнення з займаної посади ОСОБА_1», позивача було звільнено, у зв'язку з набранням законної сили рішення суду про притягнення її до адміністративної, за п. 3 ч. 1 ст. 84 Закону України «Про державну службу».

14.09.2017р. старшим оперуповноваженим УЗЕ в Харківській області ДЗЕ Національної поліції було складено протокол №213, відповідно до якого позивач несвоєчасно подала декларацію, чим вчинила адміністративне правопорушення, пов'язане з корупцією, що передбачено ч. 1 ст. 172-6 КУпАП.

Згідно постанови Чугуївського міського суду Харківської області від 25.09.2017р. у справі №636/2797/17, позивач винна у вчиненні адміністративного правопорушення, що передбачено ч. 1 ст. 172-6 КУпАП - несвоєчасне подання без поважних причин декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та на неї накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу 850,00 грн.

Постановою Апеляційного суду Харківської області від 20.12.2017р. поновлено строк на апеляційне оскарження постанови Чугуївського міського суду Харківської області від 25.09.2017р., та скасовано постанову, а провадження у справі про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 172-6 КУпАП закрито, на підставі п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП.

Наказом відповідача від 17.01.2018р. №23-к позивача було поновлено на посаді головного спеціаліста відділу державного нагляду за дотриманням санітарного законодавства Харківського міського управління Головного управління Держспоживслужби в Харківській області, та скасовано наказ від 06.11.2017р. №467-к.

Позивача було фактично поновлено на роботі з 17.01.2018р. та цей день є початком нарахування їй заробітної плати.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, зробив висновок про те, що позивача поновлено на посаді за заявою самого позивача від 17.01.2018 року, в зв'язку з відсутністю підстав вважати наявними вимушений прогул позивача, та оскільки поновлення на роботі відбулось за згодою сторін, та на час розгляду даної справи спір про поновлення на роботі відсутній, а отже відсутні підстави для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

У відповідності до ч.2 ст. 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Матеріали справи свідчать про те, що позивача поновлено відповідачем добровільно, на підставі її заяви, наказом №23-к від 17.01.2018 року «Про поновлення на посаді позивача».

Крім цього, вказаним наказом скасовано наказ відповідача від 06.11.2017 року №467-к «Про звільнення з займаної посади позивача».

Як свідчать пояснення сторін, та матеріали справи, відповідачем не здійснено виплату позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період часу з 06.11.2017 року по 17.01.2018 року.

Підставою для звільнення позивача стала постанова Чугуївського міського суду Харківської області від 25.09.2017 року, що набрало законної сили про притягнення її до адміністративної відповідальності, за пов'язане з корупцією правопорушення відповідно до п.3 частини 1 статті 84 Закону України «Про державну службу».

Постановою Апеляційного суду Харківської області від 20.12.2017 року по справі №636/2797/17 поновлено строк на апеляційне оскарження постанови Чугуївського міського суду Харківської області від 25.09.2017 року, та дане судове рішення - скасовано, прийнято нове, яким провадження у справі про адміністративне правопорушення, стосовно позивача, за ч.1 ст.172-6 КУпАП закрито, на підставі п.7 ст.247 КУпАП.

В обґрунтування поважності пропуску строків на апеляційне оскарження постанови суду, Апеляційний суду Харківської області вказав на отримання копії оскаржуваної постанови Чугуївського міського суду Харківської області з порушенням, передбаченим статтею 285 КУпАП строків - лише 20.11.2017 року.

В своїй в апеляційній скарзі позивач каже, що недотримання Чугуївським міським судом Харківської області строків вручення копії постанови, пропуск даного строку вплинув на порушення її трудових прав, оскільки після набрання чинності даного рішення, позивач була звільнена наказом відповідача.

Крім цього, позивач зауважує, що згодом, в суді апеляційної інстанції під час закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення, з'ясовано про те, що Чугуївським міським судом Харківської області допущено помилки під час прийняття постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, за пов'язане з корупцією правопорушення, відповідно до п.3 частини 1 статті 84 Закону України «Про державну службу».

Відповідно до ч.1 ст.8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Одним із суттєвих елементів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності. Цей принцип має різні прояви. Зокрема, він є одним з визначальних принципів «доброго врядування» і «належної адміністрації» (встановлення процедури і її дотримання), частково співпадає з принципом законності (чіткість і передбачуваність закону, вимоги до «якості» закону).

У п.п.70-71 Рішення по справі «Рисовський проти України» (Заява № 29979/04) рішення від 20 жовтня 2011 року, остаточне від 20.01.2012, Європейський Суд зазначив, що аналізуючи відповідність цього мотивування Конвенції, Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява №33202/96, п. 120, ECHR 2000-1, «Онер'їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-ХІІ, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року).

Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (зазначені вище рішення у справах «Онер'їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler V. Italy), п. 119).

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal V. Poland), n. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (mutatis mutandis, рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), п. 74).

Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року)».

Положеннями ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визначено принцип мирного володіння своїм майном, тобто передбачено право кожної фізичної та юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном (п. 44 рішення у справі ІммобіліареСафф проти Італії» заява від № 22774/93 ECHR 1999-V та п. 93 рішення у справі Вістіньш і Перепьолкінс проти Латвії» від 25.10.2012, заява від № 71243/01).

Європейський суд наголошує на тому, що перша та найважливіша вимога ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним, що у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (п. 58 рішення по справі «Іатрідіс проти Греції», заява № 31107/99, ECHR 1999-ІІ; п. 49 рішення у справі ««Україна- Тюмень» проти України» від 22.11.2007, заява № 22603/02, п. 42 рішення у справі «Антріш проти Франції» від 22.09.1994, заява № 296-А та п. 49-62 рішення у справі «Кушоглу проти Болгарії» від 10.06.2007, заява від № 48191/99).

З огляду на вищезазначені рішення Європейського суду з прав людини, якими надаються тлумачення та практика застосування положень Конвенції, є формою прецедентного права, що розширює нормативний обсяг Конвенції, встановлюючи нові загальнообов'язкові правила.

Рішенням у справі "Папаміхалопулос та інші проти Греції" (Papamichalopoulos and others v. Creece) (cr. 50) від 31 жовтня 1995 року, п. 34, серія А, N 330-В Європейський суд з прав людини встановив, що рішення, в якому суд визнав порушення, покладає на державу- відповідача правове зобов'язання покласти край цьому порушенню і відшкодувати шкоду за його наслідки таким чином, щоб відновити, наскільки це можливо, становище, що існувало до порушення.

У рішенні у справі «П'єрсак проти Бельгії» (Piersack v. Belgium) суд зазначив, що він «виходитиме з того принципу, що заявник має бути, по можливості, повернений у становище, в якому б він перебував, якби не була порушена стаття 6 Конвенції» [9. Рішення від 26 жовтня 1984 року у справі «П'єрсак проти Бельгії» (Piersack v. Belgium) (Article 50), Series A № 85, C. 16, п. 12.], таким чином підкреслюючи верховенство обов'язку відновлення status quo ante.

Той же принцип також підкреслювався у рішенні у справі «Скоццарі та Джунта проти Італії» (Scozzari and Giunta v. Italy): «згідно зі статтею 41 Конвенції ціллю присудження сум справедливої сатисфакції є надання відшкодування виключно за шкоду, якої зазнали відповідні особи, і тією мірою, якою такі події становлять наслідки порушення, яке неможливо виправити у інший спосіб.» [10. Рішення у справі «Скоццарі та Джунта проти Італії» (Scozzari and Giunta v. Italy) [ВП], заяви №№ 39221/98 та 41963/98, п. 250, ECHR 2000VIII].

У справі «Гладишева проти Росії» (Gladysheva v. Russia), після ретельного урівноваження інтересів, про які йдеться у справі, та «зазначивши про відсутність інтересів третьої особи або інших перешкод для повернення власності заявниці», суд постановив, щоб заявницю «по можливості, було повернуто у становище, рівноцінне тому, в якому вона перебувала б, якби не було порушено статтю 8 Конвенції та статтю 1 Першого протоколу до неї», та присудив «повне повернення заявниці права власності на квартиру та скасування судового рішення про її виселення». [18. Рішення від 6 грудня 2011 року у справі «Гладишева гроти Росії» (Gladysheva v. Russia), заява № 7097/10, п. 106.]

Виходячи із викладеного, колегія суддів дійшла до висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Щодо розміру стягнення, то колегія суддів зауважує на таке.

Наданий розрахунок позовних вимог представником позивача містить розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в сумі - 9 605,28 грн.

Колегія суддів вважає, що даний розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу становить - 19 211,04 грн.

У відповідності до пп. «з» п.1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках, зокрема, вимушеного прогулу.

Так, позивачем у вересні та жовтні 2017 року отримано - 8060,20 грн + 6748,56 грн = 14 808, 76 грн.

Кількість фактично відпрацьованих днів у вересні та жовтні 2017 року склала - 21 робочих днів + 16 робочих днів = 37 робочих днів.

14 808, 76 грн : 37 = 400.23 грн.

400, 23 грн х 48 робочих днів (за період часу з 07.11.2017 року по 17.02.2018 рік) = 19 211, 04 грн.

Застосування норм процесуального права у такий спосіб передбачено статтею 9 КАС України.

Частина 2 даної статті каже, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Судом першої інстанції були зроблені висновки, які не відповідають обставинам справи, неправильно застосовані норми матеріального права, зокрема, стаття 235 КЗпП України, тому судове рішення підлягає скасуванню, а апеляційна скарга - задоволенню.

В силу приписів ст. 229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою технічного засобу не здійснювалось.

Згідно до п.4 ч.1 ст. 317 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Колегія суддів, дійшла до висновку, що постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню, а апеляційна скарга - задоволенню.

Керуючись ст. 243, 250, 310, 315, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.02.2018 по справі № 820/5687/17 скасувати, з прийняттям нового рішення про задоволення позову ОСОБА_1.

Стягнути з Головного управління Держпродспоживслужби в Харківській області (м. Харків, пр-т Науки, буд. 40, 6 поверх, 61166, код ЄДРПОУ 40324829), середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 19 211 грн. 04 коп., з відрахуванням належних платежів, зборів та внесків.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Л.О. ДонецьСудді О.М. Мінаєва Л.В. Мельнікова

Повний текст постанови складено 24.05.2018.