Постанова № 74203433, 23.05.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 травня 2018 р.м.ОдесаСправа № 821/1903/17

Категорія: 8 Головуючий в 1 інстанції: Василяка Д.К.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді - доповідача Кравця О.О.судді -Домусчі С. Д.судді - Коваля М.П. розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргуПриватного підприємства «Інком-Ретал» на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 08.02.2018 р. прийнятогоо 15.05 год. у складі судді Василяки Д.К. по справі № 821/1903/17 за адміністративним позовом Приватного підприємства «Інком-Ретал» до Мелітопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запоріжській області, третя особа Херсонська об'єднана Державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Херсонській області про визнання дій протиправними та зобов'язання визнати податкову звітність прийнятою та зареєстрованою,

ВСТАНОВИВ:

I. ПРОЦЕДУРА:

07.12.2017 року представник Приватного підприємства "Інком-Ретал" звернувсядо суду з адміністративним позовом до Мелітопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області, третя особа - Херсонська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Херсонській області та просив суд:

- визнати протиправною відмову Мелітопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області у прийнятті податкових декларацій з податку на додану вартість за серпень, вересень 2017 року з додатками 2, 5, які подана ПП «Інком-Ретал» в паперовому вигляді та отримані Мелітопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області 26 жовтня 2017 року;

- визнатитакими, що прийняті та зареєстровані 26 жовтня 2017 року податкову декларацію з податку на додану вартість за серпень 2017 року з додатками 2, 5, податкову декларацію з податку на додану вартість за вересень 2017 року з додатками 2, 5, які подані ПП «Інком-Ретал» до Мелітопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області в паперовому вигляді.

Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 08.02.2018 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено в повному обсязі.

II. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ АПЕЛЯЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ:

Не погоджуючись зі вказаною постановою, Директор ПП «Інком-Ретал» подав апеляційну скаргу, в якій вважає, що судом 1-ї інстанції булопорушено норми матеріального права та просила її скасуватита ухвалити нове судове рішення яким в яким задовольнити адміністративний позов в повному обсязі.

Вимоги апеляційної скарги апелянт обґрунтовує тим, щоПозивач вжив усіх від нього залежних заходів для укладення з контролюючим органом Договору про визнання електронних документів, в тому числі з урахуванням листа Мелітопольської ОДПІ ГУ ДФС у Запорізькій області від 23.06.2017 року за № 518/10/08-32-08-00, але у зв'язку із зволіканням Херсонської ОДПІ при вирішенні питання щодо підписання Договору, було позбавлено можливості подавати податкову звітність в електронному вигляді, а подача декларацій у паперовому вигляді ,в цьому випадку, прямо передбачена вимогами підпунктами "а" і "б" пункту 49.3 статті49 ПК України .

02.05.2018 року представник Мелітопольської ОДПІ ГУ ДФС у Запорізькій області подав Відзив на апеляційну скаргу Приватного підприємства «Інком-Ретал», в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення.

III. ПРОЦЕДУРА АПЕЛЯЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ:

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 03 травня 2018 року справа призначена до розгляду у відкритому судовому засіданні.

Особи, що беруть участь у справі, про час і місце судового розгляду були сповіщені належним чином відповідно до ст.124 -127 КАС України, але до судового засідання не з'явилися, а тому суд , враховуючи , що в порядку ч.2 ст.313 КАС України ,неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, відповідно до п.2 ч 1 ст.311 КАС України розглядає справу в порядку письмового провадження

Апеляційний суд, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду першої інстанції , доводи апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає задоволенню з наступних підстав:

IV. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Судом 1-ої інстанції було встановлено, що з 04.08.2016 ПП "Інком - Ретал" ,як платник податків, перебував на обліку в Мелітопольській ОДПІ ГУ ДФС у Запорізькій області за основним місцем обліку, з 01.09.2016 р. зареєстроване платником податку на додану вартість.

10.10.2016 між ПП "Інком - Ретал" та Мелітопольською ОДПІ був укладений договір про визнання електронних документів.

У квітні 2017 року проведено державну реєстрацію зміни місцезнаходження ПП "Інком - Ретал" та зміни керівника, у зв'язку з чим 04.04.2017 припинено дію договору про визнання електронних документів від 10.10.2016.

ПП "Інком - Ретал" обліковується в Мелітопольській ОДПІ (неосновне місце обліку) та повинно подавати податкову звітність до кінця 2017 року саме до цього контролюючого органу .

02.06.2017 ПП "Інком - Ретал" направило до Херсонської ОДПІ договір на визнання електронних документів, який прийнято до розгляду.

Після надсилання договору на електронну адресу підприємства надійшла квитанція №1, в якій зазначено: документ доставлено до ДФС України, збережено на центральному рівні, реєстраційний № 9102912328, подбайте про прийом квитанції № 2 щодо результатів перевірки та прийняття/неприйняття документа. Квитанція № 2 на електронну адресу підприємства не надходила.

29 червня 2017 ПП "Інком - Ретал"звернулося до Херсонської ОДПІ з заявою щодо повідомлення причин не надсилання квитанції № 2 щодо результатів перевірки договору. Позивач вказав, що відповідь на вказану заяву не отримав.

Листом Херсонської ОДПІ від 27.07.2017 за № 5392/10/21-03-08-02-24, повідомлено ПП "Інком - Ретал", що договір про визнання електронних документів знаходиться на розгляді, та після розгляду зазначеного договору, у відповідності до положень Інструкції з підготовки і подання податкових документів в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв'язку, затвердженої наказом ДПА України від 10.04.2008 № 233 "Про подання електронної податкової звітності" програмним забезпеченням органів ДФС в автоматичному режимі буде сформовану та направлена на електронну адресу квитанцію № 2, в якій вказано факт прийняття або відмови в укладанні договору з обов'язковим зазначенням причин такої відмови Крім того, позивачу роз'яснено вимоги п.49.3 ст. 49 Податкового кодексу України.

24 жовтня 2017 року ПП "Інком - Ретал" надіслано поштою до Мелітопольської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Запорізькій області податкові декларації з податку на додану вартість за серпень та вересень 2017 року з додатками в паперовому вигляді. Мелітопольська ОДПІ отримала вказані декларації 26.10.2017 р.

Листом від 01.11.2017 № 8116/10/08-32-08-00 Мелітопольська ОДПІ повідомила позивача про те, що надіслані ПП "Інком - Ретал" податкові декларації з податку на додану вартість за серпень, вересень 2017 року не визнані як податкові декларації та до розгляду не приймаються. Підставою для відмови у прийнятті декларації зазначено порушення п.49.4 ст.49 Податкового кодексу України, а саме, подання декларацій на паперовому носії, а не в електронній формі.

V. НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО:

Відповідно до пп. 16.1.3 п.16.1 ст. 16 Податкового кодексу України ( в ред..діючої на момент виникнення правовідносин) встановлено, що платник податків зобов'язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.

Пунктом 49.8 статті 49 ПК України встановлено, що прийняття податкової декларації є обов'язком контролюючого органу.

Згідно з п. 19-1.1,27 ст. 19 ПК України, функцією контролюючого органу, крім інших випадків, є забезпечення розвитку, впровадження та технічне супроводження інформаційно-телекомунікаційних систем і технологій, автоматизацію процедур, зокрема, контроль за повнотою та правильністю виконання митних формальностей, організовують впровадження електронних сервісів для суб'єктів господарювання.

Відповідно до ч.1 ст.14 Закону України від 22.05.2003 за №851-IV "Про електронні документи та електронний документообіг" ( в ред..діючої на момент виникнення правовідносин) електронний документообіг здійснюється відповідно до законодавства України або на підставі договорів, що визначають взаємовідносини суб'єктів електронного документообігу. Наказом Державної податкової адміністрації від 10 квітня 2008 року № 233 була затверджена Інструкція з підготовки і подання податкових документів в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв'язку, яка визначає загальні принципи організації інформаційного обміну під час подання платниками податків податкової звітності до органів державної податкової служби України в електронній формі із використанням електронного цифрового підпису. Приписами п.2 розділу 2 вказаної Інструкції встановлено, що для подання податкових документів до органів ДПС в електронному вигляді платник податків повинен мати: спеціалізоване програмне забезпечення для формування податкових документів в електронному вигляді у затвердженому форматі (стандарті); доступ до мережі Інтернет та можливість відправлення/приймання електронних повідомлень по електронній пошті; засіб КЗІ (сумісний за форматами даних із засобами КЗІ, що використовуються в органах ДПС); чинні посилені сертифікати відкритих ключів, сформованих акредитованим центром сертифікації ключів для платника податків та уповноважених посадових осіб платника податків, підписи яких є обов'язковими для податкової звітності у паперовій формі. Приписами п.5,6 розділу 3 Інструкції визначено договірну основу здійснення електронного документообігу між платниками податків та податковими органами.

Статтею 49 Податкового кодексу України передбачено, податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків.

Податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, в один із таких способів:

а) особисто платником податків або уповноваженою на це особою;

б) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення;

в) засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням вимог законів щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису (п.49.3).

Податкова звітність з податку на додану вартість подається в електронній формі контролюючому органу всіма платниками цього податку з дотриманням вимог законів щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису. У разі припинення договору про визнання електронних документів з підстав, визначених законом, платник податків має право до складення нового договору подавати податкову звітність у спосіб, визначений підпунктами "а" і "б" пункту 49.3 цієї статті (п.49.4).

Аналогічний порядок подачі податкової декларації з податку на додану вартість встановлений і Порядком заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженим наказом Мінфіну України від 28.01.2016 № 21.

Під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов'язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають (п.49.8). За умови дотримання платником податків вимог цієї статті посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана зареєструвати податкову декларацію платника датою її фактичного отримання контролюючим органом (п.49.9). Відмова посадової особи контролюючого органу прийняти податкову декларацію з будь-яких причин, не визначених цією статтею, у тому числі висунення будь-яких не визначених цією статтею передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої податкової декларації, зменшення або скасування від'ємного значення об'єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов'язань тощо) забороняється (п.49.10 ст. 49 ПКУ).

Відповідно до пунктів 49.13 та 49.14 статті 49 Податкового кодексу України, у разі якщо в установленому законодавством порядку буде встановлено факт неправомірної відмови контролюючим органом (посадовою особою) у прийнятті податкової декларації, остання вважається прийнятою у день її фактичного отримання контролюючим органом.

Відповідно до ст. 14 Закону України, від 22.05.2003, № 851-IV "Про електронні документи та електронний документообіг" передбачає, що електронний документообіг здійснюється відповідно до законодавства України або на підставі договорів, що визначають взаємовідносини суб'єктів електронного документообігу.

Згідно п.10.13. Порядку обліку платників податків і зборів ,затвердженого Наказом Мінфіну від 09.12.2011, за № 1588 ( в ред..діючої на момент виникнення правовідносин), у разі зміни місцезнаходження суб'єкта господарювання - платника податків сплата визначених законодавством податків і зборів після такої реєстрації здійснюється таким платником податків за місцем попередньої реєстрації до закінчення поточного бюджетного періоду:

1) у такому випадку контролюючий орган за попереднім місцезнаходженням одночасно із зняттям з обліку юридичної особи - платника податків за основним місцем обліку здійснює взяття на облік платника податків за неосновним місцем обліку згідно із розділом VII цього Порядку без подання заяви платником податків та з урахуванням особливостей, визначених пунктами 10.14 - 10.21 цього розділу;

2) до закінчення року платник податків обліковується в контролюючому органі за попереднім місцезнаходженням (неосновне місце обліку) з ознакою того, що він є платником податків до закінчення року, а в контролюючому органі за новим місцезнаходженням (основне місце обліку) - з ознакою того, що він є платником податків з наступного року.

Згідно ст.ст. 17, 18 Закону № 851-IV, вирішення спорів між суб'єктами електронного документообігу здійснюється в порядку, встановленому законом. Особи, винні в порушенні законодавства про електронні документи та електронний документообіг, несуть відповідальність згідно з законами України.

Відповідно до п.п. 4.1.4. п.4.1. ст. 4 ПК України (в редакції, діючої на момент прийняття рішення податковим органом), основним принципом податкового законодавства є презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу

Відповідно до п.56.21 ст.56ПК України у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акту , виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

VI. НАЦІОНАЛЬНЕ ПРОЦЕСУАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО ТА ПРАВОВІ ПОЗИЦІЇ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Згідно з ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), добросовісно; розсудливо; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Згідно з ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Згідно ст.3 КАС України ( в ред.,діючої з 15.12.2017 року) порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору. Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Згідно ч.3 ст.6 КАС України ,звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно ст.7 КАС України ,суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України. Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України . Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що встановлені законом, то застосовуються правила міжнародного договору України. У разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Аналогія закону та аналогія права не застосовується для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування.

Відповідно до ч.1-5 ст.242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно ч.1-2 ст.308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно п.2 ч.1 ст.315 КАС України ,за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення;

Відповідно до ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:

1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Згідно ч. 5 ст.242 КАС України ,при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно ч.4 ст.243 КАС України ,судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно ч. 5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

VII. МІЖНАРОДНІ СТАНДАРТИ ТА ПРАКТИКА ЄСПЛ:

Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року (надалі - Конвенція) , була ратифікована Законом України N 475/97-ВР від 17.07.97, та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Згідно ч.1 ст.6 Конвенції , кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції , кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Отже, вищевказана норма гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і в оцінці дотримання "справедливого балансу" в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за яких майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Крім того, згідно з усталеною практикою ЄСПЛ Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних (рішення від 9 жовтня 1979 року в справі Ейрі (пункт 24), рішення від 30 травня 2013 року в справі "Наталія Михайленко проти України (пункт 32). У розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції "майном" визнаються активи, включаючи права вимоги, стосовно яких заявник може стверджувати, що він має принаймні "законне сподівання" на отримання можливості ефективно здійснити майнове право (рішення ЄСПЛ у справі "Стретч проти Сполученого Королівства" (пункт 32)), а також право на певні суми соціальних виплат , у тому числі , у разі їх невиплаті є втручанням у право на мирне володіння майном (п.34. рішення ЄСПЛ по справі "Суханов та Ільченко проти України" (заяви № 68385/10 та 71378/10), рішення набуло статусу остаточного від 26 вересня 2014 року.

"Законне сподівання" на отримання "активу" також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (див. рішення у справі "Копецький проти Словаччини" (Kopecky v. Slovakia) [ВП], заява № 44912/98, п. 52, ЄСПЛ 2004-IX). Проте не можна стверджувати про наявність законного сподівання, якщо існує спір щодо правильного тлумачення та застосування національного законодавства і вимоги заявника згодом відхиляються національними судами (див. вищенаведене рішення у справі "Копецький проти Словаччини" (Кореску v. Slovakia), п. 50; "Anheuser-Busch Inc. проти Португалії" (Anheuser-Busch Inc. v. Portugal) [ВП], заява № 73049/01, п. 65, ЄСПЛ 2007-І).

Першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі "Колишній Король Греції та інші проти Греції" (Former King of Greece and Others v. Greece) [ВП], заява № 25701/94, пп. 79 та 82, ЄСПЛ 2000-XII).

Тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду (див. рішення у справі "Скордіно проти Італії"(Scordino v. Italy) (№ 1) [ВП], № 36813/97, пункти 190 та 191, ECHR 2006-V та п.52 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Щокін проти України" (заяви №№ 23759/03 та 37943/06), від 14 жовтня 2010року, яке набуло статусу остаточного 14 січня 2011року ).

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskalv. Poland), п. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pincv. The Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelasv. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pincv. The Czech Republic), п. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії" (Gashiv. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії" (Trgov. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року, також Рішення у справі "Рисовський проти України" (Rysovskyy v. Ukraine) від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04, п.71).

Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення ЄСПЛ у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав для призначення податкових штрафів має саме податкове управління" (див. п. 110 Рішення ЄСПЛ по справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" (заява №36985/97).

Суд не може не помітити вимогу підпункту 4.4.1 пункту 4.4 статті 4Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21 грудня 2000 року( норма ідентична нормі , що міститься у п.п. 4.1.4. п.4.1. ст. 4 та п.56.21 ст.56ПК ПК України ), який передбачав, що в разі, коли національне законодавство припускало неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків платників податків національні органи були зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для платника податків( див.п. 57. Рішення ЄСПЛ по справі «Щокін проти України» (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) від 14 жовтня 2010 року).

Рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р.).

Однак, статтю 6 п. 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін( див. п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р.).

VIII. ОЦІНКА ТА ВИСНОВКИ СУДУ:

Апеляційний суд ,враховуючи принципи верховенства права, належного врядування ,презумпції правомірності дій платника податків , практику ЄСПЛ ,як джерело права ,доходить до висновку щодо наявності підстав для задоволення позову , задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду 1-ої інстанції та ухвалення нової постанови про задоволення позову, так як у звязку із множинним тлумаченням прав та обов'язків платника податків слід застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для платника податків,а саме встановлений частиною третьою п.49.4 ст.49 ПК України, якою прямо передбачено , що у разі припинення договору про визнання електронних документів з підстав, визначених законом, платник податків має право до складення нового договору подавати податкову звітність у спосіб, визначений підпунктами "а" і "б" пункту 49.3 , тобто особисто платником податків або уповноваженою на це особою та/або надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення,що суперечить вимогам частини першої п.49.4 ст.49 ПК України, тому що єдиною підставою відмови було подання декларацій на паперовому носії.

Апеляційний суд погоджується із твердженням апелянта та вважає, що Приватне підприємство «Інком-Ретал»вжило усіх необхідних , достатніх та встановлених Законом заходів для укладення з контролюючим органом Договору про визнання електронних документів, але у зв'язку із несвоєчасним вирішенням Херсонської ОДПІ питання щодо підписання Договору, було позбавлено можливості подавати податкову звітність в електронному вигляді, у зв'язку з чим ,відповідно ло вимогпідпунктів "а" і "б" пункту 49.3 статті 49 ПК України,реалізовало своє право на подачу декларацій у паперовому вигляді до Мелітопольської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Запорізькій області, в порядку п/п 2 п. 10.13 Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Мінфіну України від 09.12.11 № 1588. яка неправомірно відмовила у їх прийнятті .

В порядку ч.6 ст.139 КАС України,якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

У зв'язку із новим розподілом судових витрат частково підлягають відшкодуванню судові витрати : Приватного підприємства «Інком-Ретал», пов'язані зі сплатою судового збору за подачу позовної заяви -1600 грн. та апеляційної скарги -2400 грн.відшкодувати у повному обсязі .

Керуючись ст.8,22 Конституції України, ст. 6 та ст.1 Протоколу 1 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року, ст. 3, 6, 7,242, 272, 308, 309, 311, п.2 ч.1 ст.315, 317,321,322,325,328,329,243,250 КАС України, суд апеляційної інстанції,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Інком-Ретал»- задовольнити , а рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 08.02.2018 р.- скасувати .

Ухвалити по справі нову постанову , якою

Адміністративний позов ПП «Інком-Ретал» задовольнити.

Визнати протиправною відмову Мелітопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області у прийнятті податкових декларацій з податку на додану вартість за серпень, вересень 2017 року з додатками 2, 5, які подана ПП «Інком-Ретал» в паперовому вигляді та отримані Мелітопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області 26 жовтня 2017 року;

Визнатитакими, що прийняті та зареєстровані 26 жовтня 2017 року податкову декларацію з податку на додану вартість за серпень 2017 року з додатками 2, 5, податкову декларацію з податку на додану вартість за вересень 2017 року з додатками 2, 5, які подані ПП «Інком-Ретал» до Мелітопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій областів паперовому вигляді.

Стягнути з Мелітопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області за рахунок її бюджетних асигнувань на користь Приватного підприємства «Інком-Ретал» судові витрати у розмірі 4000грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття ,та може бути, у разі відповідності вимогам ст.328 КАС України, оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду протягом 30-ти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене та підписане 23.05.2018 року

Суддя-доповідач Кравець О.О.Судді Коваль М.П. Домусчі С.Д.