Постанова № 74202653, 21.05.2018, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №489/4078/17 21.05.2018

Єдиний унікальний номер судової справи 489/4078/17

Номер провадження 22-ц/784/725/18

Доповідач апеляційного суду ОСОБА_1

Постанова

Іменем України

21 травня 2018 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Серебрякової Т.В.,

суддів: Галущенка О.І., Лисенка П.П.,

з секретарем судового засідання Лівшенком О.С.,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_2 ухвалу, яка постановлена Ленінським районним судом міста Миколаєва під головуванням судді Тихонової Н.С., в приміщенні того ж суду 06 березня 2018 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Приватного підприємства «Дача 274», ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – Державний реєстратор прав на нерухоме майно реєстраційної служби Миколаївського міського управління юстиції ОСОБА_4, про скасування свідоцтва про право власності,

УСТАНОВИЛА:

У серпні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовною заявою до Приватного підприємства «Дача 274» (далі – ПП «Дача 274»), ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – Державний реєстратор прав на нерухоме майно реєстраційної служби Миколаївського міського управління юстиції ОСОБА_4, про скасування свідоцтва про право власності.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що рішенням Ленінського районного суду міста Миколаєва від 01 липня 2013 року з ОСОБА_3 стягнуто на користь ОСОБА_2 кошти в розмірі 19 982 грн. 50 коп. та 197 грн. 47 коп. судового збору.

Ухвалою Ленінського районного суду міста Миколаєва від 11 лютого 2013 року також було задоволено заяву ОСОБА_2 про вжиття заходів забезпечення позову, шляхом накладення арешту на нерухоме майно - гараж №309, розташований в Автогаражному кооперативі «Чайка», за адресою вулиця 28-ї Армії, 4-Б в місті Миколаєві.

В подальшому, позивачу стало відомо, що 18 липня 2014 року відповідач ОСОБА_5 здійснив правочин щодо відчуження вищезазначеного нерухомого майна на користь ПП «Дача 274».

Посилаючись на викладені обставини, а також на те, що ОСОБА_3 не мав право на відчуження спірного гаражу, оскільки ухвала Ленінського районного суду міста Миколаєва від 11 лютого 2013 року, якою накладено арешт на нього, є чинною, ОСОБА_2 просив суд скасувати свідоцтво про право власності №24423024 від 18 липня 2014 року та рішення №14534974 від 18 липня 2014 року про державну реєстрацію права власності ПП «Дача 274» на гараж № 309, розташований в Автогаражному кооперативі «Чайка», за адресою вулиця 28-ї Армії, 4-Б, місто Миколаїв, видані Державним реєстратором прав на нерухоме майно реєстраційної служби Миколаївського міського управління юстиції ОСОБА_4

Ухвалою судді Ленінського районного суду міста Миколаєва від 31 серпня 2017 року відкрито провадження у справі.

Ухвалою Ленінського районного суду міста Миколаєва від 06 березня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_2 залишено без розгляду через повторну неявку позивача в судове засідання на підставі п.3 ч.1 ст.257 ЦПК України.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 посилаючись на порушення районним судом норм процесуального права, просив ухвалу суду скасувати, а справу передати до суду першої інстанції для продовження її розгляду по суті.

Апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню частково, виходячи з наступних підстав.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що позивач та його представник, належним чином повідомлені про час і місце судових засідань, призначених на 17 січня 2018 року та 06 березня 2018 року, але в судові засідання не з’явились, що є підставою для залишення позову без розгляду.

Однак, такий висновок суду першої інстанції щодо процесуальної долі позовної заяви ОСОБА_2 є помилковим і необґрунтованим, виходячи з наступного.

Так, забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.

За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Суд зобов’язаний поважати честь і гідність усіх учасників цивільного процесу і здійснювати правосуддя на засадах їх рівності перед законом і судом.

Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).

Відповідно до ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Тяганина при вирішенні цивільних справ вважається грубим порушенням цивільно-процесуального законодавства, а, відповідно, є неприпустимою.

При цьому, обов’язок своєчасного здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору.

Відповідно до положень п.3 ч.1 ст.257 ЦПК України, суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з’явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез’явлення не перешкоджає розгляду справи.

Аналогічне правило містить і ч.5 ст.223 ЦПК України.

Отже, підставою для застосування зазначених норм є сукупність двох умов: повторна неявка належним чином повідомленого позивача або не повідомлення ним про причини неявки, та відсутність його заяви про розгляд справи у його відсутність.

З матеріалів справи убачається, що після постановлення ухвали про відкриття провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 дана справа призначалася до розгляду двічі.

Так, ухвалою судді Ленінського районного суду міста Миколаєва від 31 серпня 2017 року, описку в якій виправлено ухвалою того ж суду від 20 вересня 2017 року, відкрито провадження у справі та справу призначено до судового розгляду на 17 січня 2018 року (а.с.16,21).

Конверти з копіями ухвал та судовою повісткою, які були надіслані на адресу позивача повернулися до суду з відміткою «у зв’язку із закінченням терміну зберігання» (а.с.38-39,47-48).

17 січня 2018 року представником позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_6, який діяв на підставі довіреності, строк дії якої закінчився 22 жовтня 2017 року, до районного суду подано заяву про відкладення розгляду справи у зв’язку з його занятістю в іншому судовому засіданні, а також необхідністю підготовки відповіді на відзив відповідача, яку отримано представником позивача лише 16 січня 2018 року (а.с.57).

Ухвалою Ленінського районного суду міста Миколаєва від 17 січня 2018 року розгляд справи відкладено на 06 березня 2018 року (а.с.60).

На адресу позивача надіслана судова повітка, проте конверт із повісткою, повернувся до суду з відміткою «у зв’язку із закінченням терміну зберігання» (а.с.69-70).

06 березня 2018 року представником позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_6 (документів на підтвердження повноважень до заяви не додано) подано до районного суду відповідь на відзив, яке також містить клопотання провести судове засідання від 06 березня 2018 року за відсутності позивача та його представника та в подальшому оголосити перерву у справі (а.с.78-79).

З протоколу судового засідання від 06 березня 2018 року слідує, що сторони у судове засідання, призначене на 06 березня 2018 року, не з’явились (а.с.80).

Враховуючи повторну неявку позивача та його представника до суду, районний суд своєю ухвалою від 06 березня 2018 року залишив позовну заяву ОСОБА_2 без розгляду на підставі п.3 ч.1 ст.257 ЦПК України (а.с.81).

Разом з тим, постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що відомостей про те, що позивач ОСОБА_2 був належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду 17 січня 2018 року та 06 березня 2018 року в справі немає, а наявні в матеріалах справи поштові відправлення, що були направлені останньому та повернуті до суду першої інстанції у зв'язку із закінченням строку зберігання, не є доказами виконання судом вимог ст.ст.128-130 ЦПК України, а саме не є доказами, які підтверджують належну фіксацію повідомлення про дату розгляду справи, оскільки, не були отримані позивачем.

Отже, враховуючи положення, викладені у пункті 24 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» та у пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гурепка проти України №02», в яких наголошується на принципі рівності сторін − одному із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не дотримався вимог щодо належного повідомлення позивача про час та місце розгляду справи, а відповідно, й безпідставно залишив позовні вимоги без розгляду з підстав, передбачених п.3 ч.1 ст.257 ЦПК України, що є порушенням вимог статті 6 Європейської конвенції з прав людини і основоположних свобод про доступ до правосуддя.

Щодо наявних в матеріалах справи заяв про відкладення розгляду справи, які були подані до районного суду ОСОБА_6 в інтересах позивача, то колегія суддів не приймає їх до уваги, оскільки представником не додані до матеріалів справи документи, що підтверджують його повноваження на ведення справи від імені позивача саме на час подачі таких документів (протилежного матеріали даної справи не містять).

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для скасування оскаржуваної ухвали суду та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції на підставі положень ст.379 ЦПК України.

Керуючись ст.ст.367,374,379,381,382 ЦПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 – задовольнити частково.

Ухвалу Ленінського районного суду міста Миколаєва від 06 березня 2018 року – скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України.

Головуючий Т.В. Серебрякова

Судді: О.І. Галущенко

ОСОБА_7

Повний текст судового рішення

складено 24 травня 2018 року