Рішення № 74201992, 18.05.2018, Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 185/6637/17

Провадження № 2-а/185/37/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 травня 2018 року м.Павлоград

Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі: головуючого- судді Палюх Т.Д., за участю секретаря Андрухової Ю.Д., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Павлограді адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області, третя особа – Управління соціального захисту населення ОСОБА_3 міської ради про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

22 серпня 2017 року позивач ОСОБА_1звернулась з позовом довідповідача про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити ді, просить судвизнати неправомірними дії Павлоградського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області щодо невиплати їй пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у період з січня 2015 року по травень 2017 року включно, зобов'язати ОСОБА_3 об'єднане управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області нарахувати та виплатити їй пенсію за віком за період з січня 2015 року по травень 2017 року включно.

Ухвалою суду від 02 березня 2018 року замінено відповідача ОСОБА_3 об'єднане управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області належним відповідачем – головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

Позивач та її представник у судове засідання не з'явились, надійшла письмова заява від 03 квітня 2018 року, відповідно до якої позивач заявлені позовні вимоги підтримує у повному обсязі, просить позов задовольнити, розгляд справи проводити без її участті.

Представник відповідача ОСОБА_2 управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області у судове засідання не з'явився, надійшла письмова заява про розгляд справи у його відсутність, згідно із поданим запереченням на позов(а.с.24-26), просить у задоволенні позову відмовити, зазначив, що ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою, перебуває на обліку у Павлоградському ОУ ПФУ з 08.06.2017 року згідно заяви про витребування пенсійної справи з управління Пенсійного фонду України в Волноваському районі Донецької області. Повторне призначення соціальних виплат внутрішньо переміщеній особі у разі їх припинення можливе лише через шість місяців після такого припинення і виконання всіх процедур, необхідних для їх призначення, передбачених законодавством. Представник третьої особи - Управління соціального захисту населення ОСОБА_3 міської ради у судове засідання не з'явився, надійшов лист від 07.12.2017 року про розгляд справи у його відсутність (а.с.49).

15.06.2018 року до суду надійшли додаткові пояснення представника відповідача ОСОБА_2 управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із доданими письмовими доказами, про те, що відповідно до матеріалів пенсійної справи позивача їй не виплачувалася пенсія за період з лютого 2015року по травень 2017року.

Суд, дослідивши письмові докази по справі, приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

ОСОБА_1 є пенсіонеркою за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням серії АБ № 092218, виданим 09.01.2002 року (а.с.8).

Згідно із довідкою від 07 червня 2017 року № НОМЕР_1 ОСОБА_1 узята на облік, як внутрішньо переміщена особа, за фактичним місцем проживання ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.7).

За повідомленням Управління соціального захисту населення ОСОБА_3 міської ради ОСОБА_1 знаходиться на обліку в Управлінні з червня 2017 року як внутрішньо переміщена особа з території проведення антитерористичної операції. Прибула з м.Волноваха Донецької області (припинення дії довідки у зв'язку з вибуттям в інший район). Рішенням комісії щодо призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, створеної відповідно до рішення виконавчого комітету ОСОБА_3 міської ради від 24.06.2016 року № 436 ОСОБА_1 поновлено виплату пенсії з 01.06.2017 року (протокол №21 від 12.07.2017 року).

Як зазначає представник відповідача у запереченні на позов, ОСОБА_1 з серпня 2016 року перебувала на обліку в управлінні Пенсійного фонду України у Волноваському районі Донецької області як внутрішньо переміщена особа та отримувала пенсію за віком. Статус внутрішньо переміщеної особи підтверджувався довідкою про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції № НОМЕР_2 від 19.07.2016 року.

Відповідно до матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1 виплату пенсії зупинено в управлінні пенсійного фонду України в Волноваському районі Донецької області, підстави зняття з обліку та невиплати пенсії управлінням Пенсійного фонду в Волноваському районі Донецької області ОСОБА_1 ГУ ПФУ в Дніпропетровській області невідомі.

Згідно статті 49 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму ,встановленого законом.

Статтею 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-1У від 09.07.2003 року передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Стаття 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього Закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.

Виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що він регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Згідно частини 1 статті 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсії виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі, за зазначеним в заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством, зокрема, в інших випадках, передбачених ч.1 ст.49 цього Закону.

Підстави для припинення виплати пенсії передбачені частиною 1 статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Приписами ч. 1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;

(положення пункту 2 частини першої статті 49 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 р. N 25-рп/2009)

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Як встановлено з матеріалів справи, виплату пенсії позивачу ОСОБА_1, яка мала статус внутрішньо переміщеної особи, було припинено у зв'язку з переїздом з м.Волноваха Донецької області до іншого місця проживання – ІНФОРМАЦІЯ_2.

Перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках передбачених законом. Між тим, відповідач не вказав, яка з обставин, визначених наведено нормою Закону стала підставою для припинення позивачу виплати пенсії. Посилання відповідача у письмовому запереченні на позов на положення постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року № 365 «Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», постанови Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 року № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб», постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», не є посиланням на норми закону, оскільки постанови Кабінету Міністрів України є підзаконними нормативно-правовими актами.

Згідно частини 1 статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

Невиплата відповідачем позивачу пенсії за період коли він перебував на тимчасово окупованої території України, району проведення антитерористичної операції чи населеного пункту, розташованого на лінії зіткнення, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, та був вимушений переміститися на підконтрольну територію України та звернутися за отриманням пенсії до органів пенсійного фонду України, суперечить принципам, які закріплені в Конституції України та підставам, наведеним в Законі України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Так, за висновками, наведеними в рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 07.10.2009р. в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України).

Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати право громадянина на одержання призначеної йому пенсії незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія.

Таким чином, зміна пенсіонером місця проживання не може бути підставою для позбавлення його конституційного права на отримання соціального захисту, а саме, отримання пенсії.

Відповідно до статті 8 Конституції України, вона має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.Згідно ч.2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.3 статті 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про незалежність судової влади» № 8 від 13.06.2007 року, зазначено, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод. Суди при визначенні юридичної сили законів та інших нормативно-правових актів щодо їх діяльності повинні керуватися Конституцією України як актом прямої дії.

Відповідно до статті 1 Конституції України, Україна є правовою державою. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю ( стаття 3 Конституції України ).

За приписами статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Згідно із витягом з електронної пенсійної справи ОСОБА_1 пенсія за січень 2015року їй виплачена, з лютого 2015року по травень 2017 року пенсія не виплачувалася, з червня 2017року виплати поновлені( а.с. 95).

Виходячи з вищенаведеного, суд приходить до висновку, що порушене право позивача на отримання пенсії за період - з 01 лютого 2015 року по 31 травня 2017 року підлягає захисту, тобто позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Оскільки на даний час ОСОБА_1 перебуває на обліку у ОСОБА_2 управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, слід визнати неправомірними дії ГУ ПФУ в Дніпропетровській області щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії за період з 01 лютого 2015 року по 31 травня 2017 року включно, зобов'язати ГУ ПФУ в Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію за зазначений період.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.242, 244,245, 246, 371 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1задовольнити частково.

Визнати неправомірними дії ОСОБА_2 управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (ЄДРПОУ 21910427, 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги буд.26), щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_3, ідентифікаційний номер 171440897) за період з 01 лютого 2015 року по 31 травня 2017 року включно.

Зобов'язати Головне управління пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (ЄДРПОУ 21910427, 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги буд.26) здійснити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_3, ідентифікаційний номер 171440897) відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за період з 01 лютого 2015 року по 31 травня 2017 року включно.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 управління пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (ЄДРПОУ 21910427, 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги буд.26) за рахунок бюджетних асигнувань, на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 640 (шістсот сорок) грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя Т. Д. Палюх