Постанова № 74200867, 15.05.2018, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 465/1244/17 Головуючий у 1 інстанції: Мартинишин М.О.

Провадження № 22-ц/783/285/18 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.

Категорія: 48

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2018 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого судді - Ніткевича А.В.

суддів: Бойко С.М., Савуляка Р.В.,

секретаря Брикайло М.В.

з участю позивача ОСОБА_2., представника позивача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Франківського районного суду м. Львова від 11 грудня 2017 року в справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4, з участю третьої особи Органу опіки та піклування Франківської районної адміністрації Львівської міської ради, про визначення місця проживання дітей та зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визначення місця проживання малолітньої дитини,-

встановила:

В березні 2017 року позивач ОСОБА_2. звернулася в суд з позовом до ОСОБА_6, з участю третьої особи органу опіки та піклування Франківської районної адміністрації Львівської міської ради, про визначення місця проживання дітей.

В обґрунтування вимог покликалась на те, що 25 жовтня 2014 року між сторонами укладено шлюб, який зареєстровано Міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції, про що складено відповідний актовий запис № 3063. У шлюбі в сторін народились діти: син ОСОБА_6 - ІНФОРМАЦІЯ_1 та дочка ОСОБА_7 - ІНФОРМАЦІЯ_2 Під час спільного життя, а особливо в останні місяці, між ними виникали постійні суперечки, конфлікти та сварки. Відповідач не раз вчиняв над позивачкою фізичне насильство. Так, 01 січня 2017 року відповідач, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, завдав її ударів по тілу та обличчю, чим спричинив тілесні ушкодження, з приводу чого вона звернулась у відділ поліції із заявою про завдання тілесних ушкоджень. Відповідач не підтримує її і дітей фінансово, не цікавиться проблемами сім'ї.

15 лютого 2017 року відповідач викрав сина ОСОБА_8, з приводу чого вона також звернулась у відділ поліції. Вважає, що проживання дітей разом із нею відповідає їхнім інтересам, вона має можливість забезпечити їм належні умови проживання, займатися вихованням дітей, чого відповідач забезпечити не в змозі.

Разом з тим, вона не чинитиме жодних перешкод для спілкування відповідача із дітьми в її присутності, щоб діти не були позбавлені батьківського піклування. Звертає увагу, що спиртними напоями не зловживає, не палить, за місцем проживання характеризуюся позитивно. Відповідач не може дати дітям належного виховання та розвитку, матеріального забезпечення, а також не може забезпечити нормальних безпечних для здоров'я дітей умов проживання.

Станом на сьогоднішній день вона не знає де перебуває її син ОСОБА_8, а дочкою ОСОБА_9 відповідач не цікавиться, не виконує батьківські обов'язки, тому просила визначити місце проживання дітей ОСОБА_6 - ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_10 - ІНФОРМАЦІЯ_4 разом із нею.

20.11.2017 року відповідач ОСОБА_6 подав зустрічний позов про визначення місця проживання малолітньої дитини.

Вимоги обгрунтовує тим, що син ОСОБА_8 проживає із ним за адресою: АДРЕСА_1, а донька проживає з матір'ю. З народження їхнього сина ОСОБА_8 позивачка за первісним позовом неналежно виконувала свої материнські обов'язки, тому практично дитиною займався він та батьки. Позивачка вживає спиртні напої, курить, що негативно впливає на стан здоров'я дитини. Тривалий час вона не давала можливості приймати участь у вихованні дітей, забороняла зустрічі з дітьми та погрожувала.

14 лютого 2017 року після зустрічі з ОСОБА_8 на дитячому майданчику син пішов з ним, з цього часу вони разом проживають. Мати дитиною не цікавилася, не дзвонила. Проживають в окремій кімнаті у трьохкімнатній квартирі. Він працює на «Новій пошті», має змогу займатися вихованням син. Вважає, що син ОСОБА_8 дуже позитивно реагує на його виховання, догляд як батька, тому просив визначити місце проживання сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3 разом із ним.

Оскаржуваним рішенням Франківського районного суду м. Львова від 11 грудня 2017 року позов ОСОБА_2. до ОСОБА_6, з участю третьої особи Органу опіки та піклування Франківської районної адміністрації Львівської міської ради, про визначення місця проживання дітей - задоволено.

Визначено місце проживання дитини ОСОБА_6 - ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_10 - ІНФОРМАЦІЯ_6 разом із матір»ю ОСОБА_2 - ІНФОРМАЦІЯ_7.

У зустрічному позові ОСОБА_6 до ОСОБА_2. про визначення місця проживання малолітньої дитини відмовлено.

Рішення суду оскаржив відповідач з первісним та позивач за зустрічним позовами ОСОБА_6, з оскаржуваним рішенням не погоджується, вважає, що суд при розгляді справи порушив норми матеріального та процесуального права, не повно з»ясував обставини, що мають значення для справи, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.

В апеляційній скарзі зазначає, що після укладення шлюбу проживали у його матері, остання допомагала у догляді за дитиною, однак позивачка не погоджувалась з таким укладом, тому пішла жити до своїх батьків. В цій сім»ї йому було важко, оскільки батько позивачки відбував покарання у місцях позбавлення волі, що на його думку, впливало на поведінку у сім»ї.

Звернення позивачки у поліцію, ніби з приводу побиття, було лише захистом свого батька, оскільки останній перед цим побив його та бабусю ОСОБА_12, про що є скарги до поліції.

Вважає, що у зустрічному позові навів усі необхідні обставини, які характеризують відношення між сторонами та участь у вихованні і утриманні сина зі сторони мами.

Просив викликати та допитати свідків, однак суд розглянув справу у його та представника відсутності, чим вважає позбавив можливості захисту інтересів його та малолітнього сина.

Звертає увагу на те, що син ОСОБА_8 вже рік проживає з ним, а позивачка не цікавиться сином.

Крім цього, він має постійний заробіток, піклується про дитину, а прихильність матері до дитини відсутня.

Просить скасувати рішення Франківського районного суду м. Львова від 11 грудня 2017 рокута ухвалити нове рішення, яким у задоволенні первісного позову відмовити, а зустрічний задовольнити.

19.03.2018 р. ОСОБА_2. подала відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначає, що проживання дітей разом з нею відповідає їхнім інтересам, оскаржуване рішення вважає законним а апеляційну скаргу та зустрічний позов безпідставним.

У відповіді на відзив ОСОБА_6 зазначає, що відзив є надуманим, покликаючись на відповідні обставини просить апеляційну скаргу задовольнити.

Позивач ОСОБА_16. та її представник ОСОБА_3 в судовому засіданні апеляційну скаргу заперечили, просять рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представник третьої особи Органу опіки та піклування Франківської районної адміністрації Львівської міської ради в судове засідання не прибув, подав клопотання про розгляд справи у його відсутність, апеляційну скаргу просить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідач ОСОБА_6 двічі в судове засідання апеляційної інстанції не прибув, при цьому в судове засідання, призначене на 17.04.2018 року, подав клопотання про відкладення розгляду справи у зв»язку із хворобою, а про причину неявки в судове засідання 15.05.2018 року не повідомив, з клопотаннями не звертався, при цьому в суд повернулося поштове повідомлення про неможливість вручити судову повістку «з інших причин».

Колегія суддів розцінює таку поведінку відповідача, який умисно не забрав рекомендовану кореспонденцію з суду у поштовому відділенні, як зловживання своїми правами, спрямованими на затягування розгляду справи, тому приймаючи до уваги чергове неприбуття у судове засідання відповідача, а також те, що матеріалів справи достатньо для розгляду справи по суті, вважає за можливе, відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, розглядати справу за відсутності осіб, що не з»явилися.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивачки та її представника на заперечення доводів скарги, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вимог та підстав позову, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення враховуючи таке.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Частиною 6 цієї ж статті визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Задовольняючи первісні позовні вимоги, місцевий суд врахував інтереси дітей, їх вік, стан здоров'я, прихильність дітей до матері, позицію представника органу опіки та піклування про доцільність проживання дітей з матір'ю, поведінку відповідача відносно позивачки та інші обставини справи, одночасно дійшов висновку, що у зустрічних вимогах необхідно відмовити.

Колегія суддів погоджується з такими висновками районного суду.

Частиною 7 ст. 7 Сімейного кодексу України встановлено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Ураховуючи положення ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради Української РСР від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, частин 7, 8 ст. 7 СК України, під час вирішення будь-яких питань щодо дітей суд повинен виходити з якнайкращого забезпечення інтересів дітей.

Звертаючись з позовними вимогами як за первісним так і зустрічним позовом, сторони звертали увагу на конфліктні ситуації у сім»ї, роздільне проживання та відсутність домовленостей з приводу виховання дітей.

Статтею 29 ЦК України встановлено, що місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому, у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово, місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу або закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.

Відповідно до ч. 1 ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Згідно із ст. 161 СК України, якщо мати та батько які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися судом. При вирішенні спору щодо місця проживання дитини суд бере до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

Судом встановлено наступні факти та відповідні їм правовідносини.

25 жовтня 2014 року між сторонами ОСОБА_2. та ОСОБА_6 укладено шлюб, який зареєстрований Міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції, про що складено відповідний актовий запис № 3063.

На час розгляду спору сторони проживають окремо.

Від спільного шлюбу у сторін є двоє неповнолітніх дітей: син - ОСОБА_6 - ІНФОРМАЦІЯ_1 та дочка - ОСОБА_7 - ІНФОРМАЦІЯ_2

Діти зареєстровані разом із мамою ОСОБА_2. за адресою: АДРЕСА_2 Разом з цим, син ОСОБА_6 - ІНФОРМАЦІЯ_1 проживає разом із батьком ОСОБА_13 за адресою: АДРЕСА_1.

Беззаперечні конфліктні ситуації між подружжям підтверджуються зверненням позивача за первісним позовом у Франківський відділ поліції головного управління Національної поліції у Львівській області із заявами про завдання її тілесних ушкоджень та про викрадення 15.02.2017 року дитини ОСОБА_6 - ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідачем ОСОБА_6

Згідно із ч. 4, 5 ст. 19 СК України (в редакції, яка була чинною на момент дачі оскаржуваного висновку) при розгляді судом спорів щодо місця проживання дитини обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

З матеріалів справи вбачається, що за місцем проживання, як матері ОСОБА_2. та батька та ОСОБА_6 проводились обстеження житлово-побутових умов.

За результатами проведеного обстеження з'ясовано, що у батьків дітей створенні належні умови для проживання, виховання та розвитку дітей.

Вирішуючи спір щодо визначенням місця проживання дитини, суд першої інстанції врахував, що як батьком, так і матір'ю створені належні соціально-побутові умови для проживання та розвитку дитини.

Разом з цим, колегія суддів звертає увагу на те, що обставин невиконання батьківських обов'язків сторонами суд не встановлював.

Відповідно до пункту 72 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 р. № 866, для розв'язання спору, що виник між батьками, щодо визначення місця проживання дитини, один з батьків подає службі у справах дітей за місцем проживання дитини заяву, копію паспорта, довідку з місця реєстрації (проживання), копію свідоцтва про укладення або розірвання шлюбу (у разі наявності), копію свідоцтва про народження дитини, довідку з місця навчання, виховання дитини, довідку про сплату аліментів (у разі наявності). Під час розв'язання спорів між батьками щодо визначення місця проживання дитини служба у справах дітей має захищати інтереси дитини з урахуванням рівних прав та обов'язків матері та батька щодо дитини. Працівник служби у справах дітей за місцем проживання дитини проводить бесіду з батьками та відвідує їх за місцем проживання, про що складає акт за формою згідно з додатком 9. У разі коли батьки дитини проживають у межах різних адміністративно-територіальних одиниць, той із батьків, який подав заяву про визначення місця проживання дитини з ним, звертається до служби у справах дітей за місцем свого проживання для здійснення обстеження його житлово-побутових умов та складення акта обстеження умов проживання згідно з додатком 9. Зазначений акт передається заявником до служби у справах дітей за місцем проживання дитини, працівник якої проводить з ним бесіду. Під час вирішення питання щодо визначення місця проживання дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, стан здоров'я дитини та інші обставини, що мають істотне значення. Місце проживання дитини не може бути визначене з тим із батьків, який не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або вживає наркотичні засоби, своєю поведінкою може зашкодити здоров'ю та розвитку дитини. Якщо встановлено, що жоден з батьків не може створити дитині належних умов для виховання та розвитку, служба у справах дітей подає клопотання голові районної, районної у м. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу міської, районної у місті ради про позбавлення таких батьків батьківських прав або відібрання дитини без позбавлення батьківських прав. Після обстеження житлово-побутових умов, проведення бесіди з батьками та дитиною служба у справах дітей складає висновок про визначення місця проживання дитини і подає його органу опіки та піклування для прийняття відповідного рішення.

З висновку органу опіки та піклування Франківської районної адміністрації Львівської міської ради про визначення місця проживання дітей від 02.08.2017 року №35-вих-7370 вбачається, що орган опіки та піклування підтримує позовні вимоги позивача, та вважає за потрібне визначити місце проживання ОСОБА_6 - ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_10 - ІНФОРМАЦІЯ_6 разом із матір'ю ОСОБА_14 - ІНФОРМАЦІЯ_8.

Декларацією прав дитини, яка проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 рокуви значено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.

У справі, яка переглядається, суд першої інстанції встановив, що мати дітей має постійне місце проживання, вона створила всі умови для проживання, виховання та розвитку дітей.

При цьому, суд в цій справі не встановив виняткових обставин у розумінні положень статті 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини, які б свідчили про неможливість проживання дітей разом з матір'ю.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для визначення місця проживання дітей з матір'ю та відсутність правових підстав, передбачених вказаними нормами матеріального права, для розлучення дітей зі своєю матір'ю.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що первісний позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню, а підстави для задоволення зустрічного позову відсутні.

Крім цього, доводи апеляційної скарги в цій частині вимог, взагалі не містять заперечень проти відповідних висновків суду, а обмежуються посиланням виключно на те, що суд безпідставно визначив місце проживання дитини з матір'ю.

Не може залишитись поза увагою суду те, що звертаючись з зустрічними позовними вимогами та обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги ОСОБА_6 відзначав виключно про можливість проживання його сина з ним, при цьому жодним чином не звертає увагу на свою малолітню доньку ОСОБА_17, ІНФОРМАЦІЯ_2

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 258, 259, 367, 368, 372, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 375, 381, 382, 383 ЦПК України, колегія суддів, -

постановила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 - залишити без задоволення.

Рішення Франківського районного суду м. Львова від 11 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту.

Повний текст постанови складений 17 травня 2018 року.

Головуючий: А.В. Ніткевич

Судді: С.М. Бойко

Р.В. Савуляк