Постанова № 74198128, 23.05.2018, Донецький апеляційний адміністративний суд

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2018 року справа №408/93/18-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Блохіна А.А., суддів Василенко Л.А., Сіваченко І.В., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 26 березня 2018 року (повний текст складено 26 березня 2018 року в м. Сєвєродонецьк) у справі № 408/93/18-а (суддя І інстанції – Смішлива Т.В.) за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області про зобов’язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

У січні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області про зобов’язання вчинити певні дії.

В обґрунтування позовної заяви зазначено, що позивач звернулась до управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області із заявою про призначення пенсії за віком, однак відповідач надав їй рішення про відмову в призначені пенсії, оскільки не зарахував до трудового стажу період роботи з 06.09.1990 по 05.03.2001 у зв’язку з відсутністю запису про перейменування організації в якій позивач працювала в зазначений період.

Посилаючись на норми Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, позивач вважає таке рішення протиправним та просив суд зобов’язати відповідача призначити ОСОБА_1 пенсію за віком, з урахуванням періоду роботи з 06 вересня 1990 року по 05 березня 2001 року в Колективному підприємстві “Звіровід” з дати звернення із заявою про призначення пенсії.

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 26 березня 2018 року у справі № 408/93/18-а позов задоволено, внаслідок чого визнано протиправним та скасовано рішення управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області від 13.12.2017 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.

Зобов`язано управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 11.10.2017 про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду.

Позивач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить змінити абзац 3 резолютивної частини рішення Луганського окружного адміністративного суду від 26 березня 2018 року у справі № 408/93/18-а викласти в наступній редакції : «Зобов’язати управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області призначити ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, пенсію за віком, з урахуванням періоду роботи з 06 вересня 1990 року по 05 березня 2001 року в Колективному підприємстві «Звіровід» з дати звернення із заявою при призначення пенсії».

В обгрунтування апеляційної скарги зазначено, що згідно зі ст. 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємст, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму встановлено законом.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження у відповідності до ст. 311 КАС України.

Відповідно до вимог ч. 1,2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, перевірила матеріали справи, вивчила доводи апеляційної скарги, і дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, 11.10.2017 звернулась до управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області (далі – УПФУ в Станично-Луганському районі) із заявою про призначення пенсії за віком (арк.спр. 57), до якої заявником додано трудову книжку серії БТ-І № 0020996, копія паспорту, копія довідки присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків, свідоцтво про народження дитини, атестат.

За результатами розгляду зазначених документів УПФУ в Станично-Луганському районі прийнято рішення від 13.12.2017 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком (арк.спр. 28).

Рішення обґрунтовано тим, що стаж роботи ОСОБА_1 становить 13 років 6 місяців 25 днів. Період роботи ОСОБА_1 з 06.09.1990 по 05.05.2001 згідно трудової книжки до загального стажу роботи не зараховано, тому, що відсутній запис про перейменування Станично-Луганської організації кролиководів у Колективне підприємство “Звіровід”.

Вирішуючи позовні вимоги по суті спору суд першої інстанції виходив з такого.

Питання призначення, перерахунку і виплати пенсій врегульовано Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” № 1058-IV від 09.07.2003 з подальшими змінами і доповненнями (далі Закон № 1058).

Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 1058 особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. До досягнення віку, встановленого абзацами першим і другим цієї частини, право на пенсію за віком за наявності відповідного страхового стажу мають жінки ІНФОРМАЦІЯ_2 і старші після досягнення ними такого віку, зокрема, 58 років - які народилися з 1 квітня 1959 року по 30 вересня 1959 року.

ОСОБА_1 народилась 08.04.1959 і на час звернення до УПФУ в Станично-Луганському районі досягла 58 років, а тому досягла пенсійного віку.

Підставою для відмови в призначенні пенсії за віком стало недостатність загального стажу роботи, передбаченого ч. 1 ст. 26 Закону № 1058 через неврахуванням відповідачем періоду роботи ОСОБА_1 з 06.09.1990 по 05.05.2001.

Інші періоди роботи ОСОБА_1 не є спірними, а тому судом не перевіряються.

Згідно запису № 6 трудової книжки серії БТ-І № 0020996, виданої на ім’я ОСОБА_1, позивача з 06.09.1990 прийнято на роботу оператором по догляду за кролями на кролеферму Станично-Луганської організації кролиководів на підставі розпорядження № 69 від 06.09.1990.

13.06.1993 ОСОБА_1 переведено тимчасово касиром на підставі розпорядження № 8 від 13.06.1993 (запис № 7).

Вказані записи завірено підписом голови Станично-Луганської організації кролиководів, скріплено печаткою вказаної організації.

Згідно запису № 8 в трудовій книжці ОСОБА_1 05.03.2001 звільнено з посади за власним бажанням з Колективного підприємства “Звіровід” на підставі розпорядження № 4 від 05.03.2001.

Запис завірено печаткою КП “Звіровід”, підписано директором підприємства.

Записи в трудовій книжці серії БТ-І № 0020996 виконано акуратно, розбірливим почерком без виправлень, підчисток та підтирок.

Відповідно до пункту 2.15 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за N 110, якщо за час роботи працівника назва підприємства змінюється, то про це окремим порядком у графі 3 трудової книжки робиться запис: "Підприємство таке-то з такого-то числа переіменоване на таке-то", а у графі 4 проставляється підстава перейменування - наказ (розпорядження), його дата і номер.

У пункті 4.1 інструкції зазначено, що у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Записи про перейменування Станично-Луганської організації кролиководів у Колективне підприємство “Звіровід” у трудовій книжці ОСОБА_1 дійсно відсутні.

Листом від 07.11.2017 Комунальна установа “Об’єднаний трудовий архів Станично-Луганського району” повідомив, що дані про перейменування по Станично-Луганському КП “Звіровід” на зберігання не надходили (арк.спр. 55).

Згідно листа Державного архіву Луганської області № Р-128 від 30..11.2017 за актом приймання-передачі справ від 04.05.2016 № 42 архівним відділом Станично-Луганської райдержадміністрації на державне зберігання до Держархіву передані документи Станично-Луганської райдержадміністрації (розпорядження, рішення, протоколи, журнали реєстрації рішень, штатний розпис та інші) за період з 1992 по 2004 роки. Інформації про перейменування Станично-Луганської організації кролиководів у Колективне підприємство “Звіровід” у вищезазначених документах не виявлено, інших відомостей не має (арк.спр. 31).

Згідно ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно п. 1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за № 110, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Пунктом 43 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846, право особи на одержання пенсії встановлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

На виконання зазначеної норми Закону, постановою Кабінету міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки чи відповідних записів в ній (далі – Порядок № 737).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 637 у разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Вказані положення деталізовано у пунктах 17, 18 Порядку № 637, відповідно до яких за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливості їх одержання у зв'язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі.

За відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

У даному випадку документи про перейменування Станично-Луганської організації кролиководів у Колективне підприємство “Звіровід” отримати від архівних установ та від вищезазначених організацій неможливо через те, що вони не зберіглися, а самі підприємства – роботодавці позивачки на даний час припинили свою діяльність.

Інформація щодо вказаних підприємств в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань також відсутня.

Однак, з матеріалів справи вбачається, що посадові особи відповідача весь тягар доказування переклали за позивача та дій, передбачених пунктом 4.2. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1, а саме те, що орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі, не вживали.

Право підтвердження стажу роботи показаннями свідків позивачу також не роз’яснено.

З огляду на те, що відповідач під час прийняття оскаржуваного рішення показання свідків не досліджував, позивач прибуття у судове засідання двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника, не забезпечив, суд першої інстанції письмові пояснення ОСОБА_2 від 20.02.2018 до уваги не прийняв через їх неналежне оформлення (арк. спр. 45).

У відповідності до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Вказані положення свідчать, що відповідач в межах своєї компетенції має право самостійно звертатися до органів державної влади та підприємств з метою перевірки даних про стаж та умови роботи, пропонувати заявнику надати самостійно докази на підтвердження неявності необхідного стажу роботи, у тому числі пропонувати підтвердити його за допомогою свідків. Натомість відповідачем не надано доказів виконання вказаних положень.

Водночас позитивним обов'язком держави в цілому та її державних органів, в тому числі Пенсійного фонду України, є забезпечення можливості збереження на підприємствах первинних документів про роботу працівників від яких залежить виникнення і реалізації майнових прав громадянин при призначені пенсії. Незабезпечення належного зберігання вказаних документів на підприємствах, не витребування вичерпної інформації органами пенсійного фонду і невиконання своїх гарантійних функції державою, незалежно від надзвичайності підстав та як наслідок обмеження громадянам в реалізації та підтвердженні прав на пенсійне забезпечення, не повинно нівелювати або обмежувати конституційні права позивача.

Крім того, Європейський Суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі "ОСОБА_1 проти України" від 7 лютого 2008 року, п.59 рішення у справі "Мельниченко проти України" від 19 жовтня 2004 року, п.50 рішення у справі "Чуйкіна проти України" від 13 січня 2011 року, п.54 рішення у справі "Швидка проти України" від 30 жовтня 2014 року тощо).

Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.

На думку суду відповідач не вжив всіх покладених на нього обов’язків щодо перевірки наявності у позивача права на призначення пенсії за віком, не надав можливості останній надати додаткові докази, у тому числі за допомогою показань свідків, на підтвердження стажу роботи. Вказані недоліки оскаржуваного рішення неможливо усунути без проведення додаткової перевірки.

Щодо обраного позивачем способу захисту, а саме зобов’язати відповідача призначити позивачу пенсію за віком, з урахуванням періоду роботи з 06 вересня 1990 року по 05 березня 2001 року в Колективному підприємстві “Звіровід” з дати звернення із заявою про призначення пенсії.

З практики Європейського суду слідує таке: в національному праві має бути передбачено засіб правового захисту від довільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Будь-яка законна підстава для здійснення дискреційних повноважень може створити юридичну невизначеність, що є несумісною з принципом верховенства права без чіткого визначення обставин, за яких компетентні органи здійснюють такі повноваження, або, навіть, спотворити саму суть права. Отже, законом повинно з достатньою чіткістю бути визначено межі дискреції та порядок її здійснення, з урахуванням легітимної мети певного заходу, аби убезпечити особі адекватний захист від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Конкретна норма закону повинна містити досить чіткі положення про рамки і характер здійснення відповідних дискреційних повноважень, наданих органам державної влади. У разі, якщо ж закон не має достатньої чіткості, повинен спрацьовувати принцип верховенства права.

Статтею 58 Закону № 1058 визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.

У зв’язку із зазначеним суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що в даному випадку ефективним способом захисту порушеного права є саме визнання протиправним та скасування рішення від 13.12.2017 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.

У відповідності до частини другої статті 9 КАС України суд розглядє адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно – правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно із частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов’язати відповідача – суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

З огляду на встановлені обставини справи та наведені норми закону, якими регулюються спірні відносини, та з урахуванням дискреційних повноважень пенсійного органу на прийняття рішення суд першої інстанції прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог з застосуванням положень статей 9, 245 КАС України, а саме, обрати інший спосіб захисту, який необхідний для повного відновлення порушеного права, та зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 11.10.2017 про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду.

При викладених обставинах, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про задоволення позову.

Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на наведене, судова колегія дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У зв’язку з викладеним доводи апеляційної скарги не приймаються до уваги, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 26 березня 2018 року у справі № 408/93/18-а - залишити без задоволення.

Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 26 березня 2018 року у справі № 408/93/18-а - залишити без змін.

Повне судове рішення складено 23 травня 2018 року.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий А.А. Блохін

Судді Л.А. Василенко

ОСОБА_3