Постанова № 74197778, 21.05.2018, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

21 травня 2018 року Справа № 903/830/17

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Петухов М.Г., суддя Гудак А.В. , суддя Маціщук А.В.

секретар судового засідання Мазур О.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Волиньгаз"

на рішення господарського суду Волинської області від 16.01.2018р.

(ухвалене о 11:07 у м. Луцьку, повний текст складено 18.01.2018р.)

у справі № 903/830/17 (суддя Дем'як В.М.)

за позовом ОСОБА_1 акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до відповідача ОСОБА_1 акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Волиньгаз"

про стягнення 389688,80грн.

за участю представників сторін:

від позивача:ОСОБА_2

від відповідача: ОСОБА_3

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось з позовом до ОСОБА_1 акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Волиньгаз" про стягнення 389688,80грн. 3 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 04.01.2013р. між ПАТ "НАК "Нафтогаз України" та ОСОБА_1 акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Волиньгаз" було укладено Договір №13-177-Н на купівлі - продажу природного газу.

Відповідно до п. 6.1 Договору, оплата за газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати планових обсягів газу протягом місяця поставки з урахуванням положень п.6.2. Договору.

Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 20-го числа наступного за місяцем поставки газу на підставі акту приймання-передачі.

На виконання умов Договору, позивач передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 559922184 грн. 71 коп., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу.

Однак, Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Волиньгаз" здійснювало оплату не своєчасно, у зв’язку із чим порушив умови п. 6.1. Договору.

Проаналізувавши обставини справи, наявні в справі докази, доводи сторін, положення законодавства, що регулюють спірні правовідносини, перевіривши наданий позивачем розрахунок 3 %, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" є обґрунтованими та підлягають до задоволення.

Відтак, рішенням господарського суду Волинської області від 16.01.2018 р. у справі № 903/830/17 позов ОСОБА_1 акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до ОСОБА_1 акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Волиньгаз" про стягнення 389688,80грн. 3 % річних. задоволено.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду першої інстанції, відповідач - Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Волиньгаз" звернулося з апеляційною скаргою до Рівненського апеляційного господарського суду, відповідно до якої просить рішення господарського суду Волинської області від 16.01.2018 р. у справі № 903/830/17 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволені позову.

Скаржник вважає, що рішення господарського суду є незаконним та таким, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

На підтвердження своїх доводів, скаржник вказує наступне.

Відповідно до умов п. 3.3 Договору приймання-передача газу, переданого Продавцем Покупцеві у відповідному місяці продажу, оформляється актом приймання - передачі газу.

Згідно п. 3.4. Договору не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, Покупець зобов'язується надати Продавцеві підписані та скріплені печаткою Покупця два примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, зобов'язується повернути Покупцеві один примірник оригіналу акта, підписаного уповноваженим представником та скріпленого печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Підписані акти є підставою для остаточних розрахунків між Сторонами.

Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Волиньгаз" надсилало на адресу позивача підписані зі своєї сторони акти приймання-передачі газу за весь час дії Договору.

Проте, позивач не повернув у встановлений строк та встановленому порядку підписані акти приймання-передачі природного газу, які відповідно до Договору є підставою для остаточних розрахунків, що фактично позбавило можливості відповідача встановити наявність чи відсутність заборгованості останнього за поставлений йому природний газ, а також визначити конкретний обсяг зобов’язання щодо сплати певної суми заборгованості відповідача, на яку позивач нараховував заявлені до стягнення компенсаційні виплати.

На думку скаржника, в даному випадку має місце прострочення кредитора, а тому відповідно до ч. 4 ст. 612 ЦК України прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Згідно п. 6.2. Договору, оплата за газ здійснюється з поточного рахунка із спеціальним режимом використання покупця на поточний рахунок із спеціальним режимом використання Продавця відповідно до вимог Закону України « Про засади функціонування ринку природного газу» кожного банківського дня розрахункового місяця згідно з нормативами розподілу коштів, затвердженими відповідною постановою НКРЕ, та зараховується як оплата за газ.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26 березня 2008 року № 247 "Про вдосконалення порядку розрахунків за спожитий природний га"» визначено, що алгоритм (порядок) розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять за спожитий природний газ від усіх категорій споживачів (далі - алгоритм розподілу коштів), та нормативи перерахування коштів із зазначених поточних рахунків на поточні рахунки газотранспортних, газорозподільних, газопостачальних підприємств та поточні рахунки із спеціальним режимом використання підприємств, що здійснюють продаж природного газу газопостачальним підприємствам, затверджуються Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики.

Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики від 2 серпня 2012 року № 1000 затверджено "Алгоритм розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання гарантованих постачальників природного газу", відповідно до пункту 1.1. якого цей алгоритм установлює порядок розподілу публічним акціонерним товариством "Державний ощадний банк України", публічним акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України" та публічним акціонерним товариством акціонерний банк "Укргазбанк" коштів з поточних рахунків із спеціальним режимом використання гарантованого постачальника, що надходять за використаний природний газ від усіх категорій споживачів, а також механізм розрахунку гарантованими постачальниками нормативів перерахування коштів на поточні рахунки газотранспортних, газорозподільних підприємств, гарантованих постачальників та на поточні рахунки із спеціальним режимом використання підприємств, що здійснюють продаж природного газу гарантованим постачальникам.

У пункті 1.2. вказаної вище постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики, визначено, що його дія не поширюється на відносини, пов'язані з остаточним розрахунком гарантованого постачальника природного газу та його структурних підрозділів із власником природного газу, газотранспортними, газорозподільними підприємствами відповідно до умов укладених договорів та погашенням заборгованості споживачів за спожитий природний газ.

Отже, на думку скаржника, державою фактично визначено спеціальний режим проведення розрахунків за поставлений природний газ, а тому умови укладеного між сторонами Договору, фактично усувають відповідача від процесу розподілу отриманих від споживачів грошових коштів на свій розсуд та полягають у автоматичному перерахуванні зі спеціальних рахунків грошових коштів на рахунки позивача за визначеними нормативами.

Враховуючи вищевикладене, Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Волиньгаз" вважає, що вищевказане судове рішення є незаконним, винесеним з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В додаткових поясненнях на відзив позивача, Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Волиньгаз" з посиланням на "Алгоритм розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання гарантованих постачальників природного газу", затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики від 2 серпня 2012 року № 1000 зазначає, що в нього були відсутні можливості впливати на порядок, строки та розмір розрахунків з позивачем за поставлений природній газ.

Від позивача - ОСОБА_1 акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідача, відповідно до якого просить оскаржене рішення суду першої інстанції залишити без змін, а в задоволенні апеляційної скарги – відмовити.

На спростування доводів, викладених в апеляційній скарзі, вказує наступне.

За своєю природою Договір №13-177-ПР від 04.01.2013 р. є договором купівлі-продажу, на який розповсюджуються відповідні норми цивільного законодавства.

Умови оплати природного газу в частині строку оплати регулюються п. п. 1.1., 6.1. Договору.

Зокрема, покупець зобов’язався прийняти та оплатити газ на умовах договору. Оплата за газ здійснюється Покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати планових обсягів газу протягом місяця поставки з урахуванням положень п.6.2. Договору. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 20-го числа наступного за місяцем поставки газу на підставі акту приймання-передачі.

З посиланням на ст. ст. 655, 692, 694 ЦК України, позивач вказує, що оплата товару здійснюється після прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором не встановлено інший строк оплати товару.

Тобто, відповідач зобов'язаний оплатити поставлений природний газ протягом місця поставки, а здійснити остаточний розрахунок: до 20-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу на підставі підписаного сторонами акту приймання-передачі газу.

Позивач вказує, що в даному випадку не має прострочення кредитора, оскільки п. 6 Договору передбачає підписання акту приймання-передачі природного газу та не містить умову або відсилочну норму на розрахунки з моменту отримання акту відповідачем або його направленням позивачем, а п. 6.1 Договору не містить умови щодо того, за який саме період (місяць) мають буди підписні акти приймання-передачі природного газу, натомість містить чітку умову про те, що розрахунки за отриманий газ здійснюються до 20 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Щодо посилання скаржника на Алгоритм розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання гарантованих постачальників природного газу, позивач вказує таке:

- пунктом 6.2. Договору передбачено, що за наявності заборгованості за попередні періоди покупець перераховує кошти з поточного рахунка на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання продавця;

- відповідач не надав жодних доказів вжиття всіх належних заходів щодо належного виконання зобов’язання, як звернення до суду щодо встановлення інших нормативів перерахування коштів з рахунків зі спеціальним режимом використання, проведення роботи зі споживачами у 2014-2015 роках, відсутність коштів для здійснення оплат у відповідності до ч.2 п.6.2 Договору. А відтак, відсутність відповідних доказів унеможливлює застосування ст.614 ЦК України;

- пунктом 2 Алгоритму розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання гарантованих постачальників природного газу встановлено, що дія цього Алгоритму не поширюється на відносини, пов'язані з остаточним розрахунком газопостачального підприємства та його структурних підрозділів із оптовим продавцем природного газу, операторами газотранспортної та газорозподільних систем відповідно до умов укладених договорів та погашенням заборгованості споживачів за спожитий природний газ.

За наведеного вище, позивач вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог. Відтак, оскаржене рішення є цілком законним, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" подало до Рівненського апеляційного господарського суду додаткові пояснення, в яких серед іншого посилається на правову позицію Верховного Суду викладену в постанові від 21.02.2018 р. у справі № 910/16072/16, та правову позицію Вищого господарського суду України, викладену в постановах у справі № 910/9223/16 від 19.12.2016 р., у справі № 910/3861/16 від 20.12.2016 р.

21 травня 2018 року в судовому засіданні Рівненського апеляційного господарського суду представник скаржника підтримала доводи, наведені в апеляційній скарзі, стверджує, що судом першої інстанції при винесенні оскарженого рішення було порушено норми матеріального та процесуального права. З огляду на вказане, вважає, що рішення господарського суду Волинської області від 16.01.2018 р. у справі № 903/830/17 належить скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Представник позивача - ОСОБА_1 акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в судовому засіданні заявив, що з доводами апелянта не погоджується, вважає їх безпідставними, а оскаржене рішення таким, що відповідає встановленим обставинам справи та нормам закону. З огляду на зазначене, просить суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги.

Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін, виходячи з наступного.

Судом апеляційної інстанції встановлено та як убачається з матеріалів справи, що 04.01.2013 р. між ОСОБА_1 акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (продавець) та ОСОБА_1 акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Волиньгаз" (покупець) було укладено Договір №13-177-Н на купівлю-продаж природного газу (далі – Договір), відповідно до якого продавець зобов’язався передати у власність покупцю природний газ, а покупець зобов’язався прийняти та оплатити газ на умовах договору (т. 1, а. с. 44-49).

Відповідно до п. п. 3.1. – 3.4. Договору право власності на газ переходить від продавця до покупця в пунктах приймання-передачі у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець має надати продавцеві підписані та скріплені печаткою покупця два примірники актів приймання-передачі газу, в яких зазначаються фактичні обсяги використаного газу та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, має повернути покупцеві підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою один примірник оригіналу акта чи надати в письмовій формі мотивовану відмову від його підписання. Підписані акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами

Згідно п. 6.1 Договору, оплата за газ здійснюється Покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати планових обсягів газу протягом місяця поставки з урахуванням положень п.6.2. договору.

Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 20-го числа наступного за місяцем поставки газу на підставі акту приймання-передачі.

Відповідно до п.6.2. Договору, оплата за газ здійснюється з поточного рахунка із спеціальним режимом використання покупця на поточний рахунок із спеціальним режимом використання Продавця відповідно до вимог Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" кожного банківського дня розрахункового місяця згідно з нормативами розподілу коштів, затвердженими відповідною постановою НКРЕ, та зараховується як оплата за газ.

За наявності заборгованості покупець перераховує кошти з поточного рахунка на поточний рахунок із спеціальним режимом використання продавця.

Відповідно до п. 7.1. Договору за невиконання або неналежне виконання договірних зобов’язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених чинним законодавством України, а також цим договором.

Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін, поширює дію на відносини, що фактично склалися між сторонами з 01.01.2013 і діє в частині реалізації газу до 31.12.2013, а в частині проведення розрахунків за газ – до їх повного здійснення (п. 11 Договору).

В подальшому, між сторонами було укладено Додаткові угоди № 1 від 10.07.2013 р., № 2 від 31.12.2013 р., № 3 від 28.04.2014 р., № 4 від 15.05.2014 р., № 5 від 10.06.2014 р., № 6 від 22.12.2014 р., № 7 від 27.03.2015 р., № 8 від 06.04.2015 р., відповідно до яких сторони, серед іншого, змінили ціну газу та строк дії Договору.

Окрім того, Додатковою угодою № 2 від 31.12.2013 р. п. 6.1 Договору, викладено у новій редакції: "оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки. У разі неповної оплати остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється покупцем до 20-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу, на підставі підписаного сторонами акта приймання-передачі газу", а додатковою угодою № 3 від 28.04.2015 р. п. 6.1 Договору викладено в наступній редакції: "оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки. У разі неповної оплати остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється покупцем до 20-го числа місяця, наступного за місяцем реалізації газу, на підставі підписаного сторонами акта приймання-передачі газу за розрахунковий місяць".

На виконання умов Договору № 13-177-Н позивач протягом січня 2013 року по червень 2015 року здійснив передачу відповідачеві природного газу на загальну суму 559922184 грн. 71 коп., що підтверджується актами приймання-передачі від 31.01.2013 р., 28.02.2013 р., 31.03.2013 р., 30.04.2013 р., 31.05.2013 р., 30.06.2013 р., 31.07.2013 р., 31.08.2013 р., 30.09.2013 р., 31.10.2013 р., 30.11.2013 р., 31.12.2013 р., 31.01.2014 р., 28.02.2014 р., 31.03.2014 р., 30.04.2014 р., 31.05.2014 р., 25.06.2014 р., 30.06.2014 р., 31.07.2014 р., 18.08.2014 р., 31.08.2014 р., 22.09.2014 р., 22.09.2014 р., 30.09.2014 р., 28.10.2014 р., 31.10.2014 р., 30.11.2014 р., 31.12.2014 р., 31.01.2015 р., 28.02.2015 р., 31.03.2015 р., 30.04.2015 р., 31.05.2015 р., 30.06.2015 р. (т. 1, а. с. 66-100).

Вищевказані акти підписані представниками позивача та відповідача.

Станом на 30.11.2015 р. Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Волиньгаз" повністю здійснило оплату за природний газ на зазначену суму, що підтверджується випискою ОСОБА_1 акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" за операціями по ОСОБА_1 акціонерному товариству по газопостачанню та газифікації "Волиньгаз", але, на думку позивача, з простроченням.

Враховуючи викладене, позивач звернувся до господарського суду із позовом про стягнення з відповідача 3 % річних на суму 389688 грн. 80 коп.

Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги наступні положення діючого законодавства з урахуванням фактичних даних справи.

Відповідно до ст. ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ст. 20 ГК України держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Згідно зі статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як убачається із встановлених обставини у даній справі, між сторонами виникли договірні правовідносини на підставі укладення Договору №13-177-Н на купівлю-продаж природного газу від 04.01.2013 р.

Відповідно до ч. 1 ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 662 ЦК України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару, а також покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

З положень ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України вбачається, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Як свідчать встановлені обставини у даній справі, позивач виконав взяті на себе за Договором зобов’язання в повному обсязі, що стверджується актами приймання-передачі від 31.01.2013 р., 28.02.2013 р., 31.03.2013 р., 30.04.2013 р., 31.05.2013 р., 30.06.2013 р., 31.07.2013 р., 31.08.2013 р., 30.09.2013 р., 31.10.2013 р., 30.11.2013 р., 31.12.2013 р., 31.01.2014 р., 28.02.2014 р., 31.03.2014 р., 30.04.2014 р., 31.05.2014 р., 25.06.2014 р., 30.06.2014 р., 31.07.2014 р., 18.08.2014 р., 31.08.2014 р., 22.09.2014 р., 22.09.2014 р., 30.09.2014 р., 28.10.2014 р., 31.10.2014 р., 30.11.2014 р., 31.12.2014 р., 31.01.2015 р., 28.02.2015 р., 31.03.2015 р., 30.04.2015 р., 31.05.2015 р., 30.06.2015 р. (т. 1, а. с. 66-100).

Натомість, усупереч наведеним вище положенням діючого законодавства та умовам Договору, відповідач виконав договірні зобов’язання з порушенням умов Договору, а саме з пропуском строку на оплату, у зв’язку із чим позивачем було нараховано 3% річних на суму 389688 грн. 80 коп.

Апелянт - Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Волиньгаз" як на підставу відсутності у відповідача можливості впливати на порядок, строки та розмірі розрахунків з позивачем посилається на затверджений постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики від 2 серпня 2012 року № 1000 "Алгоритм розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання гарантованих постачальників природного газу" (далі - Алгоритм).

Згідно з п. 1.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України викладеній в постанові у справі № 6-49цс12 від 06.06.2012 р. нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до п. 1.1. Алгоритму, цей Алгоритм установлює порядок розподілу публічним акціонерним товариством "Державний ощадний банк України", публічним акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України" та публічним акціонерним товариством акціонерний банк "Укргазбанк" коштів з поточних рахунків із спеціальним режимом використання гарантованого постачальника, що надходять за використаний природний газ від усіх категорій споживачів, а також механізм розрахунку гарантованими постачальниками нормативів перерахування коштів на поточні рахунки газотранспортних, газорозподільних підприємств, гарантованих постачальників та на поточні рахунки із спеціальним режимом використання підприємств, що здійснюють продаж природного газу гарантованим постачальникам.

Згідно із п. 1.2. Алгоритму, дія цього Алгоритму не поширюється на відносини, пов'язані з остаточним розрахунком гарантованого постачальника природного газу та його структурних підрозділів із власником природного газу, газотранспортними, газорозподільними підприємствами відповідно до умов укладених договорів та погашенням заборгованості споживачів за спожитий природний газ.

Як зазначалося вище, п. 6.2. Договору передбачено, що оплата за газ здійснюється з поточного рахунка із спеціальним режимом використання покупця на поточний рахунок із спеціальним режимом використання Продавця відповідно до вимог Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" кожного банківського дня розрахункового місяця згідно з нормативами розподілу коштів, затвердженими відповідною постановою НКРЕ, та зараховується як оплата за газ. За наявності заборгованості покупець перераховує кошти з поточного рахунка на поточний рахунок із спеціальним режимом використання продавця.

Тобто, посилання апелянта на те, що Алгоритмом було виключено можливість впливати на вчасність розрахунків за отриманий газ з боку покупця, що в свою чергу, виключає нарахування 3 % річних є помилковим, оскільки остаточний розрахунок між сторонами, в тому числі в частині прострочених зобов'язань має здійснюватися з врахуванням приписів законодавства та умов Договору (аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 17.04.2018 р. у справі № 918/1395/15).

Щодо посилання апелянта на порушення позивачем строку повернення підписаних актів приймання-передачі природного газу, які відповідно до Договору є підставою для остаточних розрахунків, колегія суддів бере до уваги наступне

Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Згідно зі ч. 1 ст. 613 ЦК України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне відзначити, що за змістом ст. 613 ЦК України прострочення кредитора має місце в том випадку, коли кредитор відмовився прийняти належне виконання запропоноване боржником, або не вчинив дій, передбачені договором чи законом і як наслідок боржник не міг виконати свої обов’язки (в даному випадку щодо повної оплати вартості газу).

Як було встановлено судом апеляційної інстанції вище, п. 3.4. Договору не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець має надати продавцеві підписані та скріплені печаткою покупця два примірники актів приймання-передачі газу, в яких зазначаються фактичні обсяги використаного газу та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, має повернути покупцеві підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою один примірник оригіналу акта чи надати в письмовій формі мотивовану відмову від його підписання. Підписані акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Однак, колегія суддів не може залишити поза увагою факт обізнаності покупця про момент набуття ним права власності на отриманий товар (перехід газу через пункти приймання-передачі), а також про обсяг спожитого природного газу у відповідному місяці за показниками лічильників та пов'язане з цим виникнення обов'язку щодо оплати вартості товару, а тому презюмується той факт, що відповідач мав усі дані щодо фактичних щомісячних обсягів отриманого природного газу для проведення розрахунків з постачальником.

Враховуючи вказане, несвоєчасне повернення позивачем актів приймання-передачі природного газу не є відкладальною умовою в розумінні статті 212 ЦК України та не є простроченням кредитора в силу статті 613 ЦК України, тобто наявність або відсутність актів не звільняє відповідача від обов’язку сплатити вартість фактично поставленого йому природного газу відповідно до пункту 6.1 Договору, що також не суперечить частині 1 статті 692 ЦК (аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 17.04.2018 р. у справі № 918/1395/15).

У відповідності до частини першої статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст.530 ЦК України).

Статтею 610 ЦК України унормовано, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з приписами ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу, що право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% за допомогою комплексної системи інформаційно-правового забезпечення "ЛІГА:ЗАКОН", колегія суддів встановила, що він є арифметично правильним.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги ОСОБА_1 акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до ОСОБА_1 акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Волиньгаз" про стягнення 3% в сумі 389688 грн. 80 коп. є обґрунтованими та підлягають до задоволення.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказі.

В силу приписів ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Натомість, скаржником не надано достатніх належних та допустимих доказів у розумінні ст. ст. 75, 76 ГПК України на підтвердження своєї правової позиції, викладеної в апеляційній скарзі.

Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених обставин справи, не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи, що рішення господарського суду Волинської області від 16.01.2018р. у справі № 903/830/17 прийняте за повного з'ясуванням усіх обставин, його слід залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Волиньгаз"- без задоволення.

Окрім того, ОСОБА_1 акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Волиньгаз" було подано клопотання про розстрочення стягнення штрафних санкцій по справі № 903/830/17 на період тривалістю шість місяців.

Колегія суддів вважає, що дане клопотання не підлягає до задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 239 ГПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Тобто, в даному випадку розстрочити виконання рішення може в господарський суд Волинської області, а Рівненський апеляційний господарський суд перевіряє законність і обґрунтованість оскарженого рішення, у зв’язку із чим позбавлений права розстрочити виконання рішення.

Також, колегія суддів бере до уваги той факт, що ст. 239 ГПК України передбачено саме розстрочення виконання рішення, а не розстрочення стягнення штрафних санкцій, як просить заявник, що також є підставою для відмовив задоволені даного клопотання.

Поза увагою суду не може залишитись те, що вказане клопотання було підписаного ОСОБА_4 Хоча в матеріалах справи і наявна копія довіреності № 007.1Др--10-0118 від 25.01.2018 р., про те відсутні докази на право здійснення ОСОБА_4 адвокатської діяльності, у зв'язку із чим колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду приходить до висновку, що клопотання було подане неналежною особою.

Враховуючи вищевикладене, клопотання ОСОБА_1 акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Волиньгаз" про розстрочення стягнення штрафних санкцій по справі № 903/30/17 на період тривалістю шість місяців не підлягає до задоволення.

Керуючись статтями 269, 270, 273, 275-279, 282 ГПК України, Рівненський апеляційний господарський суд, –

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Волиньгаз" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Волинської області від 16.01.2018р. у справі № 903/830/17 – без змін.

2. Справу № 903/830/17 повернути в господарський суд Волинської області.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту.

Повний текст постанови складений "24" травня 2018 р.

Головуючий суддя Петухов М.Г.

Суддя Гудак А.В.

Суддя Маціщук А.В.