Постанова № 74197758, 24.05.2018, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" травня 2018 р. Справа № 917/46/18

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В. І. , суддя Слободін М.М.

при секретарі Новіковій Ю.В.

за участю представників учасників справи:

позивача – адвокат ОСОБА_1, ордер серії ПТ №003949 від 04.01.2017 року, свідоцтво серії ПТ №1594 від 04.01.2017 року;

відповідача – адвокат ОСОБА_2, довіреність від 16.04.2018 року, свідоцтво серії ПТ №1960 від 09.01.2018 року;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Мостоконструкція", м. Полтава (вх. № 769П/1-18)

на рішення господарського суду Полтавської області від 29.03.2018р. у справі №917/46/18, ухвалене в приміщенні господарського суду Полтавської області (суддя Ціленко В.А.), повний текст якого складено 30.03.2018р.

за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мостоконструкція", м. Полтава

про стягнення 40035,95 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Полтавської області від 29.03.2018р. у справі №917/46/18 позов задоволено повністю; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мостоконструкція" на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" суму 18368,55 грн., з яких: 4446,68 грн. заборгованість по процентам за користування кредитом, 13 921,87грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором та 1762,00 грн. судового збору.

Оскаржуване рішення місцевого господарського суду мотивоване доведеністю прострочення відповідачем грошового зобов’язання, та відсутністю доказів оплати останнім процентів за користування кредитом та пені за несвоєчасність виконання зобов’язань за договором.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Мостоконструкція" з рішенням суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 29.03.2018р. у справі №917/46/18 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити та просив справу розглядати в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Апелянт в обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує про наступне.

В порушення приписів частини 1 статті 36 Господарського процесуального кодексу України, справу розглянуто тим же суддею, яким справа розглядалась в порядку наказного провадження, в якій наказ на примусове виконання рішення суду було скасовано.

Позовна заява позивача не містить обґрунтованого розрахунку сум, що стягуються, попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову до цього ж відповідача з тим же самим предметом позову та з тих же самих підстав.

В наданому позивачем розрахунку відсутній розрахунок сум, які позивач просить стягнути в прохальній частині позовної заяви.

В розрахунку не вказано обґрунтованого розрахунку сум, а саме: не вказано за який період нараховано пеню, на які суми заборгованості нараховано пеню, які облікові ставки НБУ були застосовані; не вказано за який період та на які суми нараховано відсотки; не зазначено розміру (ставок) комісії, періоду нарахування та на які суми нараховано комісію.

Витяг «Умов та правил надання банківських послуг» та ОСОБА_2 з «Тарифів Банку» не містить даних про час їх прийняття та з них не вбачається, що саме вони діяли на момент оформлення заяви про відкриття поточного рахунку та картки зі зразками підписів і відбитка печатки від 29.05.2012 року.

Неможливо встановити, які саме умови, наведені позивачем були чинні та діяли на час підписання відповідачем заяви від 29.05.2012 року, і що саме до цих умов приєднався відповідач, прийняв їх і зобов’язався виконувати, а також, що саме ці умови разом з заявою про відкриття банківського рахунку становили договір банківського обслуговування, підписаний сторонами у справі.

Надана позивачем ксерокопія ОСОБА_2 з «Умов та правил надання банківських послуг» не відповідає вимогам належності та допустимості доказів та не може бути розцінена як кредитний договір чи договір банківського рахунку, оскільки вказані умови не підписані відповідачем, а отже, не є такими, що укладені у письмовій формі та є нікчемними.

Недодержання письмової форми кредитного договору тягне його нікчемність та не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його нікчемністю.

Оскільки надана позивачем ксерокопія ОСОБА_2 з «Умов та правил надання банківських послуг» не є кредитним договором чи договором банківського рахунку, укладеним в письмовій формі, положення цих умов щодо підстав та розмірів нарахування та сплати процентів, комісії та штрафів не є таким, що погоджені між сторонами у письмовій формі, а отже, вимоги про стягнення вказаних сум є безпідставними.

Позивачем не надано належних, допустимих та достовірних доказів укладення між сторонами договору банківського обслуговування б/н від 29.05.2012 року в належній письмовій формі, що в свою чергу свідчить про те, що сторонами не було погоджено розмір та умови надання і повернення грошових коштів, а також сплати процентів та відповідальність за несвоєчасне виконання зобов’язання.

При укладенні кредитного договору, договору банківського рахунку у формі договору приєднання, банк міг визначити умови відповідного договору у формулярах або інших стандартних формах, які не може змінити друга сторона, проте це не виключає обов’язковості дотримання норм чинного законодавства України щодо письмової форми кредитного договору та договору банківського рахунку.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.04.2018 року, суддею – доповідачем у даній справі визначено суддю Терещенко О.І. та сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І., суддя Слободін М.М.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 25.04.2018 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Мостоконструкція" на рішення господарського суду Полтавської області від 29.03.2018р. у справі №917/46/18; встановлено строк до 14.05.2018 року позивачу на протязі якого він має право подати відзив на апеляційну скаргу; призначено справу до розгляду на 24.05.2018 року.

За приписами ч.10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Враховуючи практику Європейського суду з прав людини (рішення “Mirovni Institut v.Slovenia” від 13.03.2018р.), відповідно до якої судові розгляди мають гарантувати право на публічне слухання в розумінні п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та згідно абзацу 2 пункту 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України та клопотання апелянта про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

У судовому засіданні 24.05.2018 року представник відповідача підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі та просив скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 29.03.2018р. у справі №917/46/18 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Представник позивача у судовому засіданні 24.05.2018 року заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, зокрема, було надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених статтею 42 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників справи, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції неоспорених обставин справи, колегія суддів встановила наступне.

29 травня 2012 року Товариством з обмеженою відповідальністю "Мостоконструкція" було підписано заяву про відкриття поточного рахунку та картки зі зразками підписів і відбитка печатки.

Згідно вказаної заяви відповідач приєднується до "Умов та правил надання банківських послуг" (далі - Умови), Тарифів банку, що розміщені в мережі Інтернет на сайті http://privatbank.ua, які разом із заявою складають договір банківського обслуговування у вигляді заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг №Б/Н від 29 травня 2012 року.

У 2015 році, Публічне акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" звернулось до господарського суду Полтавської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мостоконструкція" про стягнення заборгованості в розмірі 46 800,40 грн., з якої 24 500,00 грн. - заборгованість за кредитом; 13 617,98 грн. - заборгованість по процентах за користування кредитом; 6697,92 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язання за договором; 1984,50грн. - заборгованість по комісії за користування кредитом, посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов'язання відповідно до укладеного 29 травня 2012 року між сторонами договору банківського обслуговування № б/н.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 27.07.2015 року у справі 917/1032/15, яке залишено без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 05.10.2015 року та рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 13.09.2016 року у справі № 904/5348/16 було стягнуто з Товариства з обмеженої відповідальності "Мостоконструкція" 63 221,16 грн. боргу з тіла кредиту, відсотків, комісії та пені, за порушення грошових зобов'язань.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішеннями суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішеннями вказаних судів, які набрали законної сили, встановлено, що між позивачем та відповідачем у порядку ст. 634 Цивільного кодексу України, шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, без права запропонувати свої умови, був укладений договір банківського обслуговування, який унормував відносини, як кредитування, так і банківського рахунку.

Також, судами з'ясовані обставини кредитування та неналежного виконання відповідачем грошових зобов'язань за кредитним договором.

За результатами розгляду судових справ ухвалено рішення про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мостоконструкція" 63 221,16 грн. які складають тіло кредиту, відсотки за його користуванням, комісію та пеню за порушення грошових зобов'язань.

З посиланнями на те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору та не звільняє від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання, позивач звернувся до господарського суду Полтавської області з відповідним позовом, в якому просив стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мостоконструкція" 4 446,68 грн. заборгованості по процентах за користування кредитом та 13924,87 грн. пені за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань.

29.03.2018 року господарським судом Полтавської області прийнято оскаржуване рішення, з підстав викладених вище.

Переглянувши справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Після ратифікації Верховною радою України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, остання, відповідно до статті 9 Конституції України набула статусу частини національного законодавства.

З прийняттям у 2006 році Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.

Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Ryabykh v.Russia» від 24.07.2003 року, «Svitlana Naumenko v. Ukraine» від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом.

Приписами статей 202, 205 Цивільного кодексу України передбачене загальне поняття правочину, яким є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, останній за приписами ст. 204 Цивільного кодексу України є правомірним.

У відповідності до статей 627, 628 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Так, апелянт вказує на те, що надана позивачем ксерокопія ОСОБА_2 з «Умов та правил надання банківських послуг» не відповідає вимогам належності та допустимості доказів та не може бути розцінена як кредитний договір чи договір банківського рахунку, оскільки вказані умови не підписані відповідачем, а отже, не є такими, що укладені у письмовій формі та є нікчемними, а недодержання письмової форми кредитного договору тягне за собою його нікчемність та не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його нікчемністю.

Колегія суддів з такими аргументами апелянта не погоджується та зазначає про наступне.

За приписами ч. 2 ст. 628 Цивільного кодексу України, сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір).

До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Частиною 1 статті 634 Цивільного кодексу України передбачено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому.

Згідно ч. 2 статті 639 Цивільного кодексу України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Так, як вже було зазначено вище, 29 травня 2012 року Товариством з обмеженою відповідальністю "Мостоконструкція" було підписано заяву про відкриття поточного рахунку та картки зі зразками підписів і відбитка печатки.

Згідно вказаної заяви відповідач приєднується до "Умов та правил надання банківських послуг", Тарифів банку, що розміщені в мережі Інтернет на сайті http://privatbank.ua, які разом із заявою складають договір банківського обслуговування у вигляді заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг №Б/Н від 29 травня 2012 року.

У відповідності до п. 3.2.1.1.16 Умов, при укладанні договорів і угод, чи вчиненні інших дій, що свідчать про приєднання клієнта до "Умов та правил надання банківських послуг" (або у формі "Заяви про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів і відбитка печатки", або у формі авторизації кредитної угоди в системах клієнт-банк/Інтернет клієнт-банк, або у формі обміну паперовій, або електронній інформацією, або в будь-якій іншій формі), банк і клієнт допускають використання підписів клієнта у вигляді електронно-цифрового підпису та/або підтвердження через пароль, спрямований банком через верифікований номер телефону, який належить уповноваженій особі клієнта з правом "першого" підпису. Підписання договорів і угод таким чином прирівнюється до укладання договорів та угод у письмовій формі.

Таким чином, заява про відкриття рахунку, Умови та правила надання банківських послуг, Тарифи банку, що розміщені в мережі Інтернет, свідчать про укладення між сторонами договору банківського обслуговування.

Колегія суддів зазначає, що укладений між сторонами у даній справі договір не суперечить чинному законодавству України, укладений у письмовій формі, а своїм підписом в графі "Підпис" на заяві, що разом з Умовами складає договір банківського обслуговування, відповідач підтвердив свою згоду з умовами даного договору.

Враховуючи правову природу укладеного договору, колегія суддів вважає, що укладений між сторонами договір за своєю природою є змішаним, оскільки містить у собі елементи договору банківського рахунку та кредитного договору.

Приписами статті 1066 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Згідно статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно ч. 1 статті 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Зі змісту статей 525, 526 Цивільного кодексу України вбачається, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином та в установлений строк, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

За приписами ст. 1050 Цивільного кодексу України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Частиною першою ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України та ст. 202 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч. 2 ст. 345 Господарського кодексу України кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

У відповідності до ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони; правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку; правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правила та «Умови та правил надання банківських послуг» є публічною офертою, що містять умови та правила надання послуг банком його клієнтам.

Підписавши заяву Банк та клієнт приєднуються і зобов'язуються виконувати умови, викладені в Умовах та Правилах надання банківських послуг, тобто уклали відповідний договір, який містить умови щодо надання кредиту.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Колегія суддів, дослідивши положення «Умов та правил надання банківських послуг» та заяву від 29.05.2012 року, зазначає, що вказані документи викладені у письмовій формі і в сукупності містять умови, передбачені для договорів кредиту (ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»), отже договір про надання кредиту укладений з дотриманням письмової форми.

Аргументи апелянта щодо того, що позивачем не надано належних, допустимих та достовірних доказів укладення між сторонами договору банківського обслуговування від 29.05.2012 року в належній письмовій формі, що в свою чергу свідчить про те, що сторонами не було погоджено розмір та умови надання і повернення грошових коштів, а також сплати процентів та відповідальність за несвоєчасне виконання зобов’язання є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи.

Також, у відповідності до п. 3 ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно з вимогами статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п.п. 3.2.1.5.1 та 3.2.1.5.4 договору б/н від 29.05.2012 року сторони погодили нарахування неустойки за кожний випадок порушення зобов'язань щодо сплати відсотків за весь час фактичного користування кредитом (п.3.2.1.5.1 договору) протягом 15 років, з дня, коли відповідне зобов’язання мало бути виконане клієнтом. Пеня підлягає нарахуванню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, від суми простроченого платежу.

Відповідно до розрахунку позивача станом на 01.09.2017 року заборгованість по пені склала 25 162,64 грн.

За мінусом пені, стягнутої у примусовому порядку виконання судових рішень, залишок несплаченої нарахованої пені станом на 28.11.2017 року склав 20 619,79 грн., з яких позивач просив стягнути 13 921,87 грн.

Пеня нараховується на суму не сплачених процентів, яка станом на 28.11.2017 року склала 18 064,66 грн.

Розмір пені нараховано за період з 25.09.2017 року по 28.11.2017 року, що не суперечить вимогам ст. 232 Господарського процесуального кодексу України якою надано право сторонам договору встановлювати не тільки розмір санкцій, а і строки їх нарахування.

Таким чином, місцевий господарський суд правомірно стягнув з відповідача на користь позивача 13 921,87 грн. пені.

Окрім того, позивач просив стягнути з відповідача на свою користь 4446,68 грн. заборгованості по процентах за користування кредитом.

У відповідності до статті 1048 Цивільного кодексу України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, розмір та порядок одержання яких встановлено договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

У пункті 3.2.1.4.9 Умов встановлено, що розрахунок відсотків за користування кредитом проводиться щодня, починаючи з моменту утворення на поточному рахунку дебетового сальдо при закритті банківського дня, за кількість днів користування кредитними коштами, виходячи з 360 днів у році. Розрахунок відсотків проводиться до повного погашення заборгованості за кредитом, на суму залишку заборгованості. День повернення кредиту в часовий інтервал нарахування відсотків не включається. Нарахування відсотків здійснюється в дату сплати.

Колегія суддів, перевіривши наданий позивачем розрахунок щодо стягнення процентів, беручи до уваги прострочення відповідачем грошового зобов'язання за договором та те, що відповідачем не надано доказів оплати процентів за користування кредитом, вважає, що місцевий господарський суд правомірно стягнув з відповідача на користь позивача 4 446,68 грн. заборгованості по процентах за користування кредитом.

А отже, аргументи апелянта про те, що позовна заява не містить обґрунтованого розрахунку сум, що стягуються є недоведеними з боку останнього, оскільки не ґрунтуються на жодному доказі, який би спростував позицію позивача щодо несвоєчасності погашення сум кредиту та періодів такого прострочення.

Так само не беруться до уваги аргументи апелянта щодо того, що в порушення приписів частини 1 статті 36 ГПК України , справу розглянуто тим же суддею, яким справа розглядалась в порядку наказного провадження, в якій наказ на примусове виконання рішення суду було скасовано, з огляду на наступне.

17.01.2018 року позивач звернувся до господарського суду з відповідною позовною заявою (вх.№50/18)

Так, згідно відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень, 19.01.2018 року господарським судом Полтавської області (суддя Ціленко В.А.), в порядку наказного провадження, було видано наказ про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мостоконструкція" на користь Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" заборгованості за договором № Б/Н від 29.05.2012р., в розмірі 18368,55 грн. з яких: 4446,68 грн. заборгованість по процентах за користування кредитом, 13921,87 грн. пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором.

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 07.02.2018 року у даній справі (суддя Ціленко В.А.), у зв’язку з заявою відповідача про скасування судового наказу, судовий наказ від 19.01.2018 р. по справі за № 917/46/18 скасовано.

У відповідності до частини 1 статті 158 Господарського процесуального кодексу України, заява про скасування судового наказу не пізніше наступного дня передається судді, визначеному у порядку, встановленому статтею 32 цього Кодексу.

Приписи статті 36 Господарського процесуального кодексу України не містять заборони щодо повторної участі судді при розгляді заяви про скасування судового наказу.

Окрім того, недоречними є посилання апелянта на те, що позивачем не надано підтверджень про те, що ним не подано іншого позову до цього ж відповідача з тим же самим предметом позову та з тих же самих підстав, у зв’язку з тим, що матеріали справи містять лист позивача на адресу господарського суду Полтавської області, в якому останній зазначає про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача з тим самим предметом спору та з тих же самих підстав (а.с.72)

Отже, висновок місцевого господарського суду про задоволення позову щодо стягнення з відповідача 4 446,68 грн. заборгованості по процентах за користування кредитом та 13 921,87грн. пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором відповідає принципам справедливого судового розгляду у контексті частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Стаття 74 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010р.)

Апелянту була надана можливість спростувати достовірність доказів і заперечити проти їх використання.

Питання справедливості розгляду не обов’язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008р.)

Отже, на думку колегії суддів, під час розгляду справи її фактичні обставини були встановлені судом першої інстанції на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів; висновки суду відповідають цим обставинам, юридична оцінка надана їм з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.

Керуючись ст. ст. 269, 270, ч.1 ст. 275, 282 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Мостоконструкція", м. Полтава залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 29.03.2018 року у справі №917/46/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки її оскарження передбачено ст. ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 24.05.2018 року.

Головуючий суддя Терещенко О.І.

Суддя Сіверін В. І.

Суддя Слободін М.М.