Рішення № 74195032, 22.05.2018, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

22 травня 2018 р. Справа № 126/86/18

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чернюк А.Ю., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_2 до Бершадського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_3 до Бершадського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області про визнання дій неправомірними, скасування рішення та зобов'язання вчинити дії.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що вона в інтересах своєї неповнолітньої доньки звернулась до відповідача із заявою про призначення пенсії по втраті годувальника. Однак, відповідачем відмовлено у призначені такої пенсії з підстав відсутності необхідного страхового стажу. Крім того, зазначено, що до страхового стажу не було зараховано періоди роботи ОСОБА_4, які зазначені у трудовій книжці, оскільки у індивідуальних відомостях про застраховану особу ОК-5 застрахованою особою значиться ОСОБА_5.

Не погоджуючись із даною відмовою, позивач звернулась до суду із даним позовом.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 12.03.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі.

03.04.2018 до суду відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позову заперечив, оскільки підстав для призначення пенсії по втраті годувальника не було через недостатність страхового стажу, а саме згідно наданих документів страховий стаж померлого годувальника - ОСОБА_4 складає 11 років 11 місяців 19 днів. Разом з тим, відповідачем встановлено розбіжність у прізвищі годувальника, а саме у індивідуальних відомостях про застраховану особу ОК-5 застрахованою особою значиться ОСОБА_5, проте у трудовій книжці серії БТ-1 за №9309002 ОСОБА_4 та у свідоцтві про смерть значиться ОСОБА_4.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 22.05.2018 провадження в частині позовних вимог про встановлення факту страхового (трудового) стажу померлого 27 грудня 2016 року ОСОБА_4 за трудовою книжкою серії БТ-1 за №9309002, з номерами записів: 10,11,12,13,16,17,20,21,22, що видана на ОСОБА_5 (заповнено українською мовою на аркуш №41) ІНФОРМАЦІЯ_1 та російською мовою ОСОБА_6 аркуш №1 трудовой книги та формою ОК-5 індивідуальними відомостями про застраховану особу виданої на гр. ОСОБА_5 з облікової карти НОМЕР_1 належить ОСОБА_4, який помер 11.12.2016 року - закрито.

Позивач у судове засідання не з’явилась, однак подала до суду заяву, в якій просила суд розгляд справи здійснювати за її відсутності.

Відповідач у судове засідання уповноваженого представника не направив, разом з тим, до суду було подано заяву про розгляд справи без участі його представника.

Відповідно до положень ч. 1, 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з’явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

З огляду на наведене вище, враховуючи відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, а також достатність письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, суд дійшов висновку про розгляд справи у письмовому провадженні.

Відповідно до ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що 27 грудня 2016 року помер ОСОБА_4, який був чоловіком ОСОБА_1, про що свідчить копія свідоцтва про смерть серії І-АМ за №364761.

З метою отримання пенсії по втраті годувальника ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_3 звернулась до відповідача із заявою щодо призначення пенсії по втраті годувальника у зв’язку з смертю годувальника – ОСОБА_4

29.12.2017 року позивач отримала відмову в призначені пенсії по втраті годувальника, яка викладена у формі протоколу за №1765 від 14.12.2017 року, в якому міститься роз’яснення відповідача стосовно підстав такої відмови. Зокрема зазначено про відсутність необхідного страхового стажу, а саме згідно наданих документів страховий стаж померлого годувальника складає 11 років 11 місяців 19 днів. Разом з тим, відповідачем встановлено розбіжність у прізвищі годувальника, а саме у індивідуальних відомостях про застраховану особу ОК-5 застрахованою особою значиться ОСОБА_5, проте у трудовій книжці серії БТ -1 за №9309002 ОСОБА_4 та у свідоцтві про смерть значиться ОСОБА_4.

Позивач вважаючи таку відмову неправомірною звертається до суд із даним позовом.

Дослідивши надані докази, суд дійшов до наступного висновку.

Згідно із ч. 1 ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття, з незалежних від них обставин, а також у старості та у інших випадках, передбачених законом.

Згідно зі ст. 9 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.

Відповідно до ст. 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, а також у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров’я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (ОСОБА_7), - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника.

Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» затверджено постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846. Згідно з цим Порядком заяву про призначення пенсії по втраті годувальника подається особою, яка має на таку пенсію право, особисто (або через законного представника) у міське управління ПФУ за місцем проживання (реєстрації). У разі якщо особа, на яку призначається пенсія по втраті годувальника, є неповнолітньою або недієздатною, заява подається батьками або опікунами за місцем їх проживання (реєстрації).

Обов'язковою умовою для призначення пенсій по втраті годувальника за нормами згаданого України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» є наявність страхового стажу померлого годувальника від одного до п'ятнадцяти років залежно від віку на момент смерті. Згідно статті 32 Закону кількість необхідного страхового стажу померлого годувальника має бути таким, яке було б йому необхідно для призначення пенсії по третій групі інвалідності. Якщо годувальник помер від 49 до 51 року - 12 років.

Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Згідно із п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 року, ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Як уже зазначалось вище, відповідачем згідно наданих документів зараховано страховий стаж померлого годувальника - ОСОБА_4 11 років 11 місяців 19 днів. Проте, відповідачем не зараховані періоди роботи, які відображені у трудовій книжці серії БТ -1 за №9309002, оскільки встановлено розбіжність у прізвищі годувальника, а саме у індивідуальних відомостях про застраховану особу ОК-5 застрахованою особою значиться ОСОБА_5, проте у трудовій книжці серії БТ -1 за №9309002 ОСОБА_4 та у свідоцтві про смерть значиться ОСОБА_4.

Проте з даними висновками відповідача суд не погоджується з огляду на наступне.

Згідно наказу Міністерства праці України № 58 від 29 липня 1993 року "Про затвердження Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників" (далі - Інструкція) трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. (п.1.1. Інструкції).

Розділом 2 Інструкції визначено правила заповнення трудових книжок.

Відповідно до п. 2.1. Інструкції трудові книжки і вкладиші до них заповнюються у відповідних розділах українською і російською мовами.

Заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу або прийняття студента вищого, учня професійно-технічного навчального закладу, що здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем "кваліфікований робітник", "молодший спеціаліст", "бакалавр", "спеціаліст" та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні, на стажування.

До трудової книжки, зокрема, вносяться відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження (п. 2.2. Інструкції).

Згідно п. 2.11. Інструкції відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім'я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.

Як вбачається із копії трудової книжки серії БТ-1 за №9309002, 09.11.1983 року внесення відомостей про працівника відбулось російською мовою та зазначено ОСОБА_6. В подальшому у даній трудовій книжці вносились відомості про трудову діяльність ОСОБА_6. На сторінці 41 вказаної трудової книжки внесено відомості прізвище, ім'я та по батькові працівника українською мовою, а саме ОСОБА_5 та продовжено внесення відомостей про його трудову діяльність.

Таким чином, суд вважає, що внесення вказаних відомостей відбувалось з дотриманням вимог Інструкції.

Разом з тим в індивідуальних відомостях про застраховану особу (форма ОК-5) зазначено прізвище, ім'я та по батькові - ОСОБА_5 та реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1.

Однак із копії картки платника податків вбачається, що реєстраційний номер платника податків НОМЕР_1 присвоєно ОСОБА_4.

Отже суд вважає, що при заповнені індивідуальних відомостей про застраховану особу (форма ОК-5) не вірно внесено прізвище застрахованої особи – «Боровський», натомість потрібно було зазначити – «Боровской».

Відтак на переконання суду, доводи відповідача стосовно відсутності законних підстав для зарахування до періодів роботи ОСОБА_8, періоди роботи ОСОБА_9 є помилковими.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про протиправність рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії по втраті годувальника за померлого ОСОБА_4, яке викладено у формі протоколу №1765 від 14.12.2017 року його скасування та про наявність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.

Щодо позовних вимог про зобов’язання відповідача призначити пенсію по втраті годувальника відповідно до «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», суд зазначає наступне.

Згідно приписів частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку субєктів владних повноважень.

Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийняті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності.

Зокрема, повноваження суду при вирішенні справи визначені статтею 245 КАС України. Відповідно до пункту частини 2 цієї норми, у разі задоволення позову, суд може прийняти рішення визнати бездіяльність субєкта владних повноважень протиправною та зобовязання вчинити певні дії. При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.

Втручання суду в повноваження суб'єкта публічної влади можливе лише тоді, якщо судом буде встановлено, що в адміністративній процедурі фізична (юридична) особа виконала всі приписи законодавства, а суб'єкт владних повноважень у відповідь необґрунтовано й незаконно не вчинив належну дію чи не ухвалив необхідне рішення.

З огляду на вищевикладене, позовні вимог про зобов’язання відповідача призначити пенсію по втраті годувальника відповідно до «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» задоволенню не підлягають, оскільки вони входять до дискреції відповідача, а не суду.

За таких обставин та з метою належного та ефективного захисту прав позивача, суд приходить до висновку про зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 з урахуванням встановлених судом обставин.

Крім того, позивач у прохальній частині позовної заяви також просить суд визнати дії відповідача неправомірним, проте не зазначено, які саме дії відповідача позивач вважає неправомірними.

Водночас, суд вважає, що порушення права позивача на призначення пенсії по втраті годувальника відбулось шляхом прийнятого відповідачем рішення у формі протоколу №1765 від 14.12.2017 року, відносно якого суд вище дійшов висновку про його протиправність. А тому, належним захистом порушеного права було визнання протоколу №1765 від 14.12.2017 року протиправним та його скасування. Відтак задоволенню вимоги позивача щодо визнання дій відповідача неправомірними задоволенню не підлягають.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (стаття 90 КАС України).

Таким чином, повно, всебічно і об'єктивно дослідивши усі обставини справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного здобутого доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до переконання про наявність підстав для часткового задоволення адміністративного позову.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини третьої статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведену норму, витрати понесені позивачем у даній справі в сумі 704,80 грн. судового збору підлягають відшкодуванню частково у розмірі 352,40 грн.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Бершадського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області про відмову у призначенні пенсії по втраті годувальника, яке викладено у формі протоколу №1765 від 14.12.2017 року.

Зобов`язати Бершадське об’єднане управління Пенсійного фонду України Вінницької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо призначення пенсії по втраті годувальника з урахуванням встановлених судом обставин.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника НОМЕР_2) 352,40 грн. (триста п'ятдесят дві гривні 40 копійок) судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Бершадського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області (код ЄДРПОУ 40382655).

ОСОБА_1 (24432, Вінницька область, Бершадський район, с. Шляхова, вул. Джерельна, 107, реєстраційний номер облікової картки платника НОМЕР_2; Бершадське об’єднане управління Пенсійного фонду України Вінницької області (24400, Вінницька область, м. Бершадь, вул. Героїв України, 23, код ЄДРПОУ 40382655).

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Чернюк Алла Юріївна