Рішення № 74194704, 20.04.2018, Вінницький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Вінниця

20 квітня 2018 р. Справа № 802/707/18-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Крапівницької Н.Л.,

розглянувши в письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження в м. Вінниці адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 (АДРЕСА_1),

ОСОБА_2 АДРЕСА_2)

до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (вул. Келецька, 63, м. Вінниця, 21000)

про визнання протиправними відмов у наданні дозволу та зобов'язання вчинити дії,

В С ТА Н О В И В:

До Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом звернулись ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання незаконною та скасування відмови, зобов'язання вчинити дії.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачі зазначили, що після розгляду заяв від 11.12.2017 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,00 га за межами населеного пункту Олександрівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області відповідач листами №К-23694/0-353/0/95-18, №К-23693/0-352/0/95-18 від 01.02.2018 року відмовив у наданні дозволу, посилаючись на те, що формування об'єкта на підставі проекту землеустрою щодо відведення буде суперечити схемі землеустрою, що міститься у технічній документації із землеустрою щодо інвентаризації земель Олександрівської сільської ради, адже поділ земельної ділянки має здійснюватись за технічною документацією щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.

На думку позивачів, зазначені відмови є незаконними, оскільки при зверненні до відповідача з клопотаннями було дотримано усіх вимог закону. Відтак, правових підстав стверджувати про те, що формування об'єкта на підставі проекту землеустрою щодо відведення буде суперечити схемі землеустрою, що міститься у технічній документації із землеустрою щодо інвентаризації земель, оскільки ці обставини в силу ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України не являються підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

14.03.2018 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову. Разом з тим, у відзиві також зазначено, що позивачі звернулися щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою по відведенню земельної ділянки у власність, що в свою чергу, є неможливим, оскільки в даній ситуації формування об'єкта на підставі проекту землеустрою щодо відведення буде суперечити схемі землеустрою, що міститься у технічній документації із землеустрою щодо інвентаризації земель Олександрівської селищної ради, адже поділ земельної ділянки має здійснюватись за технічною документацією щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.

Позивачі у судове засідання не з'явилися, однак подали до суду клопотання про розгляд справи за їх відсутності.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, проте надав заяву про розгляд справи за його відсутності у порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які є у справі в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлений адміністративний позов підлягає задоволенню, з наступних підстав.

В червні 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області з клопотаннями надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, орієнтовною площею 2,0 га, з метою подальшої передачі безоплатно у власність, яка знаходиться за межами населеного пункту Олександрівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області, додавши до клопотання ряд необхідних документів.

Листами Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 10 липня 2017 року №К-1055 8/0-5120/6-17, №К-10559/0-5117/6-17 позивачам відмовлено у наданні дозволів, та зазначено, що клопотання не можуть бути розглянуті по суті, оскільки в наданих на розгляд матеріалах відсутні документи, які б підтверджували той факт, що земельна ділянка була сформована, у зв'язку з чим, необхідно розробляти проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Не погодившись із такими відповідями, які були надані у виді листів, позивачі звернулися до суду з позовом

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 15 листопада 2017 року, яка набула законної сили 12 грудня 2017 року, зокрема встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 необхідно звертатися з клопотаннями про розробляння проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 11.12.2017 року звернулись до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,00 га за рахунок земель запасу сільськогосподарського призначення на території Олександрівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області, за межами населеного пункту.

Листами Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області №К-23694/0-353/0/95-18, №К-23693/0-352/0/95-18 від 01.02.2018 року відмовив у наданні дозволу, посилаючись на те, що формування об'єкта на підставі проекту землеустрою щодо відведення буде суперечити схемі землеустрою, що міститься у технічній документації із землеустрою щодо інвентаризації земель Олександрівської сільської ради, адже поділ земельної ділянки має здійснюватись за технічною документацією щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд враховує таке.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, Законами України "Про землеустрій" та "Про охорону земель".

Так, в силу положень ст. 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до частини 2 статті 22 Земельного кодексу України до земель сільськогосподарського призначення належать:

а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги);

б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

При цьому, п. "а" частини 3 ст. 22 Земельного кодексу України визначає те, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Таким чином, частина 3 ст. 22 Земельного кодексу України надає право громадянам набувати у власність земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, до яких належать сільськогосподарські та несільськогосподарські угіддя.

Відповідно до ст. 33 Земельного кодексу України земельні ділянки, призначені для ведення особистого селянського господарства, можуть передаватися громадянами у користування юридичним особам України і використовуватися ними для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства без зміни цільового призначення цих земельних ділянок.

Пунктом "в" ч. 3 ст. 116 ЗК України визначено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у власність визначений статтею 118 Земельного кодексу України, зокрема частиною 6 передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Частиною 7 ст. 118 ЗК України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно - територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

За змістом ст. 79-1 ЗК України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у ч.ч. 6 - 7 цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок (ч. 5 ст. 79-1 ЗК України).

Стаття 19 ЗК закріплює такі категорії земель: землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі лісогосподарського призначення; землі водного фонду; а також землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Віднесення земель до тієї чи іншої категорії згідно з частиною першою статті 20 ЗК здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Кожна категорія земель має узагальнене цільове призначення, що визначає специфіку її особливого правового режиму. Так, земельні ділянки, віднесені до однієї категорії, можуть використовуватися за різними видами цільового призначення.

Землями сільськогосподарського призначення згідно з частиною першою статті 22 ЗК визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково - дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Статтями 31, 33-37 цього Кодексу встановлений правовий режим видів використання сільськогосподарських земель.

Так, згідно зі статтею 33 ЗК України громадяни можуть мати на праві власності та орендувати земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства. Використання земель особистого селянського господарства здійснюється відповідно до закону.

Статтею 1 Закону України "Про особисте селянське господарство" визначено, що особисте селянське господарство - це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства. У тому числі й у сфері сільського зеленого туризму.

Різний правовий режим земель, що відводяться для ведення особистого селянського господарства, та інших земель сільськогосподарського призначення, що відводяться громадянам у власність чи користування додатково підтверджується положеннями статті 121 ЗК, якою встановлено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам, які також обумовлені особливостями кожного виду використання земельної ділянки.

При цьому абзац другий частини п'ятої статті 20 ЗК встановлює обов'язок власників використовувати землі зазначеної категорії виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями

Тобто, відповідно до закріпленого принципу раціонального використання та охорони земель земельні ділянки (частини земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування з визначеними щодо неї правами) сільськогосподарського призначення підлягають використанню виключно відповідно до видів їх використання, які відповідають їх цільовому призначенню.

Встановлення та зміна цільового призначення земельних ділянок може здійснюватись виключно відповідно до вимог закону та у встановленому порядку, порушення якого має наслідком скасування таких розпоряджень (ст. 21 ЗК України).

Відтак, зміна виду цільового призначення (використання) земельної ділянки сільськогосподарського призначення, встановленого законодавством та конкретизованого уповноваженим органом державної влади у рішенні про передачу її у власність або надання у користування та в документі, що посвідчує право на земельну ділянку, потребує обов'язкового дотримання механізму такої зміни, визначеного Порядком.

В свою чергу, позивачі звернувшись до відповідача дотримались передбачених вказаною нормою Земельного кодексу України вимог до клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення у власність.

Отже, у відповідача не було жодних підстав стверджувати про те, що формування об'єкта на підставі проекту землеустрою щодо відведення буде суперечити схемі землеустрою, що міститься у технічній документації із землеустрою щодо інвентаризації земель, оскільки ці обставини в силу ч. 7 ст. 118 ЗК України не являються підставою для відмови у надання позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Відтак адміністративний позов в частині визнання протиправними та скасування відмов відповідача, викладених у листах №К-23694/0-353/0/95-18, №К-23693/0-352/0/95-18 від 01.02.2018 року підлягає задоволенню.

Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача повторно розглянути клопотання ОСОБА_1, ОСОБА_2 та надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,00 гектара, яка розташована на території Олександрівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області, за межами населеного пункту, суд зазначає наступне.

Так, згідно Рекомендації Комітету Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Європи 11.03.1980 на 316-й нараді, у відповідності до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

У разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження.

До того ж, запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців. Обсяг таких повноважень суб'єкта владних повноважень повинен мати чіткі межі застосування. Рішення органу влади має бути визнано протиправним, у разі, коли істотність порушення процедури потягнуло його неправильність, а за наявністю правової можливості (якщо ідеться про прийняття органом одного з двох рішень надати чи ні певну можливість здійснювати певні дії) суд зобов'язаний відновити порушене право шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 6 вересня 1978 року у справі "Класс та інші проти Німеччини", зазначив, що "із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури".

Повноваження суду при вирішенні адміністративної справи визначені ст. 245 КАС України, відповідно до п. 4 ч. 2 якої у разі задоволення адміністративного позову суд може зобов'язання відповідача вчинити певні дії.

В даному випадку суд вважає, що правильним способом захисту порушених прав позивачів є зобов'язання відповідача надати дозволи на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки.

Суд зазначає, що покладення такого обов'язку на відповідача не є перебиранням функції іншого суб'єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб'єкта та зобов'язанням його приймати рішення, які входять до його компетенції чи до компетенції іншого органу, з огляду на обов'язковість ефективного механізму захисту порушеного права.

Позивачі правомірно очікували на розгляд заяв про надання дозволів на розробку проекту землеустрою та отримання позитивного рішення на свою заяви.

Так, в абз.10 п.9 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 р. №3-рп/2003 Конституційний Суд України наголошував, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

До того ж, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення суду.

Крім того, суд звертає увагу на те, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність, такою є правова позиція Верховного Суду України, викладена 07.06.2016 у справі №820/3507/15.

У зв'язку з викладеним, враховуючи встановлення порушення прав позивачів під час розгляду їх заяв, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1, ОСОБА_2 від 11.12.2017 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,00 га, яка розташована на території Олександрівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області (за межами населеного пункту).

Відповідно до положень Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Частинами 1 та 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до правил ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати відмову Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 01 лютого 2018 року №К-23694/0-353/0/95-18 щодо розгляду клопотання ОСОБА_1 від 11.12.2017 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, орієнтовною площею 2,0 га, яка знаходиться за межами населеного пункту Олександрівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області.

Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 11.12.2017 року та надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, орієнтовною площею 2,0 га, яка знаходиться за межами населеного пункту Олександрівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області.

Визнати протиправною та скасувати відмову Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 01 лютого 2018 року №К-23693/0-352/0/95-18 щодо розгляду клопотання ОСОБА_2 від 11.12.2017 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, орієнтовною площею 2,0 га, яка знаходиться за межами населеного пункту Олександрівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області.

Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_2 від 11.12.2017 року та надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, орієнтовною площею 2,0 га, яка знаходиться за межами населеного пункту Олександрівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 704,80 грн. (сімсот чотири гривні вісімдесят копійок) сплаченого судового збору за рахунок бюджетних асигнувань головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області ( вул. Келецька, 63, м. Вінниця, 21027, код ЄДРПОУ 39767547).

Стягнути на користь ОСОБА_2 (АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) 704,80 грн. (сімсот чотири гривні вісімдесят копійок) сплаченого судового збору за рахунок бюджетних асигнувань головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області ( вул. Келецька, 63, м. Вінниця, 21027, код ЄДРПОУ 39767547).

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя підпис Крапівницька Н. Л.

Копія вірна Суддя:

Секретар: