Постанова № 74193602, 22.05.2018, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 227/712/16-ц Номер провадження 22-ц/775/711/2018

Єдиний унікальний номер 227/712/16-ц

Номер провадження 22-ц/775/711/2018 Доповідач Хейло Я.В.

Категорія 27

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2018 року

Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого судді: Хейло Я.В.,

суддів: Жданової В.С., Мірути О.А.

за участю секретаря: Ситнік Д.Л.

розглянувши в у відкритому судовому засіданні в м. Бахмут апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 23 лютого 2018 року у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором (справа № 227/712/16-ц, головуючий у суді першої інстанції ОСОБА_2Є.), -

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 11.10.2007р. між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № DN80AV00000260 відповідно до умов якого Банк надав відповідачу кредит у розмірі 42622,91 грн. для придбання автомобіля. Відповідач зобов’язання, що виникають з кредитного договору належним чином не виконувала внаслідок чого виникла заборгованість.

Просили суд стягнути заборгованість за кредитним договором від 11.10.2007 року, яка станом на 12.02.2016р. складає 413615,93 грн., з яких 31726.90 грн. – заборгованості за кредитом; 100357,57 грн. – заборгованість по процентам за користування кредитом; 11015,00 грн. – заборгованість по комісії за користування кредитом; 250582,37 грн. – пеня за несвоєчасність виконання зобов’язань за договором; 250,00 грн. – фіксована частина штрафу; 19684,09 грн. – процентна складова штрафу.

Рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 23 лютого 2018 року позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 11.10.2007 року у загальній сумі 271717,99 грн., що утворилася станом на 12.02.2016 року та складається з заборгованості за кредитом у сумі 31726,90 грн., заборгованість за відсотками у суму 100357,57грн., заборгованість за комісією у сумі 11015 грн. та пені у сумі 128618,52 грн. (станом на 20.04.2014 року).

В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 23 лютого 2018 року та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки вважає, що рішення суду не відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Зазначає, що позивач вже звертався до суду з позовною заявою, в якій просив в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № DN80AV00000260 від 11.10.2007 року звернути стягнення на предмет застави: автомобіль ВАЗ, модель 21043, рік випуску 2007, тип ТЗ легковий універсал, № кузова/шасі Y7C21043070080571, реєстраційний номер АН3161СR, що належить їй на праві власності, шляхом продажу вказаного автомобіля ПАТ КБ «Приватбанк» з укладенням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем, зі зняттям вказаного автомобіля з обліку в органах ДАЇ України, а також наданням ПАТ КБ «Приватбанк» всіх повноважень, необхідних для продажу вказаного автомобіля, проте залишив свій позов без розгляду.

В порушення вимог Закону України «Про банки та банківську діяльність», умов укладеного договору позивач збільшив встановлений договором розмір відсотків та відповідно щомісячний платіж за договором. Вона не погодилася з такими умовами та продовжила сплачувати суму, визначену пунктом 7.1 договору, а саме 688, 37 грн до травня 2010 року. В червні 2010 року Банк запропонував передати автомобіль банку для погашення залишку по кредиту, вона передала автомобіль та довіреність на його реалізацію.

Вважає, що обов’язки перед Банком виконані нею у повному обсязі, після вилучення автомобіля Банк не мав до неї ніяких претензій, тому підстави для стягнення заборгованості відсутні.

Відповідач в засіданні апеляційного суду доводи апеляційної скарги повністю підтримала, просила її задовольнити, рішення суду скасувати.

Представник ПАТ КБ «ПриватБанк» у судове засідання не з’явився, про день та час розгляду справи повідомлений належним чином, надіслав суду заяву в якій просить відкласти розгляд справи, оскільки представник Банку зайнятий у іншому судовому процесі.

Відповідно до ст.372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи у разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи належним чином повідомлених про дату час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Апеляційний суд, вважає можливим розглянути справу у відсутність представника Банку, якій належним чином повідомлений про час та місце судового розгляду, а причину неявки не можно визнати поважною. Посилання представника Банку у заяві про неможливість явки у судове засідання через зайнятість у іншому судовому процесі не підтверджена належними доказами , крім того Банк як юридична особа має можливість надати повноваження іншому представнику.

Заслухавши суддю-доповідача, відповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.367 ЦПК України апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість судового рішення лише в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Згідно ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції повністю не відповідає.

Згідно зі ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожна особа має право в порядку, встановленому законом,звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб визначений законами України.

За змістом ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно зі ст.77,78 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести обставини, на які вони посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього Кодексу.

При розгляді справи судом встановлено, що 11.10.2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № DN80AV00000260, відповідно до умов якого позивач надав відповідачу кредит у вигляді невідновлюваної кредитної лінії у розмірі 42622,91 грн. на наступні цілі : 26985 на придбання автомобіля,1655,31 на оплату страхового платежу, 149,77 грн. на особисте страхування на поточний рік, 34 грн. на реєстрацію предмета застави ,12635,56грн. на оплату страхових платежів, всього 42622,91 грн. зі сплатою 0,83 % в місяць на суму залишку заборгованості. Відповідач за договором взяла на себе зобов’язання сплачувати щомісячний платіж у розмірі 688,37 грн. та погасити кредит повністю у строк до 10.10.2014 року.

Пункт 7.3. кредитного договору передбачає, що забезпеченням виконання зобов’язань відповідача є придбаний за кредитні кошти автомобіль, якій передається у заставу Банку (а.с.9).

Договір застави автомобіля в матеріалах справи відсутній, але сторони у судовому засіданні не оспорювали той факт, що автомобіль знаходився у заставі Банка, був вилучений для його реалізації у червні 2010 року та до теперішнього часу не реалізований.

Згідно наданого Банком розрахунку заборгованість ОСОБА_3 за кредитним договором від 11.10.2007 року станом на 12.02.2016 року складає 413615,93 грн. з яких:

- 31726,90 грн.– заборгованість за кредитом;

- 100357,57грн. – заборгованість по процентам за користування кредитом;

- 11015 грн.– заборгованість по комісії за користування кредитом;

- 250582,37 грн.– пеня за несвоєчасність виконання зобов’язань за договором,

а також штрафи відповідно до Договору:

- 250 грн. – штраф (фіксована частина);

- 19684,09 – штраф (процентна складова) (а. с. 4-6).

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач належним чином зобов’язання за кредитним договором не виконувала, переданий нею Банку заставний автомобіль не реалізовано, а тому з неї підлягає стягненню сума заборгованості на кредитом, відсотки, комісія і пеня, усього у загальній сумі 271717,99 грн.

Апеляційний суд не може погодитися повністю з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Згідно із частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статей 526, 530, 610, частини першої статті 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За положеннями статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Пункти 2.3.3.,7.1 договору від 11.10.2007 року передбачають, що відповідач має сплатити суму кредиту до 10.10.2014 року.

Відповідно до п. 2.3.7 договору Банк має право стягнути кредит до настання дати, визначеної у пункті 7.1. договору, в тому числі шляхом звернення стягнення на заставне майно(передання, вилучення та реалізація предмету застави).

З матеріалів справи вбачається, що позивач не оспорює факт передачі відповідачем автомобіля Банку 8 червня 2010 року, надання відповідачем довіреності для його реалізації, проте зазначає, що оригінали документів про передачу автомобіля надати не має можливості до стабілізації ситуації у зоні АТО (а.с.89).

У 2011 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звертався до суду з позовом до ОСОБА_3 про звернення стягнення, але ухвалою Добропільського міськрайонного суду від 12 грудня 2011 року позов залишено без розгляду за заявою банку (а.с.82)

За змістом частини четвертої статті 613 ЦК України боржник за грошовим зобов'язанням не сплачує проценти за час прострочення кредитора, тобто у випадку, якщо кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають iз суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку ( частина перша цієї статті).

Якщо боржник доведе, що не виконав грошового зобов'язання через прострочення кредитора, він звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 625 ЦК України, оскільки порушення грошового зобов'язання у вигляді його прострочення боржником не настало i в такому разі вважається, що виконання зобов'язання відстрочено на час прострочення кредитора (частина друга статті 613 цього Кодексу ).

Позивачем у судовому засіданні не було надано належних доказів, що свідчать про наявність обставин, визначених у ст.613 ЦК України за яких Банк не міг виконати свого обов’язку за договором.

Таким чином, ураховуючи суть взаємопов’язаних кредитних і заставних зобов’язань, факт прийняття кредитором від боржника предмета застави для його подальшої реалізації породжує для кредитора обов’язок вчинити необхідні для цього дії протягом розумного строку (якщо відповідний строк не визначено законом або договором). Ухилення від учинення таких дій зумовлює виникнення прострочення з боку кредитора.

Враховучи викладені обставини , апеляційний суд вважає, що в даному випадку має місце прострочення кредитора та підстави для нарахування відсотків за користування кредитними коштами після передачі боржником автомобіля Банку відсутні , проте це не звільняє від сплати заборгованості за тілом кредиту.

Отже, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту у сумі 31726,90 грн.

Що стосується стягнення відсотків за користування кредитними коштами, то слід зазначити наступне.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права (частина перша статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Як зазначено в правових позиціях Верховного Суду України, які викладені в постановах від 19.03.2014 р. у справі № 6-14цс14, від 18.06.2014 року у справі №6-61цс14, від 1.10.2014 року у справі № 134 цс14, за договором про надання банківських послуг яким встановлено щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг строку позовної давності (ст. 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі – після закінчення кінцевого строку повного погашення кредиту.

У пункті 4.5. договору сторони визначили п’ятирічний строк позовної давності.

Оскільки, автомобіль для реалізації було передано Банку у червні 2010 року, то позивач має право на стягнення відсотків за користування кредитними коштами з жовтня 2007 року по травень 2010 року.

Оскільки погашення заборгованості визначено у договорі шляхом проведення шомісячних платежів строк позовної давності для стягнення відсотків за травень 2010 року сплинув у травні 2015 року та відповідно таким чином і за інші місяці зазначеного періоду.

Позивач звернувся до суду з позовом у лютому 2016 року.

Відповідно до частини 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Проте, відповідно до ч.3 ст.267 ЦК позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач при розгляді справи у суді першої інстанції заявляла про застосування строку позовної давності, а тому у задоволенні позовних вимог Банку про стягнення відсотків за користування кредитними коштами за період з жовтня 2007 року по травень 2010 року слід відмовити у зв’язку із пропуском строку позовної давності, а що стосується стягнення відсотків після травня 2010 року, то мала місце просточення кредитора та правові підстави для стягнення відсотків після травня 2010 року відсутні.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 ЦК України).

Пункти 4.1., 7.4. кредитного договору передбачають, що у разі несвоечасного погашення заборгованості за кредитним договором позичальник сплачує пеню у розмірі 0,15 % від суми простроченої заборгованості за кожний календарний день прострочення але не менш однієї гривні.

З матеріалів справи вбачається, що позивач просив суд стягнути з відповідача пеню за несвоєчасне виконання зобов’язань з жовтня 2007 року по лютий 2016 року у сумі 250582,38 грн. Суд, ухвалюючи рішення, стягнув неустойку лише до 20.04.2014 року у розмірі 128618,52 грн. посилаючись на вимоги Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 2 вересня 2014 року.

Дійсно, відповідно до ст. 2 Закону України від 2 вересня 2014 року № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, а також юридичним особам та фізичним особам - підприємцям, що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція.

Банки та інші фінансові установи, а також кредитори зобов'язані скасувати зазначеним у цій статті особам пеню та/або штрафи, нараховані на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами і договорами позики у період проведення антитерористичної операції.

Відповідно до частини другої статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу,пені) застосовується спеціальна позовна давність в один рік.

Отже, стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцами перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), якого вона нараховується, в межах строку позовної давності за основною вимогою.

Спеціальна позовна давність застосовується за умови подання стороною у спорі відповідної заяви, зробленої до винесення судом рішення.

Оскільки, зі змісту судового рішення вбачається, що під час розгляду справи у суді першої інстанції відповідач заявляла про застосування позовної давності, апеляційний суд вважає, що правові підстави для стягнення неустойки до 20.04.2014 року не підлягають задоволенню через пропуск позивачем строку позовної давності за такими вимогами, а що стосується стягнення неустойки після цієї дати, то вона не може бути нарахована та стягнута відповідно до ст. 2 Закону України від 2 вересня 2014 року № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції».

Вирішуючи позовні вимоги про стягнення комісії у розмірі 11015 гривень апеляційний суд виходить з наступного.

В позовній заяві Банк не зазнанає за які послуги стягується комісія і яким чином вона розрахована.

Зі змісту п.7.1. договору вбачається, що крім основної суми кредиту Банк також надає кошти на винагороду за надання фінансового інструменту у розмірі 0,5 % від суми виданого кредиту щомісячно в період оплати и винагороду за проведення додаткового моніторингу, відповідно до п.6.2. договору.

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

При цьому законодавством визначено декілька наслідків невідповідності правочину нормам актів цивільного законодавства: недійсність правочину або його нікчемність у випадках, визначених законом (стаття 215 ЦК України).

За положеннями частини другої статті 215 ЦК України правочин є нікчемним, якщо його недійсність прямо встановлена законом.

Визнання у такому випадку правочину недійсним в окремому порядку не вимагається.

Зазначені положення законодавства поширюються як на договори як вид правочинів загалом, так і на окремі положення певних видів договорів, зокрема договорів кредиту.

Згідно із частинами першою, третьою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник повернути кр едит та сплатити відсотки.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом «Про захист прав споживачів».

Положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв’язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Встановивши в кредитному договорі сплату щомісячної комісії за надання фінансового інструменту, Банк не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надаються відповідачу.

Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що правові підстави для стягнення суми комісії відсутні.

Ст.141 ЦПК України передбачає, що судовий збір покладається на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

При поданні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» сплачено судовий збір у розмірі 2630,83 гривень (а.с.1). Ціна позову складає 413615,93 грн. Вимоги Банку підлягають задоволенно частково на суму 31726,90грн., що складає 7,6 % від суми заявлених позовних вимог, тому з відповідача підлягає стягненню судові витрати пропорційно до задоволених позовних вимог у сумі 199,8 грн.(2630,83\100*7,6%).

Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є : неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає необхідним рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк » заборгованість за тілом кредиту за кредитним договором від 11.10.2007 року у сумі 31726,90 грн. та 199,8 гривень на відшкодування понесених судових витрат.

В іншій частині у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Керуючись ст.ст.367,374,376,382 ЦПК України апеляційний суд ,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 23 лютого 2018 року скасувати.

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК», ідентифікаційний код юридичної особи 14360570 (01001 м. Київ, вул. Грушевського 1 Д) заборгованість за тілом кредита за кредитним договором № DN80AV00000260 від 11.10.2007 року у сумі 31726 (тридцять одна тисяча сімсот двадцять шість ) гривень 90 копійок.

В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» 199,8 гривень на відшкодування понесених судових витрат.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий Судді