Рішення № 74193582, 23.05.2018, Мар'їнський районний суд Донецької області

Справа 237/4876/17

Номер провадження 2/237/365/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.05.18 м. Курахове

Мар’їнський районний суд Донецької області в складі:

головуючого судді Медведського М.Д.

при секретарі Мишко Д.О.,

за участю позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Курахове цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання дитини,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із позовною заявою про стягнення аліментів на утримання дитини на період навчання.

В обґрунтування своїх вимог зазначила, що вона з 1993 року по серпень 2015 року перебувала з відповідачем у фактичних шлюбних відносинах. 22.11.1999 року у них народилася спільна дитина – син ОСОБА_3, який проживає разом з нею та знаходиться на її утриманні, є дитиною-інвалідом. Відповідач з ними не мешкає. За рішенням Іллічевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 11.09.2015 року відповідач сплачував аліменти на її користь на утримання їх сина. У вересні 2017 року її сина було зараховано до Донецького Національного університету економіки та торгівлі ім. Туган-Барановського у місті Донецьк. Відповідачв в даний час працює водієм в ОСОБА_4, має постійні доходи у вигляді заробітної плати та пенсії, тому має можливість сплачувати аліменти на утримання їх сина на період його навчання. З зазначених підстав просить стягнути з відповідача на її користь аліменти в розмірі 1/3 частини доходу щомісячно на її утримання на період навчання.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги позивача не визнав в повному обсязі, оскільки відповідачу невідомо про навчання дитини, оскільки він не їздить на окуповану територію.

Оцінивши подані в судовому засіданні сторонами усні пояснення, наявні в справі докази, суд зазначає наступне.

Згідно копії свідоцтва про народження серії І-НО № 134970, 22.11.1999 року народився ОСОБА_3, батьками якого зазначені ОСОБА_3 та ОСОБА_1.

Згідно копії рішення Іллічевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 11.09.2015 року стягнено з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 аліменти на користь ОСОБА_5 на утримання неповнолітньої дитини – сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі 1/3 частини з сіх видів заробітку щомісячно, але не менш 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення дитиною повноліття.

Обов’язок утримання дитини батьками згідно ч. 1 ст. 199 СК України виникає лише за наявності обставини продовження навчання дитиною згідно чинного законодавства.

Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Представник відповідача в судовому засіданні не визнав факт навчання сина відповідача ОСОБА_3, оскільки відповідач на окуповані території не їздить та не має відомостей на підтвердження такого факту, відтак вказана обставина підлягає доказуванню позивачем в загальному порядку.

На підтвердження факту навчання дитини позивачем надана копія довідки від 05.10.2017 року Донецького національного університету економіки та торгівлі ім. Михайла Туган-Барановського (ЄДРПОУ 01566057) про те, що ОСОБА_3 є студентом 1 курсу факультету ресторанно-готельного бізнесу та проходить навчання у місті Донецьку. При цьому, дана довідка на підтвердження дійсності містить печатки так званої «ДНР» та підписана в.о декану ОСОБА_6.

Згідно ст. 1 ЗУ «Про вищу освіту» заклад вищої освіти - окремий вид установи, яка є юридичною особою приватного або публічного права, діє згідно з виданою ліцензією на провадження освітньої діяльності на певних рівнях вищої освіти, проводить наукову, науково-технічну, інноваційну та/або методичну діяльність, забезпечує організацію освітнього процесу і здобуття особами вищої освіти, післядипломної освіти з урахуванням їхніх покликань, інтересів і здібностей.

Згідно ч. 3 ст. 2 ЗУ «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькі та Луганських областях» діяльність збройних формувань Російської Федерації та окупаційної адміністрації Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, що суперечить нормам міжнародного права, є незаконною, а будь-який виданий у зв’язку з такою діяльністю акт є недійсним і не створює жодних правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження або смерті особи на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, які додаються відповідно до заяви про державну реєстрацію народження особи та заяви про державну реєстрацію смерті особи.

Згідно публічних відомостей ЄДРПОУ Донецький національний університет економіки та торгівлі ім.. ОСОБА_7 (ЄДРПОУ 01566057) на час розгляду справи має місцезнаходження у м. Кривий Ріг Дніпропетровської області та керівника ОСОБА_8 з 17.10.2014 року, що є загальновідомою обставиною згідно ч. 3 ст. 82 ЦПК України.

Таким чином, суд вважає, що ОСОБА_3 не навчається у Донецькому національному університеті економіки та торгівлі ім. Михайла Туган-Барановського (ЄДРПОУ 01566057), що є юридичною особою приватного та публічного права України, оскільки зазначений навчальний заклад не розташовується в м. Донецьку внаслідок окупації. Так само довідки про навчання ОСОБА_3 в м. Донецьку не може бути взята судом до уваги як належний та допустимий доказом в силу ч. 3 ст. 2 ЗУ «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькі та Луганських областях», а інших доказів на підтвердження обставини навчання дитини позивачем не надано.

Суд зауважує, що зазначена позивачем практика ЕСПЛ щодо дійсності документів окупаційної влади не містить висновку про абсолютний характер визнання державами документів окупаційної влади. Суд зазначає, що правовідносини щодо навчання у закладі вищої освіти дитини не можуть розглядатися в контексті приватного правового спору про аліменти як такі, що забезпечують мінімальний рівень життя людини згідно рішення ЄСПЛ «Кіпр проти Туреччини».

В той же час, суд зазначає, що позивач не був в ході судового розгляду позбавлений права підтвердити факт навчання дитини іншими засобами доказування, але в даній справі позивачем не подано будь-яких інших доказів на підтвердження обставини навчання дитини в розумінні ст. 199 СК України.

Згідно ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відтак, позовна заява не підлягає задоволенню, оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами обставину навчання дитини у закладі вищої освіти.

На підставі викладеного, у відповідності зі ст.ст. 263-265 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання дитини – відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Апеляційного суду Донецької області через Мар’їнський суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а особами, які не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Повний текст рішення виготовлений та проголошений 23.05.2018 року.

Суддя М.Д. Медведський

Дата документу 23.05.2018