Рішення № 74192277, 17.05.2018, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/161/18

Провадження № 2/127/54/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 травня 2018 року Вінницький міський суд Вінницької області

в складі: головуючого - судді Воробйова В. В.,

при секретарі Кравчук О.Л.,

відповідача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Вінниці цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, мотивуючи тим, що 15.12.2011 року, між сторонами було укладено договір №б/н, про надання банківських послуг, який складається із заяви, Умов та правил надання банківських послуг.

Згідно з умовами договору, відповідачу було надано кредит в розмірі 4000,00 грн., у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,0% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Відповідач не виконувала належним чином умови кредитного договору, у зв’язку з чим у неї утворилася заборгованість, яка станом на 31.10.2017 року становить 39331,25 грн., з яких заборгованість за кредитом становить 2712,15 грн., заборгованість по процентам за користування кредитом – 30880,50 грн., заборгованість за пенею та комісією за користування кредитом – 3389,49 грн., штраф (фіксована частина) – 500,00 грн., штраф (процентна складова) – 1849,11 грн.

В порушення Умов і правил надання банківських послуг відповідач свої зобов'язання за договором не виконав. Тому позивач змушений був звернутися в суд для захисту своїх прав та інтересів.

В судове засідання представник позивача - ПАТ КБ «Приватбанк» не з'явився, надіслав на адресу суду заяву, якою просив розглядати справу у його відсутність, позовні вимоги підтримує у повному обсязі, просить їх задовольнити.

Згідно із ч. 3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявляти клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідач та її представник в судовому засіданні позовні вимоги не визнали та заперечували щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитом, та просили суд застосувати строки позовної давності до позовних вимог позивача.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що між сторонами 15.12.2011 року, між сторонами було укладено договір №б/н, про надання банківських послуг, який складається із заяви, Умов та правил надання банківських послуг.

Згідно з умовами договору, відповідачу було надано кредит в розмірі 4000,00 грн., у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,0% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки (а.с. 8-31).

Однією із загальних засад цивільного законодавства, зокрема, є свобода договору, що стверджується п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України, а в ч.1 ст. 626 ЦК України зазначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією зі сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Письмову форму договору позивачем та відповідачем при укладенні договору дотримано, що стверджується відповідними письмовими заявами, що підписані відповідачем. (а.с. 6-7).

Згідно із п. 2.1.1.5.6 Умов надання банківських послуг, у разі невиконання зобов'язань за договором, на вимогу банку виконати зобов'язання з повернення кредиту (у тому числі простроченого кредиту та овердрафту), оплати винагороди банку.

Згідно із п. 2.1.1.7.6 Умов надання банківських послуг, - при порушенні позичальником строків платежів по кожному з грошових зобов'язань, передбачених цим договором більш ніж на 30 днів, позичальник зобов'язаний сплатити банку штраф в розмірі 500 грн. + 5% від суми позову.

В порушення Умов і правил надання банківських послуг відповідач свої зобов'язання за договором не виконала. У зв’язку з чим у неї утворилася заборгованість, яка станом на 31.10.2017 року становить 39331,25 грн., з яких заборгованість за кредитом становить 2712,15 грн., заборгованість по процентам за користування кредитом – 30880,50 грн., заборгованість за пенею та комісією за користування кредитом – 3389,49 грн., штраф (фіксована частина) – 500,00 грн., штраф (процентна складова) – 1849,11 грн.. (а.с. 4-5).

Згідно з вимогами ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до ст. 1054 ч. 1 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або за законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.

Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України, кредитор протягом усього часу – до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобов’язання вправі заявити в суді вимоги про повернення тієї частини позики (разом з нарахованими процентами – ст. 1048 ЦК України), що підлягає сплаті.

На підставі вищенаведеного суд вважає позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості за кредитом в розмірі 2712,15 грн., є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Проте суд, вважає необґрунтованим розмір заборгованості по процентам за користування кредитом в сумі 30880,50 грн., оскільки позивачем незаконно було збільшено в односторонньому порядку відсоткову ставку за договором б/н від 15.12.2011 року відповідно до п. 1.1.3.2.3 Умов та правил надання банківських послуг, який не відповідає ст.1056-1 ЦК України.

Зокрема, відповідно до п. 1.1.3.2.3 Умов та правил надання банківських послуг передбачено право банку змінювати тарифи, а також інші умови обслуговування рахунків. При цьому, за винятком випадків зміни розміру наданого кредиту (кредитного ліміту), банк зобов'язаний не менше ніж за 7 днів до введення змін проінформувати клієнта, зокрема у виписці за картрахунком, згідно з п.1.1.3.1.9. Якщо протягом 7 днів банк не одержав повідомлення від клієнта про незгоду зі змінами, то вважається, що клієнт приймає нові умови.

Інших положень, які надають право банку збільшувати процентну ставку за договором та регламентують умови та порядок такого збільшення, зазначені Умови та правила надання банківських послуг не містять.

Суд не може погодитись з доводами позивача, що п. 1.1.3.2.3 Умов та правил надання банківських послуг є двосторонньою домовленістю сторін кредитного договору про право банку в односторонньому порядку збільшувати процентну ставку на свій розсуд.

Зокрема, відповідно до п. 3.5 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10.05.2007 року N 168 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 25.05.2007 року за № 541/13808, банки мають право змінювати процентну ставку за кредитом лише в разі настання події, не залежної від волі сторін договору, яка має безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів банку. Банки не мають права змінювати процентну ставку за кредитом у зв'язку з волевиявленням однієї із сторін (зміни кредитної політики банку).

Згідно з ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», банкам забороняється в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема, збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами або зменшувати її розмір за договорами банківського вкладу (крім вкладу на вимогу), за винятком випадків, встановлених законом.

У документах, які у своїй сукупності складають укладений між сторонами кредитний договір, всупереч ч. 1 ст. 1056-1 ЦК України, не визначено тип процентної ставки (фіксована або змінювана).

Згідно з ч. 3 ст. 1056-1 ЦК України, фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

Порядок застосування змінюваної процентної ставки визначений ч.ч. 4-6 ст. 1056-1 ЦК України.

Зокрема, договором має бути врегульовано періодичність збільшення процентної ставки, умови і порядок такого збільшення, порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу, максимальний розмір збільшення процентної ставки. Повідомлення про збільшення відбувається письмово, не пізніше ніж за 15 днів до дати збільшення.

Як вбачається, позивачем не було дотримано вказаних вимог закону при укладенні договору з відповідачем, а тому не можна вважати, що сторонами було узгоджено право банку в односторонньому порядку, на свій розсуд, збільшувати процентну ставку.

Сама по собі вказівка в Умовах та правилах надання банківських послуг на право банку змінювати тарифи, з огляду на вимоги закону, є недостатньою.

Окрім цього, відповідно до правової позиції викладеної в постанові Верховного Суду України від 11.10.2017 року у справі № 6-1374цс17, боржник вважається належно повідомленим про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку в тому разі, якщо банк не лише відправив на адресу такого боржника листа про зміну умов кредитного договору, а й довів факт його вручення адресатові під розписку.

Однак, позивачем не надано суду доказів про вручення відповідачеві під розписку повідомлення про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку, а тому таке збільшення є незаконним також і з цих підстав.

Таким чином, суд вважає, що з відповідача на користь банку підлягає стягненню заборгованість за процентами у період по 31.08.2014 року виходячи з діючої на час укладення кредитного договору ставки, тобто 30 % річних.

У висловленій правовій позиції, викладеній у постанові від 19.03.2014 року у справі № 6-14цс14, Верховний Суд України зазначає, що відповідно до правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності (ст. 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору.

Судом не встановлено та позивачем не надано доказів, що відповідачу видавалася нова картка. Відтак, суд дійшов висновку, що з відповідача слід стягувати на користь банку за період з 01.09.2014 року по 31.10.2017 року заборгованість по процентам згідно облікової ставки Національного банку України, адже позивачем не надано суду доказів про існування між сторонами домовленості про встановлення договором розміру процентів після спливу визначеного у договорі строку їх повернення.

Суд зазначає, що розмір заборгованості по процентам станом на 31.08.2014 року становить 100,68 грн. (розрахунок заборгованості по процентам за період з 15.12.2011 року по 31.08.2014 року згідно процентної ставки 30,00 % річних) (а.с. 5).

Розрахунок розміру заборгованості по процентам за період з 01.09.2014 року по 31.10.2017 року (дата станом на яку позивач просить стягнути заборгованість) становить 1607,43 грн.

(Розрахунок: 2712,15 х 12.5 % (період з 01.09.2014 по 12.11.2014 року = 73 дні) = 339,02 : 360 (кількість днів в році, що визначена домовленістю сторін при укладенні договору) х 73 дні = 68,75 грн.; 2712,15 х 14 % (період з 13.11.2014 по 05.02.2015 року = 86 днів) = 379,70 : 360 х 86 днів = 90,71 грн.; 2712,15 х 19,5 % (період з 06.02.2015 по 03.03.2015 року = 26 дні) = 528,87 : 360 х 26 = 38,20 грн.; 2712,15 х 30 % (період з 04.03.2015 по 27.08.2015 року = 177 днів) = 813,65 : 360 х 177 = 400,04 грн.; 2712,15 х 27 % (період з 28.08.2015 по 24.09.2015 року = 28 днів) = 732,28 : 360 х 28 = 56,96 грн.; 2712,15 х 22 % (період з 25.09.2015 по 31.12.2015 року = 98 днів) = 596,67 : 360 х 98 = 162,43 грн.; 2712,15 х 22 % (період з 01.01.2016 по 21.04.2016 року = 112 днів) = 596,67 : 360 х 112 = 185,63 грн.; 2712,15 х 19 % (період з 22.04.2016 по 26.05.2016 року = 35 днів) = 515,30 : 360 х 35 = 50,10 грн.; 2712,15 х 18 % (період з 27.05.2016 по 23.06.2016 року = 28 дні) = 488 : 360 х 28 = 37,97 грн.; 2712,15 х 16,5 % (період з 24.06.2016 по 28.07.2016 року = 35 дні) = 447,50 : 360 х 35 = 43,51 грн.; 2712,15 х 15,5 % (період з 29.07.2016 по 15.09.2016 року = 49 дні) = 420,38 : 360 х 49 = 57,22 грн.; 2712,15 х 15 % (період з 16.09.2016 по 27.10.2016 року = 42 дні) = 406,82 : 360 х 42 = 47,46 грн.; 2712,15 х 14 % (період з 28.10.2016 по 31.12.2016 року = 65 днів) = 379,70 : 360 х 65 = 68,56 грн.; 2712,15 х 14 % (період з 01.01.2017 по 13.04.2017 року = 103 днів) = 379,70 : 360 х 103 = 10,64 грн.; 2712,15 х 13 % (період з 14.04.2017 по 25.05.2017 року = 42 днів) = 352,58 : 360 х 42 = 41,13 грн.; 2712,15 х 12,5 % (період з 26.05.2017 по 26.10.2017 року = 154 дні) = 339,02 : 360 х 154 = 145,03 грн.; 2712,15 х 13,5 % (період з 27.10.2017 по 31.10.2017 року = 5 днів) = 366,14 : 360 х 5 = 5,09 грн.

Таким чином, розмір заборгованості по процентам становить 1708,11 грн. (заборгованість по процентам у період по 31.08.2014 року – 100,68 грн. грн.; за період з 01.09.2014 року по 31.10.2017 року – 1607,43 грн.)

В іншій частині позовні вимоги про стягнення процентів суд вважає безпідставними, оскільки позивачем не надано доказів про існування між сторонами домовленості про встановлення договором розміру процентів, а збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку є неправомірним, а тому такі проценти слід обраховувати виходячи із облікової ставки НБУ.

Щодо стягнення з відповідача заборгованості за пенею та комісією в розмірі 3389,49 грн., та штрафів в розмірі 500,00 грн., та 1849,11 грн., суд вважає, що в задоволенні вказаної частини позовних вимог слід відмовити з наступних причин.

Згідно ст.ст. 546, 549, 550 ЦК України, виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до ст. 61 Конституції України, ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Умовами кредитного договору, а саме пунктами 1.1.5.21, 1.1.5.25 передбачено застосування пені як виду цивільно-правової відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по даному договору, внаслідок чого нарахування пені відбувається за кожний день прострочення.

У той самий час, згідно з пунктами 1.1.5.20, 2.1.1.12.7.4, 2.1.1.12.8.1 Умов та правил надання банківських послуг передбачена сплата штрафів як виду цивільно-правової відповідальності за невиконання або неналежне виконання грошових зобов'язань по кредитному договору, процентів за користування кредитом, комісії за обслуговування.

Враховуючи викладене вище та відповідно до статті 549 ЦК України, штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 21 жовтня 2015 року № 6-2003цс15 та у постанові від 11 жовтня 2017 року № 6-1374цс17.

Крім того, щодо стягнення штрафу у фіксованій частині з відповідача, суд враховує, що відповідно до положень ЦК України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання і не може визначатися в твердому (фіксованому) розмірі. Натомість, позивач просить стягнути з відповідача з поміж іншого штраф, який складається з фіксованої частини в розмірі 500,00 грн., що суперечить положенню ч.2 ст. 549 ЦК України, тому позов в цій частині задоволенню також не підлягає.

Аналогічна правова позиція, щодо правової природи штрафу та пені як видів неустойки і можливості їх одночасного застосування за порушення цивільно - правового зобов'язання сформована в Постанові Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року, у справі № 6-116цс13.

Тому, суд дійшов висновку, що в задоволенні позовних вимог в частині стягнення заборгованості по штрафах слід відмовити.

Необґрунтованими суд вважає також нарахування пені в розмірі 3389,49 грн., з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Умовами договору, а саме п.2.1.1.12.6.1 передбачено застосування пені як виду цивільно-правової відповідальності за виникнення прострочених зобов'язань на суму від 100 грн., включаючи прострочення зобов'язань, передбачених п.2.1.1.12.6.2., 2.1.1.12.8.1 Умов та правил.

Даним пунктом визначено, що пеня це базова процентна ставка по договору / 30 (нараховується за кожний день прострочення кредиту) + 50 грн. (одноразово). Пеня нараховується в день нарахування процентів по кредиту.

У той же час, з наданого позивачем розрахунку заборгованості за договором б/н від 15.12.2011 року, вбачається, що станом на 31.10.2017 року, відповідачу нараховувалася пеня щомісячно в твердій грошовій сумі (100 грн.), а не у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання, як передбачено ч. 3 ст. 549 ЦК України.

Як вбачається з умовд оговору, пеня складається з двох частин: відсоткової, що нараховується за кожний день порушення зобов'язання та твердої суми. Відсоткова частина позивачем не нараховувалась, а лише пред'явлено до стягнення тверду частину 100 гривень щомісячно.

Тому, суд вважає, що завчасне визначення пені у твердій сумі не є пенею у розумінні закону, оскільки пеня обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України), а тому вказані щомісячні нарахування не можуть бути стягнуті як пеня.

Суд критично ставиться та не бере до уваги твердження представника відповідача щодо застосування до позовних вимог про стягнення заборгованості строку позовної давності три роки, зважаючи на наступне.

Згідно ч. 1 ст. 264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (ч. З ст. 264 ЦК України).

Судом було встановлено, що відповідачем були вчинені дії, що свідчать про визнання ним свого боргу перед Банком. Зокрема, згідно виписки за договором, ОСОБА_1, неодноразово здійснювала погашення заборгованості останнє з яких було внесено 05.04.2015 року (а.с. 4-5), в той час, коли позивач звернувся до суду з позовом до відповідача 03.01.2018 року, — до спливу строку позовної давності.

Враховуючи наведене суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню а саме заборгованість в сумі 4420,26 грн. (чотири тисячі чотириста двадцять гривень 26 коп.), з яких 2712,15 грн., - заборгованість за кредитом та 1708,11 грн. – заборгованість по процентам за користування кредитом

При подачі позову до суду позивачем було сплачено судовий збір в розмірі 1600,00 грн. Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно до задоволених вимог, а саме в розмірі 179,84 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 253, 256, 261, 267, 525, 526, 530, 611-612, 625, 629, 638, 1048, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 10 12, 13, 89, 141, 259, 263-265, 280-282, 352, 354, 355 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість в сумі 4420,26 грн. (чотири тисячі чотириста двадцять гривень 26 коп.), з яких 2712,15 грн., - заборгованість за кредитом та 1708,11 грн. – заборгованість по процентам за користування кредитом

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» судовий збір в сумі 179,84 грн. (сто сімдесят дев’ять гривень 84 коп.).

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Згідно вимог ст. 265 ч. 5 п. 4 ЦПК України:

Позивач: Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (адреса місцезнаходження: м. Київ, вул. Грушевського, 1-Д, код ЄДРПОУ 14360570, рахунок №29092829003111).

Відповідач: ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, адреса реєстрації: вул. Серафімовича, 62, м. Вінниця, ідентифікаційний номер: НОМЕР_1.

Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Апеляційного суду Вінницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення суду складено 22.05.2018 року.

Суддя: