Рішення № 74190538, 24.05.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

24.05.2018

Справа № 910/2007/18

Суддя Мудрий С.М., розглянувши справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Ковальська-Житлосервіс"

до приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд"

про стягнення 15 599,55 грн.

Представники сторін: не викликались.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Ковальська-Житлосервіс” звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до приватного акціонерного товариства “Холдингова компанія “Київміськбуд” про стягнення 15 599,55 грн. заборгованості за житлові комунальні послуги з урахуванням інфляційних втрат та 3% річних, які нараховані відповідачу як власнику нежилих приміщень №№1,2,3 балкон 30%, балкон 30%, балкон 30%, (групи приміщень № 197), площею 110,10 кв. м.

Ухвалою господарського суду від 26.02.2018 вищевказану позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу десятиденний строк для усунення її недоліків з дня вручення цієї ухвали.

13.03.2018 року до канцелярії суду позивач подав заяву про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 15.03.2018 р. відкрито провадження у справі. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

27.03.2018 року до канцелярії суду відповідачем подано відзив, а 10.04.2018 року заяву про застосування строків позовної давності.

10.03.2018 року до канцелярії суду позивачем подано відповідь на відзив.

20.04.2018 року до канцелярії суду відповідач подав заперечення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.

Товариство з обмеженою відповідальністю “Ковальська-Житлосервіс” є обслуговуючою та експлуатуючою організацією будинку № 8-Б по вул. Гмирі у м. Києві, в якому розташовані нежилі приміщення №№ 1, 2, 3, балкон 30%, балкон 30 %, (групи приміщень № 197) загальною площею 110,10 кв.м.

Згідно свідоцтва про право власності від 04.04.2011р., вищезазначені приміщення належать на праві приватної власності приватному акціонерному товариству “Холдингова компанія Київміськбуд”.

Відповідно ч.1 статті 322 ЦК України, власник зобов’язаний утримувати майно, що йому належить.

Згідно з ч. 2 ст. 382 Цивільного кодексу України, власникам квартир та нежитлових приміщень у дво- або багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території.

Згідно ст. 360 Цивільного кодексу України, співвласник, відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності, зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.

Тариф та структура тарифу на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій по будинку №8-Б по вул. Гмирі у м. Києві були встановлені розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №1047 від 23.06.2011р. в розмірі 3,64 грн. за 1 кв.м. загальної площі приміщення, що належить відповідачу, за місяць (з ПДВ).

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оскільки відповідач є власником нежилих приміщень в будинку №8-Б по вул. Гмирі у м. Києві, то має сплачувати внески на утримання будівель і споруд та прибудинкових територій.

Згідно з статтею 1 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Відносини між суб'єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг, і фізичною та юридичною особою, яка отримує або має намір отримувати послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення регулюються Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 р. N 630 (далі – Правила).

Згідно з п. 18 Правил розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк.

Відповідач, заперечуючи проти задоволення позову, у своєму письмовому відзиві зазначає суду про те, що між сторонами не може виникати жодних зобов’язань через відсутність укладеного договору.

Суд не погоджується з даною позицією відповідача, з огляду на наступне.

В силу частин 1, 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності: завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти; цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Згідно з статтею 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій; 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків; 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд.

Відповідно до ч. 3 статті 16 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" комунальні послуги надаються споживачу безперебійно, за винятком часу перерв на:

1) проведення ремонтних і профілактичних робіт виконавцем/виробником за графіком, погодженим з виконавчими органами місцевих рад або місцевими державними адміністраціями згідно з нормативними документами. Допустима тривалість перерв у наданні послуг, їх періодичність встановлюються Кабінетом Міністрів України на підставі стандартів, нормативів, норм, порядків та правил експлуатації, проведення випробувань теплових мереж, поточного і капітального ремонтів, реконструкції об'єктів житлового фонду;

2) міжопалювальний період для систем опалення, рішення про початок та закінчення якого приймається виконавчими органами відповідних місцевих рад або місцевими державними адміністраціями виходячи з кліматичних умов згідно з правилами та іншими нормативними документами;

3) ліквідацію наслідків аварій або дії обставин непереборної сили. Перерва у наданні комунальних послуг, яка виникла внаслідок аварії або дії обставин непереборної сили, має бути ліквідована у найкоротші терміни, що визначаються нормативними документами. Якщо ліквідація наслідків аварії або дії обставин непереборної сили потребує більше однієї доби, виконавець/виробник спільно з органами місцевого самоврядування здійснює заходи щодо зменшення її негативного впливу на споживачів.

Згідно з п. 5 ч. 3 статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами законодавства споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 15.05.2014 р. у справі № 5011-31/17255-2012.

Позивачем в повній мірі виконувалися зобов’язання по наданню житлово-комунальних послуг.

Жодних підтверджень щодо не надання та/або надання не в повному обсязі житлово-комунальних послуг відповідач позивачу не надавав.

Згідно п. 1 ст. 222 Господарського кодексу України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

Згідно п. 6 ст. 222 Господарського кодексу України претензія розглядається в місячний строк з дня її одержання, якщо інший строк не встановлено цим Кодексом або іншими законодавчими актами. Обґрунтовані вимоги заявника одержувач претензії зобов'язаний задовольнити.

Позивач 03.07.2017 року надсилав відповідачу претензію про сплату заборгованості від 30.06.2017р. за № 863, яка була отримана представником відповідача згідно відмітки в рекомендованому повідомлені 04.07.2017р., але на час подачі позовної заяви до суду, жодних відповідей від відповідача на адресу позивача не надходило.

Таким чином, нарахування за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій були розпочаті з 04.07.2014р.

Послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій по будинку 8-Б по вул. Гмирі у м. Києві надавались позивачем до 30.09.2016р.

Судом встановлено, що відповідач є власником нежитлового приміщення за адресою : будинку № 8-Б по вул. Гмирі у м. Києві та споживає комунальні послуги, які надає позивач.

Однак, відповідач в порушення умов взятих на себе зобов’язань, не виконав останнього, плату за надані послуги надані в період з липня 2014 по вересень 2016 повністю не вніс, в результаті чого виникла заборгованість і яка, за розрахунками позивача становить 10 768,81 грн.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач не виконав свої зобов’язання перед позивачем, про що свідчить розрахунок заборгованості за надані комунальні послуги по нежилому приміщенню за адресою: будинок № 8-Б по вул. Гмирі у м. Києві.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

З урахуванням викладеного, зважаючи на те, що будь-яких доказів щодо оплати заборгованості, відповідачем до суду не представлено, суд дійшов висновку, що обґрунтованими є позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача боргу з надання послуг в сумі 10 768,81 грн.

Проте, відповідач просив застосувати строк позовної давності.

У відповідності до положень пункту 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 року “Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів” за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Відповідно до ч.3 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до ч.3 статті 254 ЦК України строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Згідно з статтею 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Відповідно до ст.ст. 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 1 статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч.5 статті 261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252 - 255 ЦК України.

Як вбачається з матеріалів справи, позовна заява надійшла до суду 21.02.2018 року.

Положеннями пункту 4.4.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 року “Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів” визначено, що з урахуванням положення частини четвертої статті 51 Господарського процесуального кодексу України днем подання позову слід вважати дату поштового штемпеля підприємства зв'язку, через яке надсилається позовна заява (а в разі подання її безпосередньо до господарського суду - дату реєстрації цієї заяви в канцелярії суду).

Відповідно до ч.4 статті 257 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

З огляду на вищевикладене та беручи до уваги те, що позивач звернувся до суду 21.02.2018 року та не зазначив жодних правових підстав для визнання поважними причин пропуску ним строку позовної давності, тому у відповідності до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив строку позовної давності є підставою для відмови у позові в частині стягнення заборгованості за період з липня 2014 року по лютий 2015 року.

Таким чином задоволенню підлягає заборгованість в період з лютого 2015 року по вересень 2016 року в сумі 8 015,20 грн.

Також, позивач просить стягнути з відповідача три проценти річних в розмірі 752,98 грн. та індекс інфляції в розмірі 4 077,76 грн. за період з серпня 2014 року по 31.12.2017 року.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки, вимоги щодо стягнення трьох процентів річних та індексу інфляції за період з липня 2014 року по лютий 2015 року є похідними від основного боргу в цей період, тому вони також не підлягають задоволенню в заявленій частині.

Розрахунок трьох процентів річних:

Сума боргу (грн)

Період прострочення

Кількість днів прострочення

Розмір процентів річних

Загальна сума процентів

400.76

21.03.2015 - 21.04.2015

32

3 %

1.05

801.52

21.04.2015 - 21.05.2015

31

3 %

2.04

1202.28

21.05.2015 - 21.06.2015

32

3 %

3.16

1603.04

21.06.2015 - 21.07.2015

31

3 %

4.08

2003.80

21.07.2015 - 21.08.2015

32

3 %

5.27

2404.56

21.08.2015 - 21.09.2015

32

3 %

6.32

2805.32

21.09.2015 - 21.10.2015

31

3 %

7.15

3206.08

21.10.2015 - 21.11.2015

32

3 %

8.43

3606.84

21.11.2015 - 21.12.2015

31

3 %

9.19

4007.60

21.12.2015 - 21.01.2016

32

3 %

10.54

4408.36

21.01.2016 - 21.02.2016

32

3 %

11.59

4809.12

21.02.2016 - 21.03.2016

30

3 %

11.86

5209.88

21.03.2016 - 21.04.2016

32

3 %

13.70

5610.64

21.04.2016 - 21.05.2016

31

3 %

14.30

6011.40

21.05.2016 - 21.06.2016

32

3 %

15.81

6412.16

21.06.2016 - 21.07.2016

31

3 %

16.34

6812.92

21.07.2016 - 21.08.2016

32

3 %

17.92

7213.68

21.08.2016 - 21.09.2016

32

3 %

18.97

7614.44

21.09.2016 - 21.10.2016

31

3 %

19.40

8015.20

21.10.2016 - 31.12.2017

437

3 %

287.89

Розрахунок індексу інфляції:

Період заборгованості

Сума боргу (грн.)

Сукупний індекс інфляції за період

Інфляційне збільшення суми боргу

Сума боргу з врахуванням індексу інфляції

21.03.2015 - 21.04.2015

400.76

1.140

56.11

456.87

21.04.2015 - 21.05.2015

801.52

1.022

17.63

819.15

21.05.2015 - 21.06.2015

1202.28

1.004

4.81

1207.09

21.06.2015 - 21.07.2015

1603.04

0.990

-16.03

1587.01

21.07.2015 - 21.08.2015

2003.80

0.992

-16.03

1987.77

21.08.2015 - 21.09.2015

2404.56

1.023

55.30

2459.86

21.09.2015 - 21.10.2015

2805.32

0.987

-36.47

2768.85

21.10.2015 - 21.11.2015

3206.08

1.020

64.12

3270.20

21.11.2015 - 21.12.2015

3606.84

1.007

25.25

3632.09

21.12.2015 - 21.01.2016

4007.60

1.009

36.07

4043.67

21.01.2016 - 21.02.2016

4408.36

0.996

-17.63

4390.73

21.02.2016 - 21.03.2016

4809.12

1.010

48.09

4857.21

21.03.2016 - 21.04.2016

5209.88

1.035

182.35

5392.23

21.04.2016 - 21.05.2016

5610.64

1.001

5.61

5616.25

21.05.2016 - 21.06.2016

6011.40

0.998

-12.02

5999.38

21.06.2016 - 21.07.2016

6412.16

0.999

-6.41

6405.75

21.07.2016 - 21.08.2016

6812.92

0.997

-20.44

6792.48

21.08.2016 - 21.09.2016

7213.68

1.018

129.85

7343.53

21.09.2016 - 21.10.2016

7614.44

1.028

213.20

7827.64

21.10.2016 - 31.12.2017

8015.20

1.168

1343.04

9358.24

Таким чином, за перерахунком суду загальний розмір трьох процентів річних становить 485,01 грн. та загальний розмірі індексу інфляції становить 2 056,40 грн. та вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України (завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 ГПК України.

Згідно зі ст. 79 ГПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов’язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен із доводів сторін.

Судовий збір згідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ч. 3,4 ст. 13, ч.1 ст. 73, ст.ст. 79, 123, 129, 236-238, 240-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з приватного акціонерного товариства “Холдингова компанія “Київміськбуд” (01010, м. Київ, вулиця Михайла Омеляновича-Павленка, будинок 4/6, ідентифікаційний код 23527052) на користь товариства з обмеженою відповідальністю “Ковальська-Житлосервіс” (02140, м. Київ, вулиця Єлизавети Чавдар, будинок 3, ідентифікаційний код 32912720) основний борг в розмірі 8 015 (вісім тисяч п'ятнадцять) грн. 20 коп., три проценти річних в розмірі 485 (чотириста вісімдесят п’ять) грн. 01 коп., індекс інфляції в розмірі 2 056 (дві тисячі п’ятдесят шість) грн. 40 коп. та судовий збір в розмірі 1 192 (одна тисяча сто дев’яносто дві) грн. 35 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до ч. 1, 2 статті 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.М. Мудрий