Рішення № 74183919, 23.05.2018, Новобаварський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Харкова)

Справа № 639/6849/15

2/639/22/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 травня 2018 року Жовтневий районний суд м. Харкова

у складі: головуючого - судді Іванової І.В.,

за участю секретаря – Тущенко Т.В.,

за участю позивача за первісним позовом,відповідача за зустрічним

позовом ОСОБА_1,представника позивача первісним позовом,відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, представника відповідача за первісним позовом , позивача за зустрічним позовом ОСОБА_3, відповідача за первісним позовом , третьої особи за зустрічним позовом ОСОБА_4, представника відповідача за первісним позовом , третьої особи за зустрічним позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_6, ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета позову Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_7 про визначення частки спільним майном подружжя, визнання договору дарування недійсним, визнання права власності, за зустрічним позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_1, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета позову ОСОБА_4, ОСОБА_8 Харківська державна нотаріальна контора про усунення від права на спадкування , суд -

В С Т А Н О В И В:

06.08.2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_9, ОСОБА_4, третя особа приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_7 про визнання частково недійсним договору дарування, визнання права власності на ј частину житлового будинку з надвірними будівлями, розташованого за адресою м. Харків, пров. Путепровідний,3 у порядку спадкування за законом.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 07 серпня 2015 року відкрито провадження та справу призначено до розгляду.

Ухвалою судді Жовтневого районного суду м. Харкова від 07.08.2015 року було задоволено заяву позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову.

15.09.2015 року до суду звернувся ОСОБА_9 з позовом до ОСОБА_1 усунення від права на спадкування, яка була прийнята до розгляду з первісним позовом ОСОБА_1 згідно ухвали Жовтневого районного суду м. Харкова від 15.09.2015 року.

12.10.2015 року представник позивача за первісним позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 надала до суду заяву про уточнення позовних вимог та просила визнати житловий будинок за адресою м. Харків, пров. Путепровідний,3 спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_9 та ОСОБА_1, яка померла 05.09.2007 року.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 03.11.2015 року провадження по вищевказаній справі було зупинено до залучення до участі у справі правонаступників відповідача ОСОБА_9, який вибув з процесу у зв’язку зі смертю.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 12.07.2016 року провадження по вказаній вище справі було відновлено.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 02.08.2016 року до участі у справі були залучені у якості правонаступників відповідача за первісним позовом і позивача за зустрічним позовом ОСОБА_9, його синів ОСОБА_1 та ОСОБА_6.

18.05.2017 року позивачем за первісним позовом ОСОБА_1 та його представником ОСОБА_2 було подано заяву про зміну предмета позову.

21.07.2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у здійсненні права щодо користування і розпорядження власністю.

Відповідно до ухвали Жовтневого районного суду м. Харкова від 21.07.2017 року у прийнятті зустрічного позову ОСОБА_4 було відмовлено.

Відповідно до останньої редакції позову позивача за первісним позовом ОСОБА_1, відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_1 та його представника, вони просять суд визнати, що частка померлої 05.09.2007 року ОСОБА_1 в праві спільної сумісної власності на будинок за адресою м. Харкоів , пров. Путепрвідний , 3, становила - 1/2 частину спільного майна подружжя; визнати недійсним договір від 21.07.2009 року ,посвідчений приватним нотаріусом Харківського нотаріального округу ОСОБА_7 , зареєстрований в реєстрі за №2026 про дарування ОСОБА_9 на користь ОСОБА_4 житлового будинку з надвірними будівлями за адресою м. Харків пров. Путепровідний , буд 3, реєстраційний номер майна 2178490., визнати за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_10 , яка померла 05.09.2007 року право власності на ј частину житлового будинку з надвірними будівлями за вказаною вище адресою та в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_9, який помер 26.09. 2015 року , право власності на 3/8 частини житлового будинку з надвірними будівлями за даною адресою.

Позовні вимог позивач за первісним позовом ОСОБА_1 обґрунтовує наступним. Так, позивач за первісним позовом ОСОБА_1 зазначає, що підписуючи спірний договір дарувальник ОСОБА_9 помилявся щодо фактичних обставин правочину ,які мають істотне значення,що вплинуло на його волевиявлення. В силу свого похилого віку та стану здоров’я він неправильно сприйняв своє право на відчуження вказаного будинку та не розумів , що на момент здійснення правочину ј частина будинку належала позивачу у порядку спадкування після смерті ОСОБА_1 (мати позивача, далі за текстом – спадкодавець), яка померла 05.09.2007 року . Правовстановлюючі документи на будинок були оформлені на батька ОСОБА_9. Але цей будинок був придбаний батьком за договором купівлі-продажу під час їх перебування у зареєстрованому шлюбі,тому він був спільною сумісною власністю власністю батьків відповідно до ст. 60 СК України. Закон не пов’язує право власності іншого з подружжя з моментом поділу спільного сумісного майна в натурі або будь- яким іншим способом оформлення права власності. Згідно зі ст. 1226 ЦК України частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах . За змістом вказаної норми випливає, що частка майна одного з подружжя у спільній сумісній власності входить до спадщини після смерті цього подружжя та спадкується спадкоємцями на загальних підставах. Зі змістом норм статей 1268-1269 ЦК України порядок прийняття спадщини встановлюється залежно від того , чи проживав постійно спадкоємець разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини та від особливостей правового статусу спадкоємця як малолітньої, неповнолітньої , недієздатної особи або ж особи, цивільна дієздатність якої обмежена. Спадкоємцями матері першої черги за законом на момент відкриття спадщини були ОСОБА_9 (чоловік померлої), ОСОБА_6 (син померлої) та він (другий син померлої), які у рівних частках кожний мали право на отримання від Ѕ частини будинку , що належала спадкодавцю ОСОБА_1. Інших спадкоємців у спадкодавця за законом немає а заповіту вона не склала. ОСОБА_6 на момент смерті матері ОСОБА_1 проживав окремо та у встановлений термін до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини не звертався, тому в силу частини 1 статті 1272 ЦК України він вважається таким, що не прийняв спадщину. Він та ОСОБА_9 прийняли спадщину в силу ч. 3 ст. 1268 ЦК України. З ряду причин, (зокрема відсутності коштів) на момент здійснення спірного договору дарування ніхто зі спадкоємців не звертався до нотаріуса із заявою про оформлення права на спадщину. І хоча існує безумовний обов’язок спадкоємця оформити право на спадщину , у складі якої є нерухоме майно, проте, немає законодавчих гарантій виконання цього обов’язку . Це обумовлює невизначений правовий статус нерухомого майна та неможливість здійснення цивільно- правових угод щодо нього. Проте , оскільки за документами право власності на спірну будівлю було оформлено саме на батька ОСОБА_9, він помилково вважав , що має право розпоряджатися будинком цілком за власним бажанням. Крім того, він декілька разів повідомляв йому , що склав заповіт, якім будівлю заповів другому сину – ОСОБА_6. У нього не було підстав не вірити цьому, оскільки це підтверджувалось фактом знаходження всіх документів на будівлю саме у ОСОБА_6. До того ж дарувальник ОСОБА_9 продовжував фактично володіти та користуватися будинком після складання спірного правочину.. Після смерті ОСОБА_9, обдарований ОСОБА_4 майном не користується та своїми діями щодо самовільного відключення будинку від усіх комунікацій завдає шкоди і знищує будинок. Відповідно до ч. 1 ст. 229 ЦК України , якщо особа , яка вчинила правочин помилялася щодо обставин , які мають істотне значення , такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов’язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків , встановлених законом. З наведених вище обставин вбачається, що укладанням договору дарування будинку 21.07.2009 року ОСОБА_4 , він фактично позбавлений права на спадкування належної йому за законом ј частки будинку після смерті матері. Крім того , спірний договір дарування суперечить його правам та інтересам як непрацездатної особи з інвалідністю, яка є сином дарувальника, що є порушенням частини шостої статті 203 ЦК України. Його статус як непрацездатного інваліда другої групи з дитинства підтверджується довідкою МСЕК, що є в матеріалах справи. Проте , на дату подання даної заяви дарувальник за спірним договором ОСОБА_9 помер, його правонаступниками є спадкоємці він та ОСОБА_6, які у встановлений ч. 1 ст. 1270 ЦК України шестимісячний строк звернулися з письмовою заявою про прийняття спадщини до нотаріальної контори. Інших спадкоємців померлого ОСОБА_9 немає. За фактом смерті ОСОБА_8 Харківською нотаріальною конторою заведена спадкова справа №58059085. Він та його батько ОСОБА_9 прийняли спадщину та отримали у власність по ј частини будинку кожний у порядку спадкування за законом. Розмір частки будинку , що належить до власності ОСОБА_9 (батька) після смерті ОСОБА_11 на момент складання спірного договору дарування складає ѕ , а його – ј частка. При застосування наслідків недійсності договору кожний з двох спадкоємців ОСОБА_9 отримує по Ѕ частини спадщини, до якої належить ѕ частини спірного будинку. Таким чином , його частка у власності на частину житлового будинку , що спадкується ним після смерті батька , складає 3/8 частини.

У судовому засіданні позивач за первісним позовом , відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_1 та його представник позов підтримали у повному обсязі та надали пояснення відповідні вищенаведеному.

Відповідач за первісним позовом , позивач за зустрічним позовом ОСОБА_6 та його представник позов не визнали та пояснили, що позивачем за первісним позовом та його представником не зазначено в чому саме полягає помилка ОСОБА_9 при укладенні договору дарування на ім’я ОСОБА_4 та не надано доказів такому факту. Пояснили,що ОСОБА_9 свідомо подарував спірний будинок онукові ОСОБА_4 та ні в чому не помилявся.

Відповідач за первісним позовом, позивач за зустрічним позовом ОСОБА_4 та його представник ОСОБА_5 позов ОСОБА_1 не визнали та пояснили, що відповідно до вимог ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, є підставою для відмови у позові. Так, позивач за первісним позовом повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого ст. 60 ЦПК України про обов’язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше. Отже, позивач за первісним позовом ОСОБА_1 знав про дарування будинку, але думав, що він подарований братові , а вже з 2011 року знав конкретно, що власник його племінник , але сподівався на продаж будинку. Позивач за первісним позовом ОСОБА_1 не довів у суді про неможливість довідатися про порушення свого цивільного права і своєчасно звернутися за захистом до суду. Окрім цього , після смерті матері ОСОБА_1 ніхто не заважав звернутися до нотаріуса з відповідною заявою про визначення частки померлого у спільному майні у натурі. Відповідно до п. 224 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, нотаріус може видати свідоцтво про право на спадщину за законом чи заповітом після смерті одного з учасників спільної сумісної власності лише після виділення чи визнання частки померлого у спільному майні. Якщо у спільному майні подружжя правовстановлюючий документ на таке майно оформлений на того з подружжя, що є живим, нотаріус вимагає його письмову згоду на виділ на ім’я померлого його частки в спільному майні. ОСОБА_1 не звернувся з такою заявою ,що підтверджується відповіддю нотаріуса. Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентовано статтею 63 СК України, згідно якої дружина та чоловік мають рівні права на володіння , користування і розпорядження майном , що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпорядження спільним сумісним майном подружжя може відбуватися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна , що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя. Спадкування є іншим видом набуття особистої приватної власності кожного з подружжя. При цьому до складу спадщини входять усі права та обов’язки що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті; не входять до складу спадщини права та обов’язки , що нерозривно пов’язані з особою спадкодавця. Тому , у складі спадщини може перебувати будь-яке майно , крім прав та обов’язків , нерозривно пов’язаних з особою спадкодавця. Визначення судами частки подружжя у праві спільної сумісної власності на нерухоме майно за померлим суперечить вимогам закону, так як не можуть бути вирішені питання про права осіб, які не є сторонами процесу у зв’язку зі смертю, так як вони не мають цивільної процесуальної правоздатності та дієздатності. На думку представника відповідача за первісним позовом ОСОБА_4, у складі спадщини після смерті матері позивача будь-яке майно взагалі відсутнє. Так як за життя спадкодавець ОСОБА_1 не набула права власності на житловий будинок у встановленому законодавством порядку , то і спадкоємець (ОСОБА_1В.),також не набуває права власності у порядку спадкування. ОСОБА_9 мав право на свій розсуд розпорядитися належним йому будинком. Протягом двох років позивач не звертався до нотаріуса після смерті матері,так як між батьком і синами (братами) була домовленість та згода. Такий тривалий час очікування з боку позивача говорить лише проте,що він , знаючи позицію батька щодо нього, очікував такого погіршання здоров’я батька , аби він міг вплинути на нього та відстояти своє та дружини рішення про дарування будинку онукові. Подання позову ОСОБА_1 призвело до подання його батьком ОСОБА_9 зустрічного позову про позбавлення права на спадщину після смерті матері ОСОБА_1. Отже , позивач міг дізнатися хто є власником і мав об’єктивну можливість дізнатися про дарування будинку. Подання зустрічного позову ОСОБА_9 підтверджує, що за життя останній прийняв рішення про усунення молодшого сина ОСОБА_1 від спадщини матері ОСОБА_1.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета позову - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_7 у судове засідання не з’явилася , просила розглядати справу за її відсутністю, надала письмові пояснення , в яких зазначила, що нею 21.07.2009 року за реєстровим номером 2026 було посвідчено договір дарування житлового будинку, за яким ОСОБА_9 подарував ОСОБА_4 житловий будинок з надвірними будівлями №3 загальною площею 55, 3 кв. м., житловою площею 23, 7 кв.м., який знаходиться в м. Харкові , пров. Путепровідний. На липень 2009 року діяла Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України затверджена Наказом МЮУ 03.03.2004 року №20/5, зареєстрованим в МЮУ 3 березня 2004 року за №283/8882. Вищевказаний договір дарування бву посвідчений нею на її робочому місці, в межах нотаріального округу. Особу сторін нею було встановлено за паспортами, і якщо вона посвідчила вищезазначений договір – сумнівів, щодо дієздатності сторін в неї не виникало. Сторони розуміли значення своїх дії, та наслідки вчинюваного правочину. Всі вимоги законодавства щодо змісту та правових наслідків оформлення цього договору , сторонам по договору , нею , нотаріусом, були роз’яснені. У тексті нотаріально посвідченого договору, як і передбаченого Інструкцією, зазначені всі необхідні реквізити сторін , в тому числі і ідентифікаційний номер сторін. Вчинена нотаріальна дія відображена в реєстрі для вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, їй присвоєно окремий порядковий номер, який проставлений на примірниках договору. Вона завжди розповідала сторонам про зміст правочинів, які вони бажали укласти, правові наслідки їх укладення , з’ясовувала вільне волевиявлення кожної зі сторін. Крім того , вона, при посвідченні договорів відчуження нерухомого майна завжди витребувала : правовстановлюючий документ на нерухоме майно ( в конкретному випадку-документ був залишений в справах приватного нотаріуса та приєднаний до примірника договору, що зберігається у справах нотаріуса). В даному випадку правовстановлюючим документом на нерухоме майно був Договір куп віл-продажу житлового будинку , посвідченого 09.11. 2004 року ПН ХМНО ОСОБА_12, згідно п. 62 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. З огляду на вищевикладені посилання на нормативні документи, на думку третьої особи, посвідчений договорі дарування житлового будинку відбулося у рамках чинного законодавства.

04.07.2017 року ОСОБА_6 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про усунення від права на спадкування. Позовні вимоги ОСОБА_6 обґрунтовує тим, що під час шлюбу ОСОБА_9 був придбаний у власність будинок з надвірними будівлями, що розташований в м. Харкові , пров. Путепровідний ,6 , що підтверджується копією договору купівлі-продажу від 09.11.2004 року. В даному будинку був зареєстрований ОСОБА_1 (позивач за первісним позовом) з 07.07.2005 року, який фактично у будинку не проживав . Періодично ОСОБА_1 з’являвся, але у веденні домогосподарства участі не приймав, комунальні платежі не сплачував, будь-якої допомоги престарілим батькам не надавав. Де фактично мешкав та мешкає до цього часу ОСОБА_1, йому не відомо. До смерті ОСОБА_1 , як вона, так і ОСОБА_9 хворіли, дружина знаходилася майже у безпорадному стані. Пенсії не хватало на ліки та сплатити комунальні платежі. На той час батько позивача ОСОБА_9 вже став втрачати зір. Син ОСОБА_1 зовсім не займався і не допомагав батькові піклуватися та утримувати матір, незважаючи на те, що він неодноразово звертався до нього з цим проханням. Запитувала неодноразово і матір ОСОБА_1 чому син ОСОБА_13 ніяким чином не допомагає старим батькам, адже їм важно, просила його також про допомогу. При цьому ОСОБА_1 міг надавати хоча б якусь матеріальну допомогу на утримання матері, так як постійно працював, був пов’язаний з колекторськими агентствами, мав достатній прибуток. Допомогу батька надавав виключно він та онук ОСОБА_4. Після того , коли батько ОСОБА_9 дізнався про судовий розгляд справи за позовом сина ОСОБА_1 , він був обурений його поведінкою. Оскільки ОСОБА_1 не допомагав хворій матері ОСОБА_1, то батько вважав , що молодший син ОСОБА_1 не має права на спадкування. ОСОБА_9 з 2004 року хворів на катаракту обох очей, яка перейшла в глаукому. З 2007 року у батька погіршився зір. Крім того в 2012 році йому діагностували цукровий діабет за ІІ видом. Тривалий час ОСОБА_9 хворів на гіпертонію, простатит, кардіосклероз. У зв’язку наявністю хронічних хвороб, ОСОБА_9 постійно потребував обстеження та лікування. До того ж він фактично не міг самостійно пересуватися. Відповідач ОСОБА_1 жодного разу не придбав ліків для батька, хоч він неодноразово звертався до нього з таким проханням. ОСОБА_1 не надав необхідну допомогу своїм батькам, самоусунувся від надання такої допомоги, тоді як вони через свій похилий вік, тяжку хворобу знаходилися у безпорадному стані. При цьому , тієї допомоги, яка надавалась іншими родичами було недостатньо.

У судовому засіданні позивач за зустрічним позовом ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_3 позов підтримали у повному обсязі та надали пояснення відповідні вищенаведеному.

Відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 позов не визнали та пояснили, що зустрічний позов ґрунтується на припущеннях . На думку ОСОБА_1, позивачем за зустрічним позовом не надано жодного належного доказу , що ОСОБА_1 , будучи непрацездатним інвалідом другої групи з дитинства, мав змогу надати батькам допомогу, проте умисно ухилявся від її надання. Позивач за зустрічним позовом взагалі приховує та не бере до уваги стан здоров’я відповідача. Також не надано доказів , які б свідчили про те, що батьки знаходились у безпорадному стані та , вже отримуючи допомогу від другого сина ОСОБА_6 та онука ОСОБА_4 , додатково потребували допомоги від ОСОБА_1. Позивач за зустрічним позовом умисно вводить суд в оману через ствердження , що нібито він (ОСОБА_1В.) мав постійну роботу, отримував достатній прибуток. Через непрацездатність , він (ОСОБА_1В.) не мав можливості отримувати трудові доходи, саме тому пенсія по інвалідності є єдиним його доходом. За станом здоров’я , він потребує постійного медичного догляду , лікарського спостереження, комплексного лікування, що вимагає значних фінансових витрат. Однак пенсії відповідача не вистачало як на ліки, так і на підтримку гідного рівня проживання . Він не мін надавати матеріальну допомогу хворим батькам, оскільки сам потребував допомоги та догляду. Кожний з батьків отримував пенсію за віком , розмір якої перевищував його соціальну пенсію. Враховуючи інвалідність, наявність тяжких хвороб,його непрацездатність та відсутність будь-яких доходів , окрім соціальної пенсії, він не може вважатися таким, що умисно ухилявся від надання допомоги своїм батькам. Доводи позивача за зустрічним позовом , що нібито він у спірному будинку не проживав та фактично не прийняв спадщину після смерті батьків, не відповідає дійсності та спростовується наданими доказами. Все своє життя він жив з батьками і до самої смерті допомагав їм по домогосподарству в силу своїх фізичних можливостей . З 2005 року він зареєстрований та фактично проживає у спірному будинку , це є його єдине житло та іншого він не має. Таким чином , зважаючи на те, що у справах про усунення від права на спадкування відповідно до ч. 5 ст. 1224 ЦК України має значення сукупність обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання, перебування спадкодавця в безпорадному стані, потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи, та лише при одночасному настанні наведених обставин і доведеності зазначених фактів в їх сукупності, спадкоємець може бути усунений судом від спадкування. Враховуючи, що позивачем за зустрічним позовом таких сукупних обставин не доведено, ОСОБА_1 вважає ,що вимоги про усунення його від права на спадкування після померлих батьків є необґрунтованими та такими , що не підлягають задоволенню.

Третя особа , яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета зустрічного позову ОСОБА_4 вважав, що зустрічний позов ОСОБА_6 про усунення ОСОБА_1 від права на спадкування після смерті батьків, підлягає задоволенню.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета зустрічного позову – ОСОБА_8 Харківська державна нотаріальна контора у судове засідання не з’явилася , просила розглядати справу за її відсутністю.

Суд, вислухав вступне слово учасників справи та їх представників,вислухав пояснення свідків , дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню, у задоволенні зустрічного позову слід відмовити з наступних підстав.

Так, в судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_9 та ОСОБА_14 (після шлюбу прийняла прізвище ОСОБА_9) перебували у зареєстровано шлюбі з 04.07.1965 року , про що зроблено відповідний запис №316, що підтверджується свідоцтвом про одруження серія VІІІ-УР №611971. (а.с. 159 том 2).

07.09.2007 року у віці 69 років ОСОБА_1 померла, про що в Книзі реєстрації смертей зроблено відповідний актовий запис №13024, що підтверджується свідоцтвом про смерть серія 1-ВЛ №137185, виданим відділом реєстрації актів цивільного стану по м. Харкову №4 Харківського міського управління юстиції 07.09.2007 року. (а.с.160 том 2).

В період шлюбу, 09.11.2004 року подружжя ОСОБА_9 та ОСОБА_1 придбали житловий будинок з надвірними будівлями , що знаходиться в м. Харкові, пров. Путепровідний , 4.

Частиною 3 ст. 368 Цивільного кодексу України передбачено, що майно, придбане подружжям під час шлюбу, являється їх загальною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 60 СК України майно, яке придбало подружжя під час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві загальної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав поважної причини самостійного заробітку (доходу).

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

За ст.1226 ЦК частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах.

Згідно із частиною першою статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Виходячи із системного аналізу наведених норм права, для спадкування частки у спільній сумісній власності на нерухоме майно, необхідно визначити розмір частки померлого власника, в даному випадку – ОСОБА_1 в праві спільної сумісної власності, що і стало підставою для звернення ОСОБА_1 до суду з зазначеним позовом.

Оскільки судом не встановлено той факт, що між подружжям ОСОБА_11 існував договір про належність кожному із них частки вищевказаного нерухомого майна, то частка померлої 05.09.2007 року ОСОБА_1 в праві загальної сумісної власності складає Ѕ частку.

Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною другою вказаної статті визначено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Згідно положень ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.

Як встановлено судом та не заперечується сторонами у справі , 21.07.2009 року ОСОБА_9 подарував онукові ОСОБА_4 житловий будинок з надвірними будівлями №4 загальною площею 55, 3 кв. м., житловою площею 23, 7 кв.м., який знаходиться в м. Харкові , пров. Путепровідний, 4, що підтверджується договором дарування житлового будинку від 21.07.2009 року. (а.с.144-145 том 2).

Позивач за первісним позовом ОСОБА_1 та його представник зазначають,що спірний договір повинен бути визнаний недійсним з тих підстав, що він був вчинений під впливом помилки, оскільки за договором купівлі-продажу від 21.07.2009 року право власності на спірну будівлю було оформлено саме на ОСОБА_9 , а тому він , по перше помилково вважав , що має право розпорядитися будинком цілком за власним бажанням, а по-друге насправді він (ОСОБА_6Ф.) бажав скласти заповіт на ім’я другого сина ОСОБА_6, про що неодноразово повідомляв позивача (за первісним позовом). Відтак, ОСОБА_9 помилявся щодо правової природи укладеного договору дарування, прав та обов’язків, що із нього виникають. Укладенням вказаного вище договору, ОСОБА_9 позбавив його (ОСОБА_1.) права оформити спадкові права після смерті матері ОСОБА_1. Крім того спірний договір дарування , на думку позивача за первісним позовом суперечить його правам та інтересам як непрацездатної особи з інвалідністю, яка є сином дарувальника, що є порушенням частини шостої статті 203 ЦК України.

Так, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування (ч.1 ст.717 ЦК України ).

Так, за змістом п.1 договору дарування від 21.07.2009 року гр.. ОСОБА_9 передає безоплатно у власність (дарує) належне йому на праві власності нерухоме майно , а гр.. ОСОБА_4 приймає у власність (дар) це майно, а саме - житловий будинок з надвірними будівлями №3, який знаходиться в міті Харкові , пров. Путепровідний.

За умовами п.9 вказаного договору нотаріусом сторонам роз’яснено зміст ст.ст. 229,230,231,233,234,235,717,721,727 ЦК України, зміст ст. 377 ЦК України.

Договір підписано сторонами у присутності нотаріуса. Особу громадян, які підписали договір, встановлено, їх дієздатність, а також належність ОСОБА_9 відчужуваного житлового будинку з надвірними будівлями №3, який знаходиться в м. Харкові , пров. Путепровідний , перевірено, про що зазначено у спірному договорі дарування.

Відповідно до ч. ч.1,2 ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Згідно п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України, від 06.11.2009, № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», відповідно до статей 229 - 233 ЦК правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.

Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Аналізуючи зміст оспорюваного договору дарування у розумінні позовних вимог та ст..229 ЦК України вбачається про фіксування дійсних намірів сторін на укладення та укладення саме договору дарування, який був оформлений у письмовому вигляді та підписаний сторонами, а нотаріус роз’яснив сторонам їх права та обов’язки.

Між тим, жодних заяв та зауважень з боку ОСОБА_9 щодо його укладення як в самому договорі, так і після його укладення до настання смерті 28.09.2015 року, матеріали справи не містять. Навпаки, за життя ОСОБА_9 звертався до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про усуненню останнього від права на спадщину. В той же час, помилка у усвідомленні справжньої правової природи підписаного ОСОБА_9 договору, що виразилась у незнання закону чи неправильного його тлумачення не може бути підставою для визнання вказаного договору недійсним.

Оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання права власності на ј частину будинку 3 по пров. Путепровідному в м. Харкові в порядку спадкування після смерті матері ОСОБА_1 та на 3/8 частини цього будинку після смерті батька ОСОБА_9 , є похідними від позову про визнання договору дарування недійсним, то такі у зв’язку з відмовою у задоволені позову в цій частині, задоволенню не підлягають.

Згідно ч. 5 ст. 1224 ЦК України, за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Згідно п.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» правило абзацу другого частини третьої статті 1224 ЦК стосується особи, яка зобов'язана була утримувати спадкодавця згідно з нормами Сімейного кодексу України (далі - СК). Факт ухилення особи від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця встановлюється судом за заявою заінтересованої особи (інших спадкоємців або територіальної громади). При цьому слід враховувати поведінку особи, розуміння нею свого обов'язку щодо надання допомоги, її необхідність для існування спадкодавця, наявність можливості для цього та свідомого невиконання особою встановленого законом обов'язку. Непред'явлення спадкодавцем, який мав право на утримання, позову про стягнення аліментів до особи, яка претендує на спадщину, не є достатньою підставою для відмови в позові про усунення від права на спадкування.

Правило частини п'ятої статті 1224 ЦК стосується всіх спадкоємців за законом, зокрема й тих, які відповідно до СК не були зобов'язані утримувати спадкодавця.

Безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Вимога про усунення спадкоємця від права на спадкування може бути пред'явлена особою, для якої таке усунення породжує пов'язані зі спадкуванням права та обов'язки, одночасно з її позовом про одержання права на спадкування з підстав, визначених у частині другій статті 1259 ЦК.

Як встановлено судом та не заперечується відповідачем за зустрічним позовом ОСОБА_6,останній спадщину після смерті матері ОСОБА_1, яка померла 05.09.2007 року не прийняв, а саме: не звертався до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини та не мешкав разом зі спадкоємцем на момент смерті. Таким чином , для позивача ОСОБА_1 усунення ОСОБА_1 від спадщини після смерті матері ОСОБА_1В , не породжує пов’язані зі спадкуванням права та обов’язки.

За правилами ст. 1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 1223 ЦК України у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, не прийняття спадщини або відмові від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у ст. ст. 1261-1265 ЦК України.

Статтею 1261 ЦК України встановлено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_9 є два сини ОСОБА_6 та ОСОБА_1. Родинні відносини підтверджуються свідоцтвом про народження ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 , де у графі батько значиться: ОСОБА_9 (т. 1, а.с. 5). З відповіді ОСОБА_8 Харківської державної нотаріальної контори від 23.05.2016 року вбачається , що після смерті померлого 26.09.2015 року ОСОБА_9 заведена спадкова справа на підставі заяви про прийняття спадщини сина спадкодавця ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2. (а.с. 92 том 1)

ОСОБА_1 та ОСОБА_6 спадщину прийняли шляхом звернення з відповідною заявою до ОСОБА_8 Харківської державної нотаріальної контори (т. 1, а.с 92).

Згідно п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» правило абзацу другого частини третьої статті 1224 ЦК стосується особи, яка зобов'язана була утримувати спадкодавця згідно з нормами Сімейного кодексу України (далі - СК). Факт ухилення особи від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця встановлюється судом за заявою заінтересованої особи (інших спадкоємців або територіальної громади). При цьому слід враховувати поведінку особи, розуміння нею свого обов'язку щодо надання допомоги, її необхідність для існування спадкодавця, наявність можливості для цього та свідомого невиконання особою встановленого законом обов'язку. Непред'явлення спадкодавцем, який мав право на утримання, позову про стягнення аліментів до особи, яка претендує на спадщину, не є достатньою підставою для відмови в позові про усунення від права на спадкування.

Правило частини п'ятої статті 1224 ЦК України стосується всіх спадкоємців за законом, зокрема й тих, які відповідно до СК України не були зобов'язані утримувати спадкодавця.

Безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Виходячи зі змісту ст. 1224 ч. 3, 5 Цивільного кодексу України, при вирішенні такої справи необхідно встановити як факт ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги, так і факт перебування спадкодавця в безпорадному стані через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво та потребу спадкодавця в допомозі цієї особи.

Для задоволення позовних вимог у справах про усунення від права на спадкування відповідно до ч. 5 ст. 1224 ЦК України має значення сукупність обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання, перебування спадкодавця в безпорадному стані, потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи. Дише при одночасному настанні наведених обставин і доведеності зазначених фактів в їх сукупності спадкоємець може бути усунений від спадкування. Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві , який її потребував , полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов’язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю. Тобто ухилення, пов’язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов’язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Крім цього, підлягає з’ясуванню судом питання , чи потребує спадкодавець допомоги від спадкоємця за умови отримання її від інших осіб, чи мав спадкоємець матеріальну та фізичну змогу надавати таку допомогу.

Судом встановлено та підтверджується документально, що відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_1 є непрацездатним інвалідом другої групи з дитинства, що підтверджується довідкою МСЄК №003221 від 09.11.2006 року. (а.с.13 том. 1).

Суд не погоджується з доводами сторони позивача за зустрічним позовом про наявність доходу у ОСОБА_1 за рахунок співпраці з колекторськими агентствами, юридичними компаніями, оскільки такі доводи ґрунтуються на припущеннях, документально не підтверджуються.

Навпаки, відповідач за зустрічним позовом не мав можливості отримати трудові доходи, саме тому пенсія по інвалідності є єдиним дохоодм відповідача ОСОБА_1.

Так, відповідно до пенсійного посвідчення №АА 10703143 та довідки управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Харкова від 25.03. 2016 року , відповідач знаходиться на обліку в УПФУ в Жовтневому районі м. Харкова , та отримує соціальну пенсію з дитинства другої групи. Довідкою Центральної об’єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській обрості №58510/Х/20-33-05-01-26 від 08.07.2016 року підтверджується , що інформації про доходи ОСОБА_1 за період з жовтня 2000 року по 31 березня 2016 року в ЦБД ДРФО відстуні. (а.с.14,15,112 том. 1).

За станом здоров’я відповідач потребує та потребував за життя батька ОСОБА_9 постійного медичного догляду , лікарського спостереження, комплексного лікування, що вимагає фінансових витрат. Однак пенсії ОСОБА_1 не вистачала як на ліки, так і на підтримку гідного рівня проживання .

Таким чином відповідач надавати матеріальну допомогу хворому батькові ОСОБА_9 не міг, оскільки сам потребував допомоги та догляду, а тому в його бездіяльності щодо підтримки хворого батька відсутній умисел уникнути своїх обов’язків щодо похилого батька ОСОБА_9.

Окрім того судом встановлено, що зустрічний позов ОСОБА_6 про усунення ОСОБА_1 від права на спадщину було подано, у зв’язку з поданням останнім позову про визнання права власності на Ѕ частину будинку №3 по пров. Путепровідний в м. Харкові після смерті матері ОСОБА_1 та батька ОСОБА_9. Разом з тим, судовим розглядом справи встановлено, що після смерті батька ОСОБА_9 спадщина у вигляді вищевказаного будинку не відкривалася, оскільки будинок був ним подарований 21.07.2009 року онукові ОСОБА_4. Зазначене було підтверджене позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_6 в своїх запереченнях проти позову ОСОБА_1 про визнання договору дарування від 21.07.2009 року, недійсним.

Про наявність іншого майна , яке залишилося після смерті смерті ОСОБА_9 , матеріали справи не містять.

Подання ОСОБА_6 до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_9 25.03.2016 року , було пов’язано з тим,що в провадженні суду знаходилася позовна заява ОСОБА_9 про усунення ОСОБА_1 від права на спадщину та зупинення провадження у справі до залучення до участі у справі правонаступників ОСОБА_9.

Аналізуючи вищенаведене, суд не находить підстав для задоволення зустрічного позову.

Керуючись ст. ст. 10, 12, 13, 76, 81, 89, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України,-

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати, що частка померлої 05 вересня 2007 року ОСОБА_15 в праві спільної сумісної власності на будинок за адресою м. Харков , пров. Путепровідний , 32 , становила - Ѕ частину спільного майна подружжя.

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

У задоволені зустрічного позову ОСОБА_6 – відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення,якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, через суд першої інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Позивач за первісним позовом , відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_1,ІНФОРМАЦІЯ_1 (ІПН НОМЕР_1), місце реєстрації м. Харків 61039, пров. Путепровідний ,3.

Відповідач за первісним позовом, позивач за зустрічним позовом ОСОБА_6, місце реєстрації м. Харків 61110, АДРЕСА_1.

Відповідач за первісним позовом , третя особа за зустрічним позовом ОСОБА_4.

Повний текст рішення складено 23.05.2018 року .

суддя І.В.Іванова