Ухвала суду № 74178247, 18.05.2018, Овідіопольський районний суд Одеської області

Справа № 2-2323/11

УХВАЛА

18 травня 2018 року Овідіопольський районний суд Одеської області у складі:

головуючого - судді Кочко В.К.,

при секретарі - Савченко М.В.,

за участю скаржника - ОСОБА_1,

представника скаржника - ОСОБА_2,

представника ПАТ «Укргазбанк» - ОСОБА_3,

представника ВДВС - ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у смт.Овідіополь цивільну справу за скаргою ОСОБА_5, за участю заінтересованих осіб: відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Головних державних виконавців ВПВР ДДВС Мінюсту України ОСОБА_6 та ОСОБА_7, Публічного акціонерного товариства «Укргазбанк», Товариства з обмеженою відповідальністю «ФФС» про визнання неправомірним рішення державного виконавця та скасування постанови державного виконавця, -

ВСТАНОВИВ :

ОСОБА_1 звернувся до суду із скаргою до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Головних державних виконавців ВПВР ДДВС Мінюсту України ОСОБА_6 та ОСОБА_7, Публічного акціонерного товариства «Укргазбанк», Товариства з обмеженою відповідальністю «ФФС» про визнання неправомірним рішення державного виконавця та скасування постанови державного виконавця за виконавчим провадження №33131378 головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_7 про стягнення з ОСОБА_5 виконавчого збору у розмірі 12 750 942,68 гривень.

В судовому засіданні скаржник та його представник підтримали доводи скарги.

Представник стягувача ПАТ "Укргазбанк" в судовому засіданні заперечувала проти задоволення скарги, вважаючи її безпідставною і необгрунтованою, дії державних виконавців такими, що відповідали умовам та приписам Закону України "Про виконавче провадження".

Представник Мінюсту України в особі Департаменту ДВС Мінюсту України та його посадових осіб - ВПВР та державних виконавців ВПВР ДДВС Мінюсту України заступник начальника Овідіопольського РВ ДВС ГТУЮ в Одеській області заперечувала проти задоволення скарги, просила відмовити у її задоволенні у повному обсязі.

Представник заінтересованої особи ТОВ "ФФС" в судове засідання не з"явився, про дату, час та місце слухання справи повідомлявся належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням, яке повернулося до суду з відміткою листоноші "повернення, за вказаною адресою не зареєстрований", надісланою на адресу підприємства, вказаної у ЄДРПОУ.

Суд, з'ясувавши обставини і перевіривши їх доказами у межах доводів представника скаржника, вислухавши учасників, дослідивши матеріали виконавчого провадження, вважає за необхідне задовольнити скаргу, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 21.03.2012 року в рахунок часткового погашення заборгованості за кредитним договором у розмірі - 127 509 426,84 грн. звернуто стягнення на належну ОСОБА_1 земельну ділянку, площею - 1,7 га., шляхом проведення прилюдних торгів за початковою ціною, визначеною суб"єктом оціночної діяльності на час продажу.

За заявою Банку від 30.03.2012 року 19.04.2012 року судом видано виконавчий лист.

24.10.2016 року на адресу скаржника надійшла копія постанови від 04.10.2016 року головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_7, якою прийнято рішення про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 12 750 942, 68 грн.

27.12.2017 року державним виконавцем у відповідності до вимог п.15 ч.1 Закону України " Про виконавче провадження " прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження.

За загальним правилом – кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів ( ч. 1 ст. 4 ЦПК України).

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно із ст.ст. 12,13 ЦПК України – цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона – повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд, зберігаючи об"єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз"яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов"язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; роз"яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов"язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судовго процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов"язків. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Виходячи з приписів статті 78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Частина 1 статті 81 ЦПК України вказує, що кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 43 Конституції України передбачено – кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Згідно ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» у разі закінчення виконавчого провадження (крім офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв’язку із закінченням виконавчого провадження.

Державним виконавцем порушені вимоги ст.28 Закону України "Про виконавче провадження", в редакціїї, яка діяла на час відкриття виконавчого провадження, якою стягнення виконавчого збору на предмет іпотеки, шляхом проведення прилюдних торгів, взагалі не передбачено, при цьому порушено строк ухвалення постанови про стягнення виконавчого збору, яка ухвалена більше чим через 4 роки, після відкриття провадження.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що скарга підлягає задоволенню у повному обсязі.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст.447-453 ЦПК України,суд:

УХВАЛИВ:

Скаргу ОСОБА_5 - задовольнити.

Визнати неправомірним рішення головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_7 про стягнення з ОСОБА_5 виконавчого збору у розмірі 12 750 942,68 гривень.

Скасувати постанову від 04 жовтня 2016 року за виконавчим провадження №33131378 головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_7 про стягнення з ОСОБА_5 виконавчого збору у розмірі 12 750 942,68 гривень.

Ухвала може бути оскаржене в апеляційному порядку через суд першої інстанції шляхом подачі в 15-денний строк з дня проголошення ухвали апеляційної скарги, з подачею її копій до апеляційної інстанції.

Суддя: В.К. Кочко