Рішення № 74177483, 18.05.2018, Чорноморський міський суд Одеської області (до 25.04.2025 - Іллічівський міський суд Одеської області)

Дата документу 18.05.2018

Справа № 501/2802/17

2-а/501/26/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2018 р. м.Чорноморськ.

Іллічівський міський суд Одеської області в складі:

головуючого судді – Смирнова В.В.,

при секретарі судового засідання – Крамському Д.О.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 об’єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом до ОСОБА_2 об’єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити певні дії. В обґрунтування позову позивач ОСОБА_1 зазначив, що є внутрішньо переміщеною особою та з 06.06.2017 року звернувся до Овідіопольського відділення обслуговування громадян ОСОБА_2 об’єднаного управління ПФУ Одеської області з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 1, але ОСОБА_2 об’єднаного управління ПФУ Одеської області своїм рішенням № 62 від 18.10.2017 року позивачу ОСОБА_1 було відмовлено у призначенні пенсії за списком№ 1, через відсутність пільгового та загального стажу необхідного для призначення пенсії. Позивач ОСОБА_3 вважає дії відповідача незаконними та просить суд:

-визнати протиправними дії ОСОБА_2 об’єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком по Списку № 1 незаконними;

-Скасувати рішенняОСОБА_2 об’єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 по Списку № 1 від 18.10.2017 № 62;

-Зобов’язати ОСОБА_2 об’єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком по Списку № 1;

-Стягнути з ОСОБА_2 об’єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області на користь позивача судовий збір у розмірі 640,00 грн.

Представник позивача ОСОБА_4 підтримала позовні вимоги, просила суд їх задовольнити та не заперечувала проти розгляду справи у письмовому провадженні.

Представник відповідача ОСОБА_5 надіслав відзив на адміністративний позов, в якому зазначив, що позовні вимоги не визнає, просив в позовних вимогах відмовити (а.с. 49-52).

Відповідно до ч. 13 ст. 10 та ч. 1 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) під час судового розгляду справи в судовому засіданні забезпечується повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, крім випадків неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи у разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження). Таким чином, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно ч. 1 ст. 205 КАС України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Перевіривши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, суд вважає за можливе розглянувши справу за відсутності сторін в порядку письмового провадження та приходить до наступного.

Позивачем у справі є ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, який народився м. Макіївці, Донецької області (а.с.9-10).

Відповідно довідки від 18.04.2017 року № НОМЕР_1 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи позивач ОСОБА_1 фактично перебуває за адресою Одеська область, Овідіопольський район, с. Лиманка, ж/м Радужний 20 кв. 192 (а.с. 11).

Позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії на підставі ст.14 Закону України «Про пенсійне забезпечення» 06.06.2017 року (а.с.17).

18.10.2017 р. ОСОБА_2 об’єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області прийняло рішення "Про відмову в призначенні пенсії на пільгових умовах за віком згідно ст. 14 ч.1 Закону України "Про пенсійне забезпечення" гр. ОСОБА_1М.". Як вбачається з цього рішення, відповідач зарахував позивачу до загального стажу роботи 21 років 4 місяців 23 днів і до пільгового стажу - 1 рік 6 місяців 20 дні, але періоди роботи з 20.05.1985-по 11.12.1995 року згідно листа № 14618/04 від 12.07.2017р. (а.с.13-16).

Як вбачається з таблиці розрахунку стажу від 06.06.2017 року з посиланням на 1- довідки № 435 від 07.08.2014 року виданої ОП «Шахта «ОСОБА_6» ДП «Макіїввугілля» та 2- довідкою № 437 від 07.08.2014 року вил даною ОП «Шахта «ОСОБА_6» ДП «Макіїввугілля», здійсненого відповідачем, зазначені періоди роботи позивача з 01.09.1982 р. по 30.11.2014 р. загальний стаж роботи загалом відповідно до відомостей у трудовій книжці всього 21 років 4 місяці 23 дні, та пільгового стажу позивача у розмірі 11 років 3 місяці 22 дні (а.с.12).

Відповідно до ч.1 ст.14 Закону України «про пенсійне забезпечення» працівники, безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних і відкритих гірничих роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) по видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт і рудників та в металургії, - за списком робіт і професій, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, мають право на пенсію незалежно від віку, якщо вони були зайняті на цих роботах не менше 25 років.

Згідно копії трудової книжки позивача, який було видано 30.03.1967 року містяться наступні записи про трудову діяльність позивача протягом спірних періодів:

1) ОП «Шахта «ОСОБА_6» ВО «Советськвугілля»:

- 20.05.1985 - прийнятий учнем машиніста підземних установок з повним робочим днем шахті;

- 23.07.1985 - переведений машиністом підземних установок 2 розряду з повним робочим днем під землею;

- 24.10.1985 - звільнений в зв’язку з закінченням виробничої практики;

- 24.03.1986 – прийнятий підземним горним майстром з повним робочим днем в шахті;

- 30.04.1986 - звільнений в зв’язку з закінченням виробничої практики;

- 21.07.1986 - прийнятий підземним горним майстром з повним робочим днем в шахті;

- 10.11.1986 - звільнений в зв’язку з військовою службою в рядах радянської армії з 21.11.1986 по 22.12.1988 року;

- 12.02.1989 - прийнятий підземним горним майстром з повним робочим днем в шахті;

- 11.12.1995 - звільнений за власним бажанням;

2) автотранспортне підприємство «АТП-1»:

- 14.12.1995 - прийнятий на посаду старшого агента по продажам в комерційний відділ;

- 20.10.1996 - переведений на посаду керівника комерційного відділу автотранспортного підприємства;

- 10.01.1998 - прийнятий на посаду заступника директора АТП-1;

- 16.04.1999 – звільнений за власним бажанням;

3) ДП «Макіїввугілля» Шахта «Північна»:

- 14.03.2011 - прийнятий підземним горно робочим по ремонту горних виробіток 3 розряду з повним робочим днем в шахті;

- 03.10.2012 – звільнений за власним бажанням. (а.с. 18-21).

Відповідно справки про підтвердження фактичного трудового стажу для призначення пенсії при відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній зазначені відповідні трудові періоди що відповідають зазначеним в копії трудової книжки (а.с. 25-26).

Відповідно копії військового квитка НУ № 9192588 ОСОБА_1 30.03.1967 р. н. проходив військову службу з21.11.1986 року по 22.12.1988 року (а.с.22).

Згідно копії Диплому ИТ № 994674 від 30.06.1986 року ОСОБА_1 отримав спеціальність підземна розроботка вугільних родовищ у Донецькомутехнікумі промислової автоматики, з присвоєнням кваліфікації гірничого техніка (а.с. 23-24).

Відповідно копії наказу від 31.07.1995 року № 424 м. Макіївка про затвердження результатів атестації робочих місць по умовам праці ВО «Макіїввуголь» Шахти «Холодна Балка» з несприятливими умовами праці, Додаток №1, де зазначена й посада позивача ОСОБА_1 – горні майстри підземні (а.с.29).

Згідно копії справки про заробітну плату для обчислення пенсії від 07.08.2014 року № 436 наданого ВО «Макіїввуголь» Шахти «Холодна Балка» виданої ОСОБА_1 з 1990 року по 1995 року складає у розмірі 4 055,02077 грн. (а.с. 30).

Відповідно копії справки уточнюючої особливий характер роботи або праці необхідного для призначення пенсії у зв'язку з особливими умовами праці від 19.08.2014 року № н/459, наданої шахтою «Північна» з зазначенням що в період з 14.03.2011 року по 03.10.2012 року ОСОБА_1 працював підземним горно робочим по ремонту гг ірних виробіток 3 розряду та звільнився за власним бажанням від 03.10.2012 року (а.с. 30-31).

Згідно копії приказу від 07.03.2007 року № 190/а ВП «Маківвугілля» ОП «Шахта «Північна» підтверджується право на пенсію по віку на пільгових умовах у відповідності до додатку №1зазначено у переліку посад й зазначені посади позивача (а.с. 32-34).

Відповідно приказа № 182 від 06.03.2012 року виданого ВП «Маківвугілля» ОП «Шахта «Північна» підтверджується право на пенсію по віку на пільгових умовах у відповідності до додатку №1зазначено у переліку посад й зазначені посади позивача (а.с. 35-36).

Згідно запиту з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань позивачем ОСОБА_1 надано інформацію про ДП «Макіїввугілля» (а.с.37-39).

Особливості підтвердження переселенцями факту звільнення з роботи для виплати пенсії в повному об’ємі.

Особи, які переміщені з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, не завжди мають можливість надати трудову книжку з записами про звільнення з роботи у період проведення антитерористичної операції.

Для зазначених осіб статус «непрацюючий» можливо визначити на підставі особистої заяви довільної форми із зазначенням дати, з якої особа не працює, та пояснення обставин, у зв’язку з якими не може внести запис в трудову книжку чи надати оригінал трудової книжки. Орган Пенсійного фонду України перевіряє індивідуальні відомості про застраховану особу щодо наявності інформації про сплату страхових внесків, відсутність в Державному єдиному реєстрі інформації про державну реєстрацію фізичної особи – підприємця.

Оцінюючи указані вище докази та вирішуючи справу в цілому, суд виходить з того, що відповідно до статей 1, 3, 8 Основного Закону – Конституції України: Україна є соціальною та правовою державою, де найвищою соціальною цінністю визнається людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека, де права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, де утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, де визнається і діє принцип верховенства права. З урахуванням цього згідно з положеннями ст.129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Крім того, згідно з положеннями ч.3 ст.2 КАС України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: … 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); … 5) добросовісно; 6) розсудливо; … 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія)…».

Відповідно до ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави; суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Як зазначив ЄСПЛ у справі «Andrejeva v. Latvia» (п.77 рішення Великої палати ЄСПЛ від 18.02.2009 р.) стаття 1 Протоколу № 1 до Конвенції не накладає ніяких обмежень на свободу держави, що ратифікувала Конвенцію, приймати рішення про те, чи створювати якусь схему соціального забезпечення, або обирати тип або розмір виплат, які надаються відповідно до будь-якої такої схеми. Однак, якщо в державі існують чинні законодавчі норми, що передбачають такі виплати на основі права на соціальну підтримку - незалежно від того, чи обумовлені вони попередньою сплатою внесків - ці норми слід вважати такими, що створюють майновий інтерес, що потрапляє в сферу дії статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції для осіб, що відповідають пропонованим до благоотримувачам вимогам.

У справі «Будченко проти України» (рішення від 24 квітня 2014 року, заява № 38677/06) ЄСПЛ також нагадав, що якщо у Договірній державі є чинне законодавство, яким виплату коштів передбачено як право на соціальні виплати (обумовлені чи не обумовлені попередньою сплатою внесків), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, відносно осіб, які відповідають її вимогам.

Отже, враховуючи те, що майновий інтерес позивача ґрунтується на положеннях

чинного законодавства, зокрема, ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», стандарти ЄСПЛ можуть і повинні бути застосовані до цього випадку.

ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі «Ковач проти України» від 7 лютого 2008 року, п.59 рішення у справі «Мельниченко проти України» від 19 жовтня 2004 року, п.50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» від 13 січня 2011 року, п.54 рішення у справі «Швидка проти України» від 30 жовтня 2014 року тощо). Суд переконаний, що з огляду на зазначені вище положення статей 1, 3, 8, 129 Конституції України можна за аналогією стверджувати, що права людини та громадянина, гарантовані законодавством України також мають бути не теоретичними та ілюзорними, а ефективними на практиці.

Це, звичайно, не означає, що суд має приймати рішення на користь людини кожного разу, коли вона про це просить, але суд повинен оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, а так само Конституцією та законодавством України, мають залишатися ефективними, іншими словами, людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав навіть теоретично.

Більше того, відповідно до ст.14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою. Статтею 1 Протоколу №12 до цієї Конвенції передбачена загальна заборона дискримінації:

«1. Здійснення будь-якого передбаченого законом права забезпечується без дискримінації за будь-якою ознакою, наприклад за ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національної меншини, майнового стану, народження або за іншою ознакою.

2. Ніхто не може бути дискримінований будь-яким органом державної влади за будь-якою ознакою, наприклад за тими, які зазначено в пункті 1».

Слід зазначити, що дискримінація може бути прямою (різне поводження до людей в однаковій ситуації) та непрямою (однакове поводження з людьми, незважаючи на те, дехто з них знаходиться в певній особливій ситуації).

Так, у справі «Тлімменос проти Греції» (Thlimmenos v. Greece, рішення від 06.04.2000, заява № 34369/97) ЄСПЛ наголосив, що згідно зі статтею 14 Конвенції право не зазнавати дискримінації у користуванні правами, гарантованими Конвенцією, порушується, коли Держави ставляться по-різному до осіб в аналогічних ситуаціях, не забезпечуючи при цьому об'єктивного та розумного виправдання. Однак це не єдиний аспект заборони дискримінації у статті 14 Конвенції. Право не зазнавати дискримінації у користуванні правами, гарантованими Конвенцією, також може бути порушене, коли Держави, не маючи об'єктивних і розумних підстав, не застосовують різний підхід до осіб, які перебувають у ситуаціях, що істотно відрізняються.

Аналогічний підхід закріплено в національному праві. Так, відповідно до Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» формами дискримінаціє є: пряма дискримінація, непряма дискримінація, підбурювання до дискримінації, пособництво у дискримінації, утиск (ст.5). Відповідно до ст.1 цього Закону непряма дискримінація - ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Саме в такій особливій ситуації опинився позивач у цій справі, який є внутрішньо переміщеною особою (а.с.11) та раніше працював на підприємствах, які залишилися на тимчасово окупованій території України, що унеможливлює подання будь-яких уточнюючих довідок чи інших архівних документів щодо роботи позивача на цих підприємствах (а у випадку надання таких документів вони не можуть бути взяті до уваги, оскільки неможливо перевірити їх достовірність).

Слід зазначити, що відповідач відмовляється визнати пільговий стаж позивача виключно на тій підставі, що позивач не надав уточнюючих довідок підприємства, виданих в установленому законом порядку, а надані позивачем довідки, які були видані підприємством, яке залишилося на тимчасово окупованій території України, відповідач не врахував як такі, що видані незаконно.

Разом із тим, статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу за відсутності такої книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 р. № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків. Крім того, відповідно до п.20 цього Порядку, в тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток N 5); у разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на тимчасово окупованій території України або в районах проведення антитерористичної операції, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування. Відповідно до п.17 указаного Порядку за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливості їх одержання у зв'язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі.

На переконання суду, Порядок, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 р. № 637, було прийнято саме з метою створення юридичних механізмів підтвердження трудового стажу працівників з метою належної реалізації ними права на пенсійне забезпечення, у зв'язку з чим Порядком передбачено кілька альтернативних способів підтвердження трудового стажу, які можуть бути застосовані в різних ситуація (на підставі інших, ніж трудова книжка, документів або на підставі показань свідків ). У жодному разі не можна дійти висновку, що метою цього Порядку є створення формальних перешкод для реалізації права особи на отримання пенсії. І хоча вимагаючи деякі документи (наприклад, уточнюючу довідку підприємства), органи Пенсійного фонду України переслідують в цілому законну мету попередження зловживання громадянами своїми правами та запобігання необґрунтованому призначенню пенсії, тим не менше органи Пенсійного фонду України, виконуючи свої повноваження повинні діяти обґрунтовано, добросовісно, розсудливо та пропорційно (ч.3 ст.2 КАС України) з тим, щоб не створювати штучних і явно необґрунтованих перешкод для реалізації громадянами їх прав.

Разом із цим, у цій справі відповідач не застосував жодних з указаних вище правових процедур підтвердження пільгового стажу, передбачених Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 р. № 637, та не врахував, що доступ до трудових архівів відповідних підприємств є неможливим внаслідок воєнних дій та тимчасової окупації частини території Донецької області.

У даному випадку відповідач повинен був керуватися положеннями ст.62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», а також пунктами 1, 2, 17, 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 р. № 637, та перевірити наявність пільгового стажу на підставі записів у трудовій книжці, показань свідків, даних, наявних у реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Зокрема, досліджені в письмовому провадженні докази дозволяють прийти до однозначного висновку, що спірні періоди роботи має бути зарахований як пільговий за Списком №1, наявність пільгового стажу в період з 20.05.1985 р. по 24.10.1985 р., з 24.03.1986р. по 30.04.1986р. з 21.07.1986р. по 10.11.1986р. з 13.02.1989р. по 11.12.1995р. та з 14.03.2011р. по 03.10.2012 р., що підтверджується записами в трудовій книжці позивача.

Суд відхиляє заперечення представника відповідача, надані у відзиві, який наполягав на тому, що згідно п. «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788- XII 05.11.1991 право на пенсію на пільгових умовах мають працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України (далі - Список), і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

За відсутності стажу роботи, передбаченого п. «а» ст. 13 Закону 1788, у період до 1 квітня 2024 пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності стажу роботи з 01 квітня 2017 по 31 березня 2018 року не менше 21 року 6 місяців у чоловіків.

Працівникам, які не мають стажу роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого загального стажу роботи пенсії за віком на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абз. 1 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»: чоловікам - на 1 рік за кожний повний рік такої роботи.

Обов’язковою умовою для призначення пенсії на пільгових умовах є наявність професії (посади) та виробництва у відповідному Списку, а також при наявності періоду роботи після 01.01.1992 необхідно підтвердження шкідливих умов праці робітника атестацією робочих місць. Проведення атестації регулюється Порядком проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженим постановою Кабінету Міністрів Україш №442 від 01.08.1992, яка набрала чинності 21.08.1992. Тому, вимоги щодо обов’язкового проведення атестації робочого місяця за будь-якою професією, що дає право на пільгову пенсію, застосовується до періодів пільгового стажу після 21.08.1992. Атестація проводиться в строки, передбачені колективним договором, але не рідше одного разу на 5 років. До пільгового стажу зараховується весь період роботи у виробництвах, на роботах, за професіями та посадами, передбаченими Списком №1, тобто період до дати видання наказу

По підприємству про результати проведення атестації і подальший період роботи продовж 5 років після вперше проведеної атестації, за умови, що впродовж цього часу не змінювались виробництво, робота, професія, посада, робоче місце, умови праці (а.с.49-52).

Суд також відхиляє заперечення представника відповідача стосовно того, що

Періоди роботи з 20.05.1985 по 05.07.1985, з 23.07.1985 по 24.10.1985, з 24.03.1986 по 30.04.1986, з 21.07.1986 по 10.11.1986 та з 13.02.1989 по 11.12.1995 не враховано до пільгового стажу роботу в зв’язку з тим, що згідно листа №14618/04 від 12.07.2017, надісланого Лівобережним об’єднаним УПФУ в м.Києві, перевірити пільговий стаж роботи не має можливості у зв’язку з відсутністю зв’язку з підприємствами: Відокремленим підрозділом Шахта «Північна» Державного підприємства «Макіїввугілля» та Відокремленим підрозділом Шахта «ОСОБА_6 балка» Державного підприємства «Макіїввугілля», оскільки вони зареєстровані в Дарницькому районі м. Києва, але юридична адреса: вул. Автобазівська, 15, м. Макіївка, Донецька область, 83143 (Шахта «ОСОБА_6 балка») та вул. Єнгельса, 58, м. Макіївка, Донецька область, 86154 (Шахта «північна») та неможливістю здійснити перевірку пільгового стажу на підставі облікових документів підприємств.

Таким чином, судом встановлено, що позивач має 21 років 4 місяців 23 днів пільгового стажу, що дає йому право на призначення пенсії на пільгових умовах на підставі ч.1 ст. 14 Закону України «Про пенсійне забезпечення». З огляду на це, суд приходить до висновку, що дії відповідача по відмові в зарахуванні пільгового стажу та відмові в призначенні позивачу пенсії за віком на пільгових умовах є незаконними, оскільки не відповідають вимогам ст.ст.1, 3, 8, 46 Конституції України, ст.ст.13, 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пунктів 1, 2, 17, 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 р. № 637, Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», ст. 14 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод у поєднанні зі ст.1 Першого Протоколу до неї, ст.1 Протоколу №12 до указаної Конвенції, пунктів 3, 5, 6, 8 ч.3 ст.2 КАС України.

Це дає підстави задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідно до ч.2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог; суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Беручи до уваги те, що позов містить вимогу про визнання протиправними дій відповідача щодо відмови в призначенні пенсії, але не містить вимоги про визнання протиправним безпосередньо рішення відповідача про відмову позивачеві в призначенні пенсії за віком, суд з метою повного захисту прав, свобод та інтересів позивача вважає за необхідне визнати протиправним також відповідне рішення відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 6, 9, 11, 13, 241-246, п.2 ч.1 ст. 263, 293, 295 КАС України, суд,

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 об’єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправними дії ОСОБА_2 об’єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком по Списку № 1 незаконними.

Скасувати рішенняОСОБА_2 об’єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 по Списку № 1 від 18.10.2017 № 62.

Стягнути з ОСОБА_2 об’єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області на користь позивача ОСОБА_1 іктора Михайловича (030.03.1967 року

народження , ЦПН НОМЕР_2) судовий збір у розмірі 640,00 грн. (шістсот сорок гривень 00 копійок).

Рішення суду може бути оскаржена до апеляційного адміністративного суду Одеської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги на судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Смирнов В.В.