Постанова № 74175816, 22.05.2018, Апеляційний суд Київської області

Справа № 371/993/17 Головуючий у І інстанції Кириченко В. І.Провадження № 22-ц/780/1385/18 Доповідач у 2 інстанції Березовенко Р. В.Категорія 40 22.05.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

22 травня 2018 року м. Київ

Апеляційний суд Київської області в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого суддіБерезовенко Р.В., суддів:Лівінського С.В., Олійника В.І.,за участю секретаряШуляка Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на заочне рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 12 грудня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про визнання інформації такою, що порочить честь, гідність, ділову репутацію, зобов'язання спростувати недостовірну інформацію, винесення попередження про наслідки ухилення від виконання судового рішення, стягнення моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2017 року позивач звернувся до місцевого суду та просив визнати інформацію, поширену ОСОБА_6 у зверненні до Миронівської міської ради Київської області від ІНФОРМАЦІЯ_4 щодо «злигавшись з особами кавказької національності, ігноруючи законодавств України, вийшов за межі здорового глузду, без рішення Миронівської міської ради Київської області про упорядкування тимчасової торгівлі на території міста Миронівка, за відсутності рішення Миронівської міської ради Київської області надав дозвіл на встановлення причепа навантаженого баштановими культурами» недостовірною та такою, що порочить честь, гідність, ділову репутацію позивача ОСОБА_5 Визнати інформацію, поширену ОСОБА_6 у зверненні до Миронівської міської ради Київської області від ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо подій ІНФОРМАЦІЯ_3 під час яких «біля 16:05 годин «група осіб в складі: Миронівського міського голови Київської області ОСОБА_5 та його дружина ОСОБА_8, у робочий час, у приміщенні Миронівської міської ради Київської області без сварки, раптово побили його» та «створюють небезпеку громадян при знаходженні у приміщенні Миронівської міської ради Київської області, яке належить громаді» недостовірною та такою, що порочить честь, гідність, ділову репутацію ОСОБА_5 Зобов'язати ОСОБА_6 спростувати недостовірну інформацію поширену у зверненнях до Миронівської міської ради ІНФОРМАЦІЯ_4 та ІНФОРМАЦІЯ_2 шляхом зобов'язання його надати письмове повідомлення на адресу Миронівської міської ради Київської області. Попередити ОСОБА_6 про наслідки ухилення від виконання судового рішення. Стягнути з ОСОБА_6 на користь позивача в рахунок відшкодування моральної шкоди 10 000 грн. та сплачені судові витрати.

Мотивував позов тим, що відповідно до рішення першої сесії сьомого скликання від 12 листопада 2015 року Миронівської міської ради Миронівського району Київської області N 02-01-VII визнані повноваження Миронівського міського голови ОСОБА_5.

Протягом 2016 - 2017 років відповідач, з незрозумілих для позивача причин, став проявляти до діяльності позивача на посаді міського голови, нездорову цікавість та активність, яка межує з публічними приниженнями та образами.

Так, ІНФОРМАЦІЯ_4 відповідач звернувся до Миронівської міської ради Київської області з заявою про перевищення позивачем владних повноважень, в якій зазначив, що позивач «злигавшись з особами кавказької національності, ігноруючи законодавство України, вийшов за межі здорового глузду, без рішення Миронівської міської ради Київської області про упорядкування тимчасової торгівлі на території міста Миронівка, … за відсутності рішення Миронівської міської ради Київської області… надав дозвіл на встановлення причепа навантаженого баштановими культурами…», у зв'язку з чим вимагав «Скинути із себе корону царя, негайно усунути виявленні порушення та створити комісію по розслідуванню перевищення службових повноважень народного Мера міста Миронівка Київської області, людини чоловічої статі на прізвище ОСОБА_5».

ІНФОРМАЦІЯ_2 відповідач звернувся до Миронівської міської ради Київської області зі зверненням про забезпечення безпеки громадян Миронівській міській раді Київської області, в якому повідомив, що ІНФОРМАЦІЯ_3 біля 16:05 годин «група осіб у складі: Миронівського міського голови Київської області ОСОБА_5 та його дружина ОСОБА_8 у робочий час у приміщенні Миронівської міської ради Київської області без сварки, раптово побили його» та «створюють небезпеку громад при знаходженні у приміщенні Миронівської міської ради Київської області, яка належить громаді» при цьому, виступаючи від імені невизначеної кількості громадян, права яких він нібито захищає, просив «Забезпечити відвідувачів Миронівської міської ради Київської області, шоломами, бронежилетами та іншими засобами захисту. Встановити у приміщенні Миронівської міської ради Київської області систему відео нагляду та контролю переміщення подружжя Миронівського міського голови Київської області ОСОБА_5 та ОСОБА_8 Миронівському міському голові Київської області ОСОБА_5 пройти медичний огляд на визначення розладу стану здоров'я».

Відповідно до ч.5 ст.55 Конституції України кожен має право будь-яким не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушення та протиправних посягань. Право кожного на повагу до його честі та гідності визначено в ст.28 Конституції України, ст. ст. 270,297 ЦК України відповідно до ст.3 Конституції людина, її життя і здоров'я, честь і гідність визнаються найвищою соціальною цінністю.

Згідно Постанови Пленуму Верховного суду України від 27 лютого 2009 року №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» з подальший змінами та доповненнями юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації тобто такої, яка не відповідає дійсності: г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Ділову репутацію визначено як оцінку діяльності юридичної або фізичної особи, яка ґрунтується на висновках щодо ділових якостей та морального обличчя цих суб'єктів, дотримання ними вимог законодавства (законослухняність) і належного виконання договірних та інших зобов'язань перед діловими партнерами і споживачами.

Вважає, що поширення зазначеної інформації відповідачем невизначеному колу осіб, оскільки заяви адресовані Миронівській міській раді Київської області, мали на меті опорочення честі і гідності та ділової репутації позивача. Застосовуючи образи, як то «людина чоловічої статі на прізвище ОСОБА_5», відповідач намагається переконати значну кількість громадян в корисливих, меркантильних мотивах діяльності позивача, зокрема в тому, що позивач, начебто, в чомусь, «винуватий», «продався» за певні принизливі суми «особам кавказької національності», наведені автором у зверненнях.

Із звернень до Миронівської міської ради Київської області від ІНФОРМАЦІЯ_4 та ІНФОРМАЦІЯ_2 вбачаються образливі фрази, як то необхідність «ОСОБА_5, пройти медичний огляд на визначення розладу стану здоров'я», «скоєння у місті Миронівка Київської області беззаконня, а саме, злигавшись з особами кавказької національності. Вийшовши за межі здорового глузду-, із власної вигоди, вважаючи себе царьом-, знищення громадян.»

Звернення Відповідача від ІНФОРМАЦІЯ_4 та ІНФОРМАЦІЯ_2 були розглянуті на відповідних засіданнях сесій Миронівської міської ради Київської області та прийняті рішення.

Інформація, яка була поширена відповідачем не знайшла свого підтвердження, у зв'язку з чим вона підлягає спростуванню.

Згідно ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у приниженні честі, гідності, також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Неправомірними діями відповідача позивачу завдано моральну шкоду, яка виразилася в моральних стражданнях та переживаннях, порушенні душевної рівноваги, в зв'язку з тим, що позивач був ображений та принижений.

У зв'язку з неправомірними діями відповідача стан здоров'я позивача значно погіршився та він з 15 лютого 2017 року вимушений був звернутися до комунального закладу Миронівського районного центру первинної медико - санітарної допомоги за наданням медичної допомого де проходив курс амбулаторного лікування з 16 по 20 лютого 2017 року.

Розмір моральної шкоди для позивача, як Миронівського міського голови, безмежний. Проте, враховуючи здоровий глузд та справедливе зазначення обставин, та враховуючи положення ст.23, 1167 ЦК України, Постанови Пленуму Верховного суду України „Про судову практику в правах про відшкодування моральної /немайнової/ шкоди", від 31 вересня 1995 року, Постанову Пленуму Верховного Суду від 28 вересня 1990 p. No 7 «Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації громадян та організацій» з подальшими змінами та доповненнями вважав, що з відповідача необхідно стягнути на користь позивача моральну шкоду, яку було оцінено у 10 000 грн.

Заочним рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 12 грудня 2017 року в задоволенні позову ОСОБА_5 відмовлено.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням позивач ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

При цьому зазначає, що викладені ним обставини є як раз інформацією, а не оціночним судженням. Заяви відповідача від ІНФОРМАЦІЯ_4 та ІНФОРМАЦІЯ_2 не є будь-якою критикою його діяльності (оціночним судженням), а свідомо направлені виключно на приниження честі, гідності та ділової репутації позивача.

Твердження відповідача містять фактичні дані про «відомі» тільки йому обставини, їх можливо перевірити щодо їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедент ній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень ст. 10 Конвенції (зокрема, п.46 рішення від 08 липня 1986 року в справі «Лінгенс проти Австрії»).

Також, внаслідок протиправної поведінки відповідача, позивач зазнав значної моральної шкоди, яка виразилась в емоційних та душевних стражданнях та хвилюваннях, підтвердженням чого є виписка з медичної карти амбулаторного хворого ОСОБА_5 від 19.07.2017 року.

В ухвалі про відкриття апеляційного провадження відповідачу було надано строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.

У запереченні відповідач ОСОБА_6 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення - без змін, оскільки вважає, що оприлюднена ним інформація є оціночним судженням і не має під собою ніякого фактичного підґрунтя. Крім того, враховуючи вимоги ст. 3, 4, 6 Декларації, публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

Також, зазначає, що позивач не навів фактичних даних, не надав суду доказів, котрі б свідчили про порушення його особистих немайнових прав поширеною відповідачем інформацією, що призвели б до душевних страждань, погіршення стану здоров'я і відповідно до відшкодування в зв'язку з цим моральної шкоди.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Згідно ст. 375 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_4 відповідач ОСОБА_6 подав до Миронівської міської ради заяву про перевищення владних повноважень наступного змісту. Зловживаючи своїм службовим становищем, надівши на себе корону, народний Мер міста Миронівка Київської області, людина чоловічої статі на прізвище ОСОБА_5, далі - ОСОБА_5, як бувший працівник правоохоронних органів скоює у місті Миронівка Київської області беззаконня, а саме: «Злигавшись з особами кавказької національності, ігноруючи законодавство України, вийшовши за межі здорового глузду, без рішення Миронівської міської ради Київської області про упорядкування тимчасової торгівлі на території міста Миронівка, «Порядку на провадження торговельної діяльності за межами торговельних приміщень на території об'єктів благоустрою міста Миронівка Київської області » ( пункт 1, лист Миронівської міської ради Київської області № 2190 від 15 серпня 2016 року ), за відсутності рішення Миронівської міської ради Київської області про встановлення мобільних оптових баз баштанними культурами у м. Миронівка Київської області (пункт 2, лист Миронівської міської ради Київської області № 2190 від 15 серпня 2016 року), при не визначенні місць для платних стоянок та парковок транспортних засобів у місті Миронівка Київської області (пункт 3, лист Миронівської міської ради Київської області №2190 від) 15 серпня 2016 року ), калькуляції вартості торговельного місця на території міста Миронівка Київської області не запроваджено пункт 3, лист Миронівської міської ради Київської області № 1167 від 13 травня 2016 року) „ОСОБА_5 по вулиці Михайлівській, надає дозвіл на встановлення, більше однієї доби, причіп д.н.з. - відсутній, навантажений баштанними культурами, який використовується як оптова рознічна торгівля і база для торгівлі вищевказаним товаром та на перехресті вулиці Вертути, причіп д.н.з. НОМЕР_1, чим свідомо ОСОБА_5 створив аварійно небезпечну ситуацію, ( пункт 15.9: 15.10 Правил дорожнього руху України: пункт 6 Закон України «Про дорожній рух») що загрожує життю та здоров'ю людей.

У ОСОБА_6 склалося враження, що ОСОБА_5 зацікавлений у наданні особам кавказької національності із власної вигоди, вважаючи себе царьом, дозвіл на порушення норм законодавства України та знищенню громадян.

Доводжу до відома царя ОСОБА_5, що пора скинути корону, та негайно усунути вищевказані правопорушення, думати за місто, а не за свої власні інтереси. В заяві вимагав скинути з себе корону царя, негайно усунути виявлені порушення, створити комісію по розслідуванню перевищення службових повноважень позивачем.»

Також судом було встановлено, що 22.02.2017 року відповідач ОСОБА_6 подав до Миронівської міської ради звернення про забезпечення безпеки громадян у Миронівській міській раді Київської області наступного змісту. ІНФОРМАЦІЯ_3, орієнтовано 16:05 години, група осіб у складі: Миронівського міського голови Київської області ОСОБА_5 та його дружина ОСОБА_8, які проживають за адресою: АДРЕСА_2, у робочий час у приміщенні Миронівської міської ради Київської області, що розташована за адресою: вул. Соборності, 48 м. Миронівка, без сварки, раптово побили ОСОБА_6.

У зв'язку з тим, що внаслідок вказаного кримінального правопорушення (злочину) ОСОБА_6 являється потерпілим, а тому на підставі ч. 3 ст. 55 КПК України, залучений як потерпілий до кримінального провадження, внесеного до Єдиного Реєстру Досудових Розслідувань за № 2017110220000072.

Подружжя Миронівського міського голови Київської області ОСОБА_5 та ОСОБА_8 створили небезпеку громадян при знаходженні у приміщенні Миронівської міської ради Київської області, яке належить громаді. Просив розглянути звернення, забезпечити відвідувачів Миронівської міської ради шоломами, бронежилетами та іншими засобами захисту, встановити систему відео нагляду для контролю переміщення подружжя, пройти медичний огляд позивачу на визначення розладу стану здоров'я.

Ухвалюючи рішення суд першоі інстанції виходив з наступного.

Відповідно до ст.34 Конституції України кожному гарантується право на свободи думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Разом з тим згідно зі ст. 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також праве на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням використанням та поширенням такої недостовірної інформації (ст.32 Конституції України)

Відповідно до ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім"ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (ч. 1). Негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (ч.3).

Оспорювана частина тексту вказаної заяви, яку позивач вважає поширеною відповідачем інформацією і просить визнати недостовірною, як таку яка порочить честь, гідність, ділову репутацію позивача, на думку суду першої інстанції не є інформацією, а є оціночним судженням відповідача яке грунтувалось на переконанні відповідача про незаконність тимчасової торгівлі на території міста Миронівка баштанними культурами у невідведеному для цього в установленому порядку місці, на перехресті, що створює аварійно небезпечну ситуацію і є порушенням вимог п.п.15.9, 15.10 ПДР України та відсутністю, на думку відповідача про зацікавленість позивача із власної вигоди без зазначення в заяві про вид конкретної вигоди, своєчасних дій відповідача по негайному усуненню виявлених порушень. Вказане підтверджується змістом самої заяви та визнанням позивачем в судовому засіданні, що дійсно по цій заяві в день її надходження була заява міської ради до поліції про незаконність тимчасової торгівлі на території міста Миронівка баштанними культурами у невідведеному для цього в установленому порядку місці, на перехресті і такий факт мав місце.

Відповідно до ст.26 ч.1 п.44 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» до компетенції міської ради віднесено питання встановлення відповідно до законодавства правил з питань благоустрою території населеного пункту, забезпечення в ньому чистоти і порядку, торгівлі на ринках, додержання тиші в громадських місцях, за порушення яких передбачено адміністративну відповідальність.

Частина тексту вказаного звернення, яку позивач вважає поширеною відповідачем інформацією і просить визнати недостовірною, як таку, яка порочить честь, гідність, ділову репутацію позивача, на думку суду першої інстанції, також, не є інформацією, а є оціночним судженням - правовою, на думку відповідача, кваліфікацією дій позивача без зазначення статті закону України про кримінальну відповідальність, а також без зазначення суттєвих обставин про механізм спричинення та кількість нанесених йому ударів відповідно до положень диспозиції ст.126 ч.1 КК України, без зазначення про наявність вироку суду і з вказівкою про визнання його потерпілим в кримінальному провадженні у встановленому КПК України порядку, що підтверджується змістом вказаного звернення та повідомленням слідчого про кримінальне провадження.

Відповідно до ст.40 Конституції України, ст.7 ЗУ «Про звернення громадян» відповідач має право на звернення до органів державної влади.

Відповідно до ст. 40 Конституції України, усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Відповідно до ст.7 ЗУ « Про звернення громадян», звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду. Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обгрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз'ясненнями.

При цьому, постанову старшого слідчого від 14.09.2017 року про закриття кримінального провадження по заяві відповідача про його побиття позивачем та його дружиною суд першої інстанції вважав не достатнім доказом на підтвердження поширення відповідачем недостовірної інформації, так як за завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину передбачена кримінальна відповідальність по ст. 383 ч.1 КК України, чим фактично обґрунтовується позов в цій частині, але позивачем не надано допустимого доказу - вироку суду.

В частині позовних вимог про стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції керувався положеннями ст.23 ЦК України, які передбачають наступне: ч.1. Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; ч.2 Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України, в редакції яка діяла на час розгляду справи судом, позивач не довів спричинення йому моральної шкоди шляхом приниженні відповідачем його честі та гідності, а також ділової репутації.

Відповідно до ч.5 ст.55 Конституції України кожен має право будь-яким не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушення та протиправних посягань. Право кожного на повагу до його честі та гідності визначено в ст.28 Конституції України, ст. ст. 270, 297 ЦК України, відповідно до ст.3 Конституції людина, її життя і здоров'я, честь і гідність визнаються найвищою соціальною цінністю.

Отже, відмовляючи в задоволенні позову на підставі ст.ст.3, 40, 55, 34, 68 Конституції України, ст.ст. 23, 270, 297, 277 ЦК України, ст. 7 ЗУ « Про звернення громадян», ст.26 ч.1 п.44 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» ч.2 ст.471 закону України «Про інформацію», ст.224 ч.1 ЦПК України, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів порушення його прав, що регулюється вказаним законодавством, а тому позовні вимоги є недоведеними і необґрунтованими і задоволенню не підлягають.

На думку колегії суддів, висновки суду першої інстанції викладені в рішенні, відповідають вимогам закону та обставинам справи, виходячи з наступного.

Згідно роз'яснень п.п. 15, 19 постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27.02.2009 р. "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи", при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача, поширення недостовірної інформації, тобто такої, що не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Повідомлення оспорюваної інформації лише особі, якої вона стосується, не може визнаватись її поширенням, якщо особа, яка повідомила таку інформацію, вжила достатніх заходів конфіденційності для того, щоб ця інформація не стала доступною третім особам.

Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співвжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначити характер такої інформації та з'ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Відповідно до ч.2 ст.471 закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема, гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Відповідно до частини четвертої статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Згідно зі статтею 10 Конвенції і частин другої та третьої статті 34 Конституції України кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві, зокрема, для захисту репутації чи прав інших осіб.

Згідно із частиною першою статті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

У статті 201 ЦК України передбачено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація.

Відповідно до статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Згідно зі статтею 299 ЦК України фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.

Так, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. А під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов'язків. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб - підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

Позови про захист гідності, честі чи ділової репутації має право пред'явити, зокрема, фізична особа в разі поширення про неї недостовірної інформації, що порушує її особисті немайнові права.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (частина перша статті 277 ЦК України).

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи вона є фактичним твердженням чи оціночним судженням.

Згідно із частиною другою статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Таким чином, відповідно до статті 277 ЦК предметом судового захисту не можуть бути оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які як вираження суб'єктивної думки і поглядів відповідача не можна перевірити щодо їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції (зокрема, пункту 46 рішення від 8 липня 1986 року в справі «Лінгенс проти Австрії»).

Згідно із частинами четвертою та сьомою статті 277 ЦК України спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.

Крім того, у разі якщо позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, повинен ураховувати положення Декларації, а також рекомендації, що містяться у Резолюції № 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя (далі - Резолюція).

У Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У зв'язку із цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

Проте, ухвалюючи рішення в справі про захист гідності, честі чи ділової репутації публічної особи, суд також повинен дотримуватись основоположних принципів права, зокрема презумпції невинуватості.

Так, згідно з частиною другою статті 6 Конвенції кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

У частинах першій та другій статті 62 Конституції України закріплено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

При цьому Європейський суд з прав людини зазначає, що презумпцію невинуватості буде порушено, якщо судове рішення або заява посадової особи щодо особи, обвинуваченої у вчиненні кримінального злочину, відображає думку про її вину до того, як вона буде доведена відповідно до закону. Достатньо мати навіть за відсутності будь-якого формального висновку певні підстави припускати, що суд або посадова особа вважає обвинуваченого винним. Питання про те, чи порушує заява посадової особи державного органу принцип презумпції невинуватості, слід визначати в контексті конкретних обставин, за яких оспорювану заяву було зроблено ( пункт 42 рішення від 21 вересня 2006 року в справі «Грабчук проти України» (заява № 8599/02); пункт 48 рішення від 12 січня 2012 року в справі «Довженко проти України» (заява № 36650/03)).

Таким чином, суд першої інстанції, ухвалюючи рішення в справі, вірно взяв до уваги норми національного та міжнародного права, прецедентної судової практики Європейського суду з прав людини, правильно застосував указані норми права та дійшов обґрунтованого висновку про необхідність відмови у задоволенні позову, оскільки зазначена вище інформація є оціночними судженнями, які не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає фактичним обставинам справи, ґрунтується на наявних у справі доказах, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі, оскільки всі зазначені в ній доводи зводяться лише до переоцінки доказів, які були предметом розгляду судом першоі інстанції, однак, при цьому, висновків суду першої інстанції не спростовують.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Заочне рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 12 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: Р.В. Березовенко

Судді: С.В. Лівінський

В.І. Олійник