
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
----------------------
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
21 травня 2018 р.м.ОдесаСправа № 479/909/17
Категорія: 11.1 Головуючий в 1 інстанції: Микитей Л.Л.
Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
доповідача - судді Турецької І.О.
суддів - Стас Л.В., Косцової І.П.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги Кривоозерського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Миколаївської області, ОСОБА_1 на постанову Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 12 грудня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Кривоозерського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Миколаївської області про визнання протиправним рішення та про зобов'язання вчинити певні дії, -
В С Т А Н О В И В:
У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом до Кривоозерського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Миколаївської області (далі - Пенсійний фонд), в якому, з урахуванням уточнень (а.с. 33-35), просив:
- визнати протиправним та скасувати протокол №93 від 31.03.2017 року про незарахування до стажу роботи на посаді судді, що дає право на відставку та одержання щомісячного довічного грошового утримання, період проходження строкової військової служби, період роботи на посаді слідчого в органах міністерства внутрішніх справ та половину строку навчання за денною формою у вищому юридичному навчальному закладі;
- визнати протиправним непроведення перерахунку розміру щомісячного довічного грошового утримання, з урахуванням поданого розрахунку стажу судді, що складає 24 роки 7 місяців, згідно довідки територіального управління Державної судової адміністрації в Миколаївській області №5/2-267/17 від 27 лютого 2017 року;
- зобов'язати зарахувати до стажу роботи на посаді судді, що дає право на відставку та одержання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці 2 роки проходження військової служби, 6 років 10 місяців 8 днів роботи на посаді слідчого в органах внутрішніх справ, половину строку за денною формою навчання у вищому юридичному навчальному закладі, тобто 1 рік 6 місяців;
- здійснити перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання в розмірі 88 відсотків грошового утримання судді, виходячи з розміру суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, починаючи з 10 лютого 2017 року.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 послався на пункт 34 розділу ХІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року за №1402-VIII та зазначив, що судді призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді суддів відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).
Позаяк, він був обраний на посаду судді в період дії Закону України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 року за №2862-ХІІ до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, зараховується, в тому числі строкова служба, половина строку навчання і робота на посаді слідчих в органах внутрішніх справ.
Постановою Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 12 грудня 2017 року позов задоволено частково.
Суд визнав протиправною відмову Пенсійного фонду у перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1
Зобов'язав Пенсійний фонд здійснити перерахунок і виплату ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, з урахуванням раніше проведених виплат, починаючи з 10 лютого 2017 року в розмірі 86 відсотків суддівської винагороди судді місцевого суду, без обмеження граничного розміру, зарахувавши до стажу роботи на посаді судді календарний період проходження строкової військової служби - 2 роки та час роботи на посаді слідчого - 6 років 10 місяців 8 днів.
В задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд виходив із того, що у позивача є право на отримання довічного грошового утримання в розмірі 86% суддівської винагороди, оскільки на законодавчому рівні встановлений обов'язок суб'єкта владних повноважень зарахувати до суддівського стажу службу в армії та роботу на посаді слідчого.
Відмовляючи в задоволенні вимоги про зарахування до стажу роботи на посаді судді половину строку навчання, суд першої інстанції виходив із того, що відсутні докази про навчання ОСОБА_1 на денній формі у вищому юридичному навчальному закладі.
В апеляційній скарзі Пенсійний фонд, не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Так, апелянт, посилаючись на п.25 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII від 02 червня 2016 року, вважає, що розмір щомісячного грошового утримання збільшується за кожний рік роботи саме на посаді судді, а не на іншій посаді, що входить до стажу роботи, необхідної для відставки.
Отже, на думку апелянта, враховуючи, що стаж позивача на посаді судді складає 14 років 2 місяці 26 днів, підстав для перерахунку довічного грошового утримання в розмірі 86% суддівської винагороди - немає.
Поряд з цим, не погодився з рішенням суду першої інстанції і позивач, зазначаючи в апеляції про неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.
Указані порушення, на думку ОСОБА_1, є підставою для скасування постанови суду першої інстанції в частині відмови в позові та для ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 послався на те, що половина строку на денній формі навчання у вищому навчальному закладі, повинна зараховуватися до стажу роботи судді, який дає право на збільшення відсоткового розміру грошового утримання.
Вважає, що ним був наданий відповідний доказ, що свідчив про те, що у період з 1992 року по липень 1995 року він навчався в Київському інституті внутрішніх справ за спеціальністю правознавство.
Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги Пенсійного фонду, ОСОБА_1 подав відзив, в якому обґрунтовує свої заперечення відповідними законодавчими нормами, що свідчать про обґрунтованість його правової позиції.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1, Пенсійний фонд зазначає, що позивач посилається на норми закону, які втратили чинність та не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, а тому просить його апеляцію залишити без задоволення.
Враховуючи клопотання учасників справи про розгляд справи без їх участі, суд апеляційної інстанції, відповідно до п.1 ч.1 ст. 311 КАС України, розглянув справу в порядку письмового провадження.
Перевіривши правильність встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи, додержання норм матеріального та процесуального права, провівши аналіз доводів апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення скарги Пенсійного фонду і відповідно про задоволення скарги ОСОБА_1 в повному обсязі, з огляду на наступне.
Фактичні обставини справи, що встановлені судом першої та апеляційної інстанцій свідчать про те, що 31 січня 2017 року Вища рада правосуддя прийняла рішення №156/0/15/17 про звільнення позивача з посади судді Врадіївського районного суду Миколаївської області, у зв'язку з поданням заяви про відставку (а.с.4).
Наказом голови Врадіївського районного суду Миколаївської області №15-ок від 09 лютого 2017 року ОСОБА_1 звільнено з посади судді у відставку з 09 лютого 2017 року.
Відповідно до записів трудової книжки, розрахунку стажу судді, який дає право на відставку та довідки управління кадрового забезпечення ГУНП в Миколаївській області, загальний стаж позивача станом на 09 лютого 2017 року становить 24 роки 7 місяців 2 дні.
У цей стаж входить:
- служба в Збройних силах у період з 12 листопада 1982 року по 19 листопада 1984 року - 02 роки;
- половина періоду навчання в Київському інституті внутрішніх справ за спеціальністю правознавство у період з 1992 року по липень 1995 року - 1 рік 6 місяців;
- робота на посаді слідчого Врадіївського РВ УМВС України в Миколаївській області за період з 24 серпня 1995 року по 14 листопада 2002 року - 6 років 10 місяців 8 днів;
- робота на посаді судді Врадіївського районного суду Миколаївської області за період з 15 листопада 2002 року по 09 лютого 2017 року - 14 років, 2 місяця, 26 днів.
Таким чином загальний стаж роботи позивача на дату звільнення складає - 24 роки 7 місяців 2 дні.
20 березня 2017 року позивач звернувся до Пенсійного фонду із заявою про призначення та нарахування щомісячного довічного грошового утримання.
Протоколом від 31 березня 2017 року за №93 Пенсійний фонд призначив позивачу з 10 лютого 2017 року щомісячне довічне грошове утримання у розмірі 80% від грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, в сумі 19 200,00 грн.
02 серпня 2017 року позивач звернувся до Пенсійного фонду із заявою про збільшення щомісячного довічного грошового утримання з 80 на 88 відсотків, враховуючи стаж - 24 роки 7 місяців 2 дні.
Пенсійний фонд, листом №1376/03 від 07 серпня 2017 року, керуючись ст. 137 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року за №1402-VII відмовив у задоволенні заяви, посилаючись на недостатність у позивача стажу на посаді судді.
Колегія суддів вважає законною та обґрунтованою позицію суду першої інстанції про те, що для вирішення спірних правовідносин слід керуватись абзацом «з» підпункту 33 пункту 3 Розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про вищу раду правосуддя» від 21 грудня 2016 року №1798-19 внесено зміни до Розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та до абзацу 4 пункту 34, а не ст. 137 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року за №1402-VII.
Водночас не можна погодитись з рішенням суду першої інстанції в частині відмови позивачу врахувати до стажу роботи на посаді судді, що дає право на відставку та одержання щомісячного довічного грошового утримання судді, половину строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі, тобто 1 рік 6 місяців, тільки на підставі того, що позивач не надав доказів того, що навчався на денній формі.
Такого висновку суд апеляційної інстанції дійшов враховуючи наступне.
Абзацом «з» підпункту 33 пункту 3 Розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про вищу раду правосуддя» від 21 грудня 2016 року №1798-19 внесено зміни до Розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та до абзацу 4 пункту 34, а саме: «Судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання)».
Відповідно до пункту 11 розділу XIII «Перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року за №2453-VI, судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день набрання чинності цим Законом.
Згідно з абз. 2 п. 25 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року за №1402-VIII, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів». За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону.
Враховуючи, що позивач був обраний на посаду судді до набрання чинності Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року за №2453-VI, є обґрунтованим посилання суду першої інстанції, що при нарахуванні та визначенні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці слід керуватися такими нормативно-правовими актами як Закон України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 року №2862-XII та Закон України «Про судоустрій і статус суддів» №2453-VI від 07 липня 2010 року.
Так, згідно з частиною четвертою статті 43 Закону України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ (в редакції чинній станом на час набрання чинності Законом України «Про судоустрій і статус суддів» № 2453-VI в редакції від 07 липня 2010 року) до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов'язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.
Відповідно до статті 1 Указу Президента України від 10 липня 1995 року №584/95 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів» чинної на час набуття позивачем стажу роботи безпосередньо на посаді судді 10 років, до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах та період проходження строкової військової служби.
Відповідно до пункту 3-1 Постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року №865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та календарний період проходження строкової військової служби.
Відповідно до вимог пункту 11 Прикінцевих положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції від 07 липня 2010 року № 2453-VI судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день набрання чинності цим Законом. Однак, таке право не підлягає обмеженню, якщо воно вже набуте, ще до набрання чинності Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 2453-VI.
Конституційний суд України в рішенні від 08 червня 2016 року № 4-рп/2016 визначив, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів.
У зв'язку з ухваленням Рішення Конституційного Суду України від 08 червня 2016 року № 4-рп/2016 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та положень пункту 5 розділу ІІІ Прикінцеві положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» визнано неконституційними окремі норми статті 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Зокрема, частина третя статті 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року №2453-VI у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року №213-VIII, визнана такою, що суперечить Конституції України та не підлягає застосуванню і втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
Натомість застосуванню підлягає частина третя статті 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року №2453-VI до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VIII, тобто у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року № 192-VIII, а саме: щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 % грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не може бути більшим ніж 90 % заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання. У разі зміни грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.
Підсумовуючи викладене слід вважати, що стаж роботи позивача, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання складає 24 роки 7 місяців 2 дні.
До цього стажу входить: 2 роки служби в Збройних силах, 1 рік та 6 місяців навчання в Київському інституті внутрішніх справ за спеціальністю правознавство, 6 років 10 місяців 8 днів на посаді слідчого Врадіївського РВ УМВС України в Миколаївській області та 14 років 2 місяця 26 днів роботи на посаді судді Врадіївського районного суду Миколаївської області.
Погоджуючись з доводами апелянта ОСОБА_1 про те, що судом першої інстанції неповно з'ясовані обставини справи, колегія суддів бажає зазначити, що ст. 9 КАС України встановлює принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі, тобто встановлює обов'язок суду вживати визначені законом заходи необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
Отже, встановивши, що відсутні докази, які підтверджують навчання позивача саме на денній формі навчання, суд першої інстанції повинен був для повного та всебічного розгляду справи запропонувати позивачу надати відповідні докази або витребувати їх за власною ініціативою.
Для виправлення вказаної судової помилки, позивачем до суду апеляційної інстанції надано довідку Національної академії внутрішніх справ від 11 травня 2018 року №46/02/3023 про те, що він пройшов повний курс навчання за денною формою навчання (стаціонар) на юридичному факультеті Київського інституту внутрішніх справ за спеціальністю правознавство у період з 05 серпня 1992 року по 22 липня 1995 року.
Апелянт, в особі Пенсійного фонду, відстоюючи свою позицію, що була викладена в запереченні на позов, виклав у своїй скарзі аналогічні доводи.
Разом з тим, слід зазначити, що суд апеляційної інстанції, мотивуючи своє рішення надав правову оцінку кожному доводу апеляції та чітко виклав свою позицію, що на законодавчому рівні закріплено право позивача отримувати грошове утримання у відставці в розмірі 88 % заробітної плати судді із урахуванням його стажу роботи.
Слушно зауважити, що аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі №127/20301/17, від 20 березня 2018 року у справі №520/5814/17.
Відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Понад те, колегія суддів, керуючись ч.2 ст. 6 КАС України вважає, що суд, застосовуючи принцип верховенства права, повинен враховувати судову практику Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Згідно пунктів 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» (№ 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства («STRETCH v. THE UNITED KINGDOM» №44277/98).
У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як «наявне майно», так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності» (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини «Фон Мальтцан та інші проти Німеччини»). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися «активом»: вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є «активом», на який може розраховувати громадянин як на свою власність («MALTZAN (FREIHERR VON) AND OTHERS v. GERMANY» № 71916/01, 71917/01 та 10260/02).
У пункті 52 рішення у справі «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд однак зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі «Скордіно проти Італії» («Scordino v. Italy» № 36813/97).
Розглядаючи розподіл судових витрат, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи ОСОБА_1 про те, що понесені ним судові витрати необхідно компенсувати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, а не за рахунок держави, як вказано судом першої інстанції.
Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Аналогічна норма була закріплена і в редакції КАС України від 03 серпня 2017 року, яка діяла на момент прийняття судом першої інстанції рішення (ч.1 ст. 94).
Враховуючи викладене та те, що позивачем при поданні позову та апеляційної скарги було сплачено судовий збір на загальну суму 1600,00 грн., що підтверджується квитанціями за №97 від 08 вересня 2017 року на суму 640,00 грн. та за №0.0.929051352.1 на суму 960,00 грн., суд апеляційної інстанції вважає за необхідним стягнути дану суму судового збору з бюджетних асигнувань Пенсійного фонду на користь ОСОБА_1
Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Кривоозерського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Миколаївської області - задовольнити частково.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити в повному обсязі.
Скасувати постанову Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 12 грудня 2017 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо зарахування 1 року 6 місяців навчання за денною формою навчання (стаціонар) на юридичному факультеті Київського інституту внутрішніх справ.
Прийняти в цій частині нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Кривоозерського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Миколаївської області про визнання протиправним рішення та про зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Викласти резолютивну частину постанови Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 12 грудня 2017 року в наступній редакції.
Визнати протиправним та скасувати протокол №93 від 31.03.2017 року щодо незарахування до стажу роботи ОСОБА_1, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України період проходження строкової військової служби, період роботи на посаді слідчого в органах Міністерства внутрішніх справ та половину строку навчання за денною формою у вищому юридичному навчальному закладі.
Визнати протиправним непроведення перерахунку розміру щомісячного довічного грошового утримання, з урахуванням поданого розрахунку стажу судді, що складає 24 роки 7 місяців, згідно довідки територіального управління Державної судової адміністрації в Миколаївській області №5/2-267/17 від 27 лютого 2017 року.
Зобов'язати Кривоозерське об'єднане управління Пенсійного фонду України Миколаївської області здійснити перерахунок і виплату ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, з урахуванням раніше проведених виплат починаючи з 10 лютого 2017 року в розмірі 88 відсотків суддівської винагороди судді місцевого суду без обмеження граничного розміру, зарахувавши до стажу роботи:
- службу в Збройних силах України в період з 12 листопада 1982 року по 19 листопада 1984 року - 02 роки;
- половину періоду навчання в Київському інституті внутрішніх справ за спеціальністю правознавство у період з 1992 року по липень 1995 року - 1 рік 6 місяців;
- роботу на посаді слідчого Врадіївського РВ УМВС України в Миколаївській області за період з 24 серпня 1995 року по 14 листопада 2002 року - 6 років 10 місяців 8 днів.
Стягнути з Кривоозерського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Миколаївської області (код за ЄДРПОУ 40388002) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) судові витрати в сумі 1 600 (одна тисяча шістсот) грн.».
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Доповідач - суддя І.О. Турецька
суддя Л.В. Стас
суддя І.П. Косцова
Повне судове рішення складено 21.05.2018 року.
Судове рішення № 74172696, Одеський апеляційний адміністративний суд було прийнято 21.05.2018. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Постанова. На цій сторінці ви зможете знайти ключові дані про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити ключові дані.
Це рішення відноситься до справи № 479/909/17. Юридичні особи, які зазначені в тексті цього судового документа: