Ухвала суду № 74172179, 21.05.2018, Сихівський районний суд м. Львова

Справа № 464/466/18

пр.№ 1-кс/464/1104/18

У Х В А Л А

17 травня 2018 року м.Львів

Слідчий суддя Сихівського районного суду м.Львова Тімченко О.В., секретар судового засідання Захарчук О.Ю., з участю прокурора Головки Л.В., підозрюваного ОСОБА_1 та захисника ОСОБА_2, розглянувши клопотання про застосування запобіжного заходу – домашній арешт відносно:

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець ІНФОРМАЦІЯ_2, проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3,

у с т а н о в и в :

слідчий ВРЗуСТ СУ ГУ НП у Львівській області ОСОБА_3 звернувся до суду з клопотанням, погодженим із прокурором у кримінальному провадженні – прокурором Сихівського відділу Львівської місцевої прокуратури № 1 ОСОБА_4, про застосування запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту підозрюваному ОСОБА_1 у кримінальному провадженні № 12017140070004304. Покликається на те, що ОСОБА_1 обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України. Підозрюваний може здійснювати незаконний вплив на потерпілих і свідків у кримінальному провадженні, а також переховуватися від органів досудового розслідування та суду, оскільки підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, неодружений, на утриманні осіб немає, неодноразово виїжджав за державний кордон. Відтак саме домашній арешт запобігатиме вказаним ризикам.

У судовому засіданні прокурор клопотання підтримав.

Захисник та підозрюваний проти клопотання не заперечили, покликаючись на необґрунтованість підозри та те, що при цілодобовому арешті підозрюваний не зможе закінчити навчання, так як є студентом денної форми навчання.

Заслухавши думку сторін кримінального провадження, дослідивши клопотання та матеріали в його обґрунтування, слідчий суддя дійшов до наступного висновку з огляду на таке.

СВ Сихівського ВП ГУ НП у Львівській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному 31 грудня 2017 року до Єдиного реєстру судових розслідувань за № 12017140070004304, в якому ОСОБА_1 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України.

Даним клопотанням з доданими документами з достатньою на даній стадії кримінального провадження повнотою підтверджується наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_1 вказаного кримінального правопорушення, що підтверджується: даними протоколу огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 31 грудня 2017 року; даними протоколу допиту потерпілої ОСОБА_5; даними протоколу допиту свідка ОСОБА_6; даними висновку комісійної судової автотехнічної експертизи від 2 травня 2018 року, які є достатніми на даному етапі кримінального провадження для визнання підозри обґрунтованою. Будь-які інші докази, які б викликали сумніви в обґрунтованості підозри, в матеріалах кримінального провадження відсутні.

Крім того, при встановленні факту наявності (чи відсутності) обґрунтованої підозри відносно ОСОБА_1 слідчий суддя керується не тільки положеннями національного кримінального процесуального законодавства, а враховує й практику з цього питання Європейського суду з прав людини (ч.5 ст.9 КПК України), яка відображена в рішенні від 21 квітня 2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», відповідно до якої термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення, а також в рішенні у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, згідно з якою вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення.

В інших рішеннях «Ілійков проти Болгарії» від 26 липня 2001 року, «Летельє проти Франції» від 26 червня 1991 року Європейський суд з прав людини зазначив, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу. Згідно з правовою позицію, яка закріплена у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» (рішення від 28 жовтня 1994 року), факти, що викликають підозру, не обов'язково мають бути встановлені до ступеня, необхідного для засудження чи навіть для пред'явлення обвинувачення, що є завданням наступних етапів кримінального процесу.

Встановлено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, має місце проживання та місце реєстрації, громадянин України, студент 4 курсу денної форми навчання Національного університету «Львівська політехніка», позитивно характеризується за місцем проживання і навчання, неодружений, має міцні соціальні зв’язки, на утриманні осіб немає, на обліках в психоневрологічному та наркологічному диспансерах не перебуває, судимості немає.

Відповідно до положень ч.1 ст.181 КПК України домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби. Запобіжний захід у вигляді домашнього арешту може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі (ч.2 ст.181 КПК України).

З огляду на встановлені у судовому засіданні обставини та наведені норми Кримінального процесуального кодексу України, вирішуючи питання про обрання запобіжного заходу ОСОБА_1 слідчий суддя враховує: тяжкість покарання, що загрожує підозрюваному у разі визнання його винним у вчиненні кримінального правопорушення, у якому він підозрюється, що згідно із ст.12 КК України, є тяжким злочином, вчинення такого з необережності, за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі від 3 до 8 років, його молодий вік, стан здоров'я, сімейний стан (неодружений та на утриманні осіб немає, майновий стан (не працює, однак навчається), особу підозрюваного, який раніше не притягувався до кримінальної відповідальності, слідчий суддя приходить до висновку про те, що є всі підстави вважати, що застосування до підозрюваного домашнього арешту запобігатиме ризикам, передбаченим ст.177 КПК України, а саме переховуватися від органів досудового розслідування та суду, незаконно впливати на потерпілу та свідка.

За наведених вище обставин інший, враховуючи інтереси суспільства у відношенні суспільної безпеки, більш м*який запобіжний захід, застосований бути не може; саме такий запобіжний захід сприятиме забезпеченню виконанню підозрюваним покладених на нього процесуальних обов’язків. Потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи.

З урахуванням викладеного та зважаючи на доведеність прокурором наявності всіх обставин, передбачених ч.1 ст.194 КПК України, слід застосувати до підозрюваного домашній арешт, що полягатиме у забороні підозрюваному залишати своє житло у певний період доби, що надасть можливість продовжити навчання, зобов’язавши підозрюваного (обвинуваченого) прибувати за кожною вимогою до суду, відділу поліції та прокуратури (ч.5 ст.194 КПК України). Щодо вимоги клопотання в частині повідомлення підозрюваного про зміну місця проживання, то таке суперечить суті такого запобіжного заходу як домашній арешт, а відтак є безпідставним.

Керуючись ст.ст.176-178, 181, 193, 194, 196, 309, 369-372 КПК України,

п о с т а н о в и в :

клопотання задоволити частково.

Обрати ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту шляхом заборони залишати у період з 20.00 год. по 7.00 год. своє житло за адресою: АДРЕСА_1, зобов’язавши підозрюваного (обвинуваченого) прибувати за кожною вимогою до суду, відділу поліції та прокуратури.

Строк дії ухвали становить два місяці, тобто до 17 липня 2018 року включно.

Ухвалу для виконання передати Личаківському відділу поліції ГУ Національної поліції у Львівській області.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до апеляційного суду Львівської області протягом п'яти днів з дня проголошення ухвали.

Слідчий суддя О.В.Тімченко