Рішення № 74171453, 21.05.2018, Кам’янський районний суд Запорізької області (до 25.04.2025 - Куйбишевський районний суд Запорізької області)

КУЙБИШЕВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 319/226/18

Провадження №2/319/154/2018

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 травня 2018 року смт.Більмак

Куйбишевський районний суд Запорізької області у складі головуючого судді Ходька В.М., за участі секретаря судового засідання Сіляєвої Н.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Більмак, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: орган опіки та піклування виконавчого комітету Маріупольської міської ради Донецької області, про надання дозволу на багаторазові тимчасові виїзди малолітньої дитини на неконтрольовану територію в районі проведення антитерористичної операції без дозволу батька, за відсутності учасників справи -

В С Т А Н ОВ И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом, в якому просить (з урахуванням письмових пояснень від 20.03.2018 року) надати дозвіл на багаторазові тимчасові виїзди малолітньої дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 у супроводі матері ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, без дозволу (згоди) та супроводу його батька ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, на неконтрольовану територію в районі проведення антитерористичної операції до м. Сніжне Донецької області, за зареєстрованим місцем проживання на період з 01.03.2018 року по 12.03.2029 року. Позовні вимоги обґрунтовані необхідністю навідувати помешкання за місцем реєстрації позивача для зміни гардеробу, використання особистих і інших побутових речей, спілкування дитини з бабусею та дідом, старшим братом, відвідування близьких та друзів.

Учасники справи у судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Позивач та представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача звернулися до суду із заявами про розгляд справи без їх участі, позивач просить задовольнити позовні вимоги з підстав зазначених у позові, представник третьої особи зазначив про недоцільність надання позивачу дозволу на виїзд дитини до м. Сніжне Донецької області, оскільки на зазначеній території органи місцевої влади не працюють, тому гарантувати дотримання прав дитини не можливо. Відповідача повідомлено про дату, час та місце розгляду справи судом шляхом розміщення оголошень на офіційному веб-сайті суду (а.с.45), проте для участі в судовому засіданні відповідач не прибув, клопотань про необхідність відкладення розгляду справи не заявляв, заперечень проти позову не висунув. Враховуючи вищевикладене, а також положення ч.3 ст.211, ч.3 ст.223 та ч.2 ст.247 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу без фіксування судового засідання технічними засобами у відсутності учасників справи на підставі доказів, які є в матеріалах справи.

Дослідивши матеріали справи та перевіривши їх доказами, а відтак, з'ясувавши дійсні обставини справи, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що згідно з даними паспорту НОМЕР_3, даними паспорту НОМЕР_4 ОСОБА_1 і ОСОБА_2, 14.02.2013 року зареєстрували шлюб у с/р Северна, м. Сніжне, Донецької області, актовий запис № 5 (а.с.7, 10-11). Від шлюбу мають спільного сина - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується свідоцтвом про народження виданого 22.03.2013 року відділом ДРАЦСРС Сніжнянського МУЮ у Донецькій області, НОМЕР_5 (а.с.5).

Малолітня дитина - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 на теперішній час проживає спільно з матір'ю за адресою: АДРЕСА_1, куди вони пересились з АДРЕСА_2 що підтверджується довідками № 0000461855, № 0000461915 від 22.01.2018 року про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (а.с.8-9).

Згідно із ст. 10 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року (ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 року № 789-Х11 і набула чинності для України 27.09.1991 року), держави-учасниці зобов'язалися поважати право дитини та її батьків залишати будь-яку країну, включаючи власну, і повертатися в свою країну. Щодо права залишати будь-яку країну діють лише такі обмеження, які встановлені Законом і необхідні для охорони державної безпеки, громадського порядку (order public), здоровя чи моралі населення або прав і свобод інших осіб і сумісні з визнаними в цій Конвенції іншими правами. Відповідно до ч.1 ст. 3 Конвенції про права дитини при вирішенні будь-яких питань щодо дітей суд повинен керуватися в першу чергу максимальним забезпеченням інтересів дітей.

Відповідно до ст. 33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлені законом.

Відповідно до ст. 14 Закону України "Про боротьбу з тероризмом" в районі проведення антитерористичної операції можуть вводитися тимчасово обмеження прав і свобод громадян; на вимогу керівників учасників антитерористичної операції підприємства, установи та організації, що знаходяться в районі проведення антитерористичної операції, частково або повністю припиняють свою роботу.

Наказом першого заступника керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 14.04.2017 року № 222-ог (зі змінами та доповненнями) затверджено Тимчасовий порядок контролю за переміщенням осіб через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей. Згідно з пунктом 5.1.1 вказаного Порядку, в'їзд на тимчасово неконтрольовану територію дітей, які не досягли 16-річного віку, здійснюється з дотриманням вимог, передбачених для таких осіб Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 № 57.

Пунктом 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 57 від 27.01.1995 року, встановлено, що виїзд за кордон громадян, які не досягли 16-річного віку, здійснюється у супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням держави прямування та відповідного часового проміжку у цій держави, якщо другий з батьків не перебуває у пункті пропуску через державний кордон або за рішенням суду.

Згідно з вимогами ст.ст.154, 155 СК України батьки мають право звернутися до суду за захистом прав та інтересів дитини; здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Відповідно до положення ст.313 ЦК України фізична особа, яка не досягла 16-ти років, має право на виїзд за межі України за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.

За змістом ст.ст.2, 4 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України", документами, що надають право на виїзд з України і в'їзд в Україну та посвідчують особу громадянина під час перебування за її межами, зокрема є паспорт громадянина України для виїзду за кордон, проїзний документ дитини; оформлення проїзного документа дитини провадиться на підставі нотаріально засвідченого клопотання батьків; за відсутності згоди одного з батьків, виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду.

Аналіз вказаних норм права свідчить, що у разі відсутності згоди одного з батьків питання про виїзд неповнолітнього за кордон вирішується судом за позовом іншого з батьків зі з'ясуванням питання про країну виїзду, строку та мети виїзду. Дозвіл на виїзд неповнолітньої дитини за межі України без згоди та супроводу батька на підставі наведених нормативних положень є разовим, тобто таким, що надається судом на конкретно визначену поїздку, із конкретно визначеним періодом перебування за кордоном. Надання такого дозволу на постійне перетинання малолітньої дитини кордону без згоди та супроводу батька суперечить чинному законодавству, що визначає рівність прав та обов'язків батьків відносно виховання дитини, що може призвести до фактичного позбавлення батька дитини передбаченої законодавством можливості брати участь у її вихованні та можливості спілкування з нею (позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року, № 235/139/16-ц/6-15цс17).

Звертаючись до суду з позовом позивач просила надати дозвіл на багаторазові тимчасові виїзди малолітньої дитини у супроводі матері, без дозволу (згоди) та супроводу його батька, на неконтрольовану територію в районі проведення антитерористичної операції до м. Сніжне Донецької області, за зареєстрованим місцем проживання на період з 01.03.2018 року по 12.03.2029 року.

Суд вважає, що вимоги позивача про надання дозволу на багаторазові тимчасові виїзди малолітньої дитини у супроводі матері на територію Донецької області, тимчасово непідконтрольну державній владі України (до м Сніжне) протягом більше ніж 10 років, не ґрунтуються на законі, крім того в'їзд на окуповану територію не може гарантувати безпеку дитині, яка не перебуває під захистом держави, так як в даному випадку дозвіл на її виїзд та в'їзд призведе до порушення ст.3 Конвенції про права дітей, в якій зазначено, що держава гарантує дитині захист та піклування.

За таких обставин, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 141, 150, 151 СК України, ст.ст. 12, 13, 76-82, 89, 258, 259, 263-265 ЦПК України, ст.313 ЦК України, ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою ВР N 789-XII від 27.02.91, Закону України "Про порядок виїзду з України та в'їзду в Україну громадян України", Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 р. № 57, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: орган опіки та піклування виконавчого комітету Маріупольської міської ради Донецької області, про надання дозволу на багаторазові тимчасові виїзди малолітньої дитини на неконтрольовану територію в районі проведення антитерористичної операції без дозволу батька - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Запорізької області через суд першої інстанції - Куйбишевський районний суд Запорізької області, який ухвалив оскаржуване рішення, шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: В.М.Ходько