Ухвала суду № 74170771, 23.05.2018, Франківський районний суд м. Львова

465/4960/17

2/465/358/18

УХВАЛА

про самовідвід судді

23.05.2018 р. Франківський районний суд м. Львова в складі:

головуючої-судді ОСОБА_1

з участю секретаря Потюк В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові заяву представника позивача – адвоката ОСОБА_2 про відвід судді Мартинишин М.О. у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 ОСОБА_1’яновича про визнання дійсним договору,-

встановив:

позивач звернулася в суд із позовною заявою до відповідача ОСОБА_4 ОСОБА_1’яновича про визнання дійсним договору.

Представник позивача – адвоката ОСОБА_2 подав заяву про відвід судді Мартинишин М.О. з тих підстав, що суддя Мартинишин М.О. розглядала кримінальну справу №1-636/11 відносно брата відповідача - ОСОБА_5, де останнього незаконно та безпідставно утримувала протягом тривалого часу під вартою, в внаслідок чого ОСОБА_5 подав скаргу на суддю Мартинишин М.О. до ВККСУ та в подальшому було задоволено заяву про відвід судді Мартинишин М.О. від розгляду кримінальної справи №1-636/11, а тому на його думку при розгляді даної справи будуть існувати сумніви в об’єктивності та неупередженості судді. Тому вважає, що зазначені обставини є підставою для відводу суддів.

Підстави для відводу судді передбачені ст.36 ЦПК України (в редакції Закону №2147-VIII від 03.10.2017р., який набрав чинності з 15.12.2017р.).

Згідно ч.1 ст. 40 ЦПК України питання про відвід (самовідвід) судді може бути вирішено як до, так і після відкриття провадження у справі.

Вирішуючи питання відводу з підстав викладеного у заяві, відповідно до вимог ст. 39 ЦПК України, суд вважає таку заяву, що подана у виняткових випадках, проте надуманою та голослівною.

Під час розгляду заяви представника позивача – адвоката ОСОБА_2 про відвід судді, приходжу до висновку про відсутність таких підстав, оскільки такий необґрунтований, однак враховуючи вимоги ч. 3 ст. 40 ЦПК України, у такому випадку рішення повинно прийматися суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, а провадження у справі зупиняється.

У той же час, в ході вивчення питань наявності підстав для відводу судді, приходжу до висновку про доцільність заявити самовідвід у розгляді даної справи.

Приймаючи дане рішення зважаю на вимоги п. 5 ч. 1 ст.36 ЦПК України, згідно якої суддя не може брати участі в розгляді справи і підлягає відводу (самовідводу), якщо є інші обставини, які викликають сумнів в об’єктивності та неупередженості судді.

Зважаючи на твердження представника позивача, яка явно спрямована на провокування складу суду, вважаю, що дана обставина є саме тими іншими обставинами, які у подальшому викликатимуть сумнів в об’єктивності та неупередженості судді.

При цьому, відхиляю будь-які твердження сторони щодо упередженості чи необ’єктивності судді у розгляді даної справи, чи інших справ, будь-якої зацікавленості, як це відображено у заяві про відвід судді, оскільки такі спростовуються фактичними обставинами.

У розглядуваному випадку, сумніви висловлені представником позивача, які хоч і не є вмотивовані, проте за своєю природою так чи інакше, є сумнівами.

Відповідно до п. 2.5 Бангалорських принципів поведінки судді, що схвалені резолюцією № 2006/23 Економічної та Соціальної ради ООН від 27.07.2006 року, суддя повинен взяти самовідвід від участі в будь-якому процесі, коли для нього неможливе винесення неупередженого рішення у справі або коли сторонньому спостерігачеві може видатись, що суддя не здатен винести неупередженого рішення.

У Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини і громадянина (ратифікована Верховною Радою України 17 липня 1997 р.) передбачено, що кожна людина має право на справедливий і відкритий розгляд справи незалежним і безстороннім судом упродовж розумного строку, встановленого законом (п. 1 ст. 6).

Статтею 2 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що рішення Європейського суду з прав людини (надалі - також «ЄСПЛ») є обов'язковими для виконання Україною. У статті 16 вказаного Закону прямо закріплюється, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (надалі також - «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до практики ЄСПЛ при розгляді справи має забезпечуватися суб`єктивний критерій неупередженості (безсторонності) суду. У сторони мають бути відсутні будь - які побоювання у безсторонності суду. Кожна із сторін вправі сподіватися на об`єктивне рішення у справі.

Так, ЄСПЛ розрізняє чи в конкретній справі суддя забезпечує достатню гарантію, щоб виключити підозру в його упередженості (рішення у справах Piersac vs Belgium, Grieves vs UK).

Європейський суд з прав людини визнає, що підставою відводу судді може бути як реальне існування обставин, які свідчать про упередженість суду, так і суб'єктивне переконання сторони у їх наявності, наслідком чого може бути відвід складу суду від розгляду справи.

У справі "Фей проти Австрії" ЄСПЛ вказав, що об’єктивна неупередженість суду полягає у відсутності будь-яких законних сумнівів в тому, що її забезпечено та гарантовано судом, а для перевірки на об'єктивну неупередженість слід визначити, чи є факти, які не залежать від поведінки судді, що можуть бути встановлені та можуть змусити сумніватися у його неупередженості. Мова йде про ту довіру, яку суди у демократичному суспільстві повинні апріорно викликати в учасників цивільного процесу.

При цьому, у справі «Морріс проти Об’єднаного королівства» Європейський суд з прав людини пояснив: Щодо питання безсторонності існує два аспекти цих вимог. По-перше, суд має бути суб`єктивно вільним від особистої упередженості чи необ'єктивності. По-друге, він має також безстороннім з об'єктивного погляду, для чого він має надати істотні гарантії, аби виключити будь-які обґрунтовані сумніви стосовно цього.

Аналогічні висновки містяться в Рішеннях Європейського Суду з прав людини від 09 листопада 2006 року у праві «Білуга проти України та Рішенні від 28 жовтня 1998 року у справі «Ветштайн проти Швейцарії» де зазначається, що важливим питанням є довіра, яку суди повинні вселяти у громадськість у демократичному суспільстві. Судді зобов’язані викликати довіру в учасників судового розгляду, а тому будь – який суддя, стосовно якого є підстави для підозри у недостатній неупередженості, повинен брати самовідвід.

Як зазначено в рішенні Європейського суду з прав людини від 09.11.2006 року в справі Білуха проти України, наявність безсторонності визначається в тому числі і тим, чи забезпечує суд умови, за яких були б неможливі сумніви у його безсторонності.

Недотримання судом зазначених положень означає в принципі порушення п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, що ратифікована Україною, і такі обставини знайшли своє підтвердження в ряді рішень Європейського Суду з прав людини, та самі по собі є обов’язкові для врахування судами України.

Відповідно до ст.10 ЦПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно ч.9 ст. 40 ЦПК України питання про самовідвід судді вирішується в нарадчій кімнаті ухвалою суду, що розглядає справу.

Зважаючи на вищенаведені положення закону та встановлені обставини, слід прийти до висновку, що з метою забезпечення особам, що беруть участь у справі, довіри до суду, який розглядає справу, для створення умов, при яких відпадуть сумніви у неупередженості та безсторонності судді при розгляді справи, з метою недопущення будь-яких сумнівів у постановленому за наслідками розгляду справи рішення суду, у зв’язку з чим, вважаю за доцільне заявити самовідвід.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 36, 40,41 259-260 ЦПК України, -

ухвалив:

Відвід, заявлений представникомпозивача – адвокатом ОСОБА_2 - судді Мартинишин М.О. визнати необґрунтованим.

Задовольнити самовідвід судді Мартинишин М.О. у цивільній справі № 465/4960/17 провадження № 2/465/358/18 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 ОСОБА_1’яновича про визнання дійсним договору.

Матеріали справи передати до цивільної канцелярії Франківського районного суду м. Львова на автоматизований розподіл для повторного визначення судді у порядку, передбаченому ст. 33 ЦПК України.

Ухвала остаточна і оскарженню не підлягає.

Суддя: Мартинишин М.О.