Постанова № 74169514, 22.05.2018, Донецький апеляційний адміністративний суд

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2018 року справа №812/256/18

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Казначеєва Е.Г., суддів Компанієць І.Д., Ястребової Л.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 29 березня 2018 р. у справі № 812/256/18 (головуючий І інстанції Борзаниця С.В.) за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області, Управління праці та соціального захисту населення Сєвєродонецької міської ради Луганської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 (далі - позивач, ОСОБА_2) звернулась до Луганського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області (далі - відповідач-1, УПФУ), Управління праці та соціального захисту населення Сєвєродонецької міської ради Луганської області (далі - відповідач-2, УПСЗН), в якому просив: визнати неправомірними дії відповідача-2 щодо скасування дії довідки від 18.05.2015 № 919037872 про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасової окупованої території України, районів проведення антитерористичної операції та населених пунктів, розташованих на лінії зіткнення, виданої на ім'я позивача; зобов'язати відповідача-2 відновити дію довідки від 18.05.2015 № 919037872 про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасової окупованої території України, районів проведення антитерористичної операції та населених пунктів, розташованих на лінії зіткнення, виданої на ім'я позивача; визнати неправомірними дії відповідача-1 щодо невиплати позивачу з 01 листопада 2017 року пенсії за віком; зобов'язати відповідача-1 з 01 листопада 2017 року відновити та виплачувати позивачу пенсію за віком (а.с.2-4).

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 29 березня 2018року позов задоволено частково, а саме: визнано протиправною бездіяльність управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області щодо не виплати ОСОБА_1 раніше призначеної пенсії за віком з 01 листопада 2017 року; зобов'язано управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком з 01 листопада 2017 року по 29 березня 2018 року. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено (а.с.79-84).

Позивач, не погодившись з судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення, прийняти нове, яким задовольнити позов у повному обсязі. В обґрунтування скарги зазначено, що відповідач-1 при прийнятті рішення про скасування дії довідки не врахував, що позивач є непрацездатною особою, зареєстроване місце проживання якого є АДРЕСА_1, а посилання відповідача-1 на тимчасове залишення місця фактичного проживання у м. Сєвєродонецьку не може бути підставою для скасування довідки. Також, апелянт зазначає, що наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи створює для нього перешкоди в отриманні пенсії, та потребує вчинення додаткових дій. Висновок суду про обмеження терміну виплати пенсії по 29.03.2018 року, яка призначена довічно, є помилковим (а.с.88-90).

Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.

Позивач є пенсіонером за віком, термін дії пенсійного посвідчення довічно (а.с.14).

31.10.2014 позивач звернувся до УПФУ в м. Сєвєродонецьку із заявою про взяття на облік з метою продовження отримання пенсії за віком (а.с.37).

Розпорядженням управління ПФУ в м. Сєвєродонецьку від 15.12.2014 №78443 прийняло рішення про виплату позивачу пенсії за віком щомісячно, починаючи з 01.08.2014 (а.с.38).

21 квітня 2016 року позивач звернувся до УПФУ з заявою про перерахування належних сум пенсії на поточний рахунок, відкритий у ТВБВ № 10012/013 філії Луганського обласного управління АТ "Ощадбанк" (а.с.39).

18.05.2015 позивач звернувся до УПСЗН Сєвєродонецької міської ради із заявою про взяття його на обік як внутрішньо переміщеної особи (акр. спр. 67).

Відповідно до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 18.05.2015 № 919037872, виданої УПСЗН Сєвєвродонецької міської ради, зареєстроване місце проживання позивача: АДРЕСА_1, фактичним місцем проживання/перебування позивача є - АДРЕСА_2 (арк. спр. 13).

10.10.2017 до УПСЗН Сєвєродонецької міської ради надійшла заява власника житла за адресою: АДРЕСА_2 ОСОБА_3, в якій просить зняти з її адреси всіх зареєстрованих внутрішньо переміщених осіб в зв'язку з тим, що дозвіл на цю реєстрацію вона не давала (арк. спр. 63).

Згідно договору купівлі-продажу, зареєстрованого 16.11.2013 приватним нотаріусом Сєвєродонецького нотаріального округу Луганської області Єпіфанцевою Н.В. 16.11.2013 ОСОБА_3 є власником квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (арк. спр. 70-71).

Відповідно до акту обстеження матеріально-побутових умов сім'ї від 10.10.2017 № 37872 за адресою: АДРЕСА_2 ОСОБА_2 в цій квартирі не мешкає, що підтверджено власником квартири ОСОБА_3 (арк. спр. 72).

Розпорядженням УПСЗН Сєвєродонецької міської ради № 30/10/67872 від 10.10.2017 скасовано дію довідки про взяття на облік ВПО ОСОБА_1 № 919037872 від 18.05.2015 на підставі п. 5 ст. 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" та внесені про це відомості до Єдиної інформаційної бази внутрішньо переміщених осіб. (а.с. 64).

Згідно витягу з протоколу № 64 від 24.10.2017 засіданням комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам ОСОБА_1 відмовлено у призначенні (відновленні) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам у вигляді пенсії (а.с.40-41);

Спірним у справі є правомірність дій відповідача-1 щодо припинення виплати пенсії позивачеві з листопада 2017 року та рішення відповідача-2 щодо скасування дії довідки від 18.05.2015 № 919037872 про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасової окупованої території України, районів проведення антитерористичної операції та населених пунктів, розташованих на лінії зіткнення.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Стосовно позовних вимог до Управління праці та соціального захисту населення Сєвєродонецької міської ради Луганської області про визнання неправомірними дії щодо скасування дії довідки від 18.05.2015 № 919037872 про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасової окупованої території України, районів проведення антитерористичної операції та населених пунктів, розташованих на лінії зіткнення, виданої на ім'я позивача, зобов'язання відновити дію довідки, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» 20 жовтня 2014 року № 1706-VII (далі - Закон № 1706-VII), внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру. Адресою покинутого місця проживання внутрішньо переміщеної особи в розумінні цього Закону визнається адреса місця проживання особи на момент виникнення обставин, зазначених у частині першій цієї статті.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 4 Закону № 1706-VII, факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону. Кожна дитина, у тому числі яка прибула без супроводження батьків, інших законних представників, отримує довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення.

За частиною 1 та 2 статті 5 Закону № 1706-VII, довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону. Адресою фактичного місця проживання внутрішньо переміщеної особи може бути адреса відповідного місця компактного поселення внутрішньо переміщених осіб (адреса містечка із збірних модулів, гуртожитку, оздоровчого табору, будинку відпочинку, санаторію, пансіонату, готелю тощо).

Відповідно до частини 2 статті 9 Закону, внутрішньо переміщена особа зобов'язана:

-дотримуватися Конституції та законів України, інших актів законодавства;

-повідомляти про зміну місця проживання структурний підрозділ з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за новим місцем проживання протягом 10 днів з дня прибуття до нового місця проживання.

У разі добровільного повернення до покинутого постійного місця проживання внутрішньо переміщена особа зобов'язана повідомити про це структурний підрозділ з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем отримання довідки не пізніш як за три дні до дня від'їзду;

- у разі виявлення подання внутрішньо переміщеною особою завідомо неправдивих відомостей для отримання довідки про взяття на облік відшкодувати фактичні витрати, понесені за рахунок державного та місцевих бюджетів у результаті реалізації прав, передбачених цим Законом.

Відповідно до статті 12 Закону № 1706-VII, підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: 1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості.

Рішення про скасування дії довідки приймається керівником структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання особи та надається внутрішньо переміщеній особі протягом трьох днів з дня прийняття такого рішення.

У разі неповідомлення внутрішньо переміщеною особою про її повернення до покинутого місця постійного проживання згідно з абзацом другим пункту 3 частини другої статті 9 цього Закону рішення про скасування дії довідки відповідно до пункту 3 частини першої цієї статті приймається на підставі інформації про тривалу відсутність (понад 60 днів) особи за місцем проживання, яка дає обґрунтовані підстави вважати, що внутрішньо переміщена особа повернулася до покинутого місця постійного проживання.

Інформацією, яка дає обґрунтовані підстави вважати, що внутрішньо переміщена особа повернулася до покинутого місця постійного проживання, є: дані, отримані з відповідних державних реєстрів; дані, отримані в результаті обміну інформацією структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад з органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування; дані, отримані в результаті обміну інформацією структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад з громадськими об'єднаннями, волонтерськими, благодійними організаціями, іншими юридичними та фізичними особами, що надають допомогу внутрішньо переміщеним особам відповідно до статті 16 цього Закону.

У разі наявності у внутрішньо переміщеної особи обґрунтованих причин для продовження строку її відсутності за місцем проживання понад 60 днів така особа звертається з відповідною письмовою заявою за місцем проживання до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад. У такому разі строк відсутності внутрішньо переміщеної особи за місцем проживання може бути збільшено до 90 днів.

Структурний підрозділ з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад на підставі прийнятого рішення невідкладно вносить до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб відомості про скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. N 509 (далі - Порядок № 509), регулює механізм видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

За п.1 Порядку № 509, довідка є документом, який підтверджує факт внутрішнього переміщення і взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Згідно п. 3 Порядку № 509, як фактичне місце проживання/перебування не можуть зазначатися адреси (місцезнаходження) органів державної влади, місцевого самоврядування, юридичних осіб публічного права, їх підрозділів, будь-яких інших приміщень, за якими внутрішньо переміщені особи фактично не проживають.

Відповідно до п. 7 Порядку № 509, під час видачі довідки посадова особа уповноваженому органу інформує внутрішньо переміщену особу, яка береться на облік, зокрема про: обов'язок повідомити про зміну місця проживання уповноваженому органу за новим місцем проживання протягом 10 днів з дня прибуття до нового місця проживання; обов'язок повідомити уповноваженому органу за місцем отримання довідки про добровільне повернення до покинутого постійного місця проживання не пізніш як за три дні до від'їзду.

За пунктом 7-1 Порядку № 509, у разі наявності підстав, передбачених статтею 12 Закону, МВС, Національна поліція, ДМС, СБУ, Адміністрація Держприкордонслужби, Мінфін подають уповноваженому органу відповідну інформацію для прийняття рішення щодо зняття з обліку внутрішньо переміщених осіб. Рішення про скасування дії довідки відповідно до статті 12 Закону приймається керівником уповноваженого органу за місцем проживання особи та надається їй протягом трьох днів з дати прийняття такого рішення або надсилається на адресу місця проживання, зазначену в довідці. Уповноважений орган на підставі прийнятого рішення невідкладно вносить до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб запис про скасування дії довідки.

Пунктом 9 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року № 365, встановлено, що за наявності підстав для скасування довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, визначених статтею 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", що підтверджується письмовою інформацією Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Національної поліції, ДМС, Мінфіну, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, громадських об'єднань, волонтерських, благодійних організацій, інших юридичних і фізичних осіб, що надають допомогу внутрішньо переміщеним особам, керівник структурного підрозділу з питань соціального захисту населення приймає рішення про скасування такої довідки.

Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_3, яка є власником квартири за адресою: АДРЕСА_2, за якою позивач був зареєстрований як внутрішньо переміщена особа, звернулась до відповідача з заявою в якій повідомила, що вона не надавала згоди на проживання позивача у зазначеній квартирі. Також, згідно акту обстеження матеріально-побутових умов сім'ї від 10.10.2017 № 37872 встановлено, що позивач за адресою: АДРЕСА_2, не мешкає.

Будь-яких доказів повідомлення позивачем про зміну місця фактичного проживання відповідача, матеріали справи не містять.

Таким чином, з урахуванням приписів ст.12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", Порядку № 509 та Порядку № 365, суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що у другого відповідача були наявні підстави для скасування дії довідки внутрішньо перемішеної особи виданої позивачу.

Стосовно позовних вимог до Управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області про визнання неправомірними дії щодо невиплати з 01 листопада 2017 року пенсії за віком позивачу та зобов'язання з 01 листопада 2017 року відновити та виплачувати позивачу пенсію за віком, суд зазначає наступне.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058) встановлено, що виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.

Відповідно до Прикінцевих положень Закону № 1058-IV, до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом, закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Таким чином, положення цього Закону є пріоритетними в питаннях виплати пенсій.

Статтею 49 Закону № 1058 виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Зміст цієї норми можна розуміти так, що припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення і лише з підстав визначених ст. 49 Закону № 1058.

В якості підстави для припинення виплати пенсії позивачу, відповідач посилався на вимогу постанов Кабінету Міністрів України № № 509, 637 не підтвердженням фактичного місця проживання.

Колегія суддів зазначає, що зазначені підстави не є передбаченими законом підставами для припинення виплати пенсії. Постанова КМУ не є законом, а є підзаконними нормативно-правовими актом, який має нижчу юридичну силу, що значно звужує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем, а тому право позивача на отримання пенсії було безпідставно порушено відповідачем. Отже, зазначені відповідачем підстави не є належними для припинення пенсійних виплат в розумінні статті 49 Закону № 1058.

Колегія суддів наголошує на тому що, припинення виплати позивачу пенсії у зв'язку зі скасуванням органами соціального захисту населення довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, у зв'язку із не підтвердженням фактичного місця проживання, суперечать принципам, які закріплені в Конституції України та підставам, наведеним в Законі № 1058-ІV.

Так, за висновками, наведеними в рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України(конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 07.10.2009 в Україні як соціальній правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України).

Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати право громадянина на одержання призначеної йому пенсії незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія.

Таким чином, зміна пенсіонером місця проживання не може бути підставою для позбавлення його конституційного права на отримання соціального захисту, а саме, отримання пенсії.

Згідно статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Право на свободу пересування і вибору місця проживання в межах держави як невід'ємне право кожної людини закріплено також Загальною Декларацією прав людини 1948 року. Це право, як і інші права і свободи людини, є невідчужуваним, непорушним та не може зазнавати жодних обмежень, зокрема не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками місця мешкання. Отже, відсутність позивачки за місцем проживання не може позбавляти її права на виплату пенсії через впроваджений механізм реєстрації внутрішньо переміщених осіб.

Відповідно до статті 1 Конституції України, Україна є правовою державою. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (стаття 3 Конституції України).

За приписами статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішення справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні в справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

У п. 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечено без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні від 08 липня 2004 року у справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії», ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем «Молдавської Республіки Придністров'я». Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Враховуючи, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі і рішення в справах «Пічкур проти України», «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-ІV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що припинення виплати пенсії без прийняття рішення є грубим порушенням права пенсіонера на пенсійне забезпечення. Позивачем не порушено порядку отримання пенсії в умовах проведення антитерористичної операції.

Враховуючи викладене, суд підтримує висновок суду першої інстанції про те, що відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, у зв'язку з чим підлягають захисту порушені права пенсіонера.

Разом з цим, суд вважає помилковим висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог в частині зобов'язання управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області виплачувати раніше призначену пенсію за віком без обмеження термінів виплати, з наступних підстав.

За статтею 1 Закону № 1058, пенсійні виплати - грошові виплати в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, що здійснюються у вигляді пенсії, довічної пенсії або одноразової виплати.

Згідно із частиною 2 статті 8 Закону № 1058, право на отримання довічної пенсії та одноразової виплати за рахунок коштів накопичувальної системи пенсійного страхування мають застраховані особи і члени їхніх сімей та/або спадкоємці на умовах та в порядку, визначених цим Законом.

Відповідно до ч.2 статті 44 Закону, пенсія призначається довічно або на період, протягом якого пенсіонер має право на виплату пенсії відповідно до цього Закону.

Як зазначалось, припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення і лише з підстав визначених ст. 49 Закону № 1058.

Отже, виплата пенсії здійснюється довічно, припинення виплати пенсії можливо тільки за наявністю законодавчо передбачених підстав та прийнятого на їх підставі рішення пенсійного органу.

Суд першої інстанції посилався на положення ч.1 статті 47 Закону № 1058, відсутність законодавчо передбачених обставин для зобов'язання відповідача продовжувати виплачувати пенсію.

За положенням ч.1 статті 47 Закону № 1058, пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Тобто, зазначена норма визначає порядок виплати пенсії, а саме зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Суд зазначає, що скасування довідки внутрішньо переміщеної особи не свідчить про відсутність у позивача місця фактичного проживання в межах міста Сєвєродонецька Луганської області, та не звільняє пенсійний орган від обов'язку виплати пенсії пенсіонеру який перебуває на обліку у ньому.

Як зазначалось, відповідачем-1 рішення щодо припинення виплати пенсії позивачу не приймалось. Також, матеріали справи свідчать, що позивач перебуває на обліку у відповідач-1, рішення щодо зняття з обліку позивача або переведення до іншого територіального управління, відповідачем-1 не приймалось. Отже, відсутні підстави для припинення виплати пенсії позивачу.

Відповідно до викладеного у зв'язку з частково неправильним застосуванням судом першої інстанції норм матеріального права в частині визначення кінцевої дати до якої відповідач повинен здійснити перерахунок пенсії позивачу, колегія суддів дійшла до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги та зміну рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 29 березня 2018 р. у справі № 812/256/18 - задовольнити частково.

Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 29 березня 2018 р. у справі № 812/256/18 - змінити.

Абзац 3 резолютивної частини рішення Луганського окружного адміністративного суду від 29 березня 2018 р. у справі № 812/256/18 викласти в наступній редакції:

«Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області (ідентифікаційний код 21792459, місцезнаходження: 93400, вул. Шевченка, 9, м. Сєвєродонецьк, Луганська область) поновити ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_2, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1) виплату пенсії за віком з 01 листопада 2017 року.»

В іншій частині рішення Луганського окружного адміністративного суду від 29 березня 2018 р. у справі № 812/256/18 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати прийняття та не підлягає касаційному оскарженню до Верховного Суду, крім випадків, встановлених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повне судове рішення складено та підписано колегією суддів 22 травня 2018 року.

Суддя-доповідач Е.Г. Казначеєв

Судді І.Д. Компанієць

Л.В. Ястребова