Постанова № 74169297, 16.05.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/3164/16 Суддя (судді) першої інстанції: Пащенко К.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Кобаля М.І.,

Суддів: Губської Л.В., Епель О.В.,

при секретарі: Кривді В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні без участі сторін матеріали апеляційної скарги ОСОБА_3 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 січня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича, третя особа: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 (далі - Позивач) звернувся до суду із адміністративним позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича (далі - Відповідач, Уповноважена особа) у якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ Уповноваженої особи від 16.09.2015 № 813 в частині визнання нікчемним договору № 005-16527-260215 банківського вкладу (депозиту) «Найкращий від Миколая» у доларах США від 26.02.2015, укладеного між позивачем та ПАТ «Дельта Банк»;

- визнати протиправними дії Уповноваженої особи щодо включення відносно позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), лише частини суми відшкодування у розмірі 78,96 грн. замість 166520,30 грн.;

- зобов'язати Уповноважену особу внести зміни до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ «Дельта банк» за рахунок Фонду, відносно позивача, включивши суму відшкодування у розмірі 166 520,30 грн. замість 78,96 грн. та подати до Фонду додаткову інформацію про позивача, щодо зміни розміру належних йому сум відшкодування за вкладами в ПАТ «Дельта банк» за рахунок Фонду.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 січня 2018 року в задоволенні зазначеного адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов повністю.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 2 ст. 313 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін.

Апеляційний розгляд справи здійснюється без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, оскільки сторони у судове засідання не з'явились.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Пунктом 4 ч. 1 ст. 317 КАС України передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Згідно із ч. 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 15.06.2016 у справі № 826/20410/14 на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Згідно ч. 1 статті 2442 КАС України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

В даному випадку, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за доцільне відступити від правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 15.06.2016 у справі № 826/20410/14, виходячи з наступного.

Як зазначено Верховним Судом України у вищевказаній постанові, юрисдикція адміністративних судів не поширюється на спірні правовідносини, які врегульовані нормами Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а тому спори, які виникають на стадії ліквідації банку належить розглядати в порядку ГПК України.

В свою чергу, Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14.05.1992 № 2343-XII встановлено умови та порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів.

Між тим, Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» регулюються відносини щодо відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, які дійсно вирішуються в порядку ГПК України.

Проте, в даній справі вирішуються спірні відносини в рамках Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Вказаний Закон є спеціальним, яким врегульовано правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також відносини між Фондом, банками та Національним банком України (ст. 1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).

Тобто, необхідною умовою для застосування до спірних правовідносин в частині задоволення кредиторських вимог в силу Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» є безпосередня наявність порушення справи про банкрутство в Господарському суді.

Натомість, у даному випадку, ліквідація банку, здійснюється на підставі постанови Правління Національного банку України в рамках Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», яким в свою чергу не передбачено порушення справи про банкрутство в Господарському суді, а тому застосування Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» до спірних правовідносин не підлягає і як наслідок, відсутні підстави для закриття провадження у справі.

Крім того, пунктом 25 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 року № 8 «Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів» адміністративним судам роз'яснено, що спори, які виникають за участю Фонду у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, є публічно-правовими та підлягають розгляду за правилами КАС України.

Враховуючи наведене в сукупності, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про наявність підстав для відступлення від правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 15.06.2016 у справі № 826/20410/14 та вирішення даної справи в порядку адміністративного судочинства.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, між ОСОБА_3 (далі по тексту - Вкладник) та ПАТ «Дельта Банк» (далі по тексту - Банк) № 005-16527-260215 банківського вкладу (депозиту) «Найкращий від Миколая» у доларах США від 26.02.2015 року (далі по тексту - Договір) (а.с.10).

По умовам вказаного Договору, сума вкладу складає 6200 доларів США. Вклад залучається на строк із моменту зарахування вкладу на рахунок, вказаний в п. 1.6 цього договору, та по 27.05.2015 року включно. Процентна ставка на суму вкладу становить 5,5 процентів річних. Банк відкриває вкладнику вкладний (депозитний) рахунок № НОМЕР_1.

Крім того, 26.02.2015 між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_3 було укладено Додаткову угоду № 1 до договору банківського вкладу (депозиту) «Найкращий від Миколая» у доларах США № 005-16527-260215 від 26.02.2015 року (далі по тексту - додаткова угода), якою, зокрема, передбачено, що сторони домовились викласти пункт 1.8. ст. 1 договору в наступній редакції: « 1.8. зарахування Вкладу на Рахунок здійснюється з власного поточного або вкладного (депозитного) рахунку Вкладника, відкритого в Банку, або шляхом перерахування з відкритого в Банку поточного рахунку іншої фізичної особи-резидента, або готівкою через касу Банку в день укладання Сторонами цього Договору. Виключно для цілей цього Договору Сторони домовились, що умови п. 5.11. Правил до відносин, що виникають на підставі цього Договору, не застосовуються.

У разі, якщо в день укладання Сторонами цього Договору не буде здійснено зарахування/перерахування коштів, що становлять суму Вкладу на Рахунок, цей Договір вважається таким, що не був укладений».

На виконання вимог додаткової угоди, 26.02.2015 року ОСОБА_7 (Платник) на вкладний (депозитний) рахунок ОСОБА_3 (Бенефіціар) № НОМЕР_1 було внесено 6200,00 доларів США, що підтверджується платіжним дорученням № 465312891 від 26.02.2015 (а.с.12).

Згодом, на підставі постанови Правління Національного банку України «Про віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних» від 02.03.2015 року № 150, виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 02.03.2015 року прийнято рішення «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Дельта Банк» №51, згідно з яким з 03.03.2015 року розпочато процедуру виведення ПАТ «Дельта Банк» з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації та призначено уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Дельта Банк» - провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Кадирова Владислава Володимировича (далі по тексту - Уповноважена особа). Тимчасову адміністрацію в АТ «Дельта Банк» запроваджено строком на три місяці з 03.03.2015 по 02.06.2015 включно.

В подальшому, рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб «Про внесення змін до рішення виконавчої дирекції Фонду від 02.03.2015 №51 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Дельта Банк» від 08.04.2015 №71 в ПАТ «Дельта Банк» тимчасову адміністрацію запроваджено строком на шість місяців з 03.03.2015 по 02.09.2015 включно.

Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб «Про продовження строків здійснення тимчасової адміністрації у АТ «Дельта Банк» від 03.08.2015 № 147 строки здійснення тимчасової адміністрації у АТ «Дельта Банк» продовжено по 02.10.2015 включно.

Як вбачається з письмових пояснень представника відповідача, які містяться в матеріалах справи та вбачається з витягу Протоколу засідання комісії з перевірки правочинів (договорів) за вкладними операціями АТ «Дельта Банк», призначеної наказом Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в АТ «Дельта Банк» № 408 від 29.05.2015 від 15.09.2015 року, комісія дійшла до висновку, що Договори банківських вкладів, укладені між Банком та фізичними особами після 16.01.2015 включно, за якими здійснювалося зарахування коштів на вкладні рахунки від фізичних осіб, які є одночасно кредиторами Банку, є нікчемними з підстав, визначених п.7 ч.3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Також, комісія вирішила затвердити результати перевірки, якою виявлено правочини (договори) за вкладними операціями, що є нікчемними згідно п.7 ч.3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», в тому числі й договір банківського вкладу (депозиту) № 005-16527-260215 «Найкращий від Миколая» у доларах США від 26.02.2015 року, укладений між ОСОБА_3 та ПАТ «Дельта Банк».

Наказом Уповноваженої особи «Щодо заходів, пов'язаних із наслідками виявлення нікчемних правочинів (договорів) за вкладними операціями» № 813 від 16.09.2015 вирішено застосувати наслідки нікчемності Договорів банківських вкладів (депозитів), що є нікчемними з підстав, визначених п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» згідно переліку, наведеного в Додатку № 1, в якому міститься інформація про договір банківського вкладу (депозиту) № 005-16527-260215 від 26.02.2015 укладеного з позивачем.

На підставі постанови Правління Національного банку України «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Дельта Банк» від 02.10.2015 року № 664, виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 02.10.2015 року прийнято рішення «Про початок процедури ліквідації АТ «Дельта Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку» № 181, згідно з яким з 05.10.2015 року розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Дельта Банк»; уповноваженою особою Фонду на два роки з 05.10.2015 року по 04.10.2017 року включно призначено провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Кадирова В.В. та делеговано всі повноваження ліквідатора АТ «Дельта Банк».

Не погоджуючись з вищезазначеними діями та рішенням Уповноваженої особи щодо нікчемності договору № 005-16527-260215 від 26.02.2015, позивач звернувся до суду з даним позовом для захисту своїх прав та законних інтересів.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні вимог адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що в момент укладення договору банківського вкладу (депозиту) між позивачем та ПАТ «Дельта Банк» діяли обмеження в діяльності банку, у тому числі щодо проведення операцій за результатами яких збільшується гарантована сума відшкодування за вкладами Фонду, проте, незважаючи на таку заборону, ПАТ «Дельта Банк» укладено договір банківського вкладу (депозиту) з позивачем, що є порушенням постанови Правління Національного банку України від 30.10.2014 № 692/БТ «Про віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії проблемних» та наказу ПАТ «Дельта Банк» від 03.11.2014 № 2650.

Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він не знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі по тексту - Закон № 4452-VI), Положенням про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженим рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 09.08.2012 р. № 14 (далі по тексту - Положення № 14), та Інструкцією про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженою Постановою правління НБУ від 12.11.2003 р. № 492 (далі по тексту - Інструкція № 492).

Так, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 4 ч. 1 ст. 2 Закону № 4452-VI визначено, що вкладник - фізична особа (у тому числі фізична особа - підприємець), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката.

Згідно із ч. 1 ст. 26 Закону № 4452-VI, Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку.

Виконання зобов'язань Фонду перед вкладниками здійснюється Фондом з дотриманням вимог щодо найменших витрат Фонду та збитків для вкладників у спосіб, визначений цим Законом, у тому числі шляхом передачі активів і зобов'язань банку приймаючому банку, продажу банку, створення перехідного банку протягом дії тимчасової адміністрації або виплати відшкодування вкладникам після ухвалення рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку.

У ч. 1-3, 5-6 ст. 27 Закону № 4452-VI закріплено, що Уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню.

Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Протягом шести днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах «Урядовий кур'єр» або «Голос України» та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Уповноважена особа протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію формує перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до частини четвертої статті 26 цього Закону.

У пп. 2, 4, 6 розділу IV Положення № 14, Фонд складає на підставі Переліку Загальний Реєстр вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, за формою, наведеною у додатку 11 до цього Положення (далі по тексту - Загальний Реєстр).

Виконавча дирекція Фонду приймає рішення про відшкодування коштів за вкладами та затверджує Загальний Реєстр протягом шести днів з дня отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

На підставі рішення виконавчої дирекції за розпорядженням директора-розпорядника Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів (здійснює перерахування гарантованої суми за Загальним Реєстром, передачу Загального Реєстру банку-агенту) не пізніше семи днів з дня прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

У пп. 4, 6 ч. 2 ст. 37 Закону № 4452-VI закріплено, що Уповноважена особа Фонду має право, зокрема, повідомляти сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів, а також звертатися до правоохоронних органів із заявою про вчинення кримінального правопорушення в разі виявлення фактів шахрайства та інших протиправних дій працівників банку або інших осіб стосовно банку

Частинами 2, 3 статті 38 Закону № 4452-VI передбачено, що протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: 1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; 2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; 3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; 4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна; 5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність»; 6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.

При цьому, процедура визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, включає наступні етапи:

1)складання Уповноваженою особою переліку вкладників та визначення розрахункових сум відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду;

2) передача Уповноваженою особою сформованого переліку вкладників до Фонду;

3) складення Фондом на підставі отриманого переліку вкладників Загального Реєстру;

4) затвердження виконавчою дирекцією Фонду Загального реєстру.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено колегією суддів апеляційної інстанції під час розгляду справи, що ОСОБА_3, як вкладника ПАТ «Дельта Банк», не включено до Переліку вкладників, у зв'язку з визнанням нікчемними операцій щодо перерахунку коштів на підставі ст. 215, 216 Цивільного кодексу України та ст. 37, 38 Закону № 4452-VI.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідачем не надано доказів наявності підстав, які наведені у ст. 38 Закону № 4452-VI, для визнання нікчемним правочину у випадку, який розглядається.

Зокрема, апелянтом не доведено, що банк: уклав правочин з позивачем, умови якого передбачають платіж з метою надання переваг (пільг), прямо не встановлених законодавством чи внутрішніми документами банку; банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України; здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов'язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства

Відповідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

У силу вимог ч.1 ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Згідно із частиною другою статті 228 Цивільного кодексу України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Разом з тим, відповідачем не наведено, а судом першої інстанції не встановлено, доказів наявності підстав для визнання нікчемними операцій по перерахуванню коштів у досліджуваному випадку. Відповідачем також не надано доказів, які б свідчили, що зазначений правочин є таким, що порушує публічний порядок чи спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави.

За таких обставин твердження Уповноваженої особи щодо нікчемності правочинів щодо перерахування коштів є припущенням, яке не доведено належними доказами у встановленому законом порядку.

Таким чином, за обставин відсутності у розпорядчому рішенні посилань на передбачені Законом підстави визнання правочину нікчемним, таке рішення суб'єкта владних повноваження не є обґрунтованим.

Аналогічна позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 04 серпня 2015 року (К/800/24809/15).

Щодо тверджень Уповноваженої особи про надходження коштів на рахунок позивача на виконання умов договорів, які не відповідають вимогам чинного законодавства України, як на доказ нікчемності правочину, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що таке твердження є безпідставним, оскільки не відповідає вимогам ст. 70 КАС України та не є належним доказом на підтвердження таких обставин.

Слід зазначити, що доводи відповідача про нікчемність правочину у зв'язку із тим, що кошти на ім'я позивача надійшли внаслідок виконання умов договору, що суперечить вимогам законодавства, є безпідставними, оскільки зазначене не свідчить про нікчемність укладеного правочину, а факт знаходження на рахунках позивача грошових коштів у вказаному розмірі відповідачами не заперечується.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 26 січня 2017 року (К/800/19323/16), від 07 лютого 2017 року (К/800/28503/15) та у постанові від 02 березня 2017 року ( К/800/24998/15).

Також, слід зазначити, що згідно з пунктами 3, 4 ч. 1 ст. 2 Закону № 4452-VI вклад - кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти, в свою чергу, вкладник - фізична особа (крім фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката.

Тобто, Закон не встановлює обмежень у частині походження коштів вкладу, а саме що вкладом повинні бути кошти, внесені безпосередньо вкладником.

У свою чергу, сам факт знаходження на рахунку позивача грошових коштів відповідачем не заперечується.

Отже, ОСОБА_3, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 2 Закону № 4452-VI, є вкладником ПАТ «Дельта Банк» та має право на зазначений вклад.

Крім того, Уповноваженою особою не визначено конкретної підстави нікчемності правочину неплатоспроможного банку, та не встановлено, що саме операція щодо перерахування коштів на рахунок позивачу, має ознаки нікчемного правочину.

Натомість, в Уповноваженої особи відсутні повноваження надавати правову оцінку договорам, які укладені позивачем з третіми особами.

Аналіз зазначених правових положень дає підстави колегії судді апеляційної інстанції для висновку, що наказ від 16.09.2015 року № 813 в частині визнання нікчемним договору № 005-16527-260215 банківського вкладу (депозиту) «Найкращий від Миколая» у доларах США від 26.02.2015, укладений між ОСОБА_3 та ПАТ «Дельта Банк» є протиправним та підлягає скасуванню.

Також, протиправними є дії Уповноваженої особи щодо включення відносно позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, лише частини суми відшкодування у розмірі 78,96 грн. замість належної 166 520,30 грн.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що Уповноваженою особою не доведено наявність правових підстав для не включення ОСОБА_3 до Переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, включивши суму відшкодування в розмірі 166 520,30 грн. замість 78,96 грн., а тому така бездіяльність Уповноваженої особи суперечить приписам Закону № 4452-VI та є протиправною.

В даному випадку, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зобов'язати Уповноважену особу включити ОСОБА_3 до Переліку осіб, які мають право на відшкодування коштів за вкладами у ПАТ «Дельта Банк» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, оскільки чинне законодавство передбачає саме таку процедуру визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами.

В свою чергу, Уповноваженою особою не доведено наявність правових підстав для не включення позивача до переліку вкладників ПАТ «Дельта Банк», включивши суму відшкодування в розмірі 166 520,30 грн. замість 78,96 грн., які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, а тому така бездіяльність Уповноваженої особи суперечить приписам Закону № 4452-VI та є протиправною.

При цьому, колегією суддів апеляційної інстанції враховується, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верхового Суду України від 16.09.2015 року у справі №21-1465а15 та від 02.02.2016 року у справі №804/14800/14.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача, є зобов'язання Уповноваженої особи внести зміни до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ «Дельта банк» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, відносно ОСОБА_3, включивши суму відшкодування у розмірі 166 520,30 грн. замість 78,96 грн. та подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію про останнього щодо зміни розміру належних йому сум відшкодування за вкладами в ПАТ «Дельта банк» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 6 КАС України).

Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено у ст. 3 Конституції України.

Окрім того, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.

У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов'язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року).

Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції рішення прийнято з порушення норм матеріального та процесуального права.

У зв'язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу позивача задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити в нову постанову.

Відповідно до пп. «б» п. 4 ч.1 ст. 322 КАС України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням, зокрема, нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, під час подання позовної заяви та апеляційної скарги ОСОБА_3 було сплачено судовий збір в розмірі - 5512,00 грн., що підтверджується квитанціями, які містяться в матеріалах справи (а.с.35, 41,143).

При задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (ч.1 ст. 139 КАС України).

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що сплачений позивачем під час подання позовної заяви та апеляційної скарги судовий збір в розмірі 5512,00 грн. підлягає відшкодуванню за рахунок Уповноваженої особи, яка виступала відповідачем у справі.

Керуючись ст.ст. 243, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, Київський апеляційний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - задовольнити повністю.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 січня 2018 року - скасувати.

Ухвалити нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_3 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича, третя особа: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати наказ від 16.09.2015 року № 813 в частині визнання нікчемним договору № 005-16527-260215 банківського вкладу (депозиту) «Найкращий від Миколая» у доларах США від 26.02.2015, укладеного між ОСОБА_3 та ПАТ «Дельта Банк».

Визнати протиправними дії Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича щодо включення відносно позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, лише частини суми відшкодування у розмірі 78,96 грн. замість 166 520,30 грн.

Зобов'язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича внести зміни до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ «Дельта банк» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, відносно ОСОБА_3, включивши суму відшкодування у розмірі 166 520,30 грн. замість 78,96 грн. та подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію про ОСОБА_3 щодо зміни розміру належних йому сум відшкодування за вкладами в ПАТ «Дельта банк» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Стягнути з Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича на користь ОСОБА_3 сплачений при поданні позовної заяви та апеляційної скарги судовий збір в розмірі - 5512,00 грн. (п'ять тисяч п'ятсот дванадцять гривень).

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

Касаційну скаргу може бути подано безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до ст. 329 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.

Суддя-доповідач: М.І. Кобаль

Судді: Л.В. Губська

О.В. Епель