Постанова № 74169285, 22.05.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2018 рокуЛьвів№ СК-876/4062/17

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді Ніколіна В.В.,

суддів Багрія В.М., Богаченка С.І.

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Кам'янка-Бузького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Львівської області на постанову Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 11 листопада 2016 року (суддя - Котормус Т.І., м. Кам'янка-Бузька) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Кам'янка-Бузького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Львівської області про визнання протиправними дій суб'єкта владних повноважень та зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_1 10 серпня 2016 року звернулася до суду з позовом до Кам'янка-Бузького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Львівської області про визнання протиправними дій відповідача щодо невиплати їй доплати до пенсії підвищення, як реабілітованому громадянину у розмірі 25% мінімальної пенсії за віком відповідно до п. «г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», виходячи з мінімального розміру пенсії за віком встановленого ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV); зобов'язати відповідача виплатити позивачу неодержане підвищення до пенсії за період з серпня 2013 по липень 2016 років у відповідних розмірах; зобов'язати відповідача й надалі виплачувати до пенсії підвищення як реабілітованому громадянину виходячи з розміру 25% мінімальної пенсії за віком відповідно до п. «г» ст.77 Закону №1788-XII, виходячи з мінімального розміру пенсії за віком, встановлено ст.28 Закону №1058-IV. В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що вона отримує пенсію за віком з урахуванням підвищення до пенсії, як реабілітованій особі, розмір якої не відповідає розміру, встановленому п. «г» ст.77 Закону №1788-XII.

Постановою Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 11 листопада 2016 року у справі №446/1524/16-а адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними дії відповідача щодо невиплати позивачу, надбавки до пенсії, як члену сім'ї політично репресованого, згодом реабілітованого і якого було примусово переселено, в розмірі, передбаченому п. «г» ст.77 Закону №1788-XII із розрахунку 25 % мінімальної пенсії за віком, встановленої ст.28 Закону №1058-IV, починаючи з 10.02.2016 з врахуванням виплачених сум. Зобов'язано Кам'янка-Бузьке об'єднане управління Пенсійного фонду України Львівської області проводити нарахування та виплату позивачу, підвищення до пенсії відповідно до п. «г» ст.77 Закону №1788-XII в розмірі 25% мінімальної пенсії з віком, встановленої ч.1 ст.28 Закону №1058-IV, починаючи з 10.02.2016 з врахуванням виплачених сум і до настання обставин, з якими Закон пов'язує зміну чи припинення таких виплат. В решті позовні вимоги залишено без розгляду.

Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржив відповідач, який в апеляційній скарзі просить постанову суду скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити. У поданій апеляційній скарзі зазначає, що виплата підвищення до пенсії громадянам, які є членами сімей осіб, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, проводиться відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 №654 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» (далі - Постанова) розмір якої становить 43,52 грн. Положення ж Закону №1788-XII застосовуються лише в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років; в частині розмірів надбавок та підвищень з 01.01.2004 зазначений Закон втратив законну силу у зв'язку з прийняттям Закону №1058-IV.

Особи, які беруть участь у справі в судове засідання не прибули, хоча належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, а тому у відповідності до ч.4 ст.229, ч.3 ст.268 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи проведено у їх відсутності без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи та нормами чинного законодавства підтверджується право позивача на виплату підвищення до пенсії, як члена сім'ї, якого було примусово переселено, у розмірі, передбаченому п. «г» ст.77 Закону №1788-XII, із розрахунку 25% мінімальної пенсії за віком, встановленої ч.1 ст.28 Закону №1058-IV.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи та є вірними з таких міркувань.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач є реабілітованою особою на підставі ст.3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» (далі - Закон №962-XII). ОСОБА_1 перебуває на обліку в ОУПФ та отримує пенсію за віком, із врахуванням підвищення до пенсії як член сім'ї громадян, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані. Розмір виплаченого підвищення до пенсії становить 43,52 грн, який обрахований відповідно до пп.2 п.4 Постанови. Вважаючи, що підвищення до пенсії, як реабілітованому громадянину йому виплачують у меншому розмірі, ніж це передбачено законодавством, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Зі змісту ч.3 ст.23 Загальної Декларації прав людини, п.4 ч.1 Європейської Соціальної хартії та ч.3 ст.46 Конституції України випливає, що кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Відповідно до положень ст.1 Закону №962-XII (в редакції чинній на час звернення із позовом до суду) реабілітованими особами слід вважати осіб, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі «двійками», «трійками», особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25 грудня 1958 року, за винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону.

Відповідно до ст.3 Закону №3812-XII передбачається, що підлягають реабілітації всі громадяни, заслані і вислані з постійного місця проживання та позбавлені майна за рішенням органів державної влади і управління з політичних, соціальних, національних, релігійних та інших мотивів під приводом боротьби з куркульством, противниками колективізації, так званими бандпособниками та їх сім'ями.

Згідно п. «г» ч.1 ст.77 Закону №1788-XII громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, призначені пенсії підвищуються на 50%, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25% мінімальної пенсії за віком.

Відповідно до ч.1 ст.28 Закону №1058-IV мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Статтею 2 цього ж Закону встановлено, що прожитковий мінімум застосовується, зокрема, для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім'ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендій та інших соціальних виплат виходячи з вимог Конституції України та законів України; визначення права на призначення соціальної допомоги; визначення державних соціальних гарантій і стандартів обслуговування та забезпечення в галузях охорони здоров'я, освіти, соціального обслуговування та інших.

Покликання апелянта на застосування ч.1 ст.28 Закону №1058-IV виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно вказаного закону до уваги апеляційним судом не береться, оскільки положення ч.3 ст.28 Закону №1058-IV, згідно з якою мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Закономне є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до обрахування інших пенсій чи доплат пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого ч.1 цієї статті мінімального розміру пенсії за віком. Іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

Відповідно до п.6 Розділу XV «Прикінцевих положень» Закону №1058-IV до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом №1788-XII. Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

З матеріалів справи видно, що позивачу виплачується підвищення до пенсії в розмірі, встановленому Постановою, що становить 43,52 грн, тобто в розмірі, меншому, ніж той, що гарантований п. «г» ст.77 Закону №1788-XII.

Згідно з висновками Конституційного Суду України, викладеними у рішенні від 20.03.2002 №5-рп/2002 право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.

З огляду на це, Постанова є підзаконним актом, при цьому норми Закону №1788-XII мають вищу юридичну силу, а тому підлягають до застосування у спірних відносинах. Відтак, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру підвищення до пенсії позивачу, як особі, що реабілітовано, підлягають застосуванню приписи п. «г» ст.77 Закону №1788-XII, а не норми Постанови, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав.

Судом першої інстанції вірно застосовано приписи ч.1 ст.28 Закону №1058-IV, так як розмір мінімальної пенсії за віком визначається за правилами лише цього Закону, чинним законодавством інший мінімальний розмір пенсії за віком не визначений, тому слід застосовувати цей розмір.

Зважаючи на вище викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про підставність задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині зобов'язання відповідача проводити нарахування та виплату підвищення до пенсії, як реабілітованій особі відповідно до п. «г» ч.1 ст.77 Закону №1788-XII із розрахунку 25% мінімальної пенсії за віком, встановленої ст.28 Закону №1058-IV, починаючи з 10.02.2016. При цьому, судом також дотримано вимоги статей 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції) та задоволено позовні вимоги в межах шестимісячного строку.

При цьому, апеляційний суд зауважує, що виходячи із самого визначення поняття «пенсія» щомісячні виплати здійснюються на постійній основі, один раз на місяць протягом невизначеного періоду часу, а тому цей вид виплат не є строковим і не може бути призначений на певний строк. У цьому випадку визначається лише дата, з якої особа має право на отримання виплати (чи її перерахунок). Кінцевий строк, на який призначається такий вид забезпечення як пенсія не може встановлюватись, бо це суперечить самому визначенню та суті таких виплат. Тому виплату пенсії не може бути обмежено будь-яким строком, оскільки це буде обмеженням права особи на отримання виплат, які мають виплачуватись постійно, один раз на місяць протягом невизначеного часу та без встановлення будь-якого строку їх виплати.

Підсумовуючи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Доводи апелянта висновків суду не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Керуючись ст.308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Кам'янка-Бузького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Львівської області залишити без задоволення, а постанову Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 11 листопада 2016 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя В. В. Ніколін судді В. М. Багрій С. І. Богаченко Повне судове рішення складено 23 травня 2018 року.