Постанова № 74169181, 22.05.2018, Донецький апеляційний адміністративний суд

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2018 року справа №805/4191/17-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд колегією суддів у складі:

головуючого судді Ястребової Л.В.,

суддів Казначеєва Е.Г., Компанієць І.Д.

секретар Терзі Д.А.

за участі представника відповідача ОСОБА_1, розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 січня 2018 р.(повний текст складений 01.02.2018) у справі № 805/4191/17-а (головуючий І інстанції – Арестова Л.В.) за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "ІСТЕК" до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про скасування вимоги,-

В С Т А Н О В И В:

30 листопада 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ІСТЕК" (надалі – позивач) звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби (надалі – відповідач) про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ю-113-47 від 08.06.2017 року на суму 915 546,53 грн (а.с. 3-7).

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 30 січня 2017 року позовну заяву задоволено, внаслідок чого, скасовано вимогу Запорізького Управління офісу ВПП ДФС про сплату боргу (недоїмки) від 08.06.2017 року № Ю-113-47 на суму 915 546,53 грн (а.с. 140-143).

Вважаючи, що судом першої інстанції помилково застосовано норми матеріального та процесуального права при прийнятті спірного рішення, відповідач звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати постанову першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову позивачу у повному обсязі.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що позивач самостійно обчислив суму єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування у розмірі 915 546,53 грн, проте не сплатив його, мотивуючи тим, що Законом України “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції” № 1669 від 02.09.2014 року та Указом Президента України від 14.04.2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України», підприємства, розташовані у зоні АТО, звільняються від зобов’язань щодо сплати податків і зборів, посилаючись на наявність сертифікату Торгово-промислової палати України, з чим фактично погодився суд першої інстанції. Апелянт вважає таке твердження позивача та такий висновок суду першої інстанції помилковим, звертаючи увагу суду апеляційної інстанції, що наявність у позивача сертифікату Торгово-промислової палати України є лише підставою для розстрочення та відстрочення грошових зобов’язань або податкового боргу, на підставі якої позивач, у відповідності до п.п.100.2 ст. 100 Податкового кодексу України повинен був звернутися до контролюючого органу з відповідною заявою про розстрочення та відстрочення грошових зобов’язань або податкового збору, вказуючи, при цьому, що позивач звернувся до Запорізького управління Офісу великих платників податків ДФС із заявою про звільнення від сплати єдиного внеску за ІІ півріччя 2014 року лише 18 січня 2017 року і, у своїй заяві не зазначив істотних доказів, які б свідчили про наявність обставин, які б перешкоджали виконанню своїх обов’язків зі сплати єдиного соціального внеску, а також економічне обґрунтування, яке свідчить про можливість погашення грошових зобов’язань до відповідного бюджету внаслідок застосування режиму відстрочення, протягом якого відбудуться зміни політики управління виробництвом чи збутом такого платника податків (а.с. 154-155).

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Під час апеляційного розгляду представник відповідача підтримала доводи апеляційної скарги, представник позивача до суду не прибув.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права колегія суддів встановила наступне.

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю " ІСТЕК" є юридичною особою, ідентифікаційний код юридичної особи - 32510349, місцезнаходження: 83030, Донецька область, м. Донецьк, вул.. Тамбовська, буд. 1, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 13,67).

Відповідач, Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби у Донецькій області є суб'єктом владних повноважень, на яке чинним законодавством покладено владні управлінські функції стосовно контролю у сфері податкових взаємовідносин, у т.ч. щодо питань адміністрування єдиного внеску.

08 червня 2017 року відповідач, відповідно до ст. 25 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” та на підставі даних інформаційної системи фіскального органу, винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) форми № Ю-113-47, у зв’язку з тим, що станом на 31 травня 2017 року за позивачем рахується недоїмка зі сплати єдиного внеску у сумі 915 546 грн 53 коп. (а.с. 11).

Не погодившись із зазначеною податковою вимогою, позивач, користуючись своїм правом адміністративного оскарження, звернувся до Державної фіскальної служби зі скаргою на вищезазначену вимогу з проханням її скасувати, але рішенням останньої від 03.09.2017 року за вих. № 20386/6/99-99-11-02-02-25, скаргу позивача залишено без задоволення, а спірну вимогу -без змін(а.с. 12).

Вважаючи вищевказані дії контролюючого органу неправомірними, позивач звернувся до суду із вказаним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов до висновку, що відповідачем, при

формуванні спірної вимоги та направленні її позивачу порушено приписи абз. 4 п. 9-4 розділу VIII «Прикінцевих та перехідних положень № Закону № 2464-VI, проігноровано заяву позивача про звільнення його від виконання обов’язків, передбачених ч.2 ст. 6 Закону № 2464, а тому, спірна вимога є протиправною та підлягає скасуванню, а що стосується твердження відповідача, що прийняття вимоги є обов’язком податкового органу, у разі виявлення останнім своєчасно несплачених особою сум ЄСВ, суд першої інстанції дійшов до висновку, що спірна вимога є виконавчим документом та може бути пред’явлена відповідачем до виконання органами державної виконавчої служби у примусовому порядку, а в даному випадку, направлення позивачу вимоги щодо сплати ЄСВ фактично вимаганням дій, від виконання яких його звільнено, що є неприпустимим.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з такого.

Спірним питанням даної справи є правомірність формування Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби податкової вимоги від 08 червня2017 року №Ю-113-47.

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” № 2464-VI (надалі - Закон № 2464-VI), Закон України “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції” від 02 вересня 2014 року № 1669-VІІ (надалі - Закон № 1669-VІІ).

Згідно з частиною 1 статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування (п.2 ч.1 ст.1 Закону № 2464-VI).

Статтею 6 Закону № 2464-VI передбачено, що платник єдиного внеску зобов'язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов’язкового державного соціального страхування.

Згідно частини 8 статті 9 наведеного Закону платники єдиного внеску зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця.

У відповідності до ч.12 ст. 9 Закону № 2464-VI, єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Як зазначалось вище, у зв’язку з несплатою своєчасно самостійно узгоджених сум щодо сплати єдиного соціального внеску, відповідачем, відносно позивача сформовано спірну податкову вимогу №Ю-113-47 на загальну суму 915 546 грн 53 коп.

Разом з тим, суд апеляційної інстанцій вважає за необхідне зазначити про таке.

Указом Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 (чинного станом на момент формування спірної вимоги) введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року “Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України” та розпочато проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей.

02 вересня 2014 року Верховною Радою України прийнято Закон України “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції” № 1669, який набув чинності 15 жовтня 2014 року та визначав тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб’єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення.

Статтею 1 Закону №1669 встановлено, що територією проведення антитерористичної операції є територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України “Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року “Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України” від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Підпунктом 8 пункту 4 статті 11 “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України 1669 внесено зміни до Закону № 2464, а саме підпункт б) розділ VIII “Прикінцеві та перехідні положення” було доповнено пунктом 9-3 (який згідно з Законом України від 02.03.2015 р. № 219-VІІІ перейменований в пункт 9-4) такого змісту:

“ 9-4. Платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування”, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції”, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України “Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року “Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України” від 14 квітня 2014 року № 405/2014, звільняються від виконання своїх обов’язків, визначених частиною другою статті 6 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування”, на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану.

Підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції.

Відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені цим Законом за невиконання обов’язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються”.

Недоїмка, що виникла у платників єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону №1669, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України “Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року “Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України” від 14 квітня 2014 року № 405/2014, визнається безнадійною та підлягає списанню в порядку, передбаченому Податковим кодексом України для списання безнадійного податкового боргу”.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що місто Донецьк Донецької області, на території якого розташовано Товариство з обмеженою відповідальністю "Істек", входить до Переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України №1085-р від 07.11.2014 року, яке є чинним.

Таким чином, платники єдиного внеску, які перебувають на обліку у фіскальних органах та знаходились на територіях, визначених переліком населених пунктів, де проводилася АТО або оголошено військовий чи надзвичайний стан, на цей період мають усі законні права для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежне виконання) зобов'язань щодо сплати єдиного внеску (штрафів та пені) з 14 квітня 2014 року, за наявності поданої ним заяви про звільнення від сплати платежів (не пізніше тридцяти календарних днів після закінчення АТО) та сертифікату Торгово-промислової палати, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції.

Матеріали справи свідчать, що 18 січня 2017 року позивач звертався до Запорізького управління офісу великих платників податків Державної фіскальної служби із заявою в порядку п. 9-4 розділу VIII Прикінцевих та перехідних положень Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування”, тобто, про звільнення від виконання своїх обов’язків щодо сплати єдиного внеску, визначених ч. 2 ст. 6 цього Закону (а.с. 8).

Апелянт обґрунтовує апеляційну скаргу тим, що із відповідною заявою про звільнення від сплати єдиного внеску за ІІ півріччя 2014 року позивач звернувся лише 18 січня 2017 року і, у своїй заяві не зазначив істотних доказів, які б свідчили про наявність обставин, які б перешкоджали виконанню своїх обов’язків зі сплати єдиного соціального внеску, а також економічне обґрунтування, яке свідчить про можливість погашення грошових зобов’язань до відповідного бюджету внаслідок застосування режиму відстрочення, протягом якого відбудуться зміни політики управління виробництвом чи збутом такого платника податків.

З цього приводу суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідну заяву про звільнення від сплати єдиного внеску подано позивачем не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції, як визначено Законом № 2464 для сплати зобов’язань по єдиному внеску, що спростовує вищезазначений довід апелянта.

Крім того, в матеріалах справи наявний сертифікат Торгово-промислової палати від 04 вересня 2014 року № 2851/05-4, яким у відповідності п.п. 100.4, 100.5 статті 100 Податкового кодексу України засвідчено настання обставин непереборної сили з 30.06.2014 року ТОВ “Істек” при здійсненні господарської діяльності на території Донецької області та дотриманні законодавчих актів України, які стосуються справляння та сплати податків та обов’язкових платежів. У сертифікаті також зазначено, що на момент видачі останнього, обставини непереборної сили тривають та дату закінчення їх терміну встановити неможливо.

Посилання апелянта на те, що наявність у позивача сертифікату Торгово-промислової палати України не є достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежне виконання) зобов’язань, а є лише підставою для розстрочення та відстрочення грошових зобов’язань при зверненні з відповідною заявою до контролюючого органу, суд апеляційної інстанції до уваги не приймає , оскільки Законом № 2464 чітко визначено критерій та встановлено звільнення від сплати єдиного внеску.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ю-113-47 від 08.06.2017 року на суму 915 546,53 грн, винесену Офісом великих платників податків ДФС.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на приписи ст. 77 КАС України стосовно обов'язку доказування правомірності своїх дій суб'єктом владних повноважень суд апеляційної інстанції не приймає доводи апелянта щодо правомірності винесення спірної вимоги.

Відповідно п. 1 ч. 1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому підстави для його скасування відсутні.

Згідно ч. 1 ст. 325 Кодексу адміністративного судочинства України, постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

Повний текст постанови складений 22 травня 2018 року.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби - залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 січня 2018 року у справі № 805/4191/17-а - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Л.В. Ястребова

Судді Е.Г. Казначеєв

ОСОБА_2