Постанова № 74169134, 22.05.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 810/421/18 Суддя (судді) першої інстанції: Василенко Г.Ю.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючої судді: Шелест С.Б.

Судді: Бабенка К.А., Мєзєнцева Є.І.

Секретар судового засідання: Кузик М.А.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 03.03.18р. про повернення позовної заяви у справі №810/421/18 за позовом Заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури до Ірпінського міського голови ОСОБА_2, Ірпінської міської ради Київської області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії

у с т а н о в и в:

Прокурор - заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури звернувся з позовом до суду у якому просив:

визнати протиправною бездіяльність Ірпінського міського голови ОСОБА_2 щодо неоприлюднення на офіційному веб-сайті Ірпінської міської ради рішення прийнятого на 28-й сесії Ірпінської міської ради від 23.02.17р. «Про надання гр. ОСОБА_3 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального садівництва в АДРЕСА_1»;

зобов'язати Ірпінську міську раду оприлюднити на офіційному веб-сайті Ірпінської міської ради рішення від 23.02.17р. «Про надання гр. ОСОБА_3 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального садівництва в АДРЕСА_1».

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 03.03.18р. позовну заяву повернуто на підставі пунктів 7, 9 ч. 4 ст. 169 КАС України.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою, Прокурор - заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури подав апеляційну скаргу, у якій просить суд скасувати ухвалу та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Свої вимоги апелянт мотивує тим, що судом безпідставно не враховано, що позов пред'явлено прокурором в межах права на звернення до суду в інтересах держави. На думку суб'єкта звернення, порушення державних інтересів полягає у неоприлюдненні Ірпінським міським головою та відповідною радою прийнятого рішення, оскільки доступність до будь-якої інформації є складовою інформаційної безпеки та декларується державою, як її інтерес. Позивачем не пропущено встановлений законом строк звернення до суду.

Розглянувши матеріали справи та апеляційну скаргу Прокурора - заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Ухвалою суду першої інстанції від 31.01.18р. позовну заяву залишено без руху, з підстав, що Позивачем не наведено юридичних та фактичних підстав позову згідно з вимогами статті 23 Закону України «Про прокуратуру» та статті 53 КАС України; не надано доказів, які підтверджують факт того, що строк звернення до адміністративного суду не був пропущений або ж клопотання про поновлення такого строку із доказами поважності причин його пропуску; а також не подано оригіналу документу про сплату судового збору у розмірі 3524 грн.

На виконання вимог ухвали суду, Позивачем, серед іншого, було подано обґрунтування підстав звернення до суду та причин пропуску строку звернення до суду.

Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що порушене у позовній заяві питання не відноситься до сфери державних інтересів, може бути розв'язане на регіональному рівні будь-якою особою, зацікавленою в отриманні відповідного рішення, а тому його вирішення не охоплюється правом прокурора, передбаченим статтями 23 Закону України «Про прокуратуру» та 53 КАС України; Позивачем не наведено поважних причин пропуску строків звернення до суду.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

Поняття «державний інтерес» суд розглядає як закріплену Конституцією та законами України, міжнародними договорами та актами систему основних цінностей у найважливіших сферах життєдіяльності українського народу та суспільства. Визначення поняття «інтереси держави» надав Конституційний Суд України в рішенні від 08.04.1999 № 1-1/19, встановивши, що «державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів». Отже, інтереси держави суттєво відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин, оскільки в основі перших завжди потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.

В резолютивній частині рішення № 1-1/99 від 08.04.1999 Конституційний Суд України підкреслив, що прокурори та їх заступники подають до суду позови саме в інтересах держави, а не в інтересах підприємств, установ і організацій чи осіб незалежно від їх підпорядкування і форм власності. Саме тому Суд підійшов до визначення державних інтересів як предмета захисту прокуратурою, розуміючи їх як потребу в здійсненні глобальних загальнодержавних цінностей, що мають за мету захист суверенітету, цілісності та безпеки держави тощо.

У першій частині статті 17 Конституції України проголошено, що забезпечення інформаційної безпеки є справою всього українського народу. Таким чином, Україна як держава гарантує всім своїм громадянам конституційне право на інформаційну безпеку. За визначенням інформаційна безпека - це стан захищеності життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, при якому запобігається завдання їм шкоди через неповноту, несвоєчасність і недостовірність поширюваної інформації, порушення цілісності та доступності інформації, несанкціонований обіг інформації з обмеженим доступом, в тому числі через негативний інформаційно-психологічний вплив та умисне спричинення шкідливих наслідків застосування інформаційних технологій.

Тобто, доступність до будь-якої інформації є складовою інформаційної безпеки та декларується державою як її інтерес. У зв'язку з цим інформаційна діяльність держави та її інтереси знаходяться в площині інформаційного контенту, простору, діяльності уповноважених органів, які реалізують політику у сфері інформації та її захисту.

Стратегічний контент державної інформації - це національний інформаційний продукт, який має на меті забезпечити політичну, культурну та духовну цілісність і розвиток політичної нації. У цьому аспекті діяльність держави визначається як спрямованість на формування та регулювання середовища, в якому задовольняються інформаційно-комунікативні потреби громадян України, суспільства і держави. Державні інтереси охоплюють інформаційний простір всіх інформаційних потоків як національного, так й іноземного походження, які доступні на території держави Україна.

Отже, інтереси держави у сфері інформації реалізуються шляхом забезпечення інформаційного суверенітету України як виключного права держави відповідно до Конституції і законодавства України та норм міжнародного права самостійно і незалежно, з додержанням балансу інтересів особи, суспільства визначати й здійснювати внутрішні і геополітичні національні інтереси в інформаційній сфері, державну внутрішню й зовнішню інформаційну політику, розпоряджатися власними інформаційними ресурсами, формувати інфраструктуру національного інформаційного простору, створювати умови для його інтегрування у світовий інформаційний простір та гарантувати інформаційну безпеку країни.

Правову основу інформаційної політики та безпеки становлять Конституція України, Закон України «Про основи національної безпеки України», Закон України «Про інформацію», «Про доступ до публічної інформації» та інші закони України, міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Таким чином, державні інтереси у сфері інформації передбачають базовий, глобальний підхід, а їх реалізація здійснюється шляхом забезпечення відповідними органами проведення інформаційної політики у двох напрямах: сталого розвитку інформаційного простору України з метою досягнення ним такого рівня, який може протистояти зовнішнім та внутрішнім загрозам, та забезпечення створення і функціонування системи захисту процесу розвитку інформаційного простору від будь-яких загроз.

Суб'єктами інформаційної безпеки є громадяни України, об'єднання громадян, громадські організації та інші інститути громадянського суспільства; Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, інші центральні органи виконавчої влади та органи сектору безпеки і оборони України; засоби масової інформації та комунікації різних форм власності, підприємства, заклади, установи та організації різних форм власності, що здійснюють інформаційну діяльність; наукові установи, освітні і навчальні заклади України, які, зокрема, здійснюють наукові дослідження та підготовку фахівців за різними напрямами інформаційної діяльності, в галузі інформації.

Центральним органом, спеціально уповноваженим здійснювати координацію та контроль забезпечення інформаційної безпеки та політики як складової державних інтересів в межах компетенції та покладених функцій є Рада національної безпеки і оборони України.

Основними суб'єктами реалізації державної політики у сфері інформації та її безпеки є Кабінет Міністрів України, Міністерство інформаційної політики України, Державний комітет телебачення і радіомовлення України, Державний комітет зв'язку та інформатизації України, Національна рада України з питань телебачення та радіомовлення, а також консультативно-дорадчі органи: Рада з питань інформаційної політики при Президентові України та Міжвідомчої комісії з питань інформаційної політики та інформаційної безпеки при Раді національної безпеки і оборони України; Комітет Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації і Головне управління інформаційної політики Адміністрації Президента України, які в тій чи іншій мірі контролюють забезпечення інтересів держави у відповідних сферах інформативного простору.

Щодо інформаційної безпеки, ці функції виконують Міністерство внутрішніх справ України, Служба безпеки України; Міністерство оборони України та Служба зовнішньої розвідки України.

Таким чином, виходячи із сутності державної інформаційної політики як сукупності основних та засадних напрямів і способів діяльності держави, спрямованих на одержання, використання, поширення та зберігання інформації можна визначити і коло державних інтересів у галузі інформації та інформаційної політики, які не збігаються із запропонованим прокурором підходом для визначення поняття державний інтерес.

Колегія суддів також звертає увагу на детальну врегульованість на законодавчому рівні питання забезпеченості державних інтересів у галузі інформаційної політики та наявність низки органів, які наділені, в тому числі, і правом державного контролю.

Так, на підставі статті 17 Закону України «Про доступ до публічної інформації» здійснюється державний контроль за дотриманням права людини на доступ до інформації у формі парламентського та громадського контролю.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що державні інтереси в інформаційній сфері знаходяться в площині діяльності цих органів та відносин, які виникають під час реалізації державної політики в інформаційному просторі.

Щодо твердження прокурора про відсутність державного контролю за діяльністю органів місцевого самоврядування в межах забезпечення ними доступу до публічної інформації, колегія суддів звертає увагу на таке.

Запровадженою Україною державною концепцією дерегуляції та децентралізації управління ключовим принципом визначено ефективність органів місцевого самоврядування, які вибудовуються за принципом субсидіарності, тобто, повноваження місцевих громад мають належати тому рівню управління, який знаходяться найближче до людини та на якому можливе вирішення проблеми з точки зору корисності для суспільства та людини, у зв'язку з чим виключається будь-яке несанкціоноване втручання держави у діяльність цих органів.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що порушене у позовній заяві питання, не відноситься до сфери державних інтересів, може бути розв'язане на регіональному рівні будь-якою особою, зацікавленою в отриманні відповідного рішення, а тому його вирішення не охоплюється правом прокурора, передбаченим статтями 23 Закону України «Про прокуратуру» та 53 КАС України.

За змістом ч. 2 ст. 122 КАС України, для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб'єкту владних повноважень право на пред'явлення визначених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Позивач, у своїй заяві, стверджував, що строк звернення до суду з даним адміністративним позовом не пропущено, оскільки перебіг такого строку починається з дня коли у прокурора виникли підстави, що дають право на пред'явлення позову, в даному випадку - з моменту проведеного в січні 2018 року моніторингу прийнятих Ірпінською міською радою Київської області рішень протягом 2017 року та їх не опублікування на офіційному сайті Ірпінської міської ради в розділі «Рішення», а отже початком перебігу строку звернення є 16.01.18р.

Однак, такі доводи є непідтвердженими, оскільки з врахованням положень Закону України «Про прокуратуру», Закону України «Про доступ до публічної інформації» та Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» Позивачем не доведено існування об'єктивних перешкод для здійснення моніторингу, вказаного рішення, в період з лютого 2017 року (коли було прийняте оспорюване рішення) та до січня 2018 року.

Пунктами 7, 9 ч. 4 ст. 169 КАС України передбачено, що позовна заява повертається позивачеві, якщо:

відсутні підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави або для звернення до суду особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.

у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.

Таким чином, оспорювана ухвала відповідає вимогам процесуального закону, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги - відсутні.

Керуючись ст.ст. 312, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, Київський апеляційний адміністративний суд

п о с т а н о в и в:

апеляційну скаргу Заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 03.03.18р. про повернення позовної заяви у справі №810/421/18 - залишити без задоволення, а ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 03.03.18р. про повернення позовної заяви у справі №810/421/18 - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуюча суддя Шелест С.Б.

Судді Бабенко К.А.

Мєзєнцев Є.І.