Постанова № 74168805, 22.05.2018, Донецький апеляційний адміністративний суд

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2018 року справа №812/73/18

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд колегією суддів у складі: судді-доповідача: ОСОБА_1, суддів: Компацієць І.Д., Міронової Г.М., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2018 р. у справі № 812/73/18 (головуючий І інстанції Пляшкова К. О.) за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 20.04.2017 № 62991-1301,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 (далі – позивач, ОСОБА_2М.) звернулась до Луганського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області (далі – відповідач, ГУ ДФС у Луганській області), в якому просила: визнати протиправним та скасувати податкового повідомлення-рішення від 20.04.2017 № 62991-1301 (а.с.4-7).

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2018 року відмовлено у задоволені позовних вимог (а.с.104-109).

Позивач, не погодившись з таким рішенням, подала апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позов. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що відповідно до ст.. 6 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» № 1669-VII від 02.09.2014 року (далі - Закон № 1669-VII) позивача у період з 14.04.2014 року по 07.06.2016 року під час проведення антитерористичної операції звільнено від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності. Отже, з урахуванням положення ч.2 ст. 570 ЦК України , суми сплачені позивачем в якості орендної плати за період з 14.04.2014 року по 07.06.2016 року є авансом. Також, пунктом 37 Договору оренди, який кореспондується з нормами Закону України “Про оренду землі” встановлено, що дія договору припиняється у разі ліквідації юридичної особи орендаря. 27.01.2017 позивачем припинено підприємницьку діяльність, про що позивач повідомила власника земельної ділянки. Земельна ділянка орендована для здійснення підприємницької діяльності. Отже, з урахуванням положення 51, 52, 598-609 ЦК України та ст.. 1, 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» від 15.05.2003 р. № 755-IV (далі – Закон № 755-IV) припинено дія договору, а не зобов’язання. Земельна ділянка з кадастровим номером 4425185500:03:001:0250 не є об’єктом оренди за договором, оскільки приміщення, що належать позивачу не розташовані на ній, отже відсутні підстави для нарахування орендної плати (а.с.122-128).

Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.

ОСОБА_2, мешкає за адресою: 92700, Луганська область, Старобільський район, місто Старобільськ, вулиця Магістральна, будинок 13-А.

Відповідно до записів у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (витяг від 23.01.2018 № НОМЕР_1), 11.04.2005 року за записом № 23770170000000501 включено відомості про фізичну особу-підприємця, основний вид діяльності 47.11 Роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами. 27.01.2017 року внесено запис № 23770060005000501 про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем за її рішенням (арк. спр. 30-31).

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна щодо суб’єкта, яка підтверджена довідкою від 23.01.2018 № 111371095, позивачу на праві приватної власності належить нежиле приміщення, розташоване за адресою: Луганська область, Старобільський район, селище Титарівка, вулиця Комарова, будинок 4 б, дата прийняття рішення про державну реєстрацію: 13.04.2010 (арк. спр. 24-29).

06 листопада 2012 року між Титарівською сільською радою та приватним підприємцем ОСОБА_2 укладено договір оренди землі, предметом якого є земельна ділянка несільськогосподарського призначення із земель державної власності, яка знаходиться на території Титарівської сільської ради (селище Титарівка, вулиця Комарова, 4 б) (арк. спр. 11-12).

Відповідно до пунктів 2, 3, 5, 8, 9, 10 Договору, в оренду передається земельна ділянка загальною площею 0,0851 га. На земельній ділянці розміщені об’єкти нерухомого майна: двоповерхова забудова – 0,0382 га, під спорудами – 0,0097 га, а також інші об’єкти інфраструктури: під проїздами, проходами, площадками – 0,0370 га. Нормативно грошова оцінка земельної ділянки становить 78785,58 грн. Договір укладено на 5 років. Орендна плата вноситься у розмірі 4727,13 грн. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексації.

За пунктом 37 Договору, дія договору припиняється у разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено; ліквідація юридичної особи-орендаря.

За переліком орендарів, з якими укладено договори оренди землі державної та комунальної власності станом на 2017 рік по Титарівській сільській раді, та переліком орендарів, з якими договори оренди землі державної та комунальної власності добігли кінця в листопаді 2017 року по Титарівській сільській раді, що надійшли до Старобільської ОДПІ ГУ ДФС у Луганській області, ОСОБА_2 за договором оренди від 06.11.2012 року № 442510004005600 орендувала земельну ділянку з 06.11.2012 по 05.11.2017, нормативна грошова оцінка землі станом на 2017 рік, з урахуванням коефіцієнту індексації 1,06, - 219777,90 грн, дата витягу про нормативну грошову оцінку землі – 26.01.2016, розмір орендної плати – 5%, розмір орендної плати на 2017 рік, з урахуванням коефіцієнта індексації, – 10988,90 грн (арк. спр. 78, 81).

Позивачем до Старобільської ОДПІ ГУ ДФС у Луганській області протягом 2014-2016 років подано податкові декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності), у яких до сплати визначено податкові зобов’язання з орендної плати за землю у таких розмірах: за 2014 рік річна сума орендної плати – 4727,13 грн, щомісячна сума орендної плати - 393,93 грн, а у грудні – 393,90 грн (арк. спр. 75-76); за 2015 рік річна сума орендної плати – 5904,19 грн, щомісячна сума орендної плати – 492,01 грн, а у грудні – 402,08 грн (арк. спр. 73-74); за 2016 рік річна сума орендної плати – 10366,88 грн, щомісячна сума орендної плати – 863,91 грн, а у грудні – 863,87 грн (арк. спр. 71-72).

Уточнюючі розрахунки з плати за землю за 2014-2016 роки позивачем не подавались.

За даними інтегрованої картки платника, позивачем у період 2014-2018 років сплачено орендної плати за земельну ділянку: сальдо на початок 2014 року – 352,52 грн заборгованості, сплачено протягом року – 4600,00 грн (арк. спр. 69-70); сальдо на початок 2015 року – 233,18 грн переплати, сплачено протягом року – 6462,00 грн (арк. спр. 67-68); сальдо на початок 2016 року – 343,97 грн переплати, сплачено протягом року – 10003,01 грн (арк. спр. 65-66); сальдо на початок 2017 року – 441,89 грн переплати, сплачено протягом року – 863,91 грн (арк. спр. 64), сальдо на початок 2018 року – 441,93 грн переплати, 22.01.2018 внесено відомості про нараховане податковим повідомленням-рішенням від 20.04.2017 № 62991-1301 податкове зобов’язання у розмірі 9333,04 грн, недоїмка станом на 31.01.2018 – 8891,11 грн (арк. спр. 63).

ГУ ДФС у Луганській області складено податкове повідомлення-рішення від 20.04.2017 № 62991-1301, яким визначено позивачу податкове зобов’язання з орендної плати за землю за 2017 рік у сумі 9333,04 грн (арк. спр. 8).

Позивач, не погодившись з податковим повідомленням-рішенням звернувся із скаргою до ДФС України. Рішенням ДФС від 23.11.2017 № 15552/Ф/99-99-11-02-01-14, копія якого наявна в матеріалах справи, податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу – без задоволення (арк. спр. 9-10).

Також, матеріли справи свідчать, що від позивача до Титарівської сільської ради надходили заяви (повідомлення) про припинення підприємницької діяльності та дострокове припинення договору оренди земельної ділянки.

Відповідно до рішення Титарівської сільської ради від 27.03.2017 № 17/8, що ОСОБА_2 є власником нежитлового приміщення, договір оренди складений з фізичною особою-підприємцем, згідно з рішенням Титарівської сільської ради від 23.12.2015 № 3/8 розмір орендної плати, як для фізичних осіб-підприємців, так і для громадян, є однаковим, магазин, розташований у не житловому приміщенні, не припинив свою роботу, тобто не відбулася зміна цільового призначення, відмовлено (з односторонньої ініціативи) у достроковому розірванні договору оренди. Вирішено скласти з ОСОБА_2 додаткову угоду до договору оренди, в якій внести відповідні зміни в частині орендар, реквізити сторін, внести кадастровий номер (арк. спр. 91).

Про прийняте рішення повідомлено позивача листом від 19.04.2017 № 158 (арк. спр. 95) та направлено для підписання додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки від 28.03.2017 (арк. спр. 97).

Також, позивачу направлено лист повідомлення від 03.11.2017 № 356 про закінчення строку дії договору оренди від 06.11.2012 за № 442510004005600, з вимогою повернення орендарем земельної ділянки або укласти договір оренди на новий строк (арк. спр. 93).

Листом від 06.12.2017 № 401 повідомлено представника позивача про те, що договір оренди від 06.11.2012 за № 442510004005600 в односторонньому порядку розірваний не був (арк. спр. 92).

Відмовляючи в задоволені позовних вимог суд першої інстанції, дійшов до висновку щодо відсутності підстави для визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 20.04.2017 № 62991-1301.

Суд апеляційної інстанції з зазначеним висновком суду першої інстанції погоджується, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з підпунктом 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (далі у розділі XII - орендна плата).

Статтею 270 Податкового кодексу України визначено, що об’єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, та земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Відповідно до пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами (за місцем знаходження земельної ділянки), які надсилають (вручають) платникові за місцем його реєстрації до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу.

Платники податку мають право звернутися з письмовою заявою до контролюючого органу за місцем знаходження земельної ділянки для проведення звірки даних щодо: розміру площі земельної ділянки, що перебуває у власності та/або користуванні платника податку; права на користування пільгою із сплати податку; розміру ставки податку; нарахованої суми податку.

У разі виявлення розбіжностей між даними контролюючих органів та даними, підтвердженими платником податку на підставі оригіналів відповідних документів, зокрема документів на право власності, користування пільгою, контролюючий орган за місцем знаходження земельної ділянки проводить протягом десяти робочих днів перерахунок суми податку і надсилає (вручає) йому нове податкове повідомлення-рішення. Попереднє податкове повідомлення-рішення вважається скасованим (відкликаним).

Згідно з пунктом 287.1 статті 287 Податкового кодексу України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.

Відповідно до пункту 287.2, 278.5 статті 287 Податкового кодексу України облік фізичних осіб - платників податку і нарахування відповідних сум проводяться контролюючими органами за місцем знаходження земельної ділянки щороку до 1 травня.

Податок фізичними особами сплачується протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення.

Статтею 288 Податкового кодексу України регулює питання орендної плати.

За пунктами 288.1 – 288.4 статті 288 Податкового кодексу України, підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний контролюючий орган про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни. Платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Об'єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

За вимогами підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України, розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою розміру земельного податку, встановленого для відповідної категорії земельних ділянок на відповідній території.

За пунктом пункт 288.7 статті 288 Податкового кодексу України, податковий період, порядок обчислення орендної плати, строк сплати та порядок її зарахування до бюджетів застосовується відповідно до вимог статей 285-287 цього розділу.

Відповідно до пункту 289.1 статті 289 Податкового кодексу України для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення за станом на 1 січня поточного року, що визначається за формулою: Кi = І:100, де І - індекс споживчих цін за попередній рік. У разі якщо індекс споживчих цін перевищує 115 відсотків, такий індекс застосовується із значенням 115. Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель (пункт 289.2 статті 289 Податкового кодексу України).

Статтею 1 Закону України “Про оренду землі” від 06.10.1998 № 161-XIV (далі – Закон № 161-XIV) визначено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Частиною першою статті 5 Закону № 161-XIV визначено, що орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою.

Відповідно до частини першої статті 6 Закону № 161-XIV орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Відповідно до статті 13 Закону № 161-XIV, договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов’язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов’язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Статтею 21 Закону № 161-XIV визначено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі.

Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Статтею 30 Закону № 161-XIV визначено, що зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

За статтею 31 Закону № 161-XIV, договір оренди землі припиняється, зокрема в разі: закінчення строку, на який його було укладено; ліквідації юридичної особи-орендаря. Договір оренди землі припиняється також в інших випадках, передбачених законом. Договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

Згідно з частиною першою статті 32 Закону № 161-XIV на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов’язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об’єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Отже, позивач повинен щомісяця сплачувати орендну плату за земельну ділянку визначену в договорі. При цьому, договір оренди землі може бути припинений за підставами прямо передбаченими законом, або розірваний за згодою сторін чи у судовому порядку.

Матеріали справи не містять підтвердження розірвання договору оренди землі від 06.11.2012 № 442510004005600 за згодою сторін чи у судовому порядку.

Системний аналіз наведених норм права в контексті конкретних обставин справи дає підстави для такого висновку, що позивач, як орендар земельної ділянки за договором оренди від 06.11.2012 № 442510004005600, протягом всього строку дії цього договору, мав сплачувати орендну плату за землю, у тому числі протягом 2017 року.

Стосовно посилання апелянта на припинення договору оренди від 06.11.2012 № 442510004005600 з 01.01.2017 року через припинення підприємницької діяльності фізичною особою, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 52 Цивільного кодексу України фізична особа-підприємець відповідає за зобов’язаннями, пов’язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

Статтями 598-609 Цивільного кодексу України визначено підстави припинення зобов’язань осіб.

Відповідно до статті 1 Закону № 755-IV, державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців (далі - державна реєстрація) - офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об'єднання, професійної спілки, її організації або об'єднання, політичної партії, організації роботодавців, об'єднань організацій роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу - підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом (пункт 4).

Частиною восьмою статті 4 Закону № 755-IV визначено, що фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.

З вище викладеного слідує, що державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця свідчить про позбавлення особи певного статусу.

Аналізуючи зазначені норми суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що у випадку припинення суб’єкта підприємницької діяльності – фізичної особи її зобов’язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати на відміну від юридичної особи, яка ліквідована.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду України від 04 грудня 2013 року у справі № 6-125цс13, від 09 серпня 2017 року у справі № 915/1056/16.

Також, згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна щодо суб’єкта, яка підтверджена довідкою від 23.01.2018 № 111371095, позивачу на праві приватної власності належить нежиле приміщення, розташоване за адресою: Луганська область, Старобільський район, селище Титарівка, вулиця Комарова, будинок 4 б, дата прийняття рішення про державну реєстрацію: 13.04.2010.

За договором оренди землі від 06 листопада 2012 року, предметом є земельна ділянка несільськогосподарського призначення із земель державної власності, яка знаходиться на території Титарівської сільської ради (селище Титарівка, вулиця Комарова, 4 б).

Тобто, оренда надавалась на земельну ділянку на якій розташовані нежитлове майно, що належить позивачу. Посилання апелянта на те, що земельна ділянка з кадастровим номером 4425185500:03:001:0250 не є об’єктом оренди за договором, оскільки приміщення, що належать позивачу не розташовані на ній, а отже відсутні підстави для нарахування орендної плати, суд не приймає оскільки розташування об’єкту нерухомості, що належить позивачу, на земельний ділянці визначеній у договорі підтверджено матеріалами справи.

Як зазначив Верховний Суд України у своїй постанові від 24.11.2015 (справа №826/14703/13-а), системний аналіз наведених норм дає можливість визначити, хто саме є платником земельного податку, що є об'єктом оподаткування, з якого моменту виникає (набувається, переходить) обов'язок сплати цього податку, подію (явище), з якою припиняється його сплата, умови та підстави сплати цього платежу у разі вчинення правочинів із земельною ділянкою чи будівлею (її частиною), які на ній розташовані.

Зокрема, в розумінні зазначених норм обов'язок зі сплати земельного податку для фізичної особи - власника чи користувача земельної ділянки залишається незмінним незалежно від реалізації цією особою певних наданих їй правомочностей, як-от набуття нею статусу суб'єкта господарювання, діяльність якого пов'язана з використанням земельної ділянки або без такого.

Отже, оскільки позивач є власником нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою селище Титарівка, вулиця Комарова, 4 б, а договір оренди не скасований, у позивача залишається обов’язок сплати орендної плати за землю.

Стосовно посилання апелянта на те, що оскільки відповідно до ст.. 6 Закону № 1669-VII він у період з 14.04.2014 року по 07.06.2016 року був звільнений від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності, тому сплачені суми орендної плати є авансом, суд зазначає наступне.

Статтею 6 Закону № 1669-VII встановлено, що під час проведення антитерористичної операції звільнено суб'єктів господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності.

Відповідно до статті 6 Закону № 1669-VII, в редакції Закону № 1365-VIII від 17.05.2016, звільнено суб'єктів господарювання від плати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності в населених пунктах згідно з переліками, передбаченими частиною четвертою статті 4 цього Закону.

Отже, у період з 14.04.2014 до 07.06.2016 включно суб’єкти господарювання, що здійснювали діяльність на території проведення АТО, були звільнені від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної форми власності.

Разом з цим, плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (пп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України).

Згідно з пунктом 54.1 статті 54 Податкового кодексу України, крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.

Відповідно до пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України, платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, платник податку у поданій декларації самостійно визначає суму податкових зобов’язань та обов’язкових платежів, які вважаються узгодженими.

Матеріали справи свідчать, що позивач протягом 2014-2016 років самостійно обчислювала суми податкових зобов’язань з орендної плати за земельну ділянку, які зазначала у відповідних податкових деклараціях, поданих до Старобільської ОДПІ ГУ ДФС у Луганській області. Такі податкові зобов’язання позивач самостійно сплачувала.

Відповідно до вимог п. п. 30.1. 30.2, 30.3. 30.3 статті 30 Податкового кодексу України податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.

Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об'єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.

Платник податків вправі використовувати податкову пільгу з моменту виникнення відповідних підстав для її застосування і протягом усього строку її дії.

За приписами п. 30.4 наведеної норми платник податків вправі відмовитися від використання податкової пільги чи зупинити її використання на один або декілька податкових періодів, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Податкові пільги, не використані платником податків, не можуть бути перенесені на інші податкові періоди, зараховані в рахунок майбутніх платежів з податків та зборів або відшкодовані з бюджету.

У відповідності до п. 30.9 цієї статті податкова пільга надається, зокрема, шляхом звільнення від сплати податку та збору.

Аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку про те, що використання податкової пільги є правом платника податків, а не його обов’язком.

За пунктом 50.1 статті 50 Податкового кодексу України передбачено, що у разі, якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку. Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо відповідні уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно виявлені.

Надміру сплачені грошові зобов'язання, згідно приписів пп. 14.1.115 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, суми коштів, які на певну дату зараховані до відповідного бюджету понад нараховані суми грошових зобов'язань, граничний строк сплати яких настав на таку дату.

Відповідно до пп.17.1.10 п.17.1 ст.17 Податкового Кодексу України платник податків має право на залік чи повернення надміру сплачених, а також надміру стягнутих сум податків та зборів, пені, штрафів у порядку, встановленому цим Кодексом.

Згідно приписів п. 87.1. ст. 87 Податкового Кодексу України джерелами самостійної сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків є, зокрема, суми надміру сплачених платежів до відповідних бюджетів. Сплата грошових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків з відповідного платежу може бути здійснена, зокрема, за рахунок помилково надміру сплачених сум з інших платежів (на підставі відповідної заяви платника) до відповідних бюджетів.

Статтею 43 Податкового кодексу України передбачено, що помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов'язання підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті та статті 301 Митного кодексу України, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу.

Матеріали справи не містять доказів вчинення позивачем протягом 2014-2016 років або на теперішній час, будь-яких дій передбачених законодавством спрямованих на використання податкової пільги. Таким чином, у відповідача відсутні підстави вважати таку сплату поточних податкових зобов’язань переплатою.

Доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та нормами права, зазначеними в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла до висновку, що постанова суду першої інстанції ухвалена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, з повним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, у зв'язку з чим підстави для скасування або зміни постанови суду першої інстанції відсутні.

Статтею 316 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому при таких обставинах апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Керуючись статями 309, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2018 р. у справі № 812/73/18 - залишити без задоволення.

Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2018 р. у справі № 812/73/18 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та відповідно до ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до Верхового суду протягом тридцяти днів з дати проголошення.

Повне судове рішення складено та підписано колегією суддів 22 травня 2018 року.

Суддя-доповідач: ОСОБА_1

Судді: І.Д. Компанієць

ОСОБА_3