Постанова № 74168642, 16.05.2018, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

(49083, м. Дніпро, пр. Слобожанський, 29)

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

"16" травня 2018 р. справа № 404/6650/15-а м. Дніпро

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Панченко О.М. (доповідач),

суддів: Чередниченка В.Є., Коршуна А.О.,

при секретарі судового засідання Яковенко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на постанову Кіровського районного суду м. Кіровограда від 16.10.2015 р. (суддя Панфілова А.В., м. Кропивницький) у справі № 404/6650/15-а

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області

про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії, -

встановив:

У вересні 2015 року позивач звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив:

- визнати дії Управління Пенсійного Фонду України в м. Кіровограді щодо незаконного відрахування з пенсії ОСОБА_1 податку неправомірними;

- зобов'язати відповідача провести перерахунок та повернути позивачу стягнуті суми податку починаючи з лютого місяця 2015 року, продовживши здійснювати пенсійні виплати позивачу у встановленому раніше розмірі 5 806,71 гривень без обкладання податком;

- встановити строк для подання суб'єктом владних повноважень Управлінням Пенсійного фонду України в м. Кіровограді до суду звіту про виконання постанови, яка вимагає вчинення певних дій.

Постановою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 16.10.2015 р. в задоволенні позову відмовлено повністю. Постанова мотивована правомірністю дій відповідача.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивач оскаржив її в апеляційному порядку.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04.11.2015 року апеляційну скаргу позивача залишено без руху та надано позивачу строк до 25.11.2015 року для надання доказів сплати судового збору додатково в сумі 945,34 грн., яку позивач отримав 12.11.2015 року.

14.12.2015 року ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу повернуто позивачу, оскільки станом на 14.12.2015 року позивач не усунув недоліки апеляційної скарги.

13.01.2016 року позивач повторно оскаржив постанову суду першої інстанції в апеляційному порядку.

До апеляційної скарги позивач долучив, зокрема квитанцію про сплату судового збору від 24.11.2015 року та лист Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30.12.2015 року, які свідчать про те, що заява позивача з квитанцією від 24.11.2015 року на виконання ухвали Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04.11.2015 року надійшли до суду 28.12.2015 року.

Отже, позивачем було вчасно виконано вимоги ухвали суду 04.11.2015 року, тобто на час повторного апеляційного оскарження постанови суду першої інстанції позивачем було пропущено встановлений ч. 2 ст. 186 КАС України строк апеляційного оскарження з поважних причин.

В апеляційній скарзі позивач посилається на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Зазначає, що у справі "Пічкур проти України" Європейський суд з прав людини зазначив: "Суд повторює, що стаття 14 Конвенції доповнює інші основні положення Конвенції та протоколів до неї. Вона не існує незалежно, оскільки застосовується лише щодо "користування правами та свободами", що гарантуються цими основними положеннями ... Таким чином, заборона дискримінації за статтею 14 Конвенції поширюється за межі використання прав та свобод, гарантування яких кожною державою вимагається Конвенцією та протоколами до неї. Вона також застосовується до тих додаткових прав, що входять до загальної сфери застосування будь-якої статті Конвенції, які держави добровільно вирішили гарантувати ... Якщо у Договірній державі є чинне законодавство, яким передбачено право на соціальні виплати, обумовлені або не обумовлені попередньою сплатою внесків, це законодавство має вважатися таким, що породжує майновий інтерес, який підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, для осіб, що відповідають вимогам такого законодавства".

Відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права та свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Позивач є громадянином України і на підставі ст. 24 Конституції України має рівні перед законом конституційні права і свободи. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

У статті 41 Конституції України визначено, що власність громадян є непорушною. Призначена позивачу пенсія є його власністю, а тому позбавлення позивача частини пенсії, а саме 16,5 % від призначеного розміру, є нічим іншим як примусовим вилученням власності позивача. Цією статтею також встановлено, що таке вилучення може бути застосоване виключно за рішенням суду у випадках, обсягах та порядку, встановлених законом. Позивачу невідомо про існування будь-яких рішень будь-якого суду про застосування до нього утримання частини пенсії.

Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат для догляду, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень житія, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

У правовій позиції Конституційного Суду України, висловленій ним у рішенні у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, а також у низці його рішень, зокрема від 1 грудня 2004 року № 20-рп/2004 (справа про зупинення дії або обмеження пільг, компенсацій і гарантій), від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання), наголошує, що ч. 3 ст. 22 Конституції України установила, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням правління Пенсійного фонду України щодо офіційного тлумачення положень ст. 1, ч. 1,2,3 ст. 95, ч. 2 ст. 96, пунктів 2, 3, 6 ст. 116, ч. 2 ст. 124, ч. 1 ст. 129 Конституції України, п. 5 ч.1 ст. 4 Бюджетного кодексу України, п. 2 ч. 1 ст. 9 КАС України в системному зв'язку з окремими положеннями Конституції України від 25.01.2012р. №3-рп/2012 (справа №1 - 11/2012), - положення ст. 1, частин 1, 3 ст. 95 Конституції України у системному зв'язку з положеннями ст. 3, ч. 1 ст.17, ч. 3 ст. 22, ст.ст. 46, 48 Основного Закону України треба розуміти так, що однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов'язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості.

Просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову - про задоволення позову.

08.05.2018 року до суду надійшов відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області на апеляційну скаргу позивача, в якому заявник просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги позивача, розгляд справи провести без участі представника Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області. У відзиві заявник зазначив, що з 01.01.2015 року з пенсії позивача відраховувалося 15 відсотків податку та 1,5 відсотка військового збору. З 01.10.2017 року, з моменту набрання чинності нормами щодо пенсійної реформи, з позивача припинено утримання податку. З 01.01.2015 року органи Пенсійного фонду України визначені податковими агентами при нарахуванні та виплаті пенсії. Положення Податкового кодексу України в частині оподаткування пенсії набрали чинності з 01.01.2015 р. та не визнані такими, що не відповідають Конституції України, є чинними. Правомірність дій відповідача підтверджується рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2018 р. № 1-р/2018.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16.05.2018 року замінено відповідача - Управління Пенсійного фонду України в м. Кіровограді на його правонаступника - Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області.

Представники сторін по справі, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання не з'явилися, що не перешкоджає розгляду справи.

Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що позивач перебуває на обліку у відповідача та отримує пенсію за віком з грудня 1996 року.

У серпні 2015 року позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив повідомити про підстави вирахування з його пенсії коштів.

На заяву позивача відповідач листом від 18.08.2016 року повідомив позивачу, що позивач перебуває на обліку в управлінні та з 25.12.1996 р. отримує пенсію за віком по списку № 1 відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення", з 01.01.2004 р. перераховану відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Розмір пенсійної виплати позивача з 01.01.2015 р. складає 5806,71 грн.

На виконання положень Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" № 71-VIII від 28.12.2014 р. у зв'язку із набранням чинності змін до Податкового кодексу України з 01.01.2015 р. податок на доходи фізичних осіб справляється з суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, якщо їх розмір перевищує три розміри мінімальної заробітної плати (у розрахунку на місяць), встановленої на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення.

Базою оподаткування у 2015 році є суми пенсій або щомісячного довічного грошового утримання у частині, що перевищує 3654,00 грн. на місяць (1218,00 грн.*3, де 1218,00 грн. - мінімальна заробітна плата станом на 01.01.2015 р.). З 01.01.2015 р. змінено ставку податку на доходи фізичних осіб: 15 відсотків, якщо база оподаткування місячного оподаткованого доходу не перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року, та 20%, якщо база оподаткування в календарному місяці перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати.

В лютому поточного року позивач отримав пенсію в розмірі 5451,51 грн. Базою оподаткування є 2152,71 грн., (5806,71 грн. - 3654,00 грн.), до якої застосовується ставка 15 % та 1,5% військового збору. Тому, розмір податку становить 355,20 грн. Отже, до виплати - 5451,51 грн.

Суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог позивача, оскільки:

- з 01.01.2015 року органи Пенсійного фонду України визначені податковими агентами при нарахуванні та виплаті пенсії;

- положення Податкового кодексу України в частині оподаткування пенсії набрали чинності 01.01.2015 р. та не визнані такими, що не відповідають Конституції України.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову позивачу у задоволенні позову з огляду на таке.

Відповідно до пункту 16-1 розділу ХХ "Прикінцеві положення" Податкового кодексу України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.

Ставка збору становить 1,5 відсотка від об'єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту (підпункт 1.3. пункту 16-1 розділу ХХ "Прикінцеві положення" Податкового кодексу України).

Пунктом 162.1 статті 162 Податкового кодексу України встановлено, що платниками податку є, зокрема фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи.

Відповідно до пункту 163.1 статті 163 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.

Згідно з пунктом 164.1 статті 164 Податкового кодексу України базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом.

Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 р. N 71-VIII, який набрав законної сили 01.01.2015 р., підпункт 164.2.19 Податкового кодексу України викладено в такій редакції: "164.2.19. суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує три розміри мінімальної заробітної плати (у розрахунку на місяць), встановленої на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати".

Законом України "Про внесення зміни до статті 164 Податкового кодексу України щодо оподаткування пенсій інвалідів війни та деяких інших категорій осіб" від 17.07.2015 р. N 653-VIII, який набрав законної сили 01.09.2015 р., підпункт 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України доповнено абзацом другим такого змісту: "Положення цього підпункту не застосовується до пенсій, призначених учасникам бойових дій у період Другої світової війни, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" .

Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо звільнення від оподаткування пенсій" від 02.06.2016 року N 1411-VIII, який набрав законної сили 01.07.2016 р., підпункт 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України викладено в такій редакції: "164.2.19. суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати. Положення цього підпункту не застосовується до пенсій, призначених учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" .

Пунктом 168.1.1 статті 168 Податкового кодексу України визначено, що оподаткування доходів, нарахованих (виплачених, наданих) платнику податку здійснюється податковим агентом.

Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

Розрахунок податкових зобов'язань з оподатковуваного доходу платника податку, нарахованого у джерела його виплати, проводиться податковим агентом (у тому числі роботодавцем, органами Пенсійного фонду України) (пункт 168.3 статті 168 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 167.1. ст. 167 Податкового кодексу України в редакції, що діяла з 01.01.2015 року, ставка податку становила 15 відсотків бази оподаткування.

Відповідно до листа відповідача від 18.08.2016 року відповідач з лютого 2015 року вираховував з пенсії позивача в частині, що перевищувала три розміри мінімальної заробітної плати, податок на дохід фізичних осіб в розмірі 15% та 1,5% військового збору, що, на думку позивача, є неправомірним.

Відповідно до відзиву Головного управління Пенсійного фонду України від 02.05.2018 року на апеляційну скаргу з 01.10.2017 року було припинено утримання податку з пенсії з позивача.

З часу набрання чинності положень підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України та пункту 16-1 розділу ХХ "Прикінцеві положення" Податкового кодексу України та протягом 2015-2017 років ці положення були діючими, не визнавалися у встановленому законом порядку неконституційними.

27.02.2018 року Конституційним Судом України прийнято рішення №1-р/2018 у справі №1-6/2018 за конституційними поданнями 48 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців тринадцятого, чотирнадцятого пункту 32 розділу І Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" та Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, відповідно до якого визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України.

Апеляційний суд враховує, що Верховний Суд в постанові від 20 березня 2018 року у справі № 466/7720/16-а (провадження № К/9901/1468/17) дійшов до висновку, що "прийняття Конституційним Судом України рішення від 27.02.2018 у справі №1-6/2018 щодо визнання такими, що не відповідають Конституції України положень абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК України не є підставою для скасування судових рішень та визнання протиправними дій відповідача щодо оподаткування пенсії позивача, оскільки відповідно до рішення від 27.02.2018 у справі №1-6/2018 положення статті 164 ПК України втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення".

Отже, відповідно до вказано висновку Верховного Суду порушене право позивача, факт порушення якого було встановлено Конституційним Судом України у рішенні від 27.02.2018 у справі № 1-6/2018, не підлягає поновленню.

Колегія суддів не погоджується із зазначеним висновком, який не відповідає завданню адміністративного судочинства, вказаному у ч. 1 ст. 2 КАС України, що полягає у ефективному захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Так, колегія суддів враховує, що п. 1 ч. 5 ст. 361 КАС України встановлено, що підставами для перегляду судових рішень у зв'язку з виключними обставинами є встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане.

Аналогічна за змістом норма була передбачена п. 5 ч. 2 ст. 245 КАС України в редакції, що діяла до 15.12.2017 року, яким було встановлено, що підставою для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є встановлена Конституційним Судом України неконституційність закону України, іншого акта (їх окремих положень) або надане Конституційним Судом України офіційне тлумачення положень Конституції України, що є відмінним від того, як їх застосував суд при вирішенні справи.

Також відповідно до ч. 5 ст. 9 КАС України в редакції, що діяла до 15.12.2017 року, було встановлено, що у разі виникнення в суду сумніву під час розгляду справи щодо відповідності закону чи іншого правового акта Конституції України, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України, суд звертається до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта. Пунктом 3 ч. 1 ст. 156 КАС України в редакції, що діяла до 15.12.2017 року, було передбачено, що суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі.

Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний судовий захист закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права 1966 року (стаття 2) та в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (стаття 13), відповідно до якої кожен, чиї права та свободи, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Частиною 3 ст. 7 КАС України встановлено, що у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Таким чином, висновки Конституційного Суду України, що викладені у рішенні від 27.02.2018 року №1-р/2018 у справі №1-6/2018 щодо неконституційності абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України поширюються також і на спірні правовідносини у цій справі, що виникли до прийняття цього рішення, адже лише констатація того, що Закон суперечив Конституції України неможна вважати належним та ефективним засобом правового захисту.

Так, у пп. 4.1 п. 4 рішення від 27.02.2018 року №1-р/2018 у справі №1-6/2018 Конституційний Суд України зазначив, що у Конституції України встановлено, що Україна є соціальною, правовою державою (стаття 1); людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (стаття 3); права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (стаття 21); громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом; не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками соціального походження, майнового стану або іншими ознаками (частини перша, друга статті 24).

В Україні визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частини перша, друга статті 8 Основного Закону України). Основними елементами конституційного принципу верховенства права є справедливість, рівність, правова визначеність.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом; це право гарантується, зокрема, загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Конституційні приписи, передбачені статтями 1, 3, 8, 21, частиною першою статті 24, статтею 46 Основного Закону України, забезпечують реалізацію прав і свобод людини і громадянина, зокрема права на пенсійне забезпечення, правові гарантії, правову визначеність і пов'язану з ними передбачуваність законодавчої політики у сфері пенсійного забезпечення, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки вчинених ними дій і бути впевненими у своїх правомірних очікуваннях стосовно того, що набуте ними на підставі чинного законодавства право буде реалізовано в повному обсязі.

Відповідно до пп. 4.3 п. 4 рішення Конституційного Суду України від 27.02.2018 року №1-р/2018 у справі №1-6/2018 в Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Основного Закону України).

За юридичною позицією Конституційного Суду України верховенство права - це панування права в суспільстві; верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо; всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України; справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права; у сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх досягнення (підпункт 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004).

Конституційний Суд України в абзаці другому пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 зазначив, що діяльність правотворчих і правозастосовчих органів держави має здійснюватися за принципами справедливості, гуманізму, верховенства і прямої дії норм Конституції України, а повноваження - у встановлених Основним Законом України межах і відповідно до законів.

Беручи до уваги наведене, Конституційний Суд України вважає, що у сфері пенсійного забезпечення справедливим має визнаватися такий підхід законодавця, за якого забезпечується пропорційне співвідношення між страховими внесками та призначеним розміром пенсійних виплат, а застрахована особа може безперешкодно реалізувати своє право на пенсію у повному обсязі.

У законодавстві про пенсійне забезпечення в Україні таке співвідношення досягається встановленням залежності розміру пенсії від тривалості страхового стажу та розміру заробітної плати (доходу) застрахованої особи, тобто від загальної суми сплачених за застраховану особу страхових внесків протягом всього періоду роботи, що передував призначенню або перерахунку пенсії (стаття 7 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", статті 19, 20, 21, 29, 30, 31, 32, 44, 45, 49, 53 Закону України "Про пенсійне забезпечення"). Саме тому запровадження її оподаткування, починаючи з певного її розміру, порушує справедливий підхід до встановлення пенсії, оскільки призводить до зменшення її фактичного розміру, який встановлюється з урахуванням співвідношення між тривалістю страхового стажу та розміром заробітної плати (доходу) застрахованої особи.

Конституційний Суд України у рішенні від 29 червня 2010 року № 17-рп/2010 вказав, що одним із елементів конституційного принципу верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).

Конституційні принципи, на яких базується здійснення прав і свобод людини і громадянина в Україні, включаючи і право на пенсійне забезпечення, передбачають правові гарантії, правову визначеність і пов'язану з ними передбачуваність законодавчої політики у сфері пенсійного забезпечення, необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005).

У Доповіді "Верховенство права", яка схвалена Європейською Комісією "За демократію через право" (Венеціанською Комісією) на 86-му пленарному засіданні (25-26 березня 2011 року), наголошено, що принцип правової визначеності є ключовим у питанні довіри до судової системи і верховенства права; держава зобов'язана дотримуватися та застосовувати у прогнозований і послідовний спосіб ті закони, які вона ввела в дію (пункт 44); правова визначеність передбачає, що норми права повинні бути зрозумілими і точними, а також спрямованими на забезпечення постійної прогнозованості ситуацій і правових відносин (пункт 46); парламентові не може бути дозволено зневажати основоположні права людини внаслідок ухвалення нечітких законів (пункт 47); правова визначеність означає також, що необхідно у цілому дотримуватися зобов'язань або обіцянок, які взяла на себе держава перед людьми (поняття "законних очікувань") (пункт 48).

Конституційний Суд України вважає, що принцип правової визначеності вимагає від законодавця чіткості, зрозумілості, однозначності правових норм, їх передбачуваності (прогнозованості) для забезпечення стабільного правового становища людини.

Після запровадження у законодавстві України з 1 липня 2014 року оподаткування пенсій упродовж двох років Верховна Рада України тричі вносила зміни. За таких обставин особи, які мають право на пенсійні виплати, об'єктивно не могли бути впевненими у своїх правомірних очікуваннях щодо стабільності правового регулювання у цій сфері.

Отже, встановлення Верховною Радою України у законодавстві України оподаткування пенсій та зміни суми, з якої починається таке оподаткування, суперечить таким елементам конституційного принципу верховенства права, як правова визначеність, правова передбачуваність, правомірні очікування та справедливість, тому положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Кодексу не відповідає частині першій статті 8 Конституції України.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичні особі гарантовано право мирно володіти своїм майном. При цьому зазначено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

В пунктах 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" від 01.06.2006р. Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності (cf., Pressos Compania Naviera S. A. v. Belgium, рішення від 20 листопада 1995 року, серія А, № 332, с. 21, п. 31).

Аналогічна правова позиція щодо права власності особи сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства (Stretch - United Kingdom, №44277/98, рішення від 24.04.2003 р.).

У Рішенні від 26 червня 2014 року в справі "Суханов та Ільченко проти України" Європейський суд з прав людини наголосив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином установленої соціальної допомоги може становити втручання в право власності (пункт 52).

Позивачу з грудня 1996 р. призначено пенсію за віком відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення". Відповідно до статті 8 Закону України "Про пенсійне забезпечення" пенсії не підлягають оподаткуванню.

Отже, позивач мав законні сподівання на отримання пенсії за віком без відрахування податку з доходів фізичних осіб та військового збору.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Входячи з аналізу наведених норм, а також те, що пенсія позивачу призначена з грудня 1996 р., тобто до внесення змін до Податкового колеусу України в частині оподаткування пенсій, колегія суддів доходить висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача на отримання пенсії в належному розмірі є визнання неправомірними дій відповідача щодо утримання з пенсії за віком позивача податку з доходів фізичних осіб та військового збору, та зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу пенсії за віком без утримання податку на доходи фізичних осіб та військового збору з урахуванням раніше здійснених виплат пенсії за період з 01.02.2015 року по 01.10.2017 року. В іншій частині позову слід відмовити.

Стосовно вимог щодо подання звіту про виконання постанови колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Таким чином, зобов'язання подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, який ухвалив судове рішення, а не його обов'язком.

Позивачем не наведено причин та не надано доказів, які б свідчили про те, що відповідач може ухилятися від виконання рішення суду.

Приймаючи до уваги обставини цієї справи, підстави зобов'язувати суб'єкта владних повноважень подавати звіт про виконання судового рішення відсутні.

З огляду на викладені обставини справи, суд апеляційної інстанції доходить висновку про те, що судом першої інстанції ухвалено рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи і є підставою для скасування постанови з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 241-245, 250, 311, 315, 317, 321, 322, 327, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Кіровського районного суду м. Кіровограда від 16.10.2015 р. у справі №404/6650/15-а скасувати.

Позов задовольнити частково.

Визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області щодо утримання з пенсії за віком ОСОБА_1 податку з доходів фізичних осіб та військового збору неправомірними.

Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії за віком без утримання податку на доходи фізичних осіб та військового збору з урахуванням раніше здійснених виплат пенсії за період з 01.02.2015 року по 01.10.2017 року.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених частиною 5 статті 291, пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складено 22.05.2018 року.

Головуючий суддя: О.М. Панченко

Суддя: В.Є. Чередниченко

Суддя: А.О. Коршун