Постанова № 74168064, 16.05.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 182/5947/14-ц 22-ц/774/952/К/18

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 травня 2018 року м. Кривий Ріг

справа № 182/5947/14-ц

Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – судді: Барильської А.П.,

суддів: Бондар Я.М., Зубакової В.П.,

секретар судового засідання: Гладиш К.І.

сторони

позивач: ОСОБА_1

відповідач: Військова частина А 2110

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 січня 2018 року, яке постановлено суддею Кобеляцькою-Шаховал І.О. в місті Нікополі Дніпропетровської області, -

В С Т А Н О В И В:

В липні 2014 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Військової частини А 2110, командира військової частини А 2110 підполковника ОСОБА_2 про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

В обґрунтування позову зазначено, що згідно наказу № 315 від 30 червня 2014 року «Про звільнення стрільця загону ВОХОР військової частини А2110 ОСОБА_1», він був звільнений з роботи 1 липня 2014 року за систематичне без поважних причин невиконання обов'язків, покладених на нього трудовим договором та правилами внутрішнього трудового розпорядку, відповідно п.3 ст.40 КЗпП України. Вважає цей наказ і наказ № 139 від 30 червня 2014 року про його звільнення незаконними, як і всі накази про притягнення його до дисциплінарної відповідальності за порушення трудової дисципліни, оскільки він обов'язки, покладені на нього трудовим договором, правилами внутрішнього трудового розпорядку та законодавством, виконував.

Уточнивши позовні вимоги позивач просив суд визнати незаконними та скасувати наказ командира військової частини А 2110 № 315 від 30 червня 2014 року «Про звільнення стрільця загону ВОХОР військової частини А 2110 ОСОБА_1», визнати недійсними та скасувати накази командира військової частини А 2110 № 235 від 28 травня 2014 року, № 287 від 19 червня 2014 року, № 288 від 19 червня 2014 року, № 298 від 25 червня 2014 року, № 306 від 25 червня 2014 року, № 310 від 26 червня 2014 року.

Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 січня 2018 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та задоволення його позовних вимог, посилаючись на те, що суд першої інстанції не прийняв до уваги той факт, що він не міг виконувати трудові обов’язки, оскільки в день накладення дисциплінарних стягнень на нього, брав участь в судових засіданнях в іншій судовій справі за участю роботодавця та не був допущений до роботи тим же роботодавцем. Суд не прийняв до уваги, що дисциплінарні стягнення, як догани та звільнення, застосовувались за порушення трудової дисципліни за посадою, на яку він був переведений в незаконний спосіб. Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що ним пред’явлено позов до командира військової частини А 2110.

У відзиві на апеляційну скаргу, представник відповідача просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, як законне та обґрунтоване, на його думку, апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Указом Президента України «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» №452 від 29 грудня 2017 року ліквідовано Апеляційний суд Дніпропетровської області та утворено Дніпровський Апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську область, з місцезнаходженням у містах Дніпрі та ОСОБА_3.

Згідно пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Відповідно до пункту 8 Розділу ХІІІ Цивільного процесуального кодексу України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Таким чином, Апеляційний суд Дніпропетровської області продовжує здійснювати свої повноваження до початку роботи Дніпровського Апеляційного суду в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську область, з місцезнаходженням у містах Дніпрі та ОСОБА_3.

Заслухавши суддю-доповідача, позивача ОСОБА_1, який підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги і відзиву на апеляційну скаргу позивача, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що з 01.06.1999 року позивач ОСОБА_1 був прийнятий стрільцем 2 класу у воєнізовану охорону військової частини А 2110 (а.с.5-6).

26.08.2008 року він був переведений на посаду стрільця загону воєнізованої охорони (а.с.5-6).

Наказом командира військової частини А 2110 № 139 від 30.06.2014 року позивач був звільнений з роботи з 01.07.2014 року за систематичне, без поважних причин, невиконання обов'язків, покладених на нього трудовим договором та правилами внутрішнього трудового розпорядку, відповідно п.3 ст.40 КЗпП України (а.с.4).

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог позивача про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення позивача відбулось з дотриманням трудового законодавства і підстав для скасування наказів та поновлення його на попередньому місці роботи немає.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Згідно п.2 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадках винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір'я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу.

У абзаці 1 пункту 18 та у абзаці 1 та 2 пункту 28 постанови №9 Пленуму «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06 листопада 1992 року (з відповідними змінами та доповненнями), Верховний Суд України роз’яснив, що, при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з’ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові.

При розгляді справ про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктами 2 і 3 ст.41 КЗпП, судам слідвраховувати, що розірвання трудового договору з цих підстав не є заходом дисциплінарного стягнення і тому вимоги ст.cт.148, 149 КзпП про строк і порядок застосування дисциплінарних стягнень на ці випадки не поширюються. Разом з тим при вирішенні справ про звільнення з цих підстав суди мають брати до уваги відповідно час, що пройшов з моменту вчинення винних дій чи аморального проступку, наступну поведінку працівника і інші конкретні обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Згідно із ст.148 КЗпП України, дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.

Відповідно до ст. 149 КЗпП України, до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.

При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач був неодноразово притягнутий до дисциплінарної відповідальності наказами командира військової частини А 2110 № 235 від 28.05.2014 року, № 287 від 19.06.2014 року, № 288 від 19.06.2014 року, № 298 від 25.06.2014 року, № 306 від 25.06.2014 року, № 310 від 26.06.2014 року. Наказом командира військової частини А 2110 № 315 від 30.06.2014 року ОСОБА_1 був звільнений з займаної посади, відповідно до п.3 ст.40 КЗпП України, за систематичне без поважних причин невиконання обов’язків, покладених на нього трудовим договором та правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Згідно з п. 3 ст. 40 КЗпП України трудовий договір може бути розірвано з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в разі систематичного невиконання працівником без поважних причин обов’язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо раніше до нього застосовувались заходи дисциплінарного стягнення.

Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України в п. 22, 23 Постанови від 6 листопада 1992 р. № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з’ясувати, в чому конкретно виявилося порушення, що стало приводом до звільнення; чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за п. 3 ст. 40 КЗпП України; чи додержано власником або уповноваженим ним органом передбачених статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правил і порядку застосування дисциплінарних стягнень.

Таким чином, при звільненні працівника з підстав, передбачених нормою п. 3 ст.40 КЗпП України, організація повинна навести конкретні факти допущеного ним невиконання обов’язків, зазначити, коли саме вони мали місце, які проступки вчинив працівник після застосування до нього стягнення та коли. Крім того, необхідно з’ясувати, систематичне невиконання яких саме трудових обов’язків позивачем передувало його звільненню.

Отож, для звільнення працівника на підставі п.3 ст. 40 КЗпП України, необхідна наявність таких умов, як протиправність дій або бездіяльність працівника, його вина та систематичність порушень.

При відсутності хоча б однієї з наведених підстав звільнення працівника буде незаконним.

За змістом закону, звільнення працівника за п.3 ст.40 КЗпП України є крайньою мірою, коли подальше залишення на роботі порушника трудової дисципліни суперечить інтересам установи. При визначенні наявності вини працівника в невиконанні або неналежному виконанні обов’язків, покладених на нього трудовим договором, правилами внутрішнього трудового розпорядку або посадовими інструкціями, необхідно враховувати об’єктивні причини.

А відтак, оскільки підставою звільнення є накази командира військової частини А 2110 № 235 від 28.05.2014 року, № 287 від 19.06.2014 року, № 288 від 19.06.2014 року, № 298 від 25.06.2014 року, № 306 від 25.06.2014 року, № 310 від 26.06.2014 року, в яких зазначені причини притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, які є чинними та, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність доказів на підтвердження наявності підстав для звільнення позивача за п. 3 ч.1 ст. 40 КЗпП України, оскільки вказані накази були визнані судом законними рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 лютого 2016 року, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 березня 2016 року та постановою колегії суддів судової палати у цивільних справах вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Не можуть бути підставою для скасування рішення суду доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не прийняв до уваги той факт, що він не міг виконати трудові обов’язки, оскільки в день накладення дисциплінарних стягнень на нього брав участь в судових засіданнях в іншій судовій справі за участю роботодавця та не був допущений до роботи тим же роботодавцем, оскільки накази про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності № 235 від 28.05.2014 року, № 287 від 19.06.2014 року, № 288 від 19.06.2014 року, № 298 від 25.06.2014 року, № 306 від 25.06.2014 року, № 310 від 26.06.2014 року, які стали підставою для прийняття рішення про звільнення позивача з посади стрільця воєнізованої охорони, були визнані судом законними рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 лютого 2016 року, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 березня 2016 року та постановою колегії суддів судової палати у цивільних справах вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ. (а.с.29-41,56-58).

Також не можуть бути підставою для скасування рішення суд доводи апеляційної скарги про те, що суд не прийняв до уваги, що дисциплінарні стягнення, як догани та звільнення, застосовувались за порушення трудової дисципліни за посадою, на яку він був переведений в незаконний спосіб, оскільки предметом даного спору є поновлення позивача на роботі, а не визначення правомірності його переведення на іншу посаду.

Не приймає до уваги колегія судів доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що ним пред’явлено позов до командира військової частини А 2110, оскільки зазначення командира військової частини А 2110 в рішенні суду в якості відповідача в даному випадку не має правових наслідків при вирішенні спору по суті.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані, підтверджуються письмовими доказами та не спростовуються доводами, викладеними в апеляційній скарзі.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд –

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1- залишити без задоволення.

Рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 січня 2018 року- залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 22 травня 2018 року.

Головуючий:

Судді: