Ухвала суду № 74166393, 22.05.2018, Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 183/957/18

№ 1-кс/183/507/18

22 травня 2018 року м. Новомосковськ

Слідчий суддя Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області Крохмалюк І.П., секретар судового засідання Нікітіна К.Є., розглянувши клопотання слідчого Новомосковського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області ОСОБА_1, погоджене прокурором Новомосковської місцевої прокуратури Дніпропетровської області ОСОБА_2, про продовження у кримінальному провадженні, внесеному 15.02.2018 року до ЄРДР за № 12018040370000482, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 28, ч. 1 ст. 146, ч. 2 ст. 121, ч. 3 ст. 146 КК України, запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою:

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженцю ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянину України, ІНФОРМАЦІЯ_3, розлученому, не працюючому, зареєстрованому та проживаючому за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, раніше не судимому,

підозрюваному у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 146, ч. 1 ст. 121 КК України,

за участі: прокурора Дахно М.М.,

захисника ОСОБА_4,

підозрюваного ОСОБА_3, -

ВСТАНОВИЛА:

Згідно до вимог ст. ст. 176-178 КПК України слідчий Новомосковського ВП ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_1 звернулася до слідчого судді Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області з клопотанням про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підозрюваному ОСОБА_3

В обґрунтування клопотання слідчий зазначив, що 12 лютого 2018 року приблизно о 04.20 годині ОСОБА_3, діючи умисно, за попередньою змовою з ОСОБА_5, знаходячись у дворі будинку 5 по вул. Паланочній м. Новомосковська Дніпропетровської області, наздогнали ОСОБА_6 та почали завдавати йому удари руками та ногами по голові та тулубу, чим спричинили йому тяжкі тілесні ушкодження у вигляді набряку та здавлення головного мозку, крововиливів під м’які мозкові оболонки та у шлуночки головного мозку, закритої внутрішньої черепної травми, як небезпечні для життя в момент заподіяння, що в подальшому призвело до його смерті.

Дії ОСОБА_3 в цій частині кваліфіковано за ч. 2 ст. 121 КК України, як спричинення умисного тяжкого тілесного ушкодження, вчиненого групою осіб, що спричинило смерть потерпілого.

Продовжуючи свої злочинні дії, ОСОБА_3, діючи умисно, за попередньою змовою з ОСОБА_5, усвідомлюючи настання суспільно небезпечних наслідків, 12 лютого 2018 року приблизно о 04.25 годині, знаходячись у дворі будинку 5 по вул. Паланочній м. Новомосковська Дніпропетровської області, після спричинення ОСОБА_6 тяжких тілесних ушкоджень, за допомогою фізичної сили поклали останнього до багажнику автомобіля марки «HONDA ACCORD» білого кольору, державний номер НОМЕР_1, кришку багажника зачинили, таким чином протиправно відкрито захопили останнього та відвезли на територію домоволодіння 40 по вул. Лісній с. Вільне Новомосковського району Дніпропетровської області, де, зв’язавши ОСОБА_6, почали протиправно утримувати останнього проти його волі у сараї вказаного домоволодіння приблизно до 11.00 годин 12 лютого 2018 року з метою покарання за вчинений ним раніше замах на викрадення автомобіля, що належить ОСОБА_5

12 лютого 2018 року приблизно об 11.00 годині внаслідок протиправних дій ОСОБА_5 та ОСОБА_3 потерпілий ОСОБА_6 помер.

Дії ОСОБА_3 в цій частині кваліфіковано за ч. 3 ст. 146 КК України, як викрадення людини за попередньою змовою групою осіб способом, небезпечним для здоров’я та життя потерпілого, що спричинило тяжкі наслідки.

23.02.2018 року о 14.55 годин ОСОБА_3 затриманий на підставі ст. 208 КПК України.

24.02.2018 року ОСОБА_3 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 146 КК України.

25.02.2018 року слідчим суддею Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області Кулебі М.М. обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 13.05 годин 23.03.2018 року.

15.03.2018 року ОСОБА_3 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 121, ч. 3 ст. 146 КК України.

Слідчий, згідно клопотання, вважає, що наявні ризики, передбачені п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, підтверджується тим, що підозрюваний ОСОБА_3 обґрунтовано підозрюється у вчиненні тяжких злочинів, санкція яких передбачає лише позбавлення волі на строк від 5 до 10 років. А тому останній, усвідомлюючи, що підозрюється у скоєнні тяжкого злочину, за який передбачена лише реальна міра покарання у вигляді позбавлення волі, перебуваючи на волі, матиме реальну можливість переховуватися від органів досудового розслідування та суду з метою уникнення покарання за вчинення злочину.

Про наявність ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України свідчить те, що підозрюваний ОСОБА_3, усвідомлюючи, що підозра, яка йому була повідомлена, ґрунтується на показаннях свідків, які знайомі з останнім, зокрема, свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, відтак, перебуваючи на волі, з метою уникнення від покарання за вчинення тяжких злочинів, може вмовлянням, погрозами чи іншим способом незаконно впливати на свідків.

Прокурор в судовому засіданні підтримала заявлене слідчим клопотання та просила задовольнити його, оскільки, на її думку, наявні ризики, передбачені п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України. Вважає, що на теперішній час не проведені всі слідчі дії, направлені на повне та всебічне розслідування кримінального провадження, а, враховуючи особу підозрюваного, вважає неможливим застосувати інший запобіжний захід, ніж тримання під вартою, тому просила задовольнити клопотання слідчого та продовжити застосування до підозрюваного ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Крім того, прокурор під час судового розгляду надала слідчому судді постанову про продовження строку досудового розслідування та просила продовжити строк тримання ОСОБА_3 під вартою не на 60 днів, як зазначено у клопотанні слідчого, а на 30 днів.

Підозрюваний ОСОБА_3 заперечував проти продовження застосування до нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки від органів досудового розслідування та суду він не збирається скриватися та не буде впливати на свідків та потерпілих. Однак просив слідчого суддю у разі прийняття рішення про застосування до нього будь-якого запобіжного заходу, застосувати домашній арешт на певний час доби.

Захисник ОСОБА_4 вважає, що в задоволенні клопотання слідчого необхідно відмовити, оскільки прокурором не доведено, що запобігти ризикам, про наявність яких зазначив слідчий та прокурор більш м’яким запобіжним заходам неможливо. Крім того вважає, що прокурором не наведено переконливих доказів того, що її підзахисний буде переховуватися від органів досудового розслідування та суду. Крім того вважає, що її підзахисний не впливав та не впливає на свідків, та прокурором не надані факти, що підтверджували б це твердження.

Дослідивши клопотання та надані письмові докази, вислухавши обґрунтування прокурора, пояснення підозрюваного, думку захисника, слідчий суддя прийшла до висновків.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_3 обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 146, ч. 2 ст. 121 КК України, які віднесено законом до категорії тяжких, виходячи з наявних доказів, а саме: витягу з ЄРДР у кримінальному провадженні № 12018040370000482; протоколу огляду автомобіля марки «Хонда Аккорд» від 22.02.2018 року; протоколів допиту свідків ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_5; протоколу огляду трупа від 23.02.2018 року; протоколами пред’явлення особи для впізнання за фотознімками від 27.03.2018 року за участі свідка ОСОБА_10; висновку експерта № 100/Е від 19.03.2018 року про причини смерті ОСОБА_6; висновку експерта № 100/Е/Д від 22.03.2018 року; висновку експерта № 100/Е/2Д від 31.03.2018 року; протоколом огляду предметів від 08.05.2018 року.

При розгляді письмових доказів, наданих прокурором в підтвердження клопотання, зазначених вище, слідчий суддя вважає на підставі ст. 178 КПК України їх вагомими та обґрунтованими. У відповідності до рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Фокс, Камбел і Харлі проти Сполученого Королівства», вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об’єктивно зв’язують підозрюваного з певним злочином, і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення. Слідчий суддя вважає, що прокурором під час судового розгляду було доведено наявність у відношенні ОСОБА_3 обґрунтованої підозри у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 146, ч. 2 ст. 121 КК України.

У відповідності до клопотання слідчого, існує ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме те, що ОСОБА_3 «усвідомлюючи, що підозрюється у скоєнні тяжкого злочину, за який передбачена лише реальна міра покарання у вигляді позбавлення волі, перебуваючи на волі, матиме реальну можливість переховуватися від органів досудового розслідування та суду з метою уникнення покарання за вчинення злочину». Як вбачається з наведеного, слідчий в клопотанні та прокурор під час судового розгляду вважають, що ОСОБА_3 матиме реальну можливість переховуватися з метою покарання за вчинення злочину. При цьому, підозра ОСОБА_3 повідомлена за двома статтями Кримінального кодексу України, тобто за скоєння двох кримінальних правопорушень. Таким чином в обґрунтуванні наявності цього ризику відсутні обґрунтування того, від якого з злочинів ОСОБА_3 матиме реальну можливість переховуватися.

Крім того, слідчим в клопотанні та прокурором під час судового розгляду зазначено, що ОСОБА_3 лише «матиме реальну можливість переховуватися» «перебуваючи на волі». Жодного з фактів, які б вказували на це, ні слідчим, ні прокурором надано не було. Навпаки, аналізуючи конкретну поведінку підозрюваного ОСОБА_3, слід звернути увагу на те, що ОСОБА_3 в період застосування до нього запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту з 04.04.2018 року по 15.04.2018 року та в період, коли до нього не застосовувався жодний запобіжний захід, а саме з 15.04.2018 року по 14.05.2018 року, від органів досудового розслідування та суду не переховувався, на всі виклики до суду з’являвся, доказів порушення ним умов запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту ні слідчим, ні прокурором надано не було. Сам ОСОБА_3 під час судового розгляду клопотань зазначав, що зацікавлений в об’єктивному розгляді відносно нього кримінального провадження та доведення його невинуватості в скоєнні кримінальних правопорушень, в скоєнні яких він підозрюється, оскільки вже має такий досвід в іншій кримінальній справі відносно нього.

Таким чином слідчий суддя вважає, що прокурором в судовому засіданні не було доведено наявність відносно ОСОБА_3 ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Також слідчий вважає, що наявний ризик, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, про що «підозрюваний ОСОБА_3 усвідомлюючи, підозра, яка йому була повідомлена, ґрунтується на показаннях свідків, які знайомі з останнім, зокрема, свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, відтак, перебуваючи на волі, з метою уникнення від покарання за вчинення тяжких злочинів, може вмовлянням, погрозами чи іншим способом незаконно впливати на свідків». Однак під час судового розгляду слідчому судді не було надано ніяких доказів того, що, маючи можливість спілкування зі свідками та потерпілими, ОСОБА_3 будь-яким чином впливав на останніх та взагалі зустрічався особисто, або через інших осіб зі свідками.

Навпаки, під час судового розгляду підозрюваний ОСОБА_3 зазначив, що сам свідок ОСОБА_10, який повідомив під час досудового розслідування про тиск на нього, під час проведення з участю цього свідка впізнання за фотознімками зазначив, що не впізнає особу (а саме ОСОБА_3М.) як особу, що здійснювала на нього тиск.

Про випадки будь-якого впливу на свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 ні слідчий, ні прокурор ні в клопотанні, ні під час судового розгляду слідчого суддю не повідомили. Не відомо про існування таких фактів слідчому судді не з матеріалів, доданих до клопотання, ні з повідомлень інших учасників судового розгляду.

Таким чином слідчий суддя вважає, що прокурором в судовому засіданні не було доведено наявність відносно ОСОБА_3 ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України.

П. 35 рішення ЄСПЛ у справі «Корнєв і Карпенко проти України» від 21.10.2010 року зазначено, що «Суд повторює: пункт 1 статті 5 Конвенції вимагає, щоб позбавлення свободи було «законним», що включає умову дотримання «процедури, встановленої законом». У цьому Конвенція в більшій мірі відсилає до національного законодавства та встановлює зобов’язання забезпечувати дотримання матеріально-правових і процесуальних норм законодавства, але, на додаток до цього, вона також вимагає, аби при будь-якому позбавленні свободи забезпечувалася мета статті 5 Конвенції, а саме захист осіб від свавілля. Більше того, саме національні органи, передовсім суди, повинні тлумачити і застосовувати національний закон (див. рішення у справі «Бенхем проти Сполученого Королівства» (Benham v. the United Kingdom) від 10 червня 1996 року, Reports of Judgments and Decisions 1996?III, с. 752–753, пп. 40–41).

Дотримуючись цього твердження Європейського суду з прав людини, слідчий суддя аналізує національне законодавство з питання застосування запобіжних заходів.

Так, ч. 3 ст. 176 КПК України визначає, що слідчий суддя, суд відмовляє у застосуванні запобіжного заходу, якщо слідчий, прокурор не доведе, що встановлені під час розгляду клопотання про застосування запобіжних заходів обставини, є достатніми для переконання, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів, передбачених частиною першою цієї статті, не може запобігти доведеним під час розгляду ризику або ризикам. При цьому найбільш м’яким запобіжним заходом є особисте зобов’язання, а найбільш суворим - тримання під вартою.

Вказана норма передбачає те, що саме слідчий та прокурор повинні доводити обставини, які б вказували про необхідність, перш за все, застосування будь-якого запобіжного заходу. По-друге, саме ці процесуально визначені особи повинні доводити те, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів не може запобігти доведеним під час розгляду ризику або ризикам.

Частина 1 ст. 177 КПК України визначає, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов’язків, а також запобігання спробам, визначеним п.п. 1-5 цієї статті.

Частина 2 ст. 177 КПК України передбачає, що підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.

В частині 1 ст. 183 КПК України зазначено, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п’ятою статті 176 цього Кодексу.

Пункт 5 ч. 1 ст. 184 КПК України містить вимоги до того, що клопотання про застосування запобіжного заходу повинно містити: виклад обставин, на підставі яких слідчий, прокурор дійшов висновку про наявність одного або кількох ризиків, зазначених у його клопотанні, і посилання на матеріали, що підтверджують ці обставини.

Як вбачається з клопотання, що розглядається, ні слідчим у клопотання та доданих до нього матеріалів, ні прокурор в судовому засіданні таких доказів слідчому судді не надав, оскільки клопотання, яке було підтримано прокурором під час судового розгляду містить лише визначення «може» та «матиме можливість».

Таким чином, слідчий суддя вважає, що слідчим у клопотанні та прокурором під час судового розгляду не були дотриманні вимоги чинного національного законодавства щодо подання клопотання та доведеності своїх доводів під час судового розгляду.

Слідчий суддя також зазначає, що при застосуванні у відношенні ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та при зміні цього запобіжного заходу на домашній арешт, слідчим в клопотанні та прокурором під час судового розгляду існували ризики, про наявність яких зазначено у клопотанні, що розглядається. Однак в подальшому існування цих ризиків не було доведено.

В пункті 219 рішенні ЄСПЛ по справі «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.04.2011 року зазначено, що «подальше існування обґрунтованої підозри у вчиненні затриманою особою злочину є обов’язковою і неодмінною умовою належності її продовжуваного тримання під вартою. Але зі спливом певного часу така підозра перестає сама по собі бути виправданням для позбавлення особи свободи і судові органи повинні вмотивувати своє рішення про продовження тримання її під вартою іншими підставами. Крім того, такі підстави мають бути чітко зазначені національними судами і аргументи «за» і «проти» звільнення з-під варти не повинні бути «загальними й абстрактними». Ці положення також закріплені в рішеннях ЄСПЛ по справа: «Яблонський проти Польщі» від 12 грудня 2000 року; «Іловецький проти Польщі» від 04.10.2001 року.

Таким чином, слідчий суддя вважає, що національне законодавство України, а також міжнародні норми виключають можливість наявності абстрактної, тобто нічим не підтвердженої підозри про вчинення особою тих чи інших дій.

Слідчий суддя оцінила ці обставини та вважає, що наявність тяжкості покарання, що загрожує ОСОБА_3 у разі визнання його винуватим у кримінальних правопорушеннях, а саме позбавлення волі на строк до 10 років, при відсутності ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, не може бути достатнім для застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

У відповідності до ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов’язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:

1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;

2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;

3) недостатність застосування більш м’яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Розглядаючи клопотання, слідчий суддя встановив, що у відношенні ОСОБА_3 наявна обґрунтована підозра, про що вже було детально зазначено. Однак слідчий суддя під час судового розгляду встановив, що у відношенні ОСОБА_3 відсутні підстави вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.

У відповідності з ч. 2 ст. 194 КПК України слідчий суддя зобов’язаний постановити ухвалу про відмову в застосуванні запобіжного заходу, якщо під час розгляду клопотання прокурор не доведе наявність всіх обставин, передбачених ч. 1 ст. 194 КПК України.

Як вже зазначалося раніше, під час судового розгляду прокурором не було доведено наявність у відношенні ОСОБА_3 будь-якого ризику, передбаченого ч. 1 ст. 177 КПК України, на які вказує слідчий та прокурор.

Крім того, прокурор під час судового розгляду не довів недостатність застосування більш м’яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, зазначеним у клопотанні, оскільки обмежився лише посиланням на особу підозрюваного та на тяжкість покарання, яке може загрожувати останньому.

Тому слідчий суддя вважає, що в задоволенні клопотання слідчого, підтриманого прокурором під час судового розгляду, про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у відношенні ОСОБА_3 слід відмовити.

У відповідності до ч. 3 ст. 194 КПК України слідчий суддя має право зобов’язати підозрюваного прибувати за кожною вимогою до суду або до іншого органу державної влади, визначеного слідчим суддею, якщо прокурор доведе обставини, передбачені пунктом 1 ч. 1 ст. 194 КПК України, але не доведе обставини, передбачені пунктами 2 та 3 ч. 1 ст. 194 КПК України.

Слідчий суддя вважає, що підозрюваний ОСОБА_3 повинний бути зобов’язаний прибувати за першою вимогою до Новомосковської місцевої прокуратури Дніпропетровської області, Новомосковського ВП ГУНП в Дніпропетровській області, Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області та апеляційного суду Дніпропетровської області.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 177, 178, 194 КПК України, слідчий суддя, -

ПОСТАНОВИЛА:

В задоволенні клопотання слідчого Новомосковського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області ОСОБА_1, погоджене прокурором Новомосковської місцевої прокуратури Дніпропетровської області ОСОБА_2, про продовження у кримінальному провадженні, внесеному 15.02.2018 року до ЄРДР за № 12018040370000482, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 28 ч. 1 ст. 146, ч. 2 ст. 121, ч. 3 ст. 146 КК України, запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженцю ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянину України, - відмовити.

Зобов’язати ОСОБА_3 прибувати за першою вимогою до Новомосковської місцевої прокуратури Дніпропетровської області, Новомосковського ВП ГУНП в Дніпропетровській області, Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області та апеляційного суду Дніпропетровської області.

Копію ухвали направити для виконання начальникові Новомосковського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, прокуророві Новомосковської місцевої прокуратури Дніпропетровської області.

На ухвалу може бути подано апеляційну скаргу безпосередньо до апеляційного суду Дніпропетровської області протягом п’яти днів з дня її проголошення.

Слідчий суддя І.П. Крохмалюк