Рішення № 74165749, 22.05.2018, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" травня 2018 р. справа № 809/491/18

м. Івано-Франківськ

Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Григорук О.Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Івано-Франківської митниці ДФС України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання до вчинення дій, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 19.03.2018 звернувся до суду із адміністративним позовом до Івано-Франківської митниці ДФС України про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання здійснити пільгове митне оформлення транспортного засобу та зобов'язання здійснити випуск транспортного засобу без стягнення витрат на зберігання на складі митного органу, на підставі частини 10 статті 374 Митного кодексу України.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем безпідставно відмовлено у пільговому оформленні транспортного засобу «Mersedes-Benz S 500», номер кузова НОМЕР_1, 2006 року випуску, який належить позивачу на праві власності та ввозився на територію України для особистих цілей. Вважає, що всі вимоги пункту 3 частини 10 статті 374 Митного кодексу України дотримані, відмова митного органу у пільговому оформленні є протиправною. Крім цього зазначає, що оскільки транспортний засіб перебуває під митним контролем внаслідок протиправних дій відповідача слід зобов'язати Івано-Франківську митницю після митного оформлення в порядку частини 10 статті 374 Митного кодексу України здійснити випуск транспортного засобу ОСОБА_1 без стягнення витрат за зберігання транспортного засобу на складі митного органу.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22.03.2018 відкрито провадження у даній справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідачем у справі подано до суду відзив на адміністративний позов, що надійшов на адресу суду 11.04.2018, в якому представник відповідача позовні вимоги заперечив в повному обсязі (а.с.34-35). Зазначив, що у митного органу при вирішенні питання пільгового оформлення ввезення транспортного засобу, який належить позивачу, виник обґрунтований сумнів щодо поданих документів, оскільки останні не підтверджують умову щодо терміну проживання не менше 3 років на території країни, з якої прибув позивач. Вважає, що підстави для здійснення пільгового оформлення відсутні.

На підтвердження доводів викладених у відзиві відповідачем надано проект запиту митним органам Республіки Білорусь, який адресований Директору Департаменту організації протидії митним правопорушенням та міжнародної взаємодії Державної фіскальної служби України та копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера ОСОБА_1, виданої ДПІ у м. Івано-Франківську 31.07.2001 (а.с. 36-39). Інших доказів відповідачем не надано.

Розглянувши позовну заяву, дослідивши докази, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1, є громадянином Російської Федерації, що не заперечується сторонами та підтверджується наявною в матеріалах справи копією паспорта (а.с. 15-20). Позивачем подано до Волинської митниці ДВС митну декларацію для письмового декларування товарів, що переміщуються через митний кордон України громадянами для особистих, сімейних та інших потреб не пов'язаних з провадженням підприємницької діяльності, яка зареєстрована митним органом 19.11.2017 (а.с. 14). Вказана декларація містить відомості з якої країни прибув позивач, а саме - Республіка Білорусь та країна призначення - Україна. Цим же документом задекларовано ввезення позивачем до країни призначення транспортного засобу марки ««Mersedes-Benz S 500», 2006 року випуску, темно-синього кольору, VIN - НОМЕР_1, об'єм двигуна 5461, вартістю 15000 євро.

Судом встановлено, що на звернення позивача від 22.11.2017 відповідачем 27.02.2018 надано відповідь про результати розгляду заяви, в якій зазначено, що подані документи не відповідають статті 374 Митного кодексу України і не дають права на пільговий режим оформлення транспортного засобу (а.с. 26).

У вказаному листі митним органом, підставами відмови зазначено, що додані до заяви документи не підтверджують умову щодо терміну проживання на території країни, з якої прибув позивач, як це передбачено пунктом 3 частини 10 статті 374 Митного кодексу України. Зокрема, відповідачем констатовано, що відповідно до листа відділу громадянства і міграції Первомайського РУВД м. Мінська (Республіка Білорусь) від 17.11.2017 №3616, рішенням цього органу від 24.04.2014 анульовано дозвіл на простійне проживання позивача в Республіці Білорусь на підставі абзацу 5 частини 1 статті 57 Закону «О правовом положении иностранных граждан и лиц без гражданства в Республике Белорусь», дозвіл на проживання НОМЕР_3 від 15.07.2009 терміном дії до 11.04.2014 визнано недійсним та знято з реєстраційного обліку за місцем проживання за адресою: АДРЕСА_2

Крім цього вказано, що норма щодо постійного проживання протягом терміну не менше трьох років до дня видачі документа, що підтверджує право громадянина на постійне проживання в Україні не підтверджується копіями паспорта громадянина Російської Федерації НОМЕР_4, з відмітками Управління Державної міграційної служби в Івано-Франківській області на тимчасове проживання НОМЕР_5 з 25.07.2015 до 23.07.2016 (сторінка паспорта 45), НОМЕР_6 з 23.07.2017 до 21.07.2018 (сторінка паспорта 35) та посвідки на постійне місце проживання в Україні НОМЕР_7 (дата видачі 11.09.2017, орган, що видав сервісний центр 2601).

Вказані обставини висвітлені відповідачем у відзиві на адміністративний позов, та на думку Івано-Франківської митниці ДФС є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Серед обставин, якими сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення, слід виділити обставини та факти, які мали місце у спірних правовідносинах та не заперечуються сторонами. Такими, зокрема, є наступні факти та обставини.

Факт постійного проживання позивача на території Республіки Білорусь у періоді з 15.07.2009 по 24.04.2014, що також підтверджується листом відділу громадянства і міграції Первомайського РУВД м. Мінська (Республіка Білорусь) від 17.11.2017 №3616 (а.с. 21).

Також не заперечується сторонами факт укладення шлюбу між позивачем та громадянкою України ОСОБА_3 09.07.2014, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_8 (а.с. 23).

Право позивача на постійне проживання на території України згідно посвідки на постійне проживання № НОМЕР_7, виданої 11.09.2017. Підставою для отримання дозволу на імміграцію у вказаній посвідці зазначено 03/01, «один з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває в шлюбі понад два роки, є громадянином України, діти і батьки громадян України (пункт 6.3 Тимчасового порядку розгляду заяв для оформлення посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого наказом МВС України №681 від 15.03.2013).

Наявність у власності позивача транспортного засобу марки ««Mersedes-Benz S 500», номер кузова НОМЕР_1, 2006 року випуску, темно-синього кольору, VIN - НОМЕР_1, об'єм двигуна 5461, який був зареєстрований у країні, з якої прибув позивач, що підтверджується копією посвідчення про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_9 (а.с. 13). Вказаний автомобіль у відповідності до довідки від 18.11.2017 виданої УГАИ ГУВД Минскгорисполкома був зареєстрований за громадянином ОСОБА_1 в період з 27.04.2011 по 17.11.2017 (а.с. 22).

Вирішуючи даний спір суд виходить із таких мотивів та норм права.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 3 частини 10 статті 374 Митного кодексу України, при ввезенні (пересиланні) на митну територію України громадянами звільняються від оподаткування митними платежами: товари, призначені для забезпечення звичайних повсякденних потреб громадянина та початкового облаштування, що ввозяться (пересилаються) громадянами у зв'язку з переселенням на постійне місце проживання в Україну протягом шести місяців з дня видачі документа, що підтверджує право громадянина на постійне проживання в Україні, за умови документального підтвердження того, що до дня видачі цього документа громадянин проживав на території країни, з якої він прибув, не менше трьох років.

Вказаною нормою до таких товарів, зокрема, відносяться транспортні засоби особистого користування, що класифікуються в одній із товарних позицій 8702, 8703, 8704 (загальною масою до 3,5 тонни), 8711 згідно з УКТ ЗЕД (у кількості однієї одиниці на кожного громадянина, який досяг 18-річного віку), за умови документального підтвердження того, що до дня видачі документа, що підтверджує право на постійне проживання в Україні, громадянин був власником (або співвласником) такого транспортного засобу не менше одного року, а транспортний засіб перебував за ним на постійному обліку (реєстрації) у відповідних реєстраційних органах країни постійного місця попереднього проживання громадянина не менше одного року, якщо даний транспортний засіб підлягає реєстрації в цій країні.

Таким чином, з врахуванням вказаних норм, необхідно виділити наступні критерії, що дозволяють застосувати положення частини 10 статті 374 Митного кодексу України, як підставу пільгового оформлення ввезення транспортного засобу.

1. Ввезення транспортного засобу здійснюється протягом шести місяців з дня видачі документа, що підтверджує право громадянина на постійне проживання в Україні.

Судом встановлено, що позивачу посвідка на постійне проживання в Україні № НОМЕР_7 видана 11.09.2017. При цьому, згідно копії митної декларації ввезення автомобіля на територію України відбулось 19.11.2017, а з відповідними заявами позивач звернувся 22.11.2017, що не заперечується сторонами, тобто із дотриманням шестимісячного терміну встановленого вищезазначеною нормою. Відтак, саме з моменту отримання посвідки на постійне місце проживання в Україні № НОМЕР_7, виданої 11.09.2017, у позивача виникло право на ввезення на пільгових умовах (звільнення від сплати митних платежів) транспортні засоби особистого користування.

2. До дня видачі документа, що підтверджує право на постійне проживання в Україні, громадянин був власником (або співвласником) транспортного засобу, що ним ввозиться, не менше одного року, а транспортний засіб, що ввозиться громадянином, перебував на постійному обліку (реєстрації) у відповідних реєстраційних органах країни постійного місця попереднього проживання громадянина не менше одного року, якщо він підлягає реєстрації в цій країні.

Судом встановлено, що транспортний засіб, марки ««Mersedes-Benz S 500», номер кузова НОМЕР_1, 2006 року випуску, темно-синього кольору, VIN - НОМЕР_1, об'єм двигуна 5461, належить позивачу на праві власності, що підтверджується посвідченням про реєстрацію НОМЕР_9 (а.с. 13), а згідно довідки від 18.11.2017 виданої УГАИ ГУВД Минскгорисполкома (а.с. 22) вказаний автомобіль був зареєстрований за громадянином ОСОБА_1 в період з 27.04.2011 по 17.11.2017.

3. До дня видачі документа, що підтверджує право громадянина на постійне проживання в Україні, громадянин проживав на території країни, з якої він прибув, не менше трьох років.

Заперечуючи щодо задоволення позовних вимог відповідач зазначає про відсутність підтверджуючих документів, які б свідчили про проживання позивача не менше трьох років до дня видачі документів у країні, з якої він прибув.

При розгляді справи судом встановлено, що позивачу було видано відповідними органами Республіки Білорусь дозвіл на постійне проживання НОМЕР_3 від 15.07.2009 строком дії до 11.04.2014, що підтверджується листом відділу громадянства і міграції Первомайського РУВД м. Мінська (Республіка Білорусь) від 17.11.2017 №3616 (а.с. 21). Вказаний дозвіл був анульований 24.04.2014, що також відображено у вищевказаному листі.

Щодо вказаних обставин слід зазначити, що анулювання дозволу на постійне проживання відповідними органами Республіки Білорусь у 2014 році не спростовує факт постійного проживання позивача у Республіці Білорусь з 15.07.2009 по 11.04.2014, що складає понад три роки, а тому вищевказаний критерій на думку суду дотриманий. Доказів, які б свідчили про наявність права постійного проживання у третій державі відповідачем не надано.

В подальшому, як встановлено судом позивачем отримано дозвіл на тимчасове проживання в Україні, що підтверджується посвідкою на тимчасове проживання НОМЕР_6 терміном дії з 25.07.2014 по 25.07.2015 та відмітками у паспорті позивача вчиненими Управлінням Державної міграційної служби в Івано-Франківській області на тимчасове проживання НОМЕР_5 з 25.07.2015 до 23.07.2016 (сторінка паспорта 45), НОМЕР_6 з 23.07.2017 до 21.07.2018 (сторінка паспорта 35).

Судом встановлено, що одержання посвідки на постійне проживання в Україні стало результатом одержаного дозволу на імміграцію внаслідок процедур передбачених Законом України «Про імміграцію».

Так, зокрема, підставою для отримання дозволу на тимчасове проживання у посвідці НОМЕР_6 зазначено код 03/13, «возз'єднання сім'ї з громадянами України» (пункт 6.2 Тимчасового порядку розгляду заяв для оформлення посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого наказом МВС України №681 від 15.03.2013).

Як зазначалось вище посвідка на постійне проживання в Україні № НОМЕР_7 видана 11.09.2017. Підставою для отримання дозволу на імміграцію у вказаній посвідці зазначено код 03/01, «один з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває в шлюбі понад два роки, є громадянином України, діти і батьки громадян України (пункт 6.3 Тимчасового порядку розгляду заяв для оформлення посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого наказом МВС України №681 від 15.03.2013).

Суд зазначає, що строк проживання на території країни, з якої прибув громадянин у зв'язку з переселенням на постійне місце проживання в Україну, визначається на підставі відомостей, що містять у паспортних документах громадянина з урахуванням актів законодавства України, що регламентують процедуру імміграції в Україні іноземців та осіб без громадянства. При цьому, встановлений строк частиною 9 статті 4 Закону України «Про імміграцію», а саме дворічний термін перебування у шлюбі та частиною 1 статті 9 вказаного закону щодо терміну розгляду заяви про надання дозволу на імміграцію, є особливостями набуття права на постійне проживання у спірних правовідносинах.

Також слід зазначити, що доводи наведені відповідачем у відзиві на позов не спростовують факти встановлені судом, а сумнів щодо реєстраційних документів на транспортний засіб, на який посилається представник відповідача, за відсутності доказів зловживань позивача не є підставою для відмови у пільговому оформленні транспортного засобу, що належить позивачу.

Крім цього, долучені відповідачем до відзиву на позов письмові докази, а саме копія довідки про присвоєння ідентифікаційного номеру від 30.07.2001 виданої ДПІ у м. Івано-Франківську спірних правовідносин не стосується, оскільки свідчить виключно про одержання позивачем у 2001 році ідентифікаційного номеру. Необхідно вказати, що направлення проекту запиту митним органам Республіки Білорусь адресоване Директору Департаменту організації протидії митним правопорушенням та міжнародної взаємодії Державної фіскальної служби не спростовує встановлені судом обставини та не є підставою для відмови у задоволенні вимог позивача.

За таких обставин, позивачем дотримано вимоги пункту 3 частини 10 статті 374 Митного кодексу України, а відмова у проведенні митних процедур із застосуванням вказаної норми є протиправною. Як наслідок слід визнати протиправною бездіяльність Івано-Франківської митниці ДФС щодо пільгового митного оформлення в порядку пункту 3 частини 10 статті 374 Митного кодексу України належного позивачу транспортного засобу та зобов'язати Івано-Франківську митницю ДФС здійснити пільгове оформлення такого транспортного засобу без сплати митних платежів.

Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача після митного оформлення здійснити випуск транспортного засобу, що належить позивачу без стягнення витрат за зберігання на складі митного органу суд зазначає наступне.

Згідно частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відтак, є передчасною вимога позивача щодо ймовірних дій чи бездіяльності відповідача в майбутньому, оскільки правовідносини, на можливість виникнення яких посилається позивач, станом на момент розгляду справи не виникли. Таким чином, суд зазначає про відсутність у даному випадку порушеного права, що підлягає захисту в судовому порядку.

Крім цього, вимоги частини 7 статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України не допускають можливості прийняття судом рішення в залежності від настання чи ненастання певних обставин (умовне рішення).

Враховуючи наведене, позовна вимога про зобов'язання відповідача після митного оформлення здійснити випуск транспортного засобу, що належить позивачу без стягнення витрат за зберігання на складі митного органу задоволенню не підлягає.

Відповідно до частини 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Враховуючи те, що позовні вимоги підлягають задоволенню в частині позовних вимог, слід стягнути з Івано-Франківської митниці ДФС України за рахунок її бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1409,60 гривень.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Івано-Франківської митниці ДФС України щодо пільгового митного оформлення в порядку пункту 3 частини 10 статті 374 Митного кодексу України належного ОСОБА_1 транспортного засобу марки «Mersedes-Benz S 500», номер кузова НОМЕР_1, 2006 року випуску.

Зобов'язати Івано-Франківську митницю ДФС України (код 39640261, вул. К.Данила, 20, м. Івано-Франківськ, 76010) здійснити пільгове оформлення без сплати митних платежів належного ОСОБА_1 (код НОМЕР_2, АДРЕСА_1, 76018) транспортного засобу марки «Mersedes-Benz S 500», номер кузова НОМЕР_1, 2006 року випуску.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Івано-Франківської митниці ДФС України (код 39640261, вул. К.Данила, 20, м. Івано-Франківськ, 76010) на користь ОСОБА_1 (код НОМЕР_2, АДРЕСА_1, 76018) частину сплаченого судового збору в розмірі 1409 (одна тисяча чотириста дев'ять) грн. 60 коп.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статтей 255, 295, 297, підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Григорук О.Б.