Ухвала суду № 74164020, 22.05.2018, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/5022/18

1кс/308/2550/18

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 травня 2018 року м. Ужгород

Слідчий суддя Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області Малюк В.М., при секретарі – Матіко Я.О., з участю прокурора Деяк І., слідчого – Белей В. та захисника підозрюваного – адвоката ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ужгороді клопотання слідчого в ОВС 1–го відділення слідчого відділу Управління СБУ в Закарпатській області майора юстиції ОСОБА_2 у кримінальному провадженні № 22018070000000019, погоджене прокурором, про застосування відносно:

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та мешканця ІНФОРМАЦІЯ_2, українця, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_3, не одруженого, тимчасово не працюючого, підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 307 КК України

запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, -

В С Т А Н О В И В:

З внесеного слідчим клопотання, яке погоджене з прокурором, та доданих матеріалів вбачається, що 1-им відділенням слідчого відділу Управління СБ України в Закарпатській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні, відомості про яке 27.02.2018 року внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22018070000000019, у рамках якого досліджуються обставини вчинення ОСОБА_3 злочину, передбаченого ч.1 ст.307 КК України.

Відповідно до матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_3, проживаючий у ІНФОРМАЦІЯ_4, будучи безробітним, діючи умисно, усвідомлюючи злочинний характер своїх дій, маючи зв’язки з особами, які незаконно діють у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, тобто маючи можливість незаконно придбати психотропну речовину «метамфетамін», з метою незаконного збагачення, вирішив здійснити її збут. Переслідуючи дану мету ОСОБА_3 в лютому місяці 2018 року підшукав покупця вказаної психотропної речовини, а саме гр. України ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_5.

У подальшому, ОСОБА_3, на виконання свого злочинного задуму, 16.02.2018 року близько 16 год. 22 хв., перебуваючи у м. Перечин, по вул. Народна, буд. № 6, зустрівся із ОСОБА_4, який передав ОСОБА_3 грошові кошти у сумі 400 (чотириста) гривень, за що мав отримати від останнього психотропну речовину «метамфетамін». У свою чергу, ОСОБА_3, отримавши від ОСОБА_4 грошові кошти у сумі 400 (чотириста) гривень, дав обіцянку останньому передати йому психотропну речовину, відразу як вона у нього появиться, оскільки на той час, він вказану психотропну речовину, при собі не мав. При цьому, ОСОБА_3 повідомив ОСОБА_4, що зателефонує йому, як тільки у нього появиться психотропна речовина.

Надалі, придбавши від невстановлених на даний час у ході досудового розслідування осіб психотропну речовину «метамфетамін», ОСОБА_3, близько 12 год. 50 хв. 17.02.2018 року, згідно попередньої домовленості, зустрівся із ОСОБА_4, а саме за межами м. Перечин, на ділянці автошляху сполученням «Ужгород–Перечин», де і передав останньому кристалічну речовину білого кольору, яка була поміщена в прозорий зіп-пакетик, який, у свою чергу, поміщено у середину фрагменту плінтуса жовтого кольору. До вказаного місця зустрічі із ОСОБА_4, ОСОБА_3 приїхав на транспортному засобі марки «Део Ланос», р.н.з. Словацької Республіки SO470AX.

Згідно висновку експерта Закарпатського НДЕКЦ МВС України № 6/190 від 28.03.2018 року, реалізована ОСОБА_3 кристалічна речовина білого кольору, в своєму складі містить психотропну речовину, обіг якої обмежено – метамфетамін. ОСОБА_5 кристалічної речовини білого кольору становить 0,0775 грам містить 75,67 ваг.% - 0,0586 грам метамфетаміну (у перерахунку на метамфетамін основу). Згідно із затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 770 від 06.05.2000 року «Переліком наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів», метамфетамін (таблиця ІІ список № 2) віднесено до психотропних речовин, обіг яких обмежено.

05.05.2018 року ОСОБА_3 було вручено повістку про його виклик до органу досудового розслідування для вручення повідомлення про підозру, а саме на 10 год. 07.05.2018 року, однак останній не з’явився, при цьому будь-які поважні причини не повідомив. У відповідності до ч. 1 ст. 278 КПК України письмове повідомлення про підозру вручається в день його складання слідчим або прокурором, а у випадку неможливості такого вручення – у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлення. Так, 07.05.2018 року ОСОБА_3 було повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.307 КК України (надіслано письмове повідомлення про підозру за супровідним листом № 58/6/2261 від 07.05.2018 року).

10.05.2018 року ОСОБА_3 повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.307 КК України, у присутності його захисника.

В обґрунтування заявленого клопотання слідчий зазначає, що ОСОБА_3 підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, за яким законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад 5 років (від 4 до 8 років), у матеріалах провадження наявні ризики передбачені ст. 177 КПК України, а саме, що підозрюваний перебуваючи на волі може: переховуватись від органу досудового розслідування та/або суду; незаконно впливати на свідків, експертів у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, у зв’язку з чим, орган досудового розслідування вважає за необхідне застосувати до ОСОБА_3 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

У судовому засіданні прокурор та слідчий клопотання підтримали, просили обрати відносно підозрюваного ОСОБА_3 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, оскільки наявні ризики передбачені ст.177 КПК України. При цьому, прокурор зазначила, що застосування відносно підозрюваного більш м’яких запобіжних заходів, ніж тримання під вартою, не забезпечить виконання завдань досудового розслідування.

Захисник підозрюваного ОСОБА_6 у судовому засіданні просив відмовити у задоволенні клопотання та обрати відносно ОСОБА_3 запобіжний захід у вигляді особистого зобов’язання або домашнього арешту із забороною залишати місце проживання у нічний час. Просив прийняти до уваги, що його підзахисний не має наміру ухилятися від органу досудового розслідування, а 07.05.2018 року він не міг з’явитися до слідчого для вручення підозри, оскільки в період з 02 по 07.05.2018 року ОСОБА_3 перебував на стаціонарному лікуванні у Перечинській ЦРЛ. Окрім того, при вирішенні питання про застосування відносно ОСОБА_3 запобіжного заходу, захисник просить врахувати, що його підзахисний є учасником АТО, він хворіє і потребує медичного лікування.

Підозрюваний ОСОБА_3 у судовому засіданні підтримав думку свого захисника та просив відмовити у задоволенні клопотання.

Заслухавши думку учасників судового розгляду, дослідивши матеріали внесеного клопотання з додатками, слідчий суддя приходить до наступного висновку.

Згідно положень ст.132 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються на підставі ухвали слідчого судді або суду, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом. Клопотання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження на підставі ухвали слідчого судді подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування.

У відповідності до ч.1 ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Частиною 2 цієї статті встановлено, що підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.

Крім того, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, враховуються обставини, передбачені ст.178 КПК України, вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого; міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; репутацію підозрюваного, обвинуваченого; майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.

Відповідно до ч.1, п.4 ч.2 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу. Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою може бути застосований до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.

Згідно роз’яснень, що містяться в п.3 та п.13 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства» від 25.04.2003 року №4, запобіжні заходи застосовується за наявності підстав вважати, що підозрюваний, обвинувачений буде намагатись ухилятися від слідства або суду, перешкоджати встановленню істини по кримінальній справі або продовжити злочинну діяльність, а також для забезпечення виконання процесуальних рішень. Разом з тим, взяття під варту є найбільш суворим запобіжним заходом, у зв'язку з чим такий обирається лише за наявності підстав вважати, що інші (менш суворі) запобіжні заходи можуть не забезпечити виконання підозрюваним, обвинуваченим процесуальних обов'язків, що випливають норм КПК України, і його належної поведінки. Обов'язковою умовою взяття під варту (виходячи з його правової природи) має бути обґрунтована впевненість судді в тому, що більш м'які запобіжні заходи можуть не забезпечити належної поведінки підозрюваного, обвинуваченого.

Це можливо, коли особа немає постійного місця проживання, зловживає спиртними напоями чи вживає наркотичні засоби, продовжує вчиняти злочини, підтримує соціальні зв'язки негативного характеру, порушила умови запобіжного характеру, не пов'язаного з позбавленням волі, раніше ухилялася від слідства, суду чи виконання судових рішень.

Відповідно до мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 8 липня 2003 року №14-рп/2003 в справі №1-23/2003, тяжкість злочину законом не визначається, як підстава для застосування будь-якого виду запобіжного заходу, а не тільки взяття під варту, і при цьому, за своєю правовою природою запобіжний захід не є кримінальним покаранням.

У частині 3 статті 176 КПК України визначено, що слідчий суддя, суд відмовляє у застосуванні запобіжного заходу, якщо слідчий, прокурор не доведе, що встановлені під час розгляду клопотання про застосування запобіжних заходів обставини, є достатніми для переконання, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, передбачених частиною першою цієї статті, не може запобігти доведеним під час розгляду ризику або ризикам. При цьому найбільш м'яким запобіжним заходом є особисте зобов'язання, а найбільш суворим - тримання під вартою.

В обґрунтування заявленого клопотання про застосування відносно ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою слідчий зазначає, що ОСОБА_3 підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, за яким законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад 5 років (від 4 до 8 років), у матеріалах провадження наявні ризики передбачені ст. 177 КПК України, а саме, що підозрюваний перебуваючи на волі може: переховуватись від органу досудового розслідування та/або суду; незаконно впливати на свідків, експертів у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення.

Згідно положень ч.1 та ч.2 ст.194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні. Слідчий суддя, суд зобов'язаний постановити ухвалу про відмову в застосуванні запобіжного заходу, якщо під час розгляду клопотання прокурор не доведе наявність всіх обставин, передбачених частиною першою цієї статті.

Відповідно до ч.4 ст.194 КПК України якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті, слідчий суддя, суд має право застосувати більш м'який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на підозрюваного, обвинуваченого обов'язки, передбачені частиною п'ятою цієї статті, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання.

Вирішуючи питання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, слідчий суддя враховує вимоги п.п. 3, 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому, ризик переховування обвинуваченого (підозрюваного) від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув'язнення.

Європейський суд з прав людини в своєму рішенні у справі «Летельє проти Франції» від 26 червня 1991 року зазначив, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.

Тобто, із зазначеного рішення Європейського суду з прав людини вбачається, що у справах, де особа обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, виходячи з самої тяжкості обвинувачення, попереднє ув'язнення може бути застосоване. Суд зобов'язаний врахувати всі дійсні обставини справи і за наявності підстав, вичерпний перелік яких визначений в ст.183 КПК України, застосувати винятковий вид запобіжного заходу.

Відповідно до п. «с» ч.1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу та особисту недоторканість. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом: законний арешт або затримання особи, здійснене з метою до провадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення.

Слідчим суддею враховуються вимоги пункту 175 рішення Європейського суду з прав людини від 21 квітня 2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», відповідно до якого термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об’єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, п. 32, Series A, № 182), а також пункту 1 частини 1 статті 178 Кримінального процесуального кодексу України, згідно з яким слідчий суддя при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу зобов’язаний оцінити вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення.

На вказаному етапі досудового розслідування слідчий суддя не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винуватою чи невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, а лише зобов’язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів, визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї обмежувального заходу.

Так, з матеріалів клопотання слідує, що органом досудового розслідування ОСОБА_3 обґрунтовано підозрюється у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.307 КК України, за яким законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 4 до 8 років. Даний злочин відповідно до ст.12 КК України відносяться до категорії тяжких злочинів.

Проте, підозра ОСОБА_3 у вчиненні даного злочину за відсутності фактичних даних, які б свідчили про те, що інші більш м’які запобіжні заходи можуть не забезпечити його належної поведінки та виконання процесуальних обов’язків, передбачених КПК України, не є підставою для обрання найбільш суворої міри запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.

Оцінюючи доводи прокурора та слідчого про необхідність застосування відносно ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою через ризики можливого незаконного впливу на свідків, експертів у цьому кримінальному провадженні, перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином чи вчиненні іншого кримінального правопорушення слідчий суддя констатує, що їх можливе настання прокурором та слідчим жодним доказом не доведено. Також прокурором не доведено те, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України.

З врахуванням сукупності викладених висновків, а також даних про особу підозрюваного ОСОБА_3, який раніше не притягувався до кримінальної відповідальності, має постійне місце реєстрації та проживання, хворіє, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, є учасником бойових дій, нагороджений грамотою об’єднаного штабу ЦУ СБ України в районі проведення антитерористичної операції, за відсутності обґрунтованої впевненості в тому, що більш м’які запобіжні заходи не зможуть забезпечити його належної поведінки, слідчий суддя вважає, що в силу характеру діяння, в якому підозрюється ОСОБА_3, наслідків, які настали внаслідок злочину та потреби у встановлені істини у кримінальному провадженні, та приходить до висновку, що прокурором та слідчим доведено обставини, передбачені пунктами 1 та 2 частини 1 статті 194 КПК України, але не доведено обставини, передбачені пунктом 3 частини 1 цієї статті, а тому в задоволенні клопотання про обрання відносно ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді взяття під варту слід відмовити.

При цьому, приймаючи до уваги наявність ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, зокрема, можливого переховування від органу досудового розслідування та суду, продовження вчинення кримінального правопорушення, у якому він підозрюється, а також враховуючи тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_3 у разі визнання його винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.307 КК України, слідчий суддя вважає за потрібне застосувати відносно підозрюваного ОСОБА_3 запобіжний захід у виді домашнього арешту, без застосування електронних засобів контролю, заборонивши йому залишати місце проживання у період часу з 22 год. 00 хв. по 07 год. 00 хв., оскільки саме такий запобіжний захід буде достатнім для потреб досудового розслідування та зможе забезпечити виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов’язків та запобігти ризикам, визначених ст.177 КПК України.

У відповідності до ч.5 ст.194 КПК України на підозрюваного ОСОБА_3 слід покласти наступні обов’язки: прибувати до слідчого, прокурора або суду на їх першу вимогу; не відлучаться із населеного пункту, в якому він фактично проживає, без дозволу слідчого, прокурора або суду; повідомляти слідчого, прокурора або суд про зміну свого місця проживання; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти, якщо їх декілька) для виїзду за кордон, інші документи, що надають право на виїзд із України та в’їзд в Україну.

Керуючись ст. ст. 176, -178, 181, 183, 186, 193, 194, 196, 309, 310 КПК України, слідчий суддя,-

П О С Т А Н О В ИВ:

У задоволенні клопотання слідчого про застосування відносно підозрюваного ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - відмовити.

Застосувати відносно ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та мешканця ІНФОРМАЦІЯ_2, українця, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_3, не одруженого, тимчасово не працюючого, підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 307 КК України, запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, без застосування електронних засобів контролю, строком на два місяці, заборонивши йому залишати місце проживання у період часу з 22 год. 00 хв. по 07 год. 00 хв.

Відповідно до ч.5 ст.194 КПК України покласти на підозрюваного ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, наступні обов’язки:

- прибувати до слідчого, прокурора або суду на їх першу вимогу;

- не відлучаться із населеного пункту, в якому він фактично проживає, без дозволу слідчого, прокурора або суду;

- повідомляти слідчого, прокурора або суд про зміну свого місця проживання;

- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти, якщо їх декілька) для виїзду за кордон, інші документи, що надають право на виїзд із України та в’їзд в Україну.

Роз’яснити підозрюваному ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, що відповідно до ч.5 ст.181 КПК України, працівники органу Національної поліції з метою контролю за його поведінкою, мають право з’являтися в житло, під арештом в якому він перебуває, вимагати надання усних чи письмових пояснень з питань, пов’язаних із виконанням покладених на нього зобов’язань.

Ухвалу про обрання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту передати для виконання органу Національної поліції за місцем проживання підозрюваного.

Строк дії ухвали складає 2 місяці з дня її проголошення.

Ухвала щодо застосування запобіжного заходу підлягає негайному виконанню після її оголошення.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до апеляційного суду Закарпатської області протягом п’яти днів з дня її проголошення.

Слідчий суддя Ужгородського

міськрайонного суду ОСОБА_5