Постанова № 74160532, 15.05.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" травня 2018 р. Справа№ 910/21524/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Михальської Ю.Б.

Отрюха Б.В.

при секретарі Ярмак О.В.

за участю представників:

від позивача: не з"явився

від відповідача: не з"явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Страхове товариство "Домінанта"

на рішення

Господарського суду міста Києва

від 28.02.2018 (повне рішення складено 05.03.2018)

у справі № 910/21524/17 (суддя Чебикіна С.О.)

за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "УНІКА"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Страхове товариство "Домінанта"

про стягнення 42416,34 грн.

В С Т А Н О В И В :

Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "УНІКА" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Страхове товариство "Домінанта" про стягнення 42 416,34 грн. заборгованості, яка складається з 40 799,17 грн. страхового відшкодування, 1 315,37 грн. інфляційних втрат та 301,80 грн. 3% річних.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.02.2018 у справі № 910/21524/17 позов задоволено повністю. На підставі рішення суду з Товариства з додатковою відповідальністю "Страхове товариство "Домінанта" підлягає стягненню на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "УНІКА" 42 416 грн. 34 коп. заборгованості, що складається з: 40 799 грн. 17 коп. страхового відшкодування та 1 315 грн. 37 грн. інфляційних втрат, 301 грн. 80 коп. 3% річних та 1600 грн. судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, просить суд оскаржуване рішення скасувати, та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову, посилаючись на порушення місцевим судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на те, що суд першої інстанції не дослідив договір страхування та не навів мотиви, з яких дійшов висновку, що усі істотні умови договору погоджені сторонами, оскільки копія договору страхування не містить підписів страхувальника та страховика, що не може бути свідченням укладення договору страхування.

На думку апелянта, договір страхування є нікчемним, оскільки він не підписаний сторонами, а отже не відповідає вимогам письмової форми договору.

02.05.2018 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "УНІКА" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач зазначає, що апелянт в апеляційній скарзі не надає нових аргументів та доказів щодо спору, а текст апеляційної скарги повінстю співпадає з відзивом на позовну заяву.

Позивач вважає, що факт переходу права вимоги та факт виплати страхового відшкодування потерпілій стороні підтверджені та доведені, а тому просить суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, оскаржуване рішення без змін.

В судове засідання представники позивача та відповідача не з»явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 120 ГПК України.

Відповідно до частини першої ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (ч.3 ст. 202 ГПК України).

Застосовуючи згідно статті 3 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Дослідивши матеріали справи, колегія приходить до висновку про можливість розгляду справи у відсутності представника позивача та представника відповідача.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи у повному обсязі, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції встановив наступне.

14.04.2017 року по вул. Космічна, 129 у м. Запоріжжя, сталась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля НОМЕР_1 (застрахований позивачем транспортний засіб) та автомобіля НОМЕР_2, яким керував ОСОБА_2.

Як вбачається з довідки про ДТП та постанови Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 25.05.2017 року по справі № 333/2198/17 ОСОБА_2, керуючи автомобілем НОМЕР_2 рухався по вул. Космічна, 129 у м. Запоріжжя, не врахував дорожню обстановку, стан транспортного засобу під час вибору безпечної швидкості руху не дотримався безпечної дистанції та здійснив зіткнення з автомобілем НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_3, який зіштовхнувся з автомобілем НОМЕР_3 під керуванням ОСОБА_4 внаслідок чого транспорті засоби отримали механічні пошкодження.

Внаслідок ДТП були завдані механічні пошкодження автомобілю "SEAT IBIZA" ( д. н. НОМЕР_1), який був застрахований у позивача згідно договору добровільного комплексного страхування транспортного засобу №245001/4098/0001247 від 22.08.2013 року, копія якого наявна в матеріалах справи.

Дорожньо - транспортна пригода відбулась з вини водія автомобіля "ВАЗ" (д.н. НОМЕР_2 ) - ОСОБА_5, що підтверджується постановою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 25.05.2017 року у справі № 333/2198/17 ОСОБА_5, якою останнього визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КпАП України та накладено на нього штраф.

Відповідно до експертного висновку від 28.04.2017 року, ремонтної калькуляції №2861, що містяться в матеріалах справи, вартість матеріального збитку, завданого власникові автомобіля НОМЕР_1 в результаті його пошкодження при ДТП, склала 78 961,22 грн., а з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу складає 41 799,17 грн.

Згідно акту виконаних робіт №Z0000451 вартість ремонту пошкодженого автомобіля НОМЕР_1 разом з ПДВ становить 75 051,90 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

На виконання умов договору добровільного комплексного страхування транспортного засобу №245001/4098/0001247 від 22.08.2013 року, на підставі заяви страхувальника № 00222215 від 18.04.2017, експертного висновку від 28.04.2017 року, ремонтної калькуляції №2861 від 25.04.2017, акту виконаних робіт № Z00000451, рахунку на оплату № Z0000000451, а також на підставі страхового акту № 00222215 від 16.05.2017 року Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Уніка" виплатило страхувальнику страхове відшкодування в розмірі 72761, 85 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 019673 від 17.05.2017 року.

Частинами 1 та 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України встановлено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Таким чином, за змістом вказаної норми, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципу вини.

Відповідно до ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до статті 27 Закону України "Про страхування" та статті 993 Цивільного кодексу України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Відповідно до ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, заподіяну іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Згідно з ст. 38.2.3 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страховика, якщо забезпечений транспортний засіб, що заподіяв шкоду, було встановлено та страховик був зобов'язаний, але не виплатив страхове відшкодування у порядку, встановленому цим Законом.

У свою чергу, забезпечений транспортний засіб - транспортний засіб, зазначений у чинному договорі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_5 керував транспортним засобом - автомобілем НОМЕР_2, який спричинив ДТП та заподіяв збитки автомобілю НОМЕР_1.

Вина особи, яка керувала - автомобілем НОМЕР_2, ОСОБА_5 встановлена в судовому порядку, а отже останній є особою, відповідальною за збиток, заподіяний автомобілю НОМЕР_1, у результаті пошкодження цього автомобіля при ДТП.

Відповідно до статті 1166 ЦК України шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з статтею 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

01.05.2017 між ОСОБА_5 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Страхове товариство "Домінанта" було укладено договір (поліс) ОСЦПВВНТЗ № АЕ/9198578 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, відповідно до якого відповідач взяв на себе зобов'язання відшкодувати шкоду заподіяну, зокрема, майну третім особам під час ДТП, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу автомобілем НОМЕР_2, і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди. Вказаним договором передбачено ліміт відповідальності за шкоду, завдану майну у розмірі 100 000, та франшизу у розмірі 1000 грн.

Статтею 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Згідно з статтею 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Відповідно до ст. 993 Цивільного кодексу України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Відповідно до ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, заподіяну іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов згідно з ст. 38.2.3 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" до страховика, якщо забезпечений транспортний засіб, що заподіяв шкоду, було встановлено та страховик був зобов'язаний, але не виплатив страхове відшкодування у порядку, встановленому цим Законом.

У свою чергу, забезпечений транспортний засіб - транспортний засіб, зазначений у чинному договорі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована.

Позивач звернувся до відповідача з регресною вимогою з заявою № 19674 від 23.05.2017 про відшкодування 71761,85 грн., яка була отримана останнім 26.05.2017, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Відповідач за регресною вимогою грошові кошти 71 761, 85 грн. не сплатив, що стало підставою для звернення позивача до суду.

Відповідач заперечує проти позовних вимог, вважає нікчемним договір страхування №245001/4098/0001247 від 21.08.2013 року за яким позивач застрахував пошкоджений автомобіль НОМЕР_1.

Колегія не приймає доводи апелянта, оскільки сторонами договору усі істотні умови договору добровільного комплексного страхування на транспорті № 245001/4098/0001247 від 21.08.2013 погоджені, жодних доказів недійсності укладеного договору відповідачем суду не надано.

Враховуючи вищевикладене, колегія приходить до висновку про те, що позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості страхового відшкодування у розмірі 40799, 17 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Також позивач просить суд стягнути з відповідача за період заборгованості з 26.08.2017 по 23.11.2017 інфляційні у розмірі 1315,37 грн. та 3% річних у розмірі 301, 80 грн.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Правова позиція щодо обґрунтованості позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат на підставі ст. 625 ЦК України, нарахованих на суму не сплаченого страхового відшкодування, викладена в постанові Верховного Суду України № 3-295гс16 від 01.06.2016 року.

Перевіривши розрахунок інфляційних та 3% річних, колегія приходить до висновку про те, що позовні вимоги в частині стягнення 3 % річних у розмірі 301,80 грн. та інфляційних втрат у розмірі 1 315,37 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Положеннями статті 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, є безпідставними та необґрунтованими, оскільки не спростовують викладених в рішенні обґрунтованих висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставами для скасування рішення господарського суду першої інстанції

Враховуючи вищевикладене, колегія приходить до висновку про те, що відповідачем не було подано належних та переконливих доказів в заперечення заявленого позову. Судова колегія звертає увагу, що доводи та заперечення, викладені у апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду міста Києва обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 267, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Страхове товариство "Домінанта" на рішення Господарського суду міста Києва від 28.02.2018 у справі № 910/21524/17 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 28.02.2018 у справі № 910/21524/17 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/21524/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до ст. 286-291 ГПК України.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді Ю.Б. Михальська

Б.В. Отрюх