Рішення № 7416041, 10.12.2009, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"10" грудня 2009 р. Справа № 7/114-38.1 за позовом відкритого акціонерного товариства “Волиньобленерго” в особі Луцької міської філії, м. Луцьк до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю “Завод будівельних конструкцій”, м. Луцьк

про стягнення 2769,85 грн.

Суддя          Шум М.С.

За участю представників сторін:

від позивача: Пархомчук В.М., юрисконсульт (доручення №19/26-129 від 15.01.2009р.)

від відповідача: н/з

Відповідно до ст. 20 Господарського процесуального кодексу України представнику позивача було роз’яснено право відводу судді. Відводу судді заявлено не було. В судовому засіданні учаснику судового процесу на підставі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України було роз’яснено його процесуальні права та обов’язки. Заяв та клопотань від останнього на розгляд господарського суду не поступило.

Суть спору: позивач –відкрите акціонерне товариство "Волиньобленерго" в особі Луцької філії звернувся в господарський суд Волинської області з позовом про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю “Завод будівельних конструкцій” 2769,85 грн. в т.ч. 1949,43 грн. інфляційних втрат та 820,42грн. 3% річних.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю з підстав викладених у позові.

Відповідач вимоги ухвал суду від 16.11.2009р. та від 23.11.2009р не виконав, хоча належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення № 2874459, яке вручено відповідачу 18.11.2009р. та реєстр вихідної кореспонденції від 26.11.2009р.

Крім того, ухвалами суду повідомлено відповідача про те, що у разі неявки в судове засідання повноважного представника та неподання витребуваних доказів, справа може бути розглянута на підставі ст. 75 ГПК України за наявними в ній матеріалами. Явка представників сторін обов’язковою не визнавалася.

Відповідно до ст.75 ГПК України у разі не подачі відзиву на позовну заяву справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення, доводи та заперечення представника позивача, господарський суд, - ВСТАНОВИВ: 12 серпня 2005 року між Луцькою філією ВАТ "Волиньобленерго" та товариства з обмеженою відповідальністю “Завод будівельних конструкцій” укладено договір про постачання електричної енергії за №529-0337000 з відповідними додатками.

Укладена між сторонами угода предметом судового розгляду не виступала, недійсною судом не визнавалася, сторонами розірвана не була, у зв’язку з чим в суду відсутні підстави вважати зазначену угоду недійсною або неукладеною.

У відповідності до умов вказаної угоди позивачем було взято на себе зобов’язання щодо поставки відповідачу електричної енергії згідно з визначеними угодою умовами та величинами, а відповідачем в свою чергу взято зобов’язання проводити своєчасно оплату використаної електроенергії та інших нарахувань.

Пунктами 8.1, 8.3 угоди встановлено, що оплата електричної енергії здійснюється споживачем самостійно шляхом перерахування коштів на відповідні розрахункові рахунки електропостачальної організації. За дату оплати приймається дата списання коштів з розрахунку споживача або внесення споживачем готівки в касу банка.

Відповідно до ст. 144 Господарського кодексу України, майнові права та майнові обов’язки суб’єктів господарювання виникають з угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

У відповідності до ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

30.01.2009р. у зв’язку з неможливістю відповідача виконати свої зобов’язання щодо оплати наданих послуг з енергопостачання між сторонами укладено договір реструктуризації заборгованості відповідно до якого сторонами встановлено та погоджено графік погашення заборгованості.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та закону, інших правових актів законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Проте, відповідачем договірні зобов’язання в частині проведення з позивачем повних розрахунків у відповідності до договору реструктуризації та графіку оплат, в повному обсязі виконані не були.

В силу вимог ч.2 ст.625 ЦК України, боржник який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідач не надав доказів по оплаті використаної електричної енергії у періоди, обсяги та в розмірах, визначених договором, в повному обсязі

У зв’язку з тим, що в країні відбулися інфляційні процеси, то позивач має право на збереження реальної величини грошей, у зв’язку з неналежним виконанням зобов’язань.

Обов’язок боржника відшкодувати кредитору причинені інфляцією збитки з нарахуванням процентів річних, випливає з вимог ст.625 ЦК України.

При цьому, застосування положень частини другої названої статті не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини першої цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.

Передбачене ст. 625 ЦК України право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

На цій підставі позивачем правомірно заявлено до стягнення 1949,43грн. інфляційних нарахувань та 820,42 грн. 3% річних у відповідності до представленого розрахунку.

Оскільки спір до суду доведений з вини відповідача, витрати, які поніс позивач пов’язані з поданням позовної заяви до суду та розглядом справи господарським судом (сплата державного мита та оплата інформаційно-технічного забезпечення судового процесу), підлягають відшкодуванню у відповідності із ст. 49 Господарського процесуального кодексу України за рахунок відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 144, 173, 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 509, 526, 549, 550, 625 Цивільного кодексу України, ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

вирішив:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю “Завод будівельних конструкцій” (м.Луцьк, пр. Комунальний, 1, код ЄДРПОУ 23251236) на користь відкритого акціонерного товариства "Волиньобленерго" в особі Луцької філії (м.Луцьк, вул.. Залізнична, 1, р/р 260033011457 філія ВОУ ВАТ «Державний ощадний банк України», код ЄДРПОУ 00131512) 2769,85 грн. в т.ч. 1949,43грн. інфляційних втрат, 820,42грн. 3% річних; 102 грн. в повернення витрат по сплаті державного мита та 236 грн. в повернення витрат на інформаційно-технічне забезпечення господарського процесу.

Суддя                                                   М.С. Шум