Постанова № 74160224, 16.05.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" травня 2018 р. Справа№ 910/18478/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Жук Г.А.

суддів: Мальченко А.О.

Дикунської С.Я.

за участю секретаря судового засідання Костяк В.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Дніпровська теплоелектроцентраль» на рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2017 (повний текст підписано 20.12.2017)

у справі №910/18478/17 (суддя Головатюк Л.Д.)

за позовом Приватного акціонерного товариства «Дніпровська теплоелектроцентраль»

до Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»

про визнання додаткової угоди укладеною

за участю представників учасників справи:

від позивача - Крамаренко Г.М., довіреність № 12/2018 від 08.05.2018

від відповідача - Литвин П.В., довіреність № 14-163 від 28.09.2017

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «Дніпровська теплоелектроцентраль» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» визнання укладеною Додаткової Угоди № 11 від 18.04.016 до Договору купівлі-продажу природного газу від 25.12.2014 №127/15-ПР (про укладення договору в новій редакції).

В обґрунтування позову позивач посилається на приписи ст. ст. 509, 638, 649 ЦК України, ст. ст. 4, 67, 179-181, 187, 275-277 ГК України, Закону України «Про комбіноване виробництво теплової та електричної енергії (когенерацію) та використання скидного енергопотенціалу», Закону України «Про теплопостачання», Закону України «Про природні монополії», Закону України «Про ринок природного газу», та стверджує, що відповідач безпідставно відхилив його пропозицію про укладення Додаткової Угоди № 11 від 18.04.016 до Договору купівлі-продажу природного газу від 25.12.2014 №127/15-ПР, якою зазначений договір укладається в новій редакції.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.12.2017 (повний текст підписано 20.12.2017) у справі № 910/18478/17 у задоволенні позову Приватного акціонерного товариства «Дніпровська теплоелектроцентраль» до Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» про визнання укладеною Додаткову Угоду № 11 від 18.04.016 - відмовлено повністю.

Рішення суду мотивовано тим, що в силу приписів ст. ст. 3, 14, 202, 203, 205, 206, 627-628 ЦК України сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, а позивачем не доведено обов'язок відповідача на укладення договору (додаткової угоди) з Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України».

Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, Приватне акціонерне товариство «Дніпровська теплоелектроцентраль» звернулось до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою № 102/07 від 16.01.2018, та просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2017 у справі № 910/18478/17, прийняти нове, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт стверджує, що оскаржуване рішення прийнято за неповним з'ясуванням всіх обставин справи, невірним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Зокрема, скаржник посилався на те, що судом першої інстанції при вирішенні спору не враховано вимог ст. ст. 509, 638, 649 ЦК України, ст. ст. 4, 67, 179-181, 187, 275-277 ГК України, Закону України «Про комбіноване виробництво теплової та електричної енергії(когенерацію) та використання скидного енергопотенціалу», Закону України «Про теплопостачання», Закону України «Про природні монополії», Закону України «Про ринок природного газу», Положення про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу (відносини у перехідний період)», затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2015 № 758.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями від 21.02.2018 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Дніпровська теплоелектроцентраль» на рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2017 (повний текст підписано 20.12.2017) у справі № 910/18478/17 передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Жук Г.А., судді Дикунська С.Я., Мальченко А.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.02.2018 у справі № 910/18478/17 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Дніпровська теплоелектроцентраль» на рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2017 залишено без руху, відповідно до вимог ст. ст. 174, 234, 256, ч.2, 3, 4 ст. 260 ГПК України.

15.03.2018, в строк визначений судом, апелянт подав заяву від 12.03.2018 за № 465/07 про поновлення строку на подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2017.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.03.2018 у справі № 910/18478/17 поновлено строк на апеляційне оскарження, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Дніпровська теплоелектроцентраль» на рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2017, встановлено строк на подання відзиву на апеляційну скаргу, заяв, клопотань, пояснень та зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2017.

02.04.2018 до Київського апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» за № 14/4-808 від 29.03.2018, в якому відповідач просив залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, посилаючись на те, що оскаржуване рішення прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.04.2018 у справі № 910/18478/17 призначено справу до розгляду на 23.04.2018.

Судове засідання 23.04.2018 не відбулось у зв'язку з перебування судді Дикунської С.Я. на лікарняному, про що складено відповідну довідку.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.05.2018 розгляд справи значено на 16.05.2018.

В судовому засіданні 16.05.2018 представник позивача вимоги апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити.

Представник відповідача заперечив проти доводів апелянта з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.

Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, заслухавши пояснення присутніх представників учасників справи, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги виходячи з наступного.

Відповідно до Статуту Приватного акціонерного товариства «Дніпровська теплоелектроцентраль» (скорочена назва ПрАТ «Дніпровська ТЕЦ»), затвердженого загальними зборами ПрАТ «Дніпровська ТЕЦ» 20.04.2017, (протокол № 1/2017), позивач є юридичною особою, зареєстрований в Єдиному державному реєстрі юридичних, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 11.08.2016, за ідентифікаційним № ЄДРПОУ 00130820, діє у відповідності до Закону України «Про акціонерні товариства», основним видом діяльності ПрАТ «Дніпровська ТЕЦ» є комбіноване виробництво електричної та теплової енергії (когенерація) - спосіб одночасного виробництва електричної та теплової енергії в межах одного технологічного процесу у результаті спалення палива.

25.12.2014 року між Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» (відповідач у справі, продавець за договором) та Публічним акціонерним товариством «Дніпродзержинська ТЕЦ», нині, у зв'язку із зміною назви - ПрАТ «Дніпровська ТЕЦ» (1.2 Статуту ПрАТ «Дніпровська ТЕЦ»), (позивач у справі, покупець за договором) було укладено договір купівлі-продажу природного газу, відповідно п.1.1 якого продавець зобов'язався передати покупцю у власність протягом 2015 року природний газ, ввезений на митну територію України НАК «Нафтогаз України» за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець прийняти та оплатити природний газ на умовах, визначених договором.

Договором купівлі-продажу природного газу від 25.12.2014 №127/15-ПР сторони визначили об'єм газу, який поставляється покупцю протягом 2015 року та ціну (п.5.2 договору) в розмірі 6 384,70 грн/1000 куб.м., яка змінювалась відповідно додаткових угод №1-10 до даного договору.

На підставі зазначеного договору відповідач фактично поставив позивачу у 2015 році: у січні - 3183,512 тис м.куб газу на суму 24 390 922,88 грн; у лютому - 2722,578 тис м.куб газу на суму 20 192 925,41 грн; березні - 2454,215 тис м.куб газу на суму 27 815 189,29 грн; у квітні - 611,762 тис м.куб газу на суму 5 873 062,02 грн; жовтні - 473,332 тис м.куб газу на суму 4 215 172,92 грн; листопаді - 1705,507 тис м.куб газу на суму 14 915 927,60 грн; грудні - 2707,281 тис м.куб газу на суму 23 691 675,94 грн. Між сторонами підписано Акти приймання - передачі природного газу за всі зазначені періоди. Копії Актів приймання-передачі природного газу за січень, лютий, березень, квітень, жовтень, листопад, грудень 2015 року наявні в матеріалах справи. Факт поставки природного газу в зазначених об'ємах не заперечено сторонами.

Відповідно до п. 11.1 Договору, в частині поставки природного газу він діяв з 01.01.2015 року до 31 грудня 2015 року, а в частині проведення розрахунків за газ та послуг з його транспортування - до повного погашення заборгованості. Відтак, договір купівлі-продажу природного газу від 25.12.2014 №127/15-ПР, відповідно до якого позивач здійснював постачання природного газу для власних потреб (на виробництво електричної енергії), припинив дію з 01.01.2016.

В січні 2016 року між сторонами було укладено наступні договори (копії наявні в матеріалах справи): № 4457/16-РО-3 від 21.12.2015 постачання природного газу для використання споживачем (тобто позивачем) виключно для виробництва теплової енергії для релігійних організацій; №4456/16-БО-3 від 21.12.2015 постачання природного газу для використання споживачем (тобто позивачем) виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води бюджетним установам/організаціям та іншим споживачам; № 4455/16-ТЕ-3 від 25.10.2016 постачання природного газу для використання споживачем (тобто позивачем) виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.

Зазначені договори укладені зі строком дії до 31.03.2016, на підставі постанови КМУ від 01.10.2015 № 758 «Про затвердження Положення про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу (відносини у перехідний період)», відповідно до якої визначено обов'язок НАК «Нафтогаз України» продавати природний газ постачальникам природного газу для потреб побутових споживачів та релігійних організацій (крім обсягів, що використовуються для провадження їх виробничо-комерційної діяльності) за цінами, на умовах та у порядку, що визначені пунктами 9 і 10 цього Положення. Зазначені діючі договори укладені для потреб побутових споживачів та релігійних організацій.

Щодо договору постачання природного газу у 2016 році для власних потреб (категорії ПР), відповідач листом від 27.01.2016 повідомив, що питання укладення цього договору розглядатиметься після ліквідації заборгованості за природний газ (копія листа від 27.01.2016 вих. № 26-497/1.2-16 наявна в матеріалах справи).

За твердженням позивача, після 01.01.2016 постачання газу та розрахунки по ньому між сторонами не припинилися, тому з метою врегулювання договірних відносин позивач листом від 21.04.2016 за № 835/07 звернувся до відповідача з пропозицією укласти Додаткову угоду № 11 від 18.04.016 до договору купівлі-продажу(постачання) природного газу від 25.12.2014 №127/15-ПР на постачання природного газу для виробництва електричної енергії строком на 2016 рік з врахуванням нових цін та об'єму поставленого газу. Відповідач, листом від 17.05.2016 за № 26-3065/1.2-16 відмовив позивачеві в укладені додаткової угоди, посилаючись на наявність заборгованості по оплаті вартості газу отриманого позивачем.

Також позивач посилається на Розпорядження Кабінету Міністрів України від 20.05.2015 № 670-р «Про порядок розрахунків за спожитий природний газ виробниками електричної енергії, які використовують природний газ для її виробництва» (далі - Розпорядження КМУ № 670-р), яким передбачено обов'язок енергогенеруючих компаній здійснювати розрахунки за природний газ використаний для виробництва електричної енергії в установах уповноваженого банку через окремі поточні рахунки із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять за електричну енергію від її оптового постачальника, для проведення розрахунків з НАК «Нафтогаз України» за природний газ. Норма абзацу другого передбачає, що незалежно від того чи укладено договір постачання природного газу саме з НАК «Нафтогаз України» або не укладено, всі грошові кошти від продажу електричної енергії надходять на поточні рахунки зі спеціальним режимом використання від ДП «Енергоринок» та направляються на спеціальний рахунок НАК «Нафтогаз України».

На виконання вищенаведених положень Розпорядження КМУ № 670-р, за твердженням позивача, з 01.01.2016 кожного банківського дня на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання № 26031304751194, відкритий в ОУ АГ «Ощадбанк» (МФО 305482) надходили грошові кошти від покупця електричної енергії ДП "Енергоринок", виробленої з природного газу, який призначений для власних потреб (тобто для використання під час виробництва електричної енергії). Кошти, що надійшли на зазначений рахунок перенаправлялись банком на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання ПАК «Нафтогаз України». Так, з 05.01.2016 по 01.04.2016 на користь відповідача було перераховано 49 153 012, 26 грн. за спожитий природний газ, що підтверджується випискою про рух грошових коштів за період з 01.01.2016 по 01.04.2016.

Предметом позову у даній справі є вимога позивача про визнання Додаткової угоди № 11 від 18.04.016 до Договору купівлі-продажу природного газу від 25.12.2014 №127/15-ПР укладеною у зв'язку з відмовою відповідача укласти вищенаведений правочин.

Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Відповідно до ч. 1 ст. 179 ГК України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (ч. 1 ст. 173 ГК України).

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 ГК України).

Загальний порядок укладання господарських договорів передбачений ст. 181 ГК України.

Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором (ч. ч. 2, 4 ст. 181 ГК України).

Згідно з ч. 2 ст. 180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

За змістом ч. 1 ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 642 вказаного нормативно-правового акту відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач з листом № 154/10 від 25.01.2016 звернувся до відповідача з пропозицією укласти додаткову угоду до Договору купівлі-продажу природного газу від 25.12.2014 №127/15-ПР щодо постачання природного газу у 2016 році для власних потреб (категорії ПР).

Листом за вих. № 26-497/1.2-16 від 27.01.2016 відповідач повідомив, що питання підписання договору постачання природного газу у 2016 році (для власних потреб) буде розглянуто компанією після ліквідації заборгованості за природний газ (а.с. 95-96 том І). Тобто направлений на адресу відповідача проект Додаткової угоди до Договору купівлі-продажу природного газу від 25.12.2014 №127/15-ПР не був підписаний стороною.

За приписами ч. 8 ст. 181 ГК України, у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся).

Положеннями ст. 188 ГК України передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 187 ГК України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.

Частиною 1 статті 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Статтями 6, 627 ЦК України закріплений принцип свободи договору, який передбачає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 4 статті 179 ГК України передбачено, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови.

Згідно з ч. ч. 3, 6 ст. 179 ГК України укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання, органів державної влади чи органів місцевого самоврядування.

Правові засади функціонування ринку природного газу України, заснованого на принципах вільної конкуренції, належного захисту прав споживачів та безпеки постачання природного газу, а також здатного до інтеграції з ринками природного газу держав - сторін Енергетичного Співтовариства, у тому числі шляхом створення регіональних ринків природного газу визначаються Законом України «Про ринок природного газу».

Відповідно до п. 33 ч. 1 статті 1, ст.12 Закону України «Про ринок природного газу» ринок природного газу - сукупність правовідносин, що виникають у процесі купівлі-продажу, постачання природного газу, а також надання послуг з його транспортування, розподілу, зберігання (закачування, відбору). Постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов'язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Якість та інші фізико-хімічні характеристики природного газу визначаються згідно із встановленими стандартами та нормативно-правовими актами.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 3, ч. 5 ст. 11, ч. 2 ст. 13 Закону України «Про ринок природного газу» ринок природного газу функціонує на засадах вільної добросовісної конкуренції, крім діяльності суб'єктів природних монополій, та за принципами, зокрема, вільного вибору постачальника природного газу. Вибір суб'єкта або суб'єктів ринку природного газу, на яких покладаються спеціальні обов'язки здійснюється у прозорий і недискримінаційний спосіб на підставі критеріїв, затверджених Кабінетом Міністрів України, та не має створювати перешкод для реалізації прав споживачів на вільний вибір постачальника. Споживач має право, зокрема, на вільний вибір постачальника.

Відповідно до розділу ІІ Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання в сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.3015 № 2496 постачання природного газу споживачу здійснюється за договором постачання природного газу, який укладається відповідно до вимог цього розділу, за яким постачальник зобов'язаний поставити споживачу природний газ у необхідних для споживача об'ємах (обсягах), а споживач зобов'язаний своєчасно оплачувати постачальнику вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені договором. Примірний договір про постачання природного газу виробникам теплової енергії для виробництва теплової енергії, затверджений постановою Кабінету Міністрів України N 357 від 29 квітня 2016 «Про затвердження Примірного договору про постачання природного газу виробникам теплової енергії для виробництва теплової енергії».

Розділом IV Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання в сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.3015 р. № 2496 встановлено, що кожен споживач (у тому числі побутовий споживач) має право на вільний вибір постачальника шляхом укладення з ним договору постачання природного газу відповідно до умов та положень, передбачених цими Правилами.

Таким чином, аналіз вищенаведених норм права в їх сукупності дає підстави для висновку, що позивач має право на вибір постачальника природного газу та на укладення відповідного договору не лише з відповідачем. А тому апеляційна інстанція погоджується з висновками суду першої інстанції в цій частині.

Крім того, суд апеляційної інстанції зауважує, що діяльність відповідача як постачальника природного газу із спеціальними обов'язками для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням, релігійними організаціями, а також бюджетними установами та організаціями до 01.04.2017 р. була визначена постановою Кабінету Міністрів України № 758 від 01.10.2015 «Про затвердження Положення про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу (відносини у перехідний період)» (далі - Постанова КМУ № 758).

Так, у відповідності до пп. 2 п. 3 Постанови КМУ № 758 цим Положенням покладено на Національну акціонерну компанію «Нафтогаз України» обов'язок продавати природний газ постачальникам природного газу для потреб побутових споживачів та релігійних організацій (крім обсягів, що використовуються для провадження їх виробничо-комерційної діяльності) за цінами, на умовах та у порядку, на умовах та у порядку, що визначені пунктами 15 - 17 цього Положення.

Однак, як вірно зазначено місцевим господарським судом, пунктами 15 - 17 цього Положення не встановлюється обов'язку ПАТ «НАК «Нафтогаз України» укладати зі споживачами договори на постачання природного газу для їх власних потреб та, відповідно, не встановлюється для споживачів і обов'язку укладення таких договорів саме з відповідачем.

Крім того, судова колегія зауважує, що виходячи із системного аналізу положень вищенаведеного нормативного акту вбачається виникнення у ПАТ «НАК «Нафтогаз України» безумовного обов'язку з укладення договір у тому випадку, коли виробництво теплової енергії здійснюється для споживання населенням, релігійними організаціями та бюджетними установами, організаціями. Для всіх інших категорій споживачів, що не підпадають під дію Постанови КМУ № 758, нормами Закону України «Про ринок природного газу» запровадженні ринкові механізми співпраці з постачальниками природного газу.

Отже, за такими категоріями споживачів відповідач зобов'язаний будувати свої правовідносини виключно на ринкових умовах і за принципами вільної торгівлі природним газом та рівності суб'єктів ринку природного газу незалежно від держави, згідно із законодавством якої вони створені; вільного вибору споживачем постачальника природного газу; недопущення та усунення обмежень конкуренції, спричинених діями суб'єктів ринку природного газу, у тому числі суб'єктів природних монополій та суб'єктів господарювання державної форми власності тощо (ст. 3 Закону України «Про ринок природного газу» - Принципи функціонування ринку природного газу).

Натомість, матеріалами справи підтверджується, що позивач просить визнати укладеною Додаткову угоду до Договору купівлі-продажу природного газу від 25.12.2014 №127/15-ПР щодо постачання природного газу у 2016 році для власних потреб (категорії ПР). Тобто, на час звернення позивача з пропозицією укласти вищенаведений правочин у відповідача законодавчо закріплений обов'язок з його укладення був відсутній, а відтак сум першої інстанції правомірно виходив з принципу вільнгого волевиявлення сторін на укладення договору та визначення його умов.

Спір у цій справі виник з приводу обов'язковості укладення між сторонами правочину, в той час, як, відповідно до ч. 3 ст. 179 ГК України обов'язковість укладення господарського договору повинна встановлюватися прямою вказівкою закону. Суд вправі задовольнити позов про спонукання укласти договір лише в разі, якщо встановить, що існує правовідношення, в силу якого сторони зобов'язані укласти договір, але одна із сторін ухилилася від цього.

Проте, позивачем не доведено наявності відповідного правовідношення, а саме - обов'язку відповідача щодо укладення договору. Позивач в суді першої інстанції не довів наявності відповідного державного замовлення, не навів прямої вказівки закону, яка б встановлювала обов'язковість укладення спірного договору.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає обґрунтованим висновок місцевого господарського суду про те, що для задоволення позовних вимог немає правових підстав, оскільки визнання укладеним спірного договору, обов'язковість укладення якого не передбачена законом, суперечить загальним засадам цивільного законодавства про свободу договору та не ґрунтується на вимогах законодавства. Аналогічна правова позиція викладена в Постановах Верховного Суду від 26 березня 2018 року у справі № 927/670/17, від 04 квітня 2018 року у справі № 910/6914/17.

За таких обставин, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку, рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2017 у справі №910/18478/17 відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, а відтак передбачених законом підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в розумінні приписів ст. 277 ГПК України немає.

Судові витрати в порядку ст. 129 ГПК України покладаються на апелянта (позивача у справі).

Керуючись ст. ст. 129, 253-254, 269, п. 1 ч. 1 ст. 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Дніпровська теплоелектроцентраль» на рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2017 у справі №910/18478/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2017 у справі №910/18478/17 залишити без змін.

3. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2017 у справі №910/18478/17.

4. Справу №910/18478/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Сторони мають право оскаржити постанову в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 20 днів, відповідно до ст. ст. 286-291 ГПК України.

Головуючий суддя Г.А. Жук

Судді А.О. Мальченко

С.Я. Дикунська

Повний текст постанови складено 23.05.2018