Рішення № 74160168, 23.05.2018, Господарський суд Чернігівської області

РІШЕННЯ

Іменем України

23 травня 2018 року м. Чернігівсправа №927/166/18

Господарський суд Чернігівської області у складі судді Шморгуна В. В., розглянувши матеріали справи у порядку спрощеного позовного провадження

Позивач: Фізична особа-підприємець Тищенко Ігор Петрович,

ідент. код НОМЕР_1, АДРЕСА_1

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фазар Агро»,

код ЄДРПОУ 39552516, вул. Молодіжна, 1-А, с. Дробишів, Новгород-Сіверський район, Чернігівська область, 16061

Предмет спору: про стягнення 41222,95 грн,

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

не викликались,

ВСТАНОВИВ:

Фізичною особою-підприємцем Тищенком Ігорем Петровичем подано позов до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фазар Агро», у якому позивач просить суд стягнути з відповідача 41222,95 грн, з яких 37050,00 грн основного боргу та 4172,95 грн пені.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором про надання послуг в рослинництві від 29.09.2017 №134.

Ухвалою суду від 07.03.2018 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків.

Ухвалою суду від 28.03.2018 прийнято позовну заяву, відкрито провадження у справі та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідно до ч. 5, 7 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін суду не надходило.

Також ухвалою від 28.03.2018 встановлено сторонам строк для подання заяв по суті, зокрема, відповідачу - п'ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали для подання до суду та позивачу відзиву на позов з доданими до нього документами.

Відповідно до поштового повідомлення про вручення ухвала суду від 28.03.2018 отримана відповідачем 30.03.2018.

Отже, останнім днем строку для подання відповідачем відзиву є 16.04.2018.

Відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечень на відповідь на відзив у встановлений строк суду не надходило.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Оскільки відповідачем не подано відзив у встановлений судом строк, справа вирішується за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи та перевіривши надані докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судом, 29.09.2017 між Фізичною особою-підприємцем Тищенком Ігорем Петровичем (далі - Виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фазар-Агро» (далі - Замовник) укладено договір про надання послуг в рослинництві №134 (далі - Договір) (а.с. 11-12).

Відповідно до п. 1.1 Договору Замовник доручає, а Виконавець приймає на себе зобов'язання виконати за плату на нижченаведених умовах авіаційно-хімічні роботи (далі - АХР) повітряними суднами (далі - ПС), а саме: на площі 390 га, строки виконання з 29.09 по 02.10, вартість обробки 1 га - 95,00 грн, вартість робіт 37050,00 грн.

Фактично виконаний об'єм робіт та їх остаточна вартість визначається Сторонами у Акті приймання-передачі виконаних робіт, підписаному уповноваженими представниками Виконавця та Замовника (п. 3.2 Договору).

Згідно з п. 4.1 Договору оплата за виконані роботи проводиться Замовником за фактично виконаний об'єм робіт, підтверджений в Акті приймання-передачі виконаних робіт, підписаному уповноваженими на те представниками Виконавця та Замовника.

Розрахунки за виконані Виконавцем АХР здійснюються Замовником у безготівковій формі, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Виконавця, зазначений у даному Договорі (п. 4.2 Договору).

У пункті 4.3 Договору сторони погодили, що Замовник сплачує Виконавцю попередню оплату у розмірі 50% від вартості заявлених послуг, зазначених у п. 1.1 цього Договору, за три робочі дні до початку їх виконання. Кінцевий розрахунок здійснюється не пізніше п'яти банківських днів з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі виконаних робіт.

Відповідно до п. 4.5 Договору у випадку порушення термінів та умов оплати за надані послуги, передбачені цим договором, винна сторона сплачує неустойку у сумі подвійної ставки НБУ за кожну прострочену добу.

Цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та його скріплення печатками Сторін (п. 9.2 Договору).

Вказаний Договір підписано сторонами та скріплено печатками.

02.10.2017 сторонами Договору підписано акт прийняття-передачі виконаних робіт, у якому зазначено, що фактичний об'єм виконаних робіт становить 390 га. Відповідно до домовленості Замовник зобов'язаний сплатити за послуги з розрахунку 390 га, що складає 95 грн (а.с. 13).

Отже, позивачем виконано робіт відповідачу на загальну суму 37050,00 грн (390*95 =37050,00).

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позивачем виконані прийняті на себе зобов'язання з надання послуг, а відповідачем, у свою чергу, прийняті ці послуги без будь-яких зауважень.

Відповідач взяті на себе зобов'язання не виконав та не оплатив вартість наданих йому послуг.

Позивачем на адресу відповідача направлялись претензії від 03.11.2017 №11 та від 21.12.2017 №20 про сплату суми боргу за Договором, відповіді на які не надійшло (а.с. 16-20).

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем за договором про надання послуг в рослинництві №134 від 29.09.2017 становить 37050,00 грн.

Позивачем нараховано відповідачу 4172,95 грн пені (за період з 09.10.2017 по 01.03.2018).

Надаючи правову оцінку відносинам, що склались між сторонами, суд виходить з такого.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За приписами ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

За приписами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Оскільки відповідач у порушення ст. 526, 527, 530 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України взятих на себе зобов'язань не виконав та не провів оплату за надані послуги у визначений договором термін, господарський суд вважає, що позовні вимоги у частині стягнення заборгованості у розмірі 37050,00 грн є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Також позивач просить стягнути з відповідача 4172,95 грн пені (за період з 09.10.2017 по 01.03.2018).

Частина 1 ст. 216 Господарського кодексу України передбачає, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Сторонами у пункті 4.5 Договору погоджено, що у випадку порушення термінів та умов оплати за надані послуги, передбачені цим договором, винна сторона сплачує неустойку у сумі подвійної ставки НБУ за кожну прострочену добу.

Відповідно до ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язань за договором можуть забезпечуватись неустойкою (штрафом, пенею). Неустойка (штраф, пеня) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредитору в разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі статтею 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Зі статті 230 Господарського кодексу України випливає, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з п. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Як зазначено у пункті 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 №14 (далі - Постанова №14), з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок.

Суд, здійснивши перевірку розрахунку пені, заявленої до стягнення позивачем, дійшов висновку про неправильне її нарахування, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 251 Цивільного кодексу України терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина 2 статті 252 Цивільного кодексу України).

Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

У пункті 2.5 Постанови №14 Вищий господарський суд вказав, що перебіг періоду часу, за який нараховується пеня починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Враховуючи зазначене, нарахування пені за актом прийняття-передачі виконаних робіт від 02.10.2017 має здійснюватися з 10.10.2017.

Розмір пені, перерахований судом відповідно до приписів чинного законодавства України становить 4147,57 грн, а отже є меншим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, тому позовні вимоги у частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню у розмірі 4147,57 грн.

Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно з ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

За наведених обставин, у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Судовий збір відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. 42, 73-80, 86, 129, 165, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фазар Агро» (код ЄДРПОУ 39552516, вул. Молодіжна, 1-А, с. Дробишів, Новгород-Сіверський район, Чернігівська область, 16061) на користь Фізичної особи-підприємця Тищенка Ігоря Петровича (ідент. код НОМЕР_1, АДРЕСА_1) 37050,00 грн заборгованості за надані послуги, 4147,57 грн пені та 1760,92 грн витрат зі сплати судового збору.

3. У решті позову відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного господарського суду, з урахуванням п. 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, у строки, визначені ст. 256 цього Кодексу.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.

Суддя В.В. Шморгун