Рішення № 74153442, 14.05.2018, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/1035/18

Справа №754/8254/17

РІШЕННЯ

Іменем України

14 травня 2018 року Деснянський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Журавської О.В.,

при секретарі Касян А.Р.,

за участю

представника позивача Антоненко Н.В.,

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплекс Агромарс» до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної підприємству працівником,

в с т а н о в и в:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Комплекс Агромарс» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної підприємству працівником.

Позовні вимоги мотивує тим, що 19.01.2004 р. відповідач був прийнятий на роботу на посаду водія автотранспортного цеху. Його робота полягала у прийманні для доставки, доставці, перевезенні та передачі переданих йому матеріальних цінностей (м`ясопродукції), згідно видаткових (товарно-транспортних) накладних та актів прийому-передачі. З ОСОБА_3 були укладені Договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність № 147-В від 01.02.2014 р., №147-Е від 01.02.2014 р., №143-В від 01.01.2012 р., №143-Е від 01.01.2012 р., № 411-В від 01.12.2010 р., № 411-Е від 01.12.2010 р., №71-В від 01.10.2010 р., № 71-Е від 01.10.2010 р., № 868-В від 27.03.2007 р. Відповідачем були нанесені збитки позивачу внаслідок недовозів м`ясопродукції на суму 27142,09 грн. Позивачем було проведено перерахунок заборгованості відповідача у відповідності до «Норм природного убутку м'ясопродуктів при міжміських перевезеннях в авторефрижераторах», затверджених наказом Міністерства торгівлі СРСР від 29.12.1984 р. №339. За результатами проведеного перерахунку загальний розмір збитків від недовозів м`ясопродукції позивача з урахуванням Норм становить 15733,88 грн. Не дотримання відповідачем Договорів про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, а саме не дбайливе ставлення до переданих йому на зберігання або з іншою метою матеріальних цінностей товариства, не вживання заходів для попередження збитків, не своєчасне повідомлення керівництва підприємства про всі обставини, що загрожують забезпеченню збереження ввірених матеріальних цінностей, не забезпечення ведення обліку, складання і передачі у визначеному порядку товарно-грошових та інших звітів про рух та рештки ввірених матеріальних цінностей, стало причиною виникнення збитків у загальній сумі 15733,88 грн. Наказом від 14.03.2017 р. відповідач був звільнений за власним бажанням. На підставі наведеного представник позивача просить стягнути з відповідача на користь позивача суму завданих збитків у розмірі 15733,88 грн. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1600 грн.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 13.07.2017 р. позовні заяву було залишено без руху з наданням строку для усунення недоліків.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 07.08.2017 р. було відкрито провадження та призначено справу до судового розгляду.

07.08.2017 р. представником позивача подано до суду заяву про уточнення та збільшення розміру позовних вимог. У заяві представник зазначає, що під час підготовки позовної заяви для звернення до суду, акт прийому-передачі м`ясопродукції та видаткова накладна №КА-00145463 від 25.07.2016 р., яка вказана в Наказі №Н-33378 від 31.07.2016 р. не була включена до позовних вимог та не додана до позовної заяви. На підставі наведеного просить стягнути з відповідача на користь позивача суму завданих збитків у розмірі 15789,33 грн. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1600 грн.

04.12.2017 року представником позивача до суду подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач збільшує розмір позовних вимог за період із квітня 2016 року по травень 2016 р. на суму (із врахуванням Норм) 10881,85 грн., а загалом просить стягнути з відповідача на користь позивача суму завданих збитків у розмірі 26671,18 грн. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1600 грн.

В суді представник позивача Антоненко Н.В. просила про задоволення позову в повному обсязі з викладених у ньому підстав.

Представник відповідача ОСОБА_2 в суді проти задоволення позову заперечив, оскільки вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими та незаконними. Зазначив, що з відповідачем дійсно було укладено договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність. Пунктом 3 Договорів передбачено, що у випадку незабезпечення з вини працівника збереження ввірених йому матеріальних цінностей, визначення розміру збитків, завданих підприємству, та їх відшкодування відбувається у відповідності до чинного законодавства. Пунктом 4 Договорів передбачено, що працівник не несе матеріальної відповідальності, якщо збитки завдані не з його вини. Позивачем не надано жодних доказів або інформації щодо протиправних дій відповідача, чи проводились перевірки позивачем з приводу фактів нестачі м`ясної продукції, чи вживались позивачем заходи щодо уникнення нестачі м`ясної продукції. Також позивачем не надано доказів якими ж все ж таки винними діями відповідачем завдано шкоду підприємству, не надано доказів порушення працівником обов'язків за трудовим договором і наявність причинного зв'язку між його протиправною поведінкою і шкодою, яка наступила (пояснень працівника, актів і доповідних записок службових осіб, матеріалів службових перевірок, наказу за результатами перевірки даного випадку, висновків компетентних органів або експертизи про допущені поручення і причини шкоди). Також представником відповідача було подано письмове клопотання про застосування строків позовної давності, відповідно до якої він просить застосувати річний строк позовної давності до вимог про стягнення збитків за період з квітня по травень 2016 року в розмірі 108814,00 грн.

Вислухавши представників позивача та відповідача, всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об'єктивному розгляді справи, зібрані по справі докази, керуючись законом, суд дійшов висновку, що позов підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що 20 січня 2004 року згідно наказу №8 К-п від 19.01.2004 р. ОСОБА_3 був прийнятий на роботу до ЗАТ «Комплекс Агромарс», на посаду водія автотранспортного цеху зі строком випробування три місяці, з оплатою праці згідно діючих розцінок (а.с. 18 т. 1)

08 грудня 2009 року Наказом №409 к-п-д від 08.12.2009 р. ОСОБА_3, водія-експедитора кормовоза DAF TE 85 XC № НОМЕР_3 автоколони №1 автотранспортного парку транспортного департаменту було переведено на посаду водія-експедитора автофургону та рефрижератора DAF AE 75 PF НОМЕР_1 цієї ж автоколони, із оплатою праці відповідно до штатного розпису( а.с. 19 т. 1).

Наказом № 205 КА/к-п-д від 31.05.2011 р. ОСОБА_3, водія автофургону та рефрижератора DAF AE 75 PF №НОМЕР_1 автоколони №2 транспортного департаменту Гаврилівського птахівничого комплексу 31.05.2011 р. переведено водієм автофургону та рефрижератора DAF FT CF 85.410 НОМЕР_2 цієї ж автоколони, із оплатою праці відповідно до штатного розпису. Доручено ОСОБА_3 водію автофургону та рефрижератора DAF FT CF 85.410 НОМЕР_2 автоколони №2 транспортного департаменту Гаврилівського птахівничого комплексу з 31 травня 2011 року за його згодою виконувати додаткові обов'язки в порядку суміщення посади експедитора в межах установленої тривалості робочого дня із доплатою 0,25 посадового окладу експедитора (а.с. 20 т. 1).

Наказом № 310 КА/к-п-д від 14.07.2016 р. ОСОБА_3, водія автофургону та рефрижератора DAF FT CF 85.410 НОМЕР_2 автоколони №2 відділу експлуатації транспорту автотранспортного парку 15 липня 2016 року переведено на посаду водія автофургону та рефрижератора DAF FT CF 85.410-Е НОМЕР_4 цієї ж автоколони відділу експлуатації транспорту автотранспортного парку із оплатою праці відповідно до штатного розпису. Доручено ОСОБА_3 водію автофургону та рефрижератора DAF FT CF 85.410-Е НОМЕР_4 автоколони №2 відділу експлуатації транспорту автотранспортного парку з 15 липня 2016 року за його згодою виконувати додаткові обов'язки в порядку суміщення посади експедитора в межах установленої тривалості робочого дня із доплатою 0,25 посадового окладу експедитора (а.с. 22-23 т. 1).

Наказом № 547 КА/к-п-д від 07.11.2016 р. ОСОБА_3, водія автофургону та рефрижератора DAF FT CF 85.410 НОМЕР_4 автоколони №2 відділу експлуатації транспорту автотранспортного парку 07 листопада 2016 року переведено на посаду водія автофургону та рефрижератора DAF FT CF 85.410 НОМЕР_5 цієї ж автоколони із оплатою праці відповідно до штатного розпису. Доручено ОСОБА_3 водію автофургону та рефрижератора DAF FT CF 85.410 НОМЕР_5 автоколони №2 відділу експлуатації транспорту автотранспортного парку з 07 листопада 2016 року за його згодою виконувати додаткові обов'язки в порядку суміщення посади експедитора в межах установленої тривалості робочого дня із доплатою 0,25 посадового окладу експедитора (а.с. 24 т. 1).

З відповідачем ОСОБА_3 були укладені Договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність №147-Е від 01.02.2014 р., №868-В від 27.03.2007 р., № 71-Е від 01.10.2010 р., № 411-Е від 01.12.2010 р., № 143-Е від 01.01.2012 р. згідно умов яких, працівник, що займає посаду експедитора автоколони №2 і виконує роботу безпосередньо пов'язану з прийманням для доставки, доставки та передачі переданих йому матеріальних цінностей, експедитора автоколони №1 і виконує роботу безпосередньо пов'язану з прийманням для доставки, доставки та передачі переданих йому матеріальних цінностей, експедитора автоколони № 2 автотранспортного парку і виконує роботу безпосередньо пов'язану з прийманням для доставки, доставки та передачі переданих йому матеріальних цінностей, експедитора автоколони № 2 транспортного департаменту і виконує роботу пов'язану з прийманням для доставки, доставки та передачі переданих йому матеріальних цінностей, приймає на себе повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження ввірених йому підприємством матеріальних цінностей та зобов'язується дбайливо ставитися до переданих йому на збереження або з іншою метою матеріальних цінностей підприємства і вживати заходів для попередження збитків, своєчасно повідомляти керівництво підприємства про всі обставини, що загрожують забезпеченню збереження ввірених йому матеріальних цінностей, вести облік, складати й передавати у визначеному порядку товарно-грошові та інші звіти про рух та рештки ввірених йому матеріальних цінностей, брати участь в інвентаризації ввірених йому матеріальних цінностей.

Відповідно до пункту 2 Договорів про повну індивідуальну матеріальну відповідальність підприємство в свою чергу, зобов'язується створювати працівникові умови, необхідні для нормальної праці та забезпечення повного збереження ввірених йому матеріальних цінностей, знайомити працівника з чинним законодавством щодо матеріальної відповідальності працівників за збитки, нанесені підприємству, установі, організації, а також із чинними інструкціями, нормативами та правилами збереження, приймання, обробки, продажу (збуту), перевезення або застосування у процесі виробництва переданих йому матеріальних цінностей.

Пунктом 3 Договорів передбачено, що у випадку незабезпечення з вини працівника збереження ввірених йому матеріальних цінностей, визначення розміру збитків, завданих підприємству, та їх відшкодування відбувається у відповідності до чинного законодавства.

Пунктом 4 передбачено, що працівник не несе матеріальної відповідальності, якщо збитки завдані не з його вини.

В подальшому наказом Філії «Гаврилівський птахівничий комплекс» ТОВ «Комплекс Агромарс» №146 КА/к-з від 14 березня 2014 року відповідача звільнено з посади водія автофургону та рефрижератора DAF FT СF 85.410 НОМЕР_5 автоколони №2 відділу експлуатації транспорту автотранспортного парку за власним бажання та скасовано суміщення посади експедитора (а.с. 34 т. 1).

Згідно довідки виданої Філією «Гаврилівський птахівничий комплекс» ТОВ «Комплекс Агромарс» №279 від 19 квітня 2017 року, станом на 19.04.2017 року заборгованість ОСОБА_3 перед Філією «Гаврилівський птахівничий комплекс» ТОВ «Комплекс Агромарс» по завданим збиткам складає 27 142,09 грн. (а.с. 35 т. 1).

При виконанні своїх трудових обовязків відповідачем в період з 27 березня 2007 року по 14 березня 2017 року здійснено приймання, доставку та передачу контрагентам різноманітної м'ясопродукції.

У звязку з чим у вказаний період складалися відповідні видаткові накладні (товарно-транспортні накладні) про поставку м'ясопродукції та акти приймання-передачі продукції, якими при відвантаженні товару контрагентам встановилася нестача м'ясопродукції в тому чи іншому розмірі.

Внаслідок цього позивач вважає, що цивільну відповідальність по відшкодуванню заподіяної підприємству шкоди, слід покласти на відповідача, який здійснював її перевезення як водій-експедитор і несе повну індивідуальну матеріальну відповідальність.

В зв'язку з цим з 10 квітня 2016 року по 20 лютого 2017 року підприємством прийнято ряд наказів про утримання із заробітної плати водія ОСОБА_3 на відшкодування завданої шкоди.

Згідно з ч. 1ст. 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків.

При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника.

За наявності зазначених підстав та умов матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності.

Відповідно до ч. 2ст. 130 КЗпП України умовами настання матеріальної відповідальності працівника є: 1) пряма дійсна шкода; 2) протиправна поведінка працівника; 3) вина в діях чи бездіяльності працівника; 4) прямий причинний зв'язок між протиправним і винним діянням працівника і шкодою, яка настала.

Таким чином, обов'язковою умовою притягнення працівника до матеріальної відповідальності, зокрема, і повної матеріальної відповідальності згідно зі ст. 134 КЗпП України, є встановлення вини особи, у взаємозв'язку із іншими умовами такої відповідальності, що передбаченіст. 130 КЗпП України.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 134 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексуукладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей.

Згідност. 135-1 КЗпП України письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв'язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до Переліку посад і робіт, які заміщаються або виконуються робітниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, які були передані їм для збереження, обробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування в процесі виробництва, а також типового договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, затвердженого постановою Державного комітету Ради Міністрів СРСР по праці і соціальних питаннях, Секретаріату Всесоюзної Центральної Ради Професійних Спілок від 28 грудня 1977 року №477/24, експедитори при перевезенні вантажів належать до посад або виконують роботи, безпосередньо зв'язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей.

У пункті 3 та 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року №14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» судам роз'яснено, що виходячи з вимог ст. 15 ЦПК України суд у кожному випадку зобов'язаний вживати передбачених законом заходів до всебічного, повного й об'єктивного з'ясування обставин, від яких згідно зі ст.ст.130,135-3,137 КЗпП України залежить вирішення питання про покладення матеріальної відповідальності та про розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню. Зокрема, з'ясовувати: наявність прямої дійсної шкоди та її розмір; якими неправомірними діями її заподіяно і чи входили до функцій працівника обов'язки, неналежне виконання яких призвело до шкоди; в чому полягала його вина; в якій конкретно обстановці заподіяно шкоду; чи були створені умови, які забезпечували б схоронність матеріальних цінностей і нормальну роботу з ними; який майновий стан працівника.

Відповідно до частини 2 статті 130 КЗпП України умовами настання матеріальної відповідальності працівника є: пряма дійсна шкода; протиправна поведінка працівника; вина в діях чи бездіяльності працівника; прямий причинний зв'язок між протиправним і винним діянням працівника і шкодою, яка настала.

Під прямою дійсною шкодою, зокрема, слід розуміти втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства, установи, організації провести затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов'язків, грошові виплати.

Згідно ст.130 КЗпПУкраїни неодержані підприємством, установою, організацією прибутки не можуть включатися до шкоди, яка підлягає відшкодуванню працівником.

Відсутність підстав чи однієї з умов матеріальної відповідальності звільняє працівника від обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду.

Обов'язок доведення наявності умов для покладення матеріальної відповідальності на працівника лежить на роботодавцеві (ст. 138 КЗпП України).

Відповідно до вимог ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Так, представник позивача зазначав, що дії відповідача спричинили нестачу ввірених йому матеріальних цінностей, що підтверджується відповідними актами приймання-передачі продукції за період його роботи на підприємстві на посаді експедитора.

Разом з тим, які саме винні, протиправні дії вчинив відповідач, що призвели до заподіяння шкоди, як обов'язкові умови покладення на працівника матеріальної відповідальності, в суді представником позивача не доведено.

Не доведено в суді також і того, що керівництвом товариства після отримання актів приймання-передачі вживалися заходи щодо встановлення причин виявленої недостачі, пояснення у відповідача з приводу складених на протязі року актів по факту нестачі продукції не відбиралися, причини з яких сталася нестача не встановлювалися.

Не доведено в суді й того, що товариство створило належні умови для забезпечення повного збереження ввірених працівнику матеріальних цінностей, як це передбачено п. 2 Договорів про повну індивідуальну матеріальну відповідальність.

Таким чином з наявних у справі доказів, не можна дійти висновку, що винними протиправними діями відповідача підприємству заподіяно матеріальної шкоди і відповідач має нести цивільну відповідальність.

Жодного доказу наявності протиправної поведінки відповідача, або його винних дій чи бездіяльності, що призвели до нестачі м'ясопродукції, а також причинного зв'язку між його винними діями чи бездіяльністю і шкодою, яка заподіяна, позивачем не наведено.

Належні, достатні і допустимі докази про обставини заподіяння шкоди, необхідні для покладання на особу матеріальної відповідальності за шкоду заподіяну працівником при виконанні трудових обовязків суду не подано.

Встановлено, що зважування при завантаженні та розвантаженні товару здійснювалося на вагах з точністю до 1 г.

При цьому суд звертає увагу на те, що умови зберігання мяса на складі значно відрізняються від умов його транспортування при міжміських перевезеннях, які мають в собі більше передумов для втрати ваги товаром ніж при триманні на складі.

Разом з тим, норми природного убутку м'ясопродукції при транспортуванні позивачем не враховано, з урахуванням пори року, температури повітря, відстані та часу протягом якого здійснювалася доставка продукції, тощо.

29 квітня 2016 року на підприємстві позивача Наказом № 160-1 запроваджено в дію «Систему обрахунку нестач м'ясопродукції при транспортуванні».

Згідно вказаного наказу визначено норми додаткового природного убутку на транспортування, яка визначається в кілограмах пропорційно від завантаженої ваги товару.

Однак, як вбачається з актів приймання-передачі продукції та наказів про відшкодування збитків затверджені підприємством норми додаткового природного убутку на транспортування при обрахунку нестачі й розміру завдано їх підприємству шкоди фактично не застосовувалися і не враховувалися.

Отже, оскільки стороною позивача суду не надано жодних належних та допустимих доказів того, що саме винними діями відповідача підприємству була завдана шкода, не надано доказів наявності причинного зв'язку між протиправними діями відповідача і шкодою, яка наступила, суд вважає, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити за їх недоведеністю.

На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 19, 48, 81, 89, 92,141, 258-259, 263-265, 268 ЦПК України, Кодексом законів про працю, Постановою Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року №14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками», суд -

в и р і ш и в:

В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплекс Агромарс» до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної підприємству працівником- відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 21 травня 2018 року.

Суддя