Рішення № 74153348, 16.05.2018, Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/8765/15

провадження № 2/753/1035/18

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" травня 2018 р. Дарницький районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Комаревцевої Л.В.

з секретарем - Гаврилюк О.В.

за участю: представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду за адресою: м. Київ, вул. Кошиця, 5а цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання майна об'єктом права спільної сумісної власності,

В С Т А Н О В И В:

У травні 2015 року позивач ОСОБА_4 звернулась до Дарницького районного суду м.Києва із позовною заявою до ОСОБА_5 про визнання майна об'єктом права спільної сумісної власності, в якій просила визнати домоволодіння (садибу) АДРЕСА_2 об'єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_5 та ОСОБА_4, а також стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір.

В обґрунтування вимог позивач вказувала на те, що 03.09.2006 року між сторонами був укладений шлюб, який зареєстровано ВРАЦС Дарницького РУЮ в м.Києві, актовий запис №1350. У період шлюбу, а саме з жовтня 2006 року по 2008 рік сторони провели реконструкцію та будівництво будинків та будівель в домоволодінні АДРЕСА_2, яке належить відповідачу на праві власності. На вказані роботи сторони спільно вклали кошти та придбували необхідні матеріали, однак 31.12.2013 ОСОБА_5 одноособово оформив на себе право власності на новостворене майно.

Посилаючись на ст.ст. 60,61,62 СК України позивач звернулась до суду з заявленим позовом.

Представником відповідача 04.06.2015 подано до суду письмові заперечення, згідно яких сторона відповідача вказує, що позивач вже зверталась до суду із позовом до відповідача про поділ майна, зокрема і домоволодіння АДРЕСА_2, однак рішенням Дарницького районного суду м.Києва від 27.01.2014 відмовлено позивачу у задоволенні вказаного позову, оскільки позивач не надала суду доказів, що будинок АДРЕСА_2 будувався сторонами у період шлюбу.

Ухвалою Дарницького районного суду м.Києва від 06.11.2015 за клопотанням представника відповідача зупинено провадження у даній справі до вирішення справи №2-4801/12 (№22-ц/796/11181/2015 - номер справи у суді апеляційної інстанції) за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання права власності, поділ майна, виділ майна в натурі, встановлення сервітуту та набрання судовим рішенням у ній законної сили.

Ухвалою Дарницького районного суду м.Києва від 08.12.2015 провадження у справі відновлено у зв'язку із ухваленням Апеляційним судом м.Києва ухвали від 25.11.2012 про відхилення апеляційної скарги ОСОБА_4 на рішення Дарницького районного суду м.Києва від 27.01.2014.

Ухвалою Дарницького районного суду м.Києва від 18.01.2016, за клопотанням представника позивача, призначено у справі комплексну будівельно-технічну та будівельно-оціночну судову експертизу, на розгляд якої поставлено наступні питання:

- Яка будівельна вартість житлових будинків, будівель та споруд домоволодіння (садиби) №3 по вулиці Івана Кочерги у місті Києві станом на вересень 2006 року та травень 2009 року? У випадку збільшення вартості цього майна у порівнянні за заявленими періодами, чим воно викликано?

- Яким шляхом проведенні будівельні роботи житлових будинків «М» та «Н» домоволодіння (садиби) №3 по вулиці Івана Кочерги у місті Києві: нове будівництво, капітальних ремонт або реконструкція?

Проведення експертизи доручено експертам Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України та попереджено експертів про кримінальну відповідальність за ст.ст. 384, 385 КК України.

Ухвалою Дарницького районного суду м.Києва від 18.04.2017 провадження у справі відновлено у зв'язку із проведенням експертизи та поверненням справи до суду разом з експертним висновком.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю та просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнала, просила відмовити у задоволенні позову, підтримала надані раніше письмові заперечення та доповнення до них, крім того у судовому засіданні 06.11.2015 представником було подано заяву про застосування строку позовної давності, яку приєднано до матеріалів справи.

Заслухавши виступи представників сторін, з'ясувавши обставини та вивчивши матеріали справи, суд дійшов такого висновку.

Згідно ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Статтею 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зі змінами, внесеними Протоколом №11 передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Конституцією України (ст.41) передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону.

Відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що 03.09.2006 між сторонами був укладений шлюб, зареєстрований у Лівобережному відділі реєстрації шлюбів м.Києва з державним центром розвитку сім'ї, що підтверджується свідоцтвом про шлюб Серія 1-БК №037249, який 19.05.2009 було розірвано, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу, виданим відділом реєстрації актів цивільного стану Дарницького РУЮ у м.Києві, актовий запис №394.

Згідно ч.5 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Рішенням Апеляційного суду м.Києва від 31.01.2012 у цивільній справі №22-2690/2664-2012 за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про поділ майна, визнання правочину недійсним та відшкодування моральної шкоди, яке набрало законної сили, встановлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 03.09.2006 по 19.05.2009. До часу реєстрації шлюбу 03.09.2006 сторони однією сім'єю не проживали, що було зазначено самою ОСОБА_6, а тому ці факти не потребують доказуванню згідно ч.5 ст. 82 ЦПК України.

Рішенням Дарницького районного суду від 27.01.2014 у цивільній справі №2-4801/12 (провадження №2/753/102/14), яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду м.Києва від 25.11.2015 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання права власності, поділ майна та виділ майна в натурі, встановлення сервітуту, - в задоволенні позову відмовлено.

Вказаним рішенням суду від 27.01.2014 встановлено, що позивач зазначає, що під час зареєстрованого шлюбу сторін за адресою: АДРЕСА_2 було побудовано (реконструйовано) будинок, який не введено у експлуатацію, у зв'язку з чим позивач просить виділити останній в натурі будівельні матеріали під літерою «М», а відповідачу будівельні матеріали будівель «Н», «Т», «У» домоволодіння АДРЕСА_2 та стягнути 1/2 частину вартості будівельних матеріалів на користь сторони, якій передано майно меншої вартості. Також, встановити земельний сервітут на право проходу по земельній ділянці АДРЕСА_2 до виділених будівельних матеріалів будівлі «М», а також на обслуговування цієї будівлі позивачу.

Однак, позивач не надала суду належних та допустимих доказів про те, що будинок АДРЕСА_2 будувався сторонами у період шлюбу.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача в цій частині також є необґрунтованими, оскільки вказані об'єкти були побудовані до реєстрації шлюбу сторін і будівельні матеріали, які використовувалися при будівництві (реконструкції) поділу не підлягають, у зв'язку з чим підстави для встановлення сервітуту також відсутні.

В ухвалі Апеляційного суду м.Києва від 25.11.2015 зазначено, що судом першої інстанції під час винесення рішення була вірно проведена оцінка доказів, наданих сторонами, та було встановлено, що вказані об'єкти, які не введені в експлуатацію, під літерами «М», «Н», «Т», «У» домоволодіння №3 по вул.Івана Кочерги в м.Києві були побудовані та їх реконструкція була завершена в 2002-2006 роках - ще до реєстрації шлюбу сторін, тому ці об'єкти не входять до спільного майна подружжя і поділу не підлягають.

Крім того, викладене підтверджується наступними доказами, що містяться в матеріалах справи:договором купівлі-продажу домоволодіння №2-905 на ім'я відповідача від 14.10.1988; державним актом на право власності на земельну ділянку, на якій знаходиться домоволодіння, на ім'я відповідача від 11.02.2003; інвентарною справою по домоволодінню АДРЕСА_2 що була надана Київським міським БТІ; довідкою КМБТІ від 22.06.2012, в якій зазначено: "повідомляємо, що житловий будинок літ.А, право власності на який зареєстровано за ОСОБА_5, був знесений і на його місці в 2006 році був самочинно побудований житловий будинок літ."М". В матеріалах інвентаризаційної справи зазначено, що будинок літ. "К" площею забудови - 102,8 кв.м. - збудований в 2002 році, будинок літ. "М" - площею забудови 143,4 кв.м. - збудований в 2006 році, будинок літ. "Н" площею забудови - 68,3 кв.м. - збудований в 2004р. Також в 2004 році збудовані: …. сарай літ. "У" площею забудови 36, 8 кв.м."; договором підряду №010305 на виконання будівельних робіт від 12.04.2005, укладеним між ТОВ "Фавор" та ОСОБА_5, щодо реконструкції об'єкту «М», відповідно до якого будівництво здійснювалось в період травень - серпень 2005 року з матеріалів підрядника, що підтверджується довідками про вартість виконаних робіт та актами виконаних робіт.

Тобто, з викладеного вбачається, що роботи здійснювались в 2005 році, тоді як сторони зареєстрували шлюб 03.09.2006, і доказів про те, що самочинно збудований будинок площею 143 кв.м. був побудований після реєстрації шлюбу, а не до його реєстрації матеріали справи не містять.

Відповідно до ч.2 ст.376 ЦК України, особа яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Як зазначено в позовній заяві, 31.12.2013 за заявою водповідача ОСОБА_5 та на підставі Порядку прийняття в експлуатацію індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, громадських будинків та будівель і споруд сільськогосподарського призначення I та II категорій складності, які збудовані без дозволу на виконання будівельних робіт, і проведення технічного обстеження їх будівельних конструкцій та інженерних мереж, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та ЖКГ України від 19.03.2013 за №95, Інспекцією ДАБК у м.Києві була зареєстрована декларація про готовність об'єкта в експлуатацію, а саме: індивідуального садибного житлового будинку літ. "М", індивідуального садибного житлового будинку літ. "К", прибудови літ. "к", літ. "к1", індивідуального садибного житлового будинку літ. "Н", прибудова літ. "н", господарський блок літ. "О", літній душ літ. "И", що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2.

У вищезазначеній декларації зазначено: початок будівництва - 2001 рік, закінчення будівництва - 2006 рік.

Крім того, доказами того, що домоволодіння АДРЕСА_2 не відноситься до спільного майна подружжя, що підтверджується витягом з технічного паспорту, виданого Київським міським БТІ 21.05.2010 та довідкою Київського міського БТІ №26976 від 19.07.2012, оскільки будувалось в 2001-2006 роках, коли сторони не перебували у шлюбі.

Введення в експлуатацію житлового будинку - це виключно юридична процедура, яка, в данному випадку, перетворила самочинно збудовані в 2001-2006 роках об'єкти на об'єкти, що введені в експлуатацію. Після введення об'єктів в експлуатацію, відповідач отримав право на офіційне підключення всіх необхідних комунікацій: електроенергії, водопостачання, каналізації, опалення.

Разом з тим, не відповідає вимогам чинного законодавства твердження позивача, що в зв'язку із прийняттям об'єктів в експлуатацію, ОСОБА_5 оформив на себе право власності на спільно нажите в шлюбі майно.

Відповідно до ст. 331 ЦК України, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Відповідно до ч.1 ст.4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон), обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам.

Частиною 2 статті 5 Закону встановлено, що якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію об'єкта нерухомого майна, державна реєстрація прав на такий об'єкт проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку.

Таким чином, введення будівлі в експлуатацію не є тотожним набуттю права власності на неї, як хибно зазначає позивач у своїй позовній заяві.

Частиною 2 ст. 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи та на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Крім того, у ч. ч. 5, 6 ст. 81 ЦПК України визначено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Тобто процесуальними нормами встановлено обов'язок учасників справи доказувати обставини при невизнані або оспорюванні них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Як передбачено ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

При розгляді справи було проведено судову оціночно-будівельну експертизу, відповідно до висновку експерта №1557/16-43 від 29.03.2017 Київського науково-дослідного інституту судових експертиз було зроблено висновок про те, що залишкова вартість заміщення (відтворення) житлових будинків, господарських будівель та споруд, розташованих на земельній ділянці по АДРЕСА_2 становить: станом на вересень 2006 року - 254 858,00 грн., станом на травень 2009 року - 464427,00 грн. Збільшення залишкової вартості заміщення (відтворення) будівель та споруд домоволодіння по АДРЕСА_2 станом на травень 2009 року стосовно до вересня 2006 року викликано зміною Індекса споживчих цін (ІСЦ), зокрема: індекса зміни вартості будівельно-монтажних робіт.

Крім того, представником позивача також наданий Висновок будівельно-технічного дослідження №632 за заявою адвоката ОСОБА_2, складений 30.10.2015 експертом Донецького науково-дослідного інституту судових експертиз Мазуровою В.В., яка має вищу будівельно-технічну освіту, кваліфікацію судового експерта 3 класу з правом проведення експертиз за спеціальностями: 10.6 "Дослідження об'єктів нерухомості, будівельних матеріалів, конструкцій та відповідних документів", 10.7 "Розподіл земель та визначення порядку користування земельними ділянками", 10.10 "Визначення оціночної вартості будівельних об'єктів та споруд". При цьому, як зазначено у Висновку дослідження по питанню №1 проводились за допомогою даних мережі Інтернет, а саме: Google Earth та Google Maps. Карти Google набір додатків, на основі безкоштовного картографічного сервісу і технологій, що надаються компанією Google. Сервіс надає карту та супутникові знімки всього світу (зняті з висоти 250-500 м).

Згідно наданого висновку, можливо надати висновок, що житловий будинок літ. Н-2 був побудований після 2005 року, але не пізніше 26.05.2007; житловий будинок літ. М-1 був побудований у проміжку між 15.05.2008 та 12.04.2009.

Однак, суд критично ставиться до вказаного висновку, оскількиексперт не була попереджена судом про кримінальну відповідальність за ст.ст. 384, 385 КК України.

З наведених вище обґрунтувань вбачається, що позивачем не було надано жодних належних та допустимих доказів у розумінні ст.ст. 76-81 ЦПК України на підтвердження своїх позовних вимог.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно із ч. 1 ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Аналогічна позиція підтримується практикою Європейського Суду з прав людини, зокрема у справі «Бочан проти України» від 03.05.2007 року, де зазначено про те, що Європейський Суд встановив порушення ст. 6 Конвенції, у тому числі через те, що національні суди не дали відповідь на аргументи заявниці стосовно правдивості показів свідків та дійсності документів, хоча ці докази були визначальними для рішення по справі.

Слід також зазначити, що однією із засадсудочинства, регламентованих п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Зважаючи на викладене вище, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач в позові, як на підставу для його задоволення, не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні, оскільки не ґрунтуються на достатніх, належних та допустимих доказах, а тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з підстав їх недоведеності.

Разом з цим, суд не вбачає підстав для задоволення заяви представника відповідача щодо застосування строку позовної давності.

Відповідно до ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

З врахуванням наведеного, суд приходить до висновку що право позивача,про захист якого він просить, не порушено, в зв'язку з чим, у задоволенні позову слід відмовити з підстав недоведеності позивачем обгрунтування заявлених вимог належними та допустимими доказами.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України у разі відмови в позові судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на позивача.

Згідно ст.137 ЦПК України в итрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

4. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Вартість наданої правової допомоги розраховано відповідно до ст. 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», в редакції, що була чинна в 2015-2016р. і якою було встановлено, що розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі

особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні. За період 2017р. в чинній редакції Закону, якою визначено, що розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення,

іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим

засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні. Мінімальна заробітна плата, відповідно до Закону: з 1 січня 2015 року становить 1218 грн., відповідно 40% складають - 487,2 грн., з 1 вересня 2015 року становить 1378 грн., відповідно 40% складають - 551,2 грн., 40% прожиткового мінімуму станом на 01.01.2017р. становить - 640 грн.

Відповідно до п.п. 47, 48 Постанови ВССУ №10 від 17.10.2014 "Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах": При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору. Витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, про що зазначено в пункті 47 цієї постанови, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій.

На підтвердження факту сплати відповідачем витрат на професійну правничу допомогу адвокату ОСОБА_3 суду надано розрахунк витрат АО «Дарницька колегія адвокатів» м. Києва на правову допомогу від 13 листопада 2017 року та квитанції на суму 6400 грн., що підтверджують їх оплату.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку про задоволення клопотання відповідача про компенсацію витрат на правову допомогу та стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 компенсації здійснених витрат, пов"язаних з розглядом справи у сумі 6400,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.2, 12, 19, 76,78,81, 82,89,137,141, 258-260, 263-265 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання майна об'єктом права спільної сумісної власності - залишити без задоволення.

Стягнути з ОСОБА_4, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, проживає за адресою: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_5, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, проживає за адресою: АДРЕСА_2 компенсацію здійснених відповідачем витрат, пов'язаних з розглядом справи в сумі 6400 (шість тисяч чотириста гривень 00 копійок).

Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення через Дарницький районний суд м. Києва.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 22.05.2018

Суддя Комаревцева Л.В.