Постанова № 74153103, 22.05.2018, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 травня 2018 року м. Чернівці справа № 714/592/17

Апеляційний суд Чернівецької області у складі

головуючого Височанської Н. К.

суддів: Перепелюк І.Б., Литвинюк І.М.

секретар Ковальчук Н.О.

за участю: позивача ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Молницької сільської ради Герцаївського району Чернівецької області, третя особа без самостійних вимог - ОСОБА_3, про визнання права власності на спадкове майно, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Герцаївського районного суду Чернівецької області від 16 лютого 2018 року, ухваленого під головуванням судді Козловської Л.Д.,-

В С Т А Н О В И В :

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Молницької сільської ради Герцаївського району Чернівецької області про визнання права власності на спадкове майно.

Посилався на те, що домоволодіння по АДРЕСА_1 1980 року побудови та станом на 15 квітня 1991 року відносилось до категорії робочих дворів, головою двору якого була записана його матір ОСОБА_4, у зв'язку з чим остання мала право особистої власності на дане домоволодіння згідно норм ст.ст. 100, 101 ЦУ УРСР.

Його матір ОСОБА_4 розпочала будівництво цього будинку за позичені кошти у своїх братів: ОСОБА_5 - 2500 руб., ОСОБА_6- 3000 руб., ОСОБА_7 - 2000 руб.

Зазначав, що у 1981 році він повернувся після проходження військової служби та допомагав матері закінчити будівництво даного житлового буднику. На той час, чоловік ОСОБА_4 - ОСОБА_8 не приймав участь у будівництві даного домоволодіння, так як 15 квітня 1980 року був засуджений до позбавлення волі строком два роки і шість місяців за ч.1 ст. 84 КК УРСР та після відбування покарання до матері ОСОБА_4 не повернувся, а жив у свого брата ОСОБА_9 в с Молниця Герцаївського району Чернівецької області.

Допомагати віддавати борг за побудований будинок відмовився та у 1981 році купив будинок в с. Лунка Герцаївського району.

У 1987 році ОСОБА_8 вибув з с. Молниця в с. Лунка Герцаївського району до іншої жінки ОСОБА_10, з якою зареєстрував шлюб 15 вересня 1991 року.

З 1987 року по день смерті, 14 травня 2006 рік, ОСОБА_8 вимог до спірного домоволодіння не пред'являв та не витребував свою частку в спірному майні подружжя та вважається таким, що втратив свою частку у спільному майні. За життя ОСОБА_8 в сільській раді написав розписку, що після розірвання шлюбу з ОСОБА_4, частина його майна залишається сину ОСОБА_1 та претензій до свого майна він не буде мати. Розписка посвідчена головою сільської ради.

Після смерті ОСОБА_8, спадщину прийняла його дружина ОСОБА_10, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, і після її смерті спадкоємцем являється ОСОБА_3

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла його матір ОСОБА_4

Після її смерті відкрилася спадщина у вигляді житлового будинку АДРЕСА_1, яку фактично прийняв він ОСОБА_1 шляхом вступу в управління та володіння спадковим майном, так як з дня смерті матері користувався цим майном.

За життя ОСОБА_4 не зареєструвала належним чином право власності на вказане домоволодіння та у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів, нотаріус відмовив йому у видачі свідоцтва про право власності на спадкове майно. Про інших спадкоємців, які прийняли спадщину, позивачу не відомо.

Просив визнати за ним право власності на спадкове майно, а саме: на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташованими по АДРЕСА_1, який належав ОСОБА_4

Рішенням Герцаївського районного суду Чернівецької області від 16 лютого 2018 року позов задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 право приватної власності в порядку спадкування за законом на 1/2 частку житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами АДРЕСА_1, і складається з: житлового будинку літ. «А» загальною площею 85,90 кв.м., у тому числі житловою площею 68,20 кв.м., літньої кухні літ. «Б», сараїв літ. літ. «Б», «В», «Е», літньої кухні літ. «Г», гаража літ. «Д», погребу літ. «Пг», криниці №1, воріт №2, огорожі №3, вигрібної ями №4.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

На дане рішення ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій вказує що рішення суду першої інстанції в частині відмови в позові є помилковим, суд не застосував норми матеріального та процесуального права, які підлягали застосуванню, неправильно та неповно оцінив докази у справі, висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи, у зв'язку з чим рішення підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Зокрема, посилався на те, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про те, що спірне будинковолодіння була спільної сумісною власністю колишнього подружжя ОСОБА_8 та ОСОБА_4 Суд не врахував, що в той час коли проводилося будівництво спадкового майна, його батько ОСОБА_8 знаходився в місцях позбавлення волі і не міг приймати участь в будівництві. Після звільнення з місць позбавлення волі, батько не повернувся в спірне господарство.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню з наступних підстав.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що спірне домоволодіння набуте за період проживання спадкодавців ОСОБА_8 та ОСОБА_4 у зареєстрованому шлюбі, він належав обом на праві спільної сумісної власності подружжя, по Ѕ частці кожному, а отже позивач має право на оформлення спадкових прав лише на частку житлового будинку, яка належала матері, так як після смерті батька спадщину не приймав.

Проте повністю з таким висновком погодитися не можна, виходячи із наступного.

Відповідно до ст.44 КпШС, діючої на час виникнення спірних правовідносин, шлюб вважається припиненим з моменту реєстрації розлучення в органах реєстрації актів громадянського стану.

У справі встановлено, що матір позивача ОСОБА_11 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_8 з 25 жовтня 1956 року по 25 квітня 1989 року, що підтверджується Витягом про державну реєстрацію актів громадян про розірвання шлюбу (а.с.65).

ОСОБА_8 15 квітня 1980 року був засуджений до позбавлення волі строком два роки і шість місяців за ч.1 ст. 84 КК УРСР та після відбування покарання до матері позивача не повернувся, а жив у свого брата ОСОБА_9 в с Молниця Герцаївського району Чернівецької області.

У 1987 році ОСОБА_8 вибув з с. Молниця в с. Лунка Герцаївського району до ОСОБА_10, з якою зареєстрував шлюб 15 вересня 1991 року.

За змістом ст.22 КпШС України, діючої на час виникнення спірних правовідносин, спільною сумісною власністю подружжя є лише майно набуте ними за час шлюбу.

У п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 червня 1973 року № 6 „Про деякі питання, що виникли в судовій практиці по застосуванню Кодексу про шлюб та сім'ю України" роз'яснено судам, що відповідно до ст. 22 КпШС України спільною сумісною власністю подружжя є лише майно, нажите ними під час шлюбу. Майно, нажите кожним з подружжя під час роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу, судом відповідно до правил ст.28 КпШС України може бути визнано власністю кожного з них.

З погосподарської книги Молницької сільської ради за 1996-1998 роки, розділ «Рік побудови» вбачається, що спірний будинок був побудований в 1981 році (а.с.45 зворот Т.1).

З пояснень свідків, допитаних в суді першої інстанції, вбачається, що свідки також підтвердили факт побудови спірного житлового будинку матір'ю позивача за позичені нею кошти в період з 1980 по 1981 роки, та те, що будинок будувався під час відбування покарання батьком позивача в місцях позбавлення волі.

Крім того, в матеріалах справи міститься копія розписки, яка датована 21 грудня 1987 року та засвідчена сільським головою Кожокару М.Д., відповідно до змісту якої ОСОБА_8 зазначає, що свою частку в майні після розлучення з ОСОБА_4 - матір'ю позивача, залишає своєму сину ОСОБА_1 і ніяких претензій на цю частку мати не буде (а.с.16 Т.1).

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що спірний житловий будинок був побудований матір'ю позивача за її власні кошти, під час роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу з ОСОБА_8, у зв'язку з перебуванням останнього в місці позбавлення волі, отже належав матері позивача на праві особистої власності.

Згідно ч.1ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною 1 ст.1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у ч. 2 ст. 23 його постанови від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що за наявності умов у спадкоємця для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину, позовні вимоги про визнання права на спадщину задоволенню не підлягають. Особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження в разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод чи інтересів, зокрема в разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину або в разі відсутності у нотаріуса умов для видачі свідоцтва про право на спадщину.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла матір позивача - ОСОБА_4, заповівши все своє майно ОСОБА_13 (а.с. 108 зворот, 109 Т.1). Остання у встановлений законом термін спадщину за заповітом не приймала та на спадкове майно по заповіту не претендує, що підтверджується відповідною заявою (а.с. 106 зворот Т.1).

Спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_4 являються: син ОСОБА_1, донька ОСОБА_13. З них спадщину прийняв ОСОБА_1 шляхом вступу в управління та володіння спадковим майном (а.с.28 Т.1).

Постановою нотаріуса Герцаївської державної нотаріальної контори Прядка І.І. №125/02-31 від 04 серпня 2017 року позивачу ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на дане спадкове майно у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів на будинок, необхідних для вчинення нотаріальних дій (а.с. 149-150).

Відповідно до пп.4.12 глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (далі Порядок) свідоцтво про право на спадщину видається за наявності у спадковій справі всіх необхідних документів.

Одним із таких документів має бути правовстановлюючі документи на нерухоме майно (п.4.15 глави 10 Порядку). За відсутності у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів нотаріус роз»яснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку (п.4.18 глави 10 Порядку).

Отже, у позивача була очевидна відсутність умов для видачі нотаріусом свідоцтва про права на спадщину.

Відповідно до ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Як з'ясовано апеляційним судом, спірний будинок дійсно належав матері позивача на праві особистої власності, а тому після її смерті спадщина відкрилася на увесь будинок, який розташований по АДРЕСА_1 та згідно технічного паспорта складається з житлового будинку літ. «А» загальною площею 85,90 кв.м., житловою площею 68,20 кв.м., літньої кухні літ. «Б», сараїв літ. літ. «Б», «В», «Е», літньої кухні літ. «Г», гаражу літ. «Д», погребу літ. «Пг», криниці №1, воріт №2, огорожі №3, вигрібної ями №4, загальною вартістю станом на 2017 рік - 377664,00 грн.

Разом з тим встановлено, що на вказане нерухоме майно спадкодавець не отримала правовстановлюючі документи.

Відповідно до п. 49 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868, документом, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом індивідуального (садибного) житлового будинку, садового, дачного будинку, господарської (присадибної) будівлі та споруди, прибудови до них, побудованих до 05 серпня 1992 року, є технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна.

Виходячи зі змісту наведених нормативних актів, громадяни, які збудували житлові будинки до 05 серпня 1992 року, могли за умови прийняття їх до експлуатації відповідними комісіями отримати правовстановлюючі документи на будинок, навіть якщо його споруджено самовільно (самочинно) на земельній ділянці, яка перебуває в їх законному користуванні або у приватній власності. За наявності відповідних доказів судами може визнаватися право власності в порядку спадкування на спірні будинки, збудовані до 05 серпня 1992 року, на які спадкодавцем не було отримано правовстановлюючих документів.

Водночас відсутність реєстрації будинку на спадкодавця є перешкодою для оформлення позивачем права власності на спадкове майно.

Право власності на житловий будинок набувається у порядку, який був чинним на час завершення його будівництва.

На час завершення будівництва спадкодавцем житлового будинку питання набуття права власності регулювались Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» і прийнятою відповідно до цього Указу постановою Ради Міністрів СРСР від 26 серпня 1948 року «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків», які, зокрема, визначали умови та правові наслідки будівництва.

За вказаними Указом та Постановою підставою виникнення у громадянина права власності на житловий будинок був сам факт збудування ним цього будинку з додержанням вимог зазначених актів законодавства та прийняття будинку в експлуатацію.

Ці правові акти не пов'язували виникнення права власності на житловий будинок із проведенням його реєстрації.

Водночас, враховуючи, що після завершення будівництва спірного будинку внаслідок прийняття змін до порядку оформлення права власності на житлові будинки документом, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом індивідуального (садибного) житлового будинку, садового, дачного будинку, господарської (присадибної) будівлі та споруди, прибудови до них, побудованих до 05 серпня 1992 року, є технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна (а такий документ є у матеріалах справи) слід дійти висновку, що у спадкодавця за життя виникло право власності на спірний будинок за фактом збудування такого будинку.

Відповідно, вимоги позивача ОСОБА_1, який своєчасно прийняв спадщину шляхом вступу в користування та володіння спадковим майном, й у позасудовому порядку не може оформити право на спадщину, про визнання за ним права власності на спірне будинковолодіння підлягають задоволенню у повному обсязі, а не частково, як про це зазначив суд першої інстанції.

З огляду на викладені обставини, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Герцаївського районного суду Чернівецької області від 16 лютого 2018 року скасувати.

Позов ОСОБА_1 до Молницької сільської ради Герцаївського району Чернівецької області про визнання права власності на спадкове майно задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право приватної власності в порядку спадкування за законом, після смерті ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2, на житловий будинок АДРЕСА_1, до складу якого входить: житловий будинок літ. «А» загальною площею 85,90 кв.м., у тому числі житловою площею 68,20 кв.м., літня кухня літ. «Б», сараї літ. літ. «Б», «В», «Е», літня кухня літ. «Г», гараж літ. «Д», погреб літ. «Пг», криниця №1, ворота №2, огорожа №3, вигрібна яма №4.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 22 травня 2018 року

Головуючий /підпис/ Н.К. Височанська

Судді: /підпис/ І.Б. Перепелюк

/підпис/ І.М. Литвинюк